Через протекцію монополісту програють усі учасники ринку — співвласниця найбільшої в Україні меблевої фабрики

Співвласниця найбільшої в Україні фабрики м’яких меблів Лорейн Макмахон в інтерв’ю Delo.UA розповіла про те, чому їм доводиться імпортувати сировину, причини вибору нашої країни для створення заводу та про те, де іноземні інвестори знайшли кошти для розширення потужностей Лорейн Макмахон / фото Тетяна Довгань Delo.UA

У середині квітня власники найбільшої в Україні фабрики м’яких меблів ТОВ «Морган Феніче» (Квасилів, Рівненська область) подружжя Лорейн і Франклін Макмахон заявили про готовність інвестувати 280 млн грн у розширення виробничих потужностей свого українського активу. Після такого гучного анонсу Delo.UA вирішило з’ясувати, як розвивається бізнес іноземних інвесторів, які складнощі виникають під час роботи з вітчизняними держорганами та про інтерес до України європейських бізнес-партнерів компанії, серед яких вирізняється IKEA.

Співвласниця й президентка Home Group SA (компанії-засновника юрособи в Квасиліві) Лорейн Макмахон також розповіла про джерела фінансування нових інвестицій і про те, як довго можуть затягнутися реформи в Україні.

Для початку я хотів би зрозуміти: що таке Home Group SA? Чи є ви співвласницею всієї групи, чи лише підприємства в Україні?

Home Group SA — це власник заводу «Морган Феніче» в Квасиліві. Компанія зареєстрована в Люксембурзі, а її власниками є я і мій чоловік. Окрім України, у нас є фабрики в Польщі, Литві й Естонії, які виробляють меблі.

Чому було ухвалено рішення створити виробництво в Україні і скільки часу минуло з моменту виникнення ідеї до початку роботи?

2004 року в нас уже були фабрики в Естонії та Литві. Тоді ці прибалтійські країни увійшли до складу ЄС, і багато робочої сили почало виїжджати. Наш бізнес досить інтенсивний з погляду залучення трудового ресурсу. Оскільки в цих країнах почала виникати ситуація з відтоком робочої сили — інфляція трудового ресурсу — то ми почали шукати місце з достатньою кількістю населення та робочих рук.

Вибирали між Румунією та Україною і зрештою зупинили свій вибір на Україні.

Почали шукати об’єкти, де це можна було б зробити. Півтора року ми розглядали різні варіанти, відвідали 134 об’єкти в Україні й через 1,5 року зупинили свій вибір на об’єкті, який раніше був заводом «Рівнесільмаш» у Квасиліві.

Тобто основний чинник, через який ви зупинили свій вибір на Україні, — це не сировина, а робоча сила?

Окрім робочої сили, нам потрібна й сировина. Тому що якщо немає лісу, то його необхідно імпортувати, а це, у свою чергу, впливає на ціну й конкурентоспроможність.

 Хто є основним постачальником сировини: дерева, тканин, різних комплектувальних? Це вітчизняні компанії чи імпорт?

Переважно це українські постачальники, за винятком тканин і поролону. Тканини нам постачають із Туреччини або Китаю. А поролон закуповуємо в Польщі, тому що в Україні є монополіст, і ціни тут абсолютно неадекватні.

З липня уряд України запровадив високі мита на імпорт поролону. Ця ситуація почалася ще торік улітку, коли український уряд повідомив ЄС про те, що європейські виробники поролону демпінгують і продають його тут за заниженими цінами. Відповідно до правил СОТ має відбутися процес консультацій, тому ми направили до Європейської комісії листа, в якому пояснили, що західні виробники поролону в Україні не демпінгують. Ми купуємо в Польщі поролон за однаковими цінами як для своїх польських фабрик, так і для українських. Це нормальна, адекватна ціна на поролон. А ось український виробник «Інтерфом» довгий час був монополістом, а тепер їхня продукція буде додатково захищена митом. Тому різниця в ціні сягає 20%.

Як ви маєте намір обстоювати свої інтереси?

Це серйозна проблема як для нас, так і для індустрії загалом в Україні. Представник Мінфіну, з яким ми зустрічалися, був шокований таким розвитком подій. У нас буде зустріч із представниками Міністерства економіки, і є надія, що уряд України допоможе вирішити питання.

Адже по суті це протекція монополісту. Це ситуація, в якій усі програють.

Українські громадяни будуть змушені купувати матраци за завищеними цінами, а нам доведеться купувати дорогий поролон, що зробить нас неконкурентоспроможними порівняно з нашим виробництвом у тій самій Польщі, Литві й Естонії.

Торік в Україні було запроваджено мораторій на експорт лісу-кругляка з метою, щоб більше деревини переробляли всередині країни. Чи змінилося забезпечення Вашого підприємства деревними матеріалами?

Мораторій діє на сосну — це тверда порода дерева, яку ми не використовуємо. Якщо наступного року набуде чинності мораторій на м’які сорти дерева, то тоді, напевно, відчуємо якусь різницю. Але я розумію мотивацію українського уряду.

Чи закуповують іноземні підприємства групи деревину в Україні?

Ні, вони працюють на місцевій сировині.

Після мораторію було ще кілька ініціатив щодо змін на ринку обробки дерева: полегшений режим імпорту деревообробного обладнання тощо. Але вони так і не були реалізовані. Що Ви думаєте про ці ініціативи? Що, на вашу думку, необхідно змінити на ринку деревообробки?

Я не чула конкретно про ці ініціативи, але, в принципі, це правильний крок, щоб тут розвивалося виробництво, щоб сюди приходили інвестиції.

Наприклад, є проблема з нестачею сухого дерева. У нашого підприємства обмежені можливості, і доводиться закуповувати в сторонніх компаній.

Їх не більше п’яти. А ось постачальників сирого дерева — десятки. Треба, щоб в Україні було більше сушарок. Навіть ми можемо хоч завтра привезти таке обладнання з Прибалтики, але є проблеми з оформленням імпорту, розмитненням тощо.

Тобто у вас є практика вертикальної інтеграції: не лише збирати меблі, а й підготовлювати сировину до виробництва?

Так, ми намагаємося стати вертикально інтегрованими.

Окрім обмеженої кількості постачальників, є ще якісь проблеми з деревною сировиною?

Наші клієнти вимагають, щоб під час виробництва меблів використовувалася деревина із сертифікованих лісів, де вирубування йде за певними правилами. Але нещодавно Рівненська область втратила такий сертифікат майже на 6 місяців. Для України важливо, щоб сертифікація відбувалася своєчасно й масштабно, тому що це демонструватиме всьому світові, що тут бережуть ліс, що в лісового господарства є перспективи і його збережуть для майбутніх поколінь.

Фото: ferar.in.ua

Один із найбільших клієнтів компанії — IKEA. Вважається, що поява цієї компанії в нашій країні може стати одним із головних індикаторів позитивних змін в економіці. Чи є, на Ваш погляд, це твердження правдивим і чи знаєте Ви щось про зміни в політиці компанії щодо України?

У них є в планах колись сюди потрапити. У них були плани відкриття в Україні, але після ситуації в Одесі, пов’язаної з якимись незрозумілими податками, землею, вони відклали ці плани в довгу шухляду.

Прихід IKEA до України був би справді хорошим сигналом для інвесторів у всьому світі.

Виграло б і населення України, тому що IKEA пропонує хороший асортимент товарів високої якості за прийнятними цінами.

Майже 100 % виготовлюваних Вашою компанією меблів експортується з України. Чи є плани залишати частину продукції тут?

У травні якраз продали першу партію м’яких меблів великій торговельній мережі «Хомстер» у Києві. А експортуємо, тому що легше домовлятися з європейцями. Я не знаю мови, тому мені простіше вести переговори в Європі.

Якщо ви продали першу партію, чи розвиватиметься торговельне представництво в Україні?

Ми — великий виробник. Ми хочемо продавати щонайменше 40—50 одиниць одного товару одночасно. Наш основний напрям — це оптові продажі, які потрібно розвивати.

А в Європі у вас є й роздрібні продажі?

Так, у Литві та Естонії.

Ціни приблизно однакові, умовно, у Німеччині й в Україні?

Оскільки ми продаємо великими партіями, то на опті ціна однакова.

У Рівненській області неподалік Вашого підприємства шведські інвестори добудовують лісопильний завод. Чи немає якогось зв’язку цього проєкту з вашою компанією? Можливо, Ви їм розповіли про те, як багато хороших лісів в Україні, що їх можна тут переробляти, і буде якась співпраця?

Я про них знаю, але туди поки що завозять обладнання. Ми поїдемо, подивимося, і якщо нам щось знадобиться для нашого виробництва за прийнятною ціною, то купуватимемо.

А сировина, яку Ви купуєте, — це цільний ліс чи якийсь перероблений продукт?

В Україні закуповуємо і цільне дерево, і фанеру. Проте фанеру, з якої робимо меблі для IKEA, ми тут не можемо купити, тому що вони вимагають невелику кількість клею. Українські виробники такої продукції не випускають.

Яким чином добираєте робочий персонал? Чи є складнощі з мотивацією та дисципліною?

Коли люди влаштовуються на роботу, то спочатку не розуміють, чого від них хочуть. Якийсь час доводиться їх навчати. Спочатку ротація була досить велика, тому що часто реалії не збігалися з їхніми очікуваннями.

Вони думають, що це схоже на роботу в супермаркеті, що це легко, проте це не так. Зараз ми попередньо проводимо тренінги, щоб люди мали можливість спочатку навчитися.

Після цього вони вже мають навички до роботи, і процес іде набагато краще.

У Луцьку, неподалік Рівного, іноземні інвестори збудували завод з виробництва автокомпонентів. Там дуже велика плинність кадрів, тому в компанії є автобуси, на яких привозять людей, які живуть за 50 км від фабрики. У Вас більшість персоналу місцеві чи теж доводиться шукати по околицях?

Ні, це не лише мешканці Квасилова. Є робітники з Рівного, найближчих сіл, яких привозимо автобусами. У нас близько 10 автобусів

Ви плануєте розширити штат майже втричі. Як будете вирішувати кадрове питання?

У мене є мрія — частину території заводу трансформувати на житло для працівників. У нас понад 12 тис. м², величезні офісні приміщення, які не використовуються за призначенням. Ми хочемо створити умови, щоб молодь приїжджала жити й працювати до Квасилова, наприклад, із Тернополя чи Рівного. Ми хочемо забезпечити їх комфортним житлом для того, щоб вони мали можливість оселитися надовго, «пустити коріння» в цьому регіоні.

Хто керує виробництвом — експати?

Лише українці. Є лише один данець, який уже багато років живе в Україні.

А чому було зроблено такий вибір і чи легко контролювати керівництво дистанційно?

Якщо ти наймаєш працівників, то ти повинен довіряти їм, особливо якщо ти наймаєш їх дистанційно.

Чи є у Вас якісь вимоги до цих людей? Можливо, є служба безпеки, яка підпорядковується безпосередньо Вам?

У нас є аудитори. Але, знову-таки, ми їм довіряємо, ми наймаємо хороших людей, оскільки хочемо працювати з ними в довгостроковій перспективі.

Ви заявили про готовність інвестувати 280 млн грн у розширення виробництва в Україні. З чим це пов’язано? Перенесення замовлень з інших активів Групи?

Ні, це розширення потужностей, оскільки зростає попит на нашу продукцію.

За рахунок яких коштів ви маєте намір інвестувати?

Це приватна позика від українських бізнесменів, які вважали, що вигідніше тримати гроші в бізнесі, а не в банку.

Європейські банки не відкривають нові кредити для інвестування в Україну.

Якщо йдеться про вже наявні кредити, то ще йдуть назустріч, а нових — ні. Необхідно було шукати інші джерела.

Які Ви бачите переваги й недоліки роботи іноземних інвесторів в Україні?

Україна — конкурентоспроможна. Головна перевага — це трудові ресурси, які набагато дешевші, ніж у Польщі й Румунії.

Але з іншого боку Україна може неприємно здивувати інвестора, як, наприклад, в історії з поролоном. Для інвестора найважливіша — прогнозованість. Знати, що не буде жодних неприємних сюрпризів.

Ви багато експортуєте. Як за останні два роки змінилася робота митниці?

Ми щотижня відправляємо до українсько-польського кордону близько 100 вантажних автомобілів із меблями. І вони іноді запізнюються на день, оскільки останнім часом кожен із них почали ретельно перевіряти.

Я сподіваюся, що це пов’язано з бажанням митниці зрозуміти, що взагалі відбувається. Але фактично ситуація погіршилася.

Я знаю, що у Вас були складнощі з відшкодуванням ПДВ? Чи регулярно Ви з цим стикалися, чи це були поодинокі випадки?

2014 року це була гостра проблема. Усе налагодилося 2015-го

А зараз?

Зараз є незначні короткострокові неприємності, які мають невдовзі розв’язатися. І нам допомагає статус іноземного інвестора. Я зустрічаюся з усіма стейкхолдерами, які допомагають нам у вирішенні проблем.

Я понад 15 років прожила в Естонії, тому знаю, що зміни йдуть дуже повільно. Ситуація в Україні нагадує те, що було в Прибалтиці на початку 2000-х.

Зміни відбуваються, якщо люди справді цього хочуть і працюють над тим, щоб ці зміни відбувалися.