Науко, врятуй себе сама

 "Реформування" науки за всі роки незалежності полягало лише в постійному зниженні фінансування, що поставило її на межу виживання. Створюється враження, що вищі чиновники країни не розуміють значення науки, хоча із задоволенням "остепенюються".

Дивно, але в доведенні науки до скрутного становища активно брали участь 174 депутати Верховної Ради сьомого скликання, які мають наукові ступені та звання (28 докторів наук, 22 професори та 100 кандидатів наук), і 89 депутатів з науковим ступенем (уже восьмого скликання) — адже це вони довели фінансування науки до 0,2% від ВВП.

Наразі фінансування Національної академії наук України, що виділяється державою на 2016 р., становить трохи більше 2 млрд грн (менше 100 млн дол.), що ледве забезпечує мінімальною зарплатою наукових співробітників і спричиняє необхідність у постійних скороченнях штатів. При цьому потрібно врахувати, що близько 40% із цього бюджету повертається державі у вигляді податку на заробітну плату.

Для порівняння: у провідних країнах Європи, США, Японії вважається, що для успішної наукової роботи на одного наукового співробітника необхідний бюджет у 1 млн дол. Наука поки тримається завдяки ентузіазму вчених, а також підживленню за рахунок грантів і контрактів із закордонними фірмами. На жаль, цього підживлення вистачає лише на мінімальне матеріальне забезпечення досліджень реактивами, матеріалами й недорогим обладнанням, оплату яких казначейство України систематично затримує на місяці. Навіть купівлю персональних комп'ютерів казначейство періодично купувати забороняє. Жодних сучасних дороговартісних приладів, таких як хроматографи, аналізатори, мікроскопи, спектральні прилади тощо, за ці кошти придбати не можна. Та й коштують такі прилади, як і реактиви, матеріали, в Україні вдвічі дорожче, ніж у Європі та США. Адже свій відсоток вимагають і митниця, і фірми-постачальники. Свого часу президент Кучма видав указ про усунення митних зборів при купівлі виключно для наукових цілей приладів і матеріалів, однак він не діяв, тому що митниця не "давала добро" на зняття мит, відмовляючись тим, що цей указ президента для них — не закон.

Попри важке становище нашої науки, вона приваблює ентузіастів. У публікації "Як зупинити вал дисертацій" (ZN.UA, №26, 2016 р.) висловлювалося занепокоєння стрімким зростанням захищуваних в Україні дисертацій. Але я бачу в цьому й позитивну сторону, яка свідчить про прагнення нашої молоді йти в науку й здобути науковий ступінь, хоча надбавки до зарплати за ступінь і звання все одно не забезпечують гідного життя, не кажучи вже про можливість придбати житло. Тому більшість молодих кандидатів наук після захисту дисертації або виїжджають з України, або йдуть у бізнес, що пояснює повільне омолодження нашої науки, чого не розуміють критики її "старіння". Звісно, нас має серйозно непокоїти знижуваний науковий рівень багатьох дисертацій. На жаль, пропоновані МОН заходи боротьби з цим явищем, на мою думку, не будуть ефективними. Більш того, пропозиція про скорочення кількості необхідних для захисту публікацій сприятиме зростанню "валу" дисертацій. А розв'язати цю проблему досить просто: слід лише ухвалити положення про необхідність наявності для захисту дисертації хоча б однієї публікації в наукових журналах, які реферуються світовими джерелами інформації.

Багато критиків науки вказують на слабкий зв'язок фундаментальної науки з виробництвом, проте для здійснення такої взаємодії необхідна зацікавленість обох сторін — науки та промислових підприємств. І якщо наука зацікавлена у виконанні таких розробок, то сучасний український бізнес не має можливості або не хоче фінансувати технологічні розробки фундаментальною наукою. Адже промисловий потенціал України суттєво зруйновано, а зі знищенням прикладних інститутів обірвано їхній зв'язок із виробництвом. Промислові підприємства працюють на старих радянських технологіях, з яких вичавлюють останні ресурси, не думаючи про майбутнє.

Але ось що дивно — на відміну від наших промислових підприємств іноземні фірми Європи та США зацікавлені у співпраці з нашою наукою і вже понад два десятки років співпрацюють з науковими установами України. Їх приваблює високий рівень виконання досліджень нашими вченими та низька вартість проектів, що виконуються в Україні. Близько 20 років я працював із найбільшими промисловими компаніями США та Німеччини. Цікавий підхід до вдосконалення хімічних технологій у компанії, з якою я безпосередньо співпрацював. Перед вченими ставилися завдання розробляти ефективні способи виробництва хімічних промислових продуктів. Якщо нам це вдавалося, фірма на своєму дослідному виробництві доводила наш спосіб до технологічного рішення для реалізації у великотоннажному виробництві. Перебуваючи на такому дослідному виробництві в Піттсбурзі (США), я був захоплений чудовою базою, що не йшло ні в яке порівняння із ЦЗЛ наших підприємств, які займаються переважно аналітикою та впровадженням раціоналізаторських пропозицій. Гадаю, що саме ця методологія, яка використовується в усьому світі, являє собою найкоротший і найтісніший зв'язок фундаментальної науки та виробництва.

В Україні такий зв'язок науки й виробництва передбачалося покласти на технологічні парки. Два з них були створені першими — "Інститут електрозварювання імені Є. Патона" та НТК "Інститут монокристалів", але вони, згідно з їхніми звітами, не змогли реалізувати повною мірою свій потенціал, оскільки закон про технопарки з відповідними преференціями було заблоковано, а закон про інноваційну діяльність так і не набув чинності. Прикро, що й у новому законі про технопарки (№2216а від 16.02.2016 р.), який пройшов перше читання у Верховній Раді, не включено такі важливі фінансові та податкові пільги, як: "державна підтримка проектів технологічних парків", "повне або часткове (до 50%) безпроцентне кредитування проектів технологічних парків", "звільнення від сплати ввізного митного збору та сплати податку на додану вартість на сировину, матеріали, обладнання, установки, комплектуючі". Відсутність таких преференцій не дозволить і в майбутньому працювати технопаркам на повну силу.

Думаю, всім зрозуміло, що в цей важкий час ми не можемо сподіватися на збільшення фінансування науки державою в найближчому майбутньому. Наука має врятувати сама себе. Вочевидь, постає проблема часткової самоокупності науки, про що в статті "Реформа НАНУ та науки — що робити?" пише академік НАНУ Б. Данилишин, пропонуючи створювати науково-технологічні кластери, що зв'язують в єдине ціле науку й виробництво. Перші кроки в цьому напрямку зроблено у зв'язку з ухваленням Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", у якому згідно зі ст. 60 дозволяється державним установам, університетам, академіям засновувати господарські товариства та отримувати доходи від їхньої діяльності у вигляді частини прибутку. Але щоб це положення запрацювало, необхідно ухвалити закон про господарські товариства, ось тільки коли це буде — невідомо.

І все ж це положення дає надію, що наука зможе частково фінансувати саму себе хоча б у майбутньому. Яскравим прикладом такої можливості є розробка фахівців НАНУ з продовження експлуатації на 10–20 років чотирьох (із 15) чинних енергоблоків українських атомних електростанцій. За висновками ДП "НАЕК "Енергоатом" економічний ефект від продовження терміну експлуатації лише одного енергоблока на рік становить майже 1,5 млрд дол. США. Якби підприємства-розробники отримували за цю розробку лише десяту частину від економефекту в реальних грошах, питання їхнього фінансування було б забезпечене на десятиліття. Однак, вочевидь, цього поки що не сталося.

Привертає до себе увагу ст. 47 Закону, у якій державні наукові установи та вищі навчальні заклади звільняються від сплати ПДВ і ввізного мита з наукових приладів, обладнання, матеріалів, реактивів тощо для забезпечення власної наукової та науково-технічної діяльності, але лише після внесення змін до Податкового кодексу. При цьому відпаде потреба у фірмах-посередниках у постачанні цих товарів, для яких зберігається як ПДВ, так і ввізне мито, і які отримують за свої послуги чималі гроші.

Гарно виглядає в цьому законі обіцянка (ст. 48) фінансувати науку в розмірі 1,7% від ВВП, але лише з 1 січня 2020-го. А що буде до цього часу з наукою, і чи можливе зростання фінансування в 8,5 раза в 2020-му — питання риторичне.

Впадають в око положення про створення нових бюрократичних органів з керівництва наукою: Національний фонд досліджень України, Науковий та Адміністративний комітети Національної ради України з питань розвитку науки й технологій, тимчасові консультативні та інші допоміжні органи. Однак досвід державотворення України показує, що зростання кількості бюрократичних органів рідко призводить до позитивних результатів.

Попри всі труднощі, я впевнений, що наука в Україні може розв'язувати на сучасному рівні як фундаментальні, так і прикладні завдання. Моя багаторічна робота в галузі органічної хімії в НАН України та постійна боротьба за забезпечення наукових досліджень контрактами й грантами дають підстави стверджувати, що хімія в нашій країні успішно інтегрується у світову науку. Про це свідчить зростаюча кількість публікацій українських хіміків у престижних англомовних журналах із високим імпакт-фактором, співпраця наших учених із закордонними колегами. Про високий авторитет українських хіміків говорить, зокрема, проведення 18-го Європейського симпозіуму з фторної хімії, який проходив у серпні цього року в Києві. Гадаю, що наше відставання за кількістю публікацій від багатьох країн, на що вказують критики науки в Україні, пов'язане з бідною приладовою базою більшості наших НДІ та університетів, відсутністю доступу до електронних засобів інформації, таких як SciFinder, Reaxys, Scopus та ін. Відсутність матеріальних можливостей для участі в міжнародних наукових конференціях обмежує контакти із закордонними вченими й ознайомлення з останніми світовими науковими досягненнями. Безумовно, за відомих умов (оптимальне фінансування) таке відставання можна ліквідувати, оскільки в нас поки що є головне — наявність авторитетних наукових шкіл, які за всяку ціну необхідно зберегти.

Найважливішим і необхідним засобом і каталізатором розвитку науки в Україні є її інтегрування в європейську та світову наукову спільноту. На це, зокрема, спрямована європейська програма з досліджень та інновацій "Горизонт 2020". Метою програми є сприяння генерації нових ідей і розробок, розвиток і підтримка інновацій, спрямованих на економічний розвиток, розв'язання соціальних завдань і забезпечення конкурентоспроможності країн-учасниць. У 2015-му Україна стала асоційованим членом цієї програми, що дає можливість українським ученим спільно з європейськими партнерами на рівних брати участь у її реалізації. Це дає надію, що наука в Україні не буде більше скорочуватися, як шагренева шкіра, а відроджуватиметься й розвиватиметься.