Житковицький лісгосп знайшов спосіб згладити сезонні коливання попиту на деревне паливо (досвід сусідів М.П.)

Для багатьох деревообробних підприємств тирса досі за звичкою лише відходи виробництва. Але не для Житковицького лісгоспу — тут це бізнес, в основі якого чітка технологія та якісна сировина. Ще у 2008 році лісгосп у Житковичах першим серед підприємств лісової галузі почав заробляти гроші на тому, що ще вчора або пропадало, або в кращому разі спалювалося.

Пелетний цех. фотоЛінія з виробництва паливних гранул, запущена в лютому 2008 року, швидко окупила кошти, вкладені в її придбання. А коли у 2010 році кон'юнктура на ринку почала змінюватися, маркетологи лісгоспу, все прорахувавши, запропонували перейти на випуск із тих самих відходів паливних брикетів. Так, усвідомивши, що попит на брикети та пелети схильний до коливань, фахівці лісгоспу вже були готові до зміни інтересу в замовників за цими позиціями у 2016 році. Буквально днями в пелетному цеху Житковицького лісгоспу відновлять виробництво пелет. Новий німецький пелетний прес-гранулятор Munch потужністю 2 тонни паливних гранул на годину вже вводять в експлуатацію. До того ж довгостроковий контракт з однією з білоруських фірм протягом двох років забезпечить виробникові гарантований збут на весь обсяг продукції, що випускається, за наявною середньою біржовою котировкою.

— Щоб швидко реагувати на коливання ринкових запитів, потрібна альтернатива, і тоді твоя пропозиція завжди буде актуальною, — справедливо зауважує директор Житковицького лісгоспу Михайло Левкович. — До речі, на придбання нового гранулятора вартістю близько 90 тисяч євро Житковицький лісгосп не залучав ні грошових коштів підприємства, ні позик. Розрахунок за нове обладнання передбачено виключно вироблюваною на ньому продукцією. Такі були умови тендера, який виграла вітчизняна фірма, і для нашого підприємства це досить вигідно.

При цьому житковицькі лісівники враховують той факт, що гранулювання — це досить складна технологія, яка потребує грамотного проектування виробничої лінії. За словами фахівців пелетного виробництва, умовно технологію виробництва пелет у лісгоспі можна поділити на сім технологічних процесів: крупне подрібнення, сушіння, дрібне подрібнення, змішування, пресування, охолодження та вторинне сушіння, пакування.

Механік пелетного виробництва Сергій ЄРОШИК. фото

На першому етапі готують сировину. Відходи виробництва вивантажуються на приймальний транспортер, де діагностуються на предмет сторонніх включень (наприклад, металу), потім сировина за допомогою транспортера надходить на рубильну машину. Наступний етап — сушіння. У барабанах сушильної камери, до речі, у Житковичах вона білоруського виробництва, подрібнена деревина рівномірно просушується до вологості не більше 8—12 %. Потім проводиться повторне подрібнення. Отримана маса змішується з парою та водою і подається на прес-гранулятор.

Стандартний діаметр готових гранул, як правило, 6 або 8 мм. Пізніше розігріті гранули потрапляють на транспортер, де з них видаляється надлишкова пара, і далі на охолоджувальну установку, після чого на пакування або зберігання. Для обслуговування такого сучасного обладнання необхідні кваліфіковані оператори. А для надійної роботи техніки потрібні ще й складні системи контролю, захисту від перегріву підшипників, від заклинювання преса та відведення пари.

Як розповів механік пелетного виробництва Сергій Єрошик, проектуванню лінії з виробництва пелетних гранул з новим німецьким прес-гранулятором фахівці цеху приділяють особливу увагу. Адже якщо згодом припуститися помилки хоч на одній ділянці, наприклад недосушити сировину або недобрати потужності, то економіка проекту сильно постраждає.

Пелети Житковицький лісгосп поки що планує фасувати в біг-беги та у вагони-хопери, оскільки роздрібного попиту така продукція поки що не має. До того ж, незважаючи на те що в Житковицькому лісгоспі паливні брикети й гранули випускають 8 років, покупців усе одно поки що знаходять переважно за межами країни. Така стратегія вибудовується не стільки тому, що так вигідно (хоча й не без цього), просто внутрішній ринок слабо розвинений. По-перше, пелети — для Білорусі продукція відносно нова. По-друге, ціни на них не регулюються державою на відміну від вартості дров і природного газу, зрештою таке біопаливо обходиться населенню дорожче за традиційні види палива. Є певні складнощі й з придбанням обладнання, вартість автоматизованих котлів на пелетах у кілька разів перевищує ціну газових.

Оператор формувальної машини Микола ДОРОФЕЙ приймає на конвеєрі готові брикети. фото

— У середньому вироблені в галузі пелети продаються на експорт за ціною близько 80—100 євро за тонну, — розповідає директор Житковицького лісгоспу Михайло Левкович. — Навіть з урахуванням того, що на виготовлення кожної тонни цієї продукції витрачається приблизно 2,4 кубометра тирси та близько 50—55 кіловат-годин електроенергії, рентабельність такого виробництва перевищує традиційні види продукції лісгоспу. Якщо буде споживання внутрішнього ринку — просто чудово. Це буде великий плюс — на цьому виграють усі: і виробники, і споживачі.

У Європі інтерес до біопалива активно підтримують: субсидується як загалом «зелена» енергетика, так і окремі виробники сировини й обладнання. Ті своєю чергою роблять знижки на свій товар — в Італії, наприклад, на котли не лише знижують ціни, а й видають бонусну картку на купівлю пелет. Вельми показовий приклад Німеччини, де уряд узяв на себе зобов'язання купувати всю електроенергію, вироблену з використанням ВДЕ, за цінами вище ринкових протягом 20 років з моменту введення в експлуатацію електростанції. У приватному секторі держава анонсувала грант у розмірі 500—2500 євро (залежно від потужності, комплектації та типу котла), який видається кожному домовласникові, що встановлює котел або камін на біопаливі, що при купівлі недорогої техніки становить до 50 % повної вартості такого котла. Також можна отримати пільговий кредит за низькою відсотковою ставкою. У Швеції, наприклад, при переведенні котелень з вугілля або нафтопродуктів на паливні гранули урядом субсидується від 30 до 70 % вартості витрат на такий перехід.

Утім, і Білорусь націлена поступово знижувати залежність своєї енергосистеми від російського газу. Так, із 6 тисяч котелень у комунальному господарстві половину переведено на місцеві види палива, переважно тріску. Проблем із цією сировиною в Білорусі не буде — таку гарантію дають у Мінлісгоспі: сьогодні 56 підприємств готові оперативно забезпечити будь-яке замовлення. У системі Мінлісгоспу вже функціонує 11 виробництв з виготовлення пелет і брикетів потужністю 25 тис. тонн на рік, а також 11 виробництв з виготовлення колотих дров потужністю 34,6 тис. тонн на рік. Лісова галузь сумлінно виконує свою частину цілого ряду державних програм, що передбачають розвиток виробництва деревних видів палива. Однак організаціям Мінлісгоспу нерідко доводиться стикатися з несвоєчасною оплатою. Паливопостачальні організації часто не дотримуються своїх договірних зобов'язань. Так, станом на 1 вересня 2016 року заборгованість міськ(район)топзбутів і підприємств Мінжитлокомунгоспу перед лісгоспами за заготовлене й доставлене деревне паливо становила 11,9 млн руб. Приблизно 4,8 млн руб. — сума простроченої дебіторської заборгованості організацій АПК.

За розрахунками фахівців, використання місцевого палива, яке до того ж належить до відновлюваних джерел, обходиться на 20—30 % дешевше за газ. Утім, такі розрахунки не завжди переконують споживачів. Однак висновок з усього сказаного очевидний. Сьогодні на відходах можна й потрібно заробляти. Щоб завтра отримувати прибуток за рахунок переходу на екологічно чисті види палива, потрібно сьогодні вкласти значні кошти в програми екологізації та переробки відходів лісової промисловості. Можливо, це один з тих ринків, де в Білорусі є шанс посісти свою нішу.