Біловезька пуща: капсула часу

Безмежні розміри, первозданна недоторканність і велич — усі ці епітети аніскільки не є перебільшенням стосовно Біловезької пущі. Що ж, окрім відомих тварин-символів, приховує в собі цей край? Відповіді від where Minsk — у статті.

Практично всі первісні екосистеми останнім часом були зруйновані людиною в процесі агресивної техногенної експансії. Білоруська ж пуща дала змогу вижити багатьом видам тварин, які вимерли в інших регіонах. Унікальне середовище заповідника дало вченим можливість спостерігати за зникаючими видами, щоб визначити, як можна зберегти й відновлювати їхню популяцію.

Біловезька пуща — один із найстаріших заповідників світу. Особливого статусу територія набула ще шість століть тому — тоді тут полювали королі польські та великі князі литовські, руські й жемойтські, приїздили й російські царі, а пізніше традицію підтримували видні радянські діячі. Ніхто інший не мав права полювати чи навіть рубати тут дерева — почасти завдяки цьому й вдалося зберегти таке унікальне природне середовище.

Першу згадку про пущу зроблено в Іпатіївському літописі. Тоді ліс починався від балтійських берегів і простягався далеко на південь, до поліських боліт. Нинішня Біловезька пуща — лише маленька частка того величезного середньовічного лісового масиву, який було знищено за багато століть.
 

Хижаки: в небі й на землі

Для орнітологів пуща — справжній Клондайк. Тут відзначено понад 250 видів птахів — а це майже половина від кількості, яка мешкає в усій Європі. Пернаті утворюють своєрідний синтез із заповідником: ліс оберігає птахів, а вони захищають ліс, убиваючи комах, які шкодять деревам, — як це робить, наприклад, чорний дятел.

Місцевість пущі створює просто-таки "домашні" умови для багатьох пернатих. Наприклад, для великого підорлика, який полює на болотах, але гніздитися відлітає в ліс і не оселяється ближче ніж за кілометр від будь-яких проявів цивілізації. В Європі таке розмаїття трапляється нечасто — через розширення площ заготівлі деревини та зрошуваного землеробства місця для багатьох унікальних представників пернатої фауни у світі людини просто не залишається.

Під лісовим покривом заповідника притулок знайшов не один зникаючий вид, і серед них, як не дивно, присутній і звичайний вовк. На нього полювали по всій території Європи, що й призвело до фактичного вимирання виду, але навіть зараз полювання на вовків не заборонене. У самій пущі, за оцінками вчених, їх залишилося не більше 20—30 особин. Останніх вовків, що залишилися в заповіднику, відстежують за допомогою GPS-локаторів.

Літаючі радари

Упродовж століть дерева в пущі виростають і неминуче падають — цей процес створив багатоярусний лісовий полог зі згнилими колодами під ним. Таке покриття дає притулок тисячам комах — чудовому корму для птахів і кажанів. За останніми в заповіднику спостерігають за допомогою бет-кодерів — приладів, що вловлюють ультразвук, який видають кажани під час польоту. Різні види полюють на різній висоті — відповідно й прилади працівники намагаються розташувати на кількох ярусах. В інших районах Європи дикі кажани живуть у рукотворних спорудах, але тут вони, як і їхні предки, мешкають у дуплах дерев. Це єдине місце в нашій частині світу, де за цими тваринами можна спостерігати в природному середовищі існування.

Рогаті велетні

У Середні віки люди високо цінували зубрів і захищали їх від браконьєрів, але з роками популяція цих величних тварин невпинно скорочувалася. Невдовзі зубра можна було зустріти вже лише в Біловезькій пущі та на Кавказі. Останнього зубра, що жив на волі, було вбито в Біловезькій пущі лісничим Бартоломеєм Шпаковичем у 1919 році, а на Кавказі останніх трьох зубрів знищили в 1926 році в околицях гори Алоус. Понад 70 років працівники заповідника займаються відродженням популяції зубра, який не так давно ледь не був знищений людиною. Під час Першої світової війни полювання в біловезьких лісах призвело до повного зникнення зубра в дикій природі. На щастя, кілька особин збереглося в зоопарках, і популяцію відродили. Зараз вона налічує близько 480 особин.

Щоб побачити зубра на волі, потрібна дещиця везіння — з лісу на відкриті простори ці обережні тварини виходять, як правило, на світанку. Утім, до тієї частини пущі, де вони мешкають, доступ дозволено лише вченим: надто великий ризик порушити тендітну екосистему.

Зажилі рани

З висоти пташиного польоту на поверхні дерев можна побачити численні "шрами" — сліди будівництва лісовозних залізниць, якими починаючи з Першої світової війни й аж до 1939 року вивозилася заготовлена деревина. У той час пуща перебувала під німецькою, а пізніше польською окупацією, і тут активно вирубувалися цінні високовікові ліси. Для вивезення деревини було прокладено близько 300 км вузькоколійних залізниць. Лише за два роки до Німеччини було вивезено 4,5 млн кубометрів деревини. У період польського панування ліс продовжила рубати англійська фірма Century European Corporation. І хоча згодом концесійний договір із нею було розірвано, усе ж великі площі високовікових деревостанів було знищено. Уздовж цих вузькоколійних залізниць збереглися відкриті галявини — верхні склади деревини — які не заростають лісом через величезну кількість мінеральних речовин, що потрапили в ґрунт із кори й тирси. Такі галявини іноді трапляються на велосипедних туристичних маршрутах.

Куди похмурішою була інша сторінка історії цієї землі — період Другої світової війни. Нацистське командування, як було задокументовано в щоденнику бойових дій, постановило депортувати населення "первісного біловезького лісу. Ліс буде перетворено на заповідник за наказом рейхсмаршала Германа Герінга". Якби все пішло за планом, Біловезьку пущу за допомогою методів зворотної селекції перетворили б на "парк Юрського періоду", населений найгрізнішими, на думку гітлерівців, видами вимерлих тварин. Ці цілі відповідали нацистській доктрині — знищення гірших, розмноження кращих.

Цим планам, на щастя, не судилося здійснитися. Дуби-патріархи разом зі своїми молодшими побратимами з пущі пережили божевільного диктатора та його ідеї. Одвічний ліс залікував свої рани й продовжує жити так, як жив тисячі років тому — величний, самодостатній і недоторканний.