І дев'яності здадуться раєм...

Вихід на волю десятків тисяч засуджених за «тяжкими» статтями означає початок в Україні нової хвилі кримінальних воєн – чергового переділу власності, територій, комунального майна й астрономічних сум, отриманих від знищення країни з початку дев'яностих і донині.

Хоча й сьогодні Україну захльостує злочинність, але, як прогнозує міністр внутрішніх справ Аваков, незабаром очікується ще різкіший сплеск епідемії вбивств, викрадень, праски та паяльників.

Якщо озирнутися назад і згадати, як розвивалися події у відносно недавній історії нашої молодої республіки, можна легко пофантазувати на тему її недалекого майбутнього.

Усе викладене нижче автор пропонує вважати лише однією з численних версій, що пояснює те, що відбувається. І не слід забувати, що навіть у найпохмуріших прогнозів є одна безперечна перевага – іноді вони не збуваються.
На мій скромний погляд, саме в період з 1990-го по 1995 рік закладалися основи напівкримінальної держави, яка не обтяжує себе дотриманням законів і Кримінального кодексу. Нічого нового: як і за НЕПу, наплодили «цехівників», підпільних і легальних мільйонерів, дозволивши їм вільно розтягувати наше надбання.

Мета – дозволити, як і в двадцяті, акумулювати невеликій групі людей величезні «тіньові» кошти. Потім зручніше відбирати.

Паралельно було активовано кримінальну складову – рекет, системну злочинність. Було створено величезні, добре організовані й озброєні банди з потужною командою впливових і живих «за поняттями» кримінальних авторитетів. Їм дозволили зосередити в своїх руках просто неймовірні за масштабами колишні державні активи.

Під їхній протекторат перейшли фінансово-промислові групи, гіганти індустрії, паливно-енергетична галузь, усі сировинні ресурси, стратегічні підприємства й банки.

Це був «золотий час» для нового імперативного криміналу – боси злочинного світу стали сильними, впливовими, практично всемогутніми. На початковому етапі їхня кількість саморегулювалася: вони системно й нещадно знищували самі себе, підриваючи й розстрілюючи одне одного.

І до 1995 року шляхом кримінальної селекції та природного добору в країні утворився більш-менш стабільний консорціум кримінальних авторитетів. Під їхнім «дахом» перебували багато найважливіших індустріально-господарсько-фінансових галузей країни.

Але «п'ятирічка накопичення» закінчилася. І в 1995 році було успішно розпочато новий етап криміналізації країни.
Правоохоронні органи та силові структури, хоч і напівживі, але все ще існуючі, – почали тотально перетягувати «на себе» управління кримінальною системою.

У 1998 році на одній із пресконференцій автор був свідком того, як високі міліцейські чини, один з яких згодом став першим заступником міністра внутрішніх справ України, заявили буквально й дослівно таке: більше не буде бандитських «дахів», будуть лише ментівські.

Усе так і сталося.

Новими «кураторами» й «авторитетами» стали майори, полковники, генерали. Бандитів у класичному розумінні не лишилося, або вони перестали бути домінуючою кастою.

Їхнє місце посіли люди в погонах.

Тоді ж почалося справжнє «Полювання на авторитетів».

Їх відстрілювали всюди й скрізь: вибухи, постріли в містах свого часу вважалися такою самою буденною справою, як відеосалони й комерційні кафе. Партнер Ахметова «Алік Гек» (Брагін), підірваний на стадіоні «Шахтар», Щербань, наймогутніші київські, одеські, харківські й кримські угруповання – «Черепа», «Башмаки» – упродовж кількох років фактично перестали існувати.

Але фізично усунути всіх неможливо, тому багатьох посадили. Причому в засобах ніхто не соромився – підкидалися наркотики, зброя…

Відомий випадок у Херсоні, широко розтиражований тоді в ЗМІ, коли один і той самий «ТТ» підкидали по черзі шістьом «авторитетам», і ніхто цього не приховував. Таке в нас було тоді правосуддя.

До 2001 року правоохоронці й силовики повністю перебрали на себе управління всім нелегальним бізнесом.
Вони курирували вирізання найбільших гігантів індустрії, брали активну участь у переділі сільгоспугідь, вирізали системи зрошення, займалися повіями, наркопритонами, металобрухтом, видобутком живих біоресурсів – усім!
Нерідко розстрілювали саме керівників відділів по боротьбі з організованою злочинністю – так решта нечисленних кримінальних авторитетів намагалися боротися за сфери впливу. Але вже тоді сили були нерівні. Криміналітет програвав цивілізаційну сутичку.

Не маючи більше конкурентів у кримінальному середовищі, правоохоронці й силовики почали воювати між собою.
То «Сокіл», то «Альфа», то «Беркут» робили напади на одні й ті самі ринки, підприємства, ресторани, нічні клуби, борделі, сільгоспугіддя. Доходило до відвертих воєн зі стріляниною.

Брудні війни правоохоронців, як сепаратор, повністю «вичавили» із силових органів чесних, професійних і мужніх співробітників. Непотрібний баласт.

І як дичина без хижаків, самі «господарі життя» при цьому стали млявими, малоздатними. А з усіх професійних навичок залишилася тільки здатність вимагати хабарі та бити тих, кого потрібно було посадити за злочини, яких ті не вчиняли.

Але ось і цей час канув у Лету.

Настали нові часи, Україна стала «жити по-новому».

І нуворишам із 2000-х, ошалілим від дурних грошей, настав час віддавати «справжнім господарям» усе накопичене. На жаль, розжирілі й обплилі бізнесмени-чиновники-мери-генерали так і не зрозуміли, що проїхали свою зупинку.
Один із яскравих прикладів – посаджений у Домініканську в'язницю херсонський ексмер Володимир Сальдо, якого ЗМІ встигли охрестити доларовим мільярдером. Він довго вважав себе всемогутнім, невразливим, думав, що зуміє з усіма домовитися. І домовився б, але правила гри вже змінилися. Валізою грошей тут тепер не відбудешся – доведеться віддати все.

Тож сидітиме у своїй Домініканській в'язниці доти, доки не віддасть усі численні активи: ділянки, пансіонати, вілли, нічні клуби, паркінги, цілісні майнові комплекси, готелі й так далі.
Потім пішли масові затримання керівників районних адміністрацій, міських служб, комунальних підприємств, заступників мерів і обшуки в мерів. Виїмки документів, напади – як косою косили комунальні підприємства.
Мета – документальне підтвердження всіх численних «тем», «схем», «конвертів» і бюджетних потоків. І закон про спецконфіскацію, так вдало придуманий, але поки що застряглий у Раді, теж дуже добре лягає в схему.
Але щоб вилучити все в усіх, цього явно недостатньо. Та й сил у «оновлених» органів як і раніше замало.

Ось тоді-то й було вирішено випустити з місць позбавлення волі десятки тисяч «романтиків з великої дороги».

...І Савченко тут узагалі ні до чого – вона лише озвучила цей закон, а готували, «супроводжували», ухвалювали його у ВР зовсім інші люди, які точно знали, що й навіщо роблять.

А ці амністовані хлопці до всіх бізнесменів і чиновників мають дуже великі майнові зазіхання.
Адже сіли-то тоді найправильніші з них, які намагалися жити за законами, нехай і кримінального світу, але – законами! А обдурили й підставили їх, ставши мільйонерами й мільярдерами, – найспритніші й безпринципні, нині депутати-мери-губернатори-генерали.

І ця величезна армія випущених на волю прийде за «своїм». Прийде до всіх цих чиновників-бізнесменів-депутатів, які для них так і залишилися «Сявами», «Пирами», «Лисими», «Косими» та «Лішими».

Тож, немотивовані на перший погляд розстріли бізнесменів, депутатів та інших уже в новітній історії України – це лише початок великої й кривавої кампанії з перерозподілу нажитого.

Є й хороша новина. Ці випущені на волю для виконання певної роботи «маври» теж повторять долю своїх «братів по зброї» двадцятирічної давності. Коли вони зроблять свою справу, з ними теж ніхто особливо церемонитися не буде, вони це розуміють.

Втім, як і вони не церемонитимуться з тими, хто їх випустив.
Але це – уже зовсім інша історія, Країно!