Порочна практика

Яка економічна модель у вітчизняному агропромі найефективніша й найперспективніша, а отже, заслуговує на найбільшу підтримку? Це питання за два десятиліття земельної реформи не лише не втратило актуальності, а навіть після продовження мораторію на купівлю-продаж землі сільгосппризначення суттєво загострилося. Тим більше що процеси навколо українських чорноземів привертають увагу не лише вітчизняного бізнесу, а й міжнародних корпорацій, оскільки демонструють динаміку, що проглядається як у зростаючому виробництві та експорті агросировини, так і в змінах в організаційно-господарській структурі галузі.

Земля для латифундій і сімейних ферм

Претенденти на лідерство за масштабами землекористування та залучення ресурсів, отримання преференцій і пільг від держави суттєво різняться. У користуванні найбільшого агрохолдингу країни — понад 650 тис. га, сільгосптовариства та великі фермерські господарства господарюють у межах колишніх колгоспів, радгоспів або їх підрозділів на кількох тисячах гектарів землі кожне. А нещодавно заявили про себе сімейні ферми, що створюються на базі особистих селянських господарств (ОСГ), задовольняються кількома десятками гектарів, а то й менше.

У законодавчому процесі на завершальному етапі реформи проглядаються різні, зокрема й протилежні тенденції, що відображають суперництво сил, які стоять за різними моделями господарювання. З одного боку, наполегливо й не без успіху "пробиваються" законопроекти, що відкривають шляхи до встановлення остаточного домінування великого експортноорієнтованого агробізнесу у вигляді вертикально інтегрованих компаній. З другого — здійснюються спроби на законодавчому рівні дати шанс середньому й малому агробізнесу, розширивши їх підтримку з боку держави та суспільства.

Час, у поєднанні із системною кризою, що вразила країну, суттєво коригує оцінки. При тому, що агрохолдинги, застосовуючи сучасні технології та нову техніку, змогли утвердитися на вершині економічної піраміди, сприяючи припливу валюти в країну, вони належним чином не виявили себе ні у становленні внутрішнього ринку, ні в розвитку сільських територій. Апологети латифундій намагаються подати їх як новаторські структури, націлені в майбутнє, а їхніх батьків-засновників мало не романтиками, що подолали всі перешкоди й "самі себе зробили". Насправді над створенням монстрів землекористування вони дружно трудилися разом із чиновниками та банкірами, поставивши справу так, що законні власники землі, селяни-пайовики, стали найбіднішою категорією сільських жителів, не отримуючи на розвиток власного господарства жодних преференцій чи кредитів. Пільги ж і позикові кошти щедро виділяються тим, хто за копійки користується орендованою землею. Первинний капітал нинішніх мільярдерів від АПК сформувався на основі не належного їм головного активу — земель селян-пайовиків, державних і комунальних угідь.

Деякі експерти вважають, що більшість українських агрохолдингів створювалися, насамперед, для формування великих земельних банків, що відкривають дорогу до банківських кредитів і до прихильності чиновників. Гнітюча дешевизна оренди земельних угідь породила гонитву за накопиченням землі. Консолідація селянських паїв разом із землями запасу в обширні поля відбувалася без розрахунків, часто безсистемно й хаотично. Землі "вихоплювали" без урахування їхньої відстані від центрів управління та постачання, іноді брали навіть про запас, і родючі поля роками не використовувалися.

Із кого господар кращий

Дешевизна орендованої землі та "вільності" в її використанні сприяли непомірному розростанню агрохолдингів. За даними досліджень, проведених Українським клубом аграрного бізнесу (УКАБ), в один із пікових періодів земленакопичення (2013 р.) під контролем агрохолдингів було 5,85 млн га, або 28% усіх сільгоспугідь, що перебувають у використанні сільгосппідприємств. За останні два роки, за експертними оцінками, обсяги офіційного землекористування латифундій дещо знизилися, становлячи близько 20% від загального обсягу. Але насправді вплив агрохолдингів поширюється на набагато більші площі. Латифундисти давно відпрацювали схеми, за якими під їхнім контролем перебувають не лише ті сільгосппідприємства, які вони класичним чином поглинули, а й низка інших, які потрапили в залежність від учорашнього партнера й змушені розраховуватися за матеріально-технічну допомогу вирощеним зерном, соняшником, нерідко застосовуючи при цьому "тіньові" схеми.

Преференції держави великим землекористувачам досягли такого масштабу, що більшість латифундистів, знехтувавши потреби суспільства в розвиненому й доступному внутрішньому ринку, а взятої в оренду землі — в органічних добривах, перетворили комплексне за своєю природою сільгоспвиробництво на примітивний механізм вилучення доходів. Біда лише посилилася від того, що колією, пробитою агрохолдингами, пішли й інші землекористувачі. Запровадилася порочна практика, коли з комплексу сільгоспробіт підприємств майже повністю зникає тваринництво, а рослинництво обмежується вирощуванням експортноорієнтованих сільгоспкультур. У результаті процес господарювання на землі зводиться до цілковитого примітивізму: "посіяв — прибрав — відправив"… до найближчого морського порту або на елеватор. Таким чином "працює" більша частина вітчизняних сільгоспземель, розвиваючи в чужих країнах тваринницьку галузь і переробку. Щодо ведення тваринництва за більшість сільгоспвиробників "відбуває" малий бізнес, переважно ОСГ. Там і нині виробляється 75% сирого молока, що споживається переробними підприємствами, левова частка свинини й яловичини, овочів і фруктів.

Представники влади сиплють словами, висловлюючи готовність підтримати малий і середній агробізнес, але, по-перше, виділюваних державою коштів явно недостатньо, до того ж вони рік за роком скорочуються, і по-друге, навіть таке скупе фінансування йде не тим, хто в цій допомозі найбільше потребує. Із створеного відповідно до закону про держбюджет 2016 р. основного фонду підтримки АПК у 350 млн грн 300 млн спрямовуються на здешевлення кредитів, а 50 — на розвиток тваринництва. Оскільки дрібним фермерам і селянам-одноосібникам кредитів не виділяють, а під "розвитком тваринництва" розуміють створення великих комплексів, а не сімейних ферм, малому агробізнесу з цих коштів не дістається нічого. Як і зі спецфонду, левова частка якого майже в 1,5 млрд грн призначена для фінансування інтервенційної складової Аграрного фонду. Що стосується Держфонду, безпосередньо призначеного для підтримки фермерства, то й від нього особливої підтримки ніхто не очікує, навіть при тому, що він працює на зворотній основі та, по суті, виконує роль кредиту, який необхідно за 5 років повернути. Отримати навіть таку допомогу вдається дедалі меншій кількості дрібних аграріїв. За минулий рік цією послугою скористалися лише 158 фермерів, які отримали близько 40 млн грн. Цього року отримувачів допомоги буде ще менше, оскільки для фінансування виділено 15,8 млн грн, — у два з лишком рази менше торішнього.

Під управлінням кредиторів

Через допущені прорахунки агрохолдинги, всупереч твердженням, що саме вони визначають стабільність і перспективи розвитку вітчизняного АПК, під час кризи, зниження світових цін на агросировину виявилися особливо вразливими. Вихід низки нашвидкуруч зроблених агрохолдингів на закордонні біржі з цінними паперами не вберіг їх від фінансових провалів. Гучна історія "Мрії" — однієї з найбільших вертикально інтегрованих компаній, що вийшла з котируванням акцій на міжнародну фондову біржу, — тому свідчення. Наприкінці 2014 р. її господарі змушені були визнати технічний дефолт, а з лютого 2015 р. операційний контроль над структурою й зовсім перейшов до Союзу кредиторів, які намірилися реанімувати об'єднання та повернути позикодавцям вкладені в нього кошти.

Не додали престижу українським агрокомпаніям і "пригоди" на міжнародній арені найбільшого в країні агрохолдингу О. Бахматюка. Величезні масштаби землекористування не завадили латифундисту потрапити в борги, обманувши покладені на нього сподівання інвесторів. Від повного банкрутства агрокомпанію вберегли переговори з кредиторами та реструктуризація боргу, що перевищує 1 млрд доларів із "перспективою" подальшого збільшення заборгованості. Це не завадило Бахматюку визначити реструктуризацію боргів як власний успіх і сигнал бізнесу про те, що з українськими партнерами "можна продовжувати співпрацю". Щоправда, більшість спостерігачів за процесами, що відбуваються, скептично поставилася до такого оптимістичного твердження, а експерти УКАБ дійшли висновку, що через останні події із зовнішніми запозиченнями українським агрокомпаніям доведеться чекати їх відновлення "щонайменше 3—4 роки". При цьому висновки належить зробити не лише позичальникам — агрохолдингам теж корисно зробити уроки, приступивши до давно назрілої реорганізації об'єднань, з одночасним уточненням їхнього місця у вітчизняному агропромі.

Недовіра до агрохолдингів лише посилилася після того, як новий менеджмент "Мрії", створений Союзом кредиторів, виявив прорахунки колишньої команди, характерні й для інших вітчизняних латифундій, які особливо не переймаються економією дешево здобутих ресурсів, і приступив до їх ліквідації. Виявилося, що колишні власники "Мрії" при виході на зовнішні ринки в кілька разів завищили активи компанії. Особливо накрутили оціночну вартість того, що дісталося їм найдешевше — права на укладення договорів оренди землі. При тому, що земля використовувалася неефективно. На кількох тисячах гектарів орендованих земель сільгоспкультури й зовсім не вирощувалися, земельні ділянки були орендовані про запас. Крім того, 9 тис. га орендованої землі були настільки віддалені від центрів управління та постачання, що від їх оренди новий менеджмент вирішив відмовитися та натомість вирішив орендувати 5—6 тис. га з вдалішою дислокацією. До того, що відбувається в "Мрії", придивляються, роблячи свої висновки, і команди низки інших вітчизняних агрохолдингів, які прагнуть винести свої уроки. Розроблена в "Мрії" стратегія внутрішньої реорганізації, розрахована до 2021 р., окрім оптимізації земельних банків, передбачає спеціалізацію окремих підрозділів за чітко визначеними напрямами господарювання. Для чого, зокрема, замість раніше наявних 17 виробничих блоків створено 7 кластерів.

В агрохолдингів — своя децентралізація?

Експерти звертають увагу на те, що останнім часом у низці агрохолдингів активізувалася робота з оптимізації орендованих земель, удосконалення організаційно-економічної структури об'єднань.

В УКАБі вважають, що існує кілька сценаріїв подальшого розвитку агрохолдингів. Період надмірного накопичення земельних банків час замінити організаційно-господарським удосконаленням підрозділів на місцях і об'єднань загалом. У цій справі допоможе, вважають експерти, спеціалізація виробництв, з одночасним розширенням прав місцевих підрозділів в організації операційної та господарсько-економічної діяльності. У такому разі головні зусилля, звісно, будуть зосереджені на основних напрямах. Але при цьому сільгосппідприємства, що входять до агрохолдингу, зможуть брати діяльну участь у місцевій економіці, тобто, окрім основного напряму, займатися й іншими виробництвами, які "розглядатимуться як допоміжні".

Керівник експертної групи УКАБ І. Остапчук вважає, що агрохолдинги можуть здійснити свою децентралізацію, зокрема, для того, щоб зацікавити працівників у кінцевих результатах праці, щоб сільгосппідприємства, які входять до складу об'єднань, "брали участь у розподілі прибутку". За його словами, при такому підході агрохолдинги "трансформуються в своєрідні сільгоспкооперативи", у яких центральні офіси виконуватимуть загальні функції: фінансові, комерційні, юридичні, вирішення ж решти питань передасться на місця. У результаті такої децентралізації, якщо вона відбуватиметься на взаємовигідній основі, у складі агрохолдингів можна уявити й автономні сільгосптовариства, і самостійні фермерські господарства. Але результати та масштаби такої, прямо скажемо, несподіваної реорганізації латифундій залежатимуть від позиції та настанов держави й суспільства, які мають, нарешті, визначитися, у якому напрямі рухатися, яким моделям господарювання на землі віддати перевагу.

У пошуках балансу

Інтерес бізнесу та суспільства, що посилюється останнім часом, до ініційованої держінститутами розробки й уведення в дію єдиного земельного податку важливо використати не лише для зміцнення позицій малого й середнього агробізнесу, а й для усунення перекосів і диспропорцій, що утворилися та загрожують самому існуванню АПК. Тим більше що чітко проглядаються наміри представників профільного міністерства та низки інших офіційних відомств під час інформаційно-роз'яснювальних заходів, що розгорнулися останнім часом, обходити гострі кути в системі землекористування, що склалася, коли в орбіту одних сільгоспвиробників введено величезні земельні банки, а інші перебувають на голодному земельному пайку, якого часом не вистачає навіть для створення сімейних ферм.

Поглиблюючи диспропорції, низка агрохолдингів дозволяє собі зосереджувати зусилля на вирощуванні та експорті лише кількох найвигідніших сільгоспкультур, повністю ігноруючи тваринництво — основне джерело відновлення родючості ґрунтів. Щоб нормалізувати ситуацію в АПК, захистити землі від хижацького використання, єдиний земельний податок має стимулювати оптимальні розміри землекористування, зацікавлювати виробників у комплексному веденні обох галузей, що взаємодоповнюють одна одну, які за всіх часів розвивалися разом.

Затяжне відновлення дисбалансу між високорентабельним рослинництвом і малодохідним і навіть збитковим тваринництвом залишає більшу частину оброблюваних земель країни без органічних добрив. "Недогодовані" ґрунти, які, до того ж, страждають від "спрощених" сівозмін і перевантаженості соняшником та іншими високоінтенсивними культурами, недовго зможуть витримувати такі навантаження. Якщо ситуацію не виправити, битва за таку землю може закінчитися поразкою всіх. Селяни, які віддають свої паї в оренду тимчасовикам і сподіваються в перспективі хоча б для дітей чи онуків отримати родючу землю в реальне користування, як і азартні накопичувачі орендних земельних банків, можуть залишитися ні з чим.