Рознуздана нікчемність-2. Пів року Гройсмана

Гройсман має всі шанси надовго запам'ятатися українським лісівникам. Для цього треба: затвердити результати перших у країні виборів керівництва ЦОВВ, які продемонстрували всю міць нового Закону про держслужбу (1); ухвалити бюджет без виділення коштів на лісове господарство (2); ухвалити нову редакцію «Санітарних правил» (3). Я думаю, цього достатньо, хоча впевнений, що лісникам є що додати. До речі, рішучий крок в історію Прем'єр може зробити вже сьогодні. М.П.

Запозичена на Заході манера відзначати різного роду «напівкруглі» дати перебування при владі різних персонажів викликає напади веселості. Йдеться, наприклад, про горезвісні «100 днів», про «пів року», про «три з чвертю кварталу» і так далі. Але якщо вже така дурна традиція існує, не відставатимемо від моди, тим більше що привід є справді залізобетонний у вигляді піврічного «ювілею» уряду Володимира Гройсмана. Тому продовжимо розпочату на «100-денний ювілей» Гройсмана тему рознузданої нікчемності, яскравим втіленням якої, безсумнівно, є нинішній «уряд». Ще один привід для продовження теми -- звіт уряду за пів року бурхливої діяльності, який відбувся 19 жовтня.

Привернула увагу заява депутата від «Самопомочі» Єгора Соболєва, який, характеризуючи підсумки життєдіяльності Гройсмана, ні краплі не вагаючись, заявив, що Гройсман, мовляв, ще не встиг зробити нічого поганого і за нинішніх умов — це вже крок уперед...

І треба ж такому статися, що буквально наступного дня в ЗМІ з'явилися скандальні дані про ревізію фінансово-господарської діяльності Верховної Ради за той період часу, коли парламент очолював Гройсман, а апарат Ради — його вінницький «кореш» на прізвище Кістіон, нині віцепрем'єр. Було виявлено багатомільйонні порушення при закупівлях продуктів харчування та комп'ютерної техніки, численні «мертві душі», які нібито працюють у їдальні та в автотранспортному підприємстві парламенту, на якому, до того ж, виявлено величезну кількість «липових» виїздів автотранспорту, на які списувалися бензин і зарплата. Такий ось він, борець проти корупції, а також за оптимізацію та ефективність бюджетних витрат Гройсман! До речі, бюджет Верховної Ради на 2016 рік становить — на хвилиночку! — майже мільярд гривень. Маємо не просто шкоду, а чисту кримінальщину!

Що ж стосується шкоди, про яку говорить депутат Соболєв, то достатньо згадати катастрофічне підвищення до 6800 гривень за 1 тисячу кубів тарифів на газ для населення одразу після призначення Гройсмана прем'єром у травні, що призвело зрештою до такого самого катастрофічного зростання тарифів на опалення та гарячу воду, ускладненого суттєвим подорожчанням тарифів на холодну воду, каналізацію та електроенергію. Як за цих умов громадяни й країна загалом пройдуть опалювальний сезон, важко уявити, адже заборгованість населення за грабіжницькими тарифами, за різними оцінками, перевищує 12 млрд гривень, а заборгованість держави перед комунальними монополістами за тими самими грабіжницькими тарифами за субсидії сягнула 22 млрд гривень. Ці цифри продовжують зростати, дедалі більше поглиблюючи фінансову прірву в країні. А адже опалювальний сезон ще тільки почався! І це ж іще борги за минулий сезон, коли ціни й тарифи були суттєво нижчими за нинішні. По суті, кошти на субсидії викачуються з бюджету на користь олігархічних монополій. При цьому кількість сімей, які потребують отримання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, в Україні в опалювальному сезоні 2016-2017 рр. зросте з 5,5 до 9 мільйонів, це якщо вірити прогнозам уряду. В уряді вже вовсю шукають можливості всіма правдами й неправдами скоротити кількість одержуваних субсидій і число їхніх одержувачів шляхом посилення умов призначення субсидій, зокрема шляхом штучного прирівнювання доходів безробітних до двох прожиткових мінімумів.

На тлі ситуації в ЖКГ, що невпинно загострюється, уряд Гройсмана фонтанує різного роду цинічними та просто дурними ідеями на тему запровадження оплати ЖКГ у розстрочку. Мовляв, якщо в комунальних монополістів не виходить пограбувати населення одразу, нехай зроблять це з відстрочкою в часі.

Говорити про нешкідливість Гройсмана та його уряду за цих умов може лише той, хто далекий від справжніх реалій, що й продемонстрував депутат Соболєв.

* * *

Кілька слів про аргументацію, яку Гройсман навів на виправдання різкого підвищення тарифів на газ. Нагадаємо, це боротьба з корупцією та зловживаннями на різниці цін між «дешевим» газом для населення і дорогим паливом для небутових споживачів, здобуття незалежності від поставок газу з Росії, а також якнайшвидше забезпечення максимальної енергоефективності економіки України.

Гройсману вторить співголова групи радників при Кабміні, колишній прем'єр Словаччини Іван Міклош, який безапеляційно заявляє, що різке зростання тарифів на енергоносії та послуги ЖКГ, мовляв, є величезним благом для рядових громадян України. «Популізм — це коли ми йдемо проти необхідних реформ, коли ми некоректно використовуємо небажання людей змінюватися. Чому була залежність від Росії в енергоресурсах, чому було необхідно імпортувати 50% газу? Тому що тарифи тримали на такому рівні, на якому вони були... Але чому енергоефективність була такою поганою? Тому що тарифи тримали, не було стимулу для модернізації, не було інвестицій для використання ваших ресурсів», — заявив Міклош.

Подібного роду міркування доводилося чути не раз, але вони спростовуються прикладом сусідньої Білорусі. Можна по-різному ставитися до правлячого там режиму, до сучасної білоруської соціально-економічної моделі й до залежності цієї держави від Москви, можна їх скільки завгодно критикувати, причому значною мірою цілком справедливо. Але в тих питаннях, яких стосувалися наведені вище аргументи Гройсмана та Міклоша, Білорусь далеко пішла вперед порівняно не лише з Україною, а навіть зі Словаччиною та цілим рядом інших країн Східної Європи.

Достатньо сказати, що за останні 25 років Білорусь, отримуючи російський газ значно дешевше, ніж Україна, у 3 рази знизила енергоємність економіки, в 1,6 раза скоротила споживання паливно-енергетичних ресурсів. ВВП країни за цей час зріс у 1,5 раза, тоді як економіка України навіть у кращі часи фінансового буму середини 2000-х не піднімалася вище 75% рівня 1990 року в порівнянних цінах, а зараз наша економіка, як відомо, рухнула настільки, що важко навіть порівнювати з «проклятим радянським минулим». При цьому в Білорусі тарифи ЖКГ хоч і підвищуються, але досить помірно й цілком розумно.

Зрозуміла річ, що в наших північних сусідів-сябрів далеко не все гладко, і це ще м'яко сказано. Але корупції в нашому розумінні там немає, і це при дешевих енергоносіях. Білорусь не лише зберегла, а й невпинно нарощує високотехнологічне виробництво з високим ступенем доданої вартості й успішно експортує цю продукцію за кордон, причому не лише в Росію. Попри режим санкцій, спричинений проблемами з правами людини, до Білорусі йдуть закордонні інвестиції, що реалізуються у вигляді спільних підприємств. Це Україна дедалі більше перетворюється на постачальника сировини й дешевих заробітчан. Білоруси за кордони на заробітки не їздять. Білоруське транспортне машинобудування славиться в усьому світі. Великотоннажна техніка БелАЗ спокійно затикає за пояс «Комацу» і «Катерпіллер». Білоруське тракторобудування, відштовхнувшись від знаменитого трактора «Беларусь», зараз випускає цілу лінійку машин різної потужності та розміру, якій позаздрить «Джон Дір». У цей час навколо колись знаменитого Харківського тракторного заводу розгораються скандали, завод стоїть, люди — без роботи, а інвестор з Австрії Зігфрід Вольф, який раніше вклав мільйони в Харківський тракторний завод, в інтерв'ю ЗМІ заявив: «Не хочу більше нічого робити в Україні взагалі». При цьому пан Вольф поскаржився, що п'ять років інвестував, залучав новітні технології, підняв підприємство з руїн, а тепер роботу заводу зупинено, три тисячі людей опинилися на вулиці.

У Білорусі немає корупції, принаймні в тому розумінні, в якому вона існує в Україні. У Білорусі немає олігархів, за винятком одного-єдиного «бацьки», який, втім, попри «особливості своєї персони», не дозволив розікрасти й розвалити те, що дісталося після розвалу Союзу. А адже Україна мала на порядки потужнішу індустрію порівняно з Білоруссю!

Автор дозволив собі деякий відступ від теми, щоб наочно показати всю ущербність, цинізм, недалекість і просто шкурне скотство всіх цих наших прем'єрів з урядами та їхніми радниками, а також правлячої верхівки взагалі. Проблема, як бачимо на прикладі Білорусі, зовсім не в ціні на газ, яку «розумники» на кшталт Міклоша оголошують ледь не фундаментальним параметром, на якому тримається мало не весь Всесвіт. До речі, діяльність Міклоша на його історичній Батьківщині, у Словаччині, оцінюють зовсім не однозначно, та й сама Словаччина недалеко пішла порівняно з часами Густава Гусака.

Навряд чи слід сперечатися з тим, що Москва навмисно створює для Білорусі та особисто для Лукашенка сприятливі економічні умови, постачаючи сировину за низькими цінами й будучи ринком збуту для готової продукції з високим рівнем доданої вартості, яку, повторимо, купує не лише Росія. Очевидно, що в такому режимі сприяння Мінську з боку Москви міститься більше політики, спрямованої на утримання Білорусі у своїй сфері впливу.

Але проблема в тому, що Лукашенко, як би хто до нього не ставився, обернув ці преференції на благо своєї країни та своїх громадян, включно, зокрема й насамперед, з дешевим газом. Повторимо, у Білорусі дешевий газ і «людські» розцінки на комуналку призвели до зростання економіки та добробуту громадян, зниження енергоспоживання, а отже, до зниження залежності від Москви.

В Україні ж усе сталося «з точністю до навпаки», оскільки проблема полягає не в ціні на газ як такій — пояснимо спеціально для Міклоша, оскільки різного роду Гройсманам пояснювати марно! Так ось, проблема не в цінах на газ як таких, а в системі суспільних відносин, у соціально-економічному ладі, конкретно в корупційно-олігархічному укладі, який має місце в Україні й відсутній у Білорусі. У результаті в Білорусі низькі ціни на газ обертаються на благо, а в Україні... В Україні взагалі «по барабану», які ціни на газ, оскільки в наших реаліях розкрадається все, що можна, за будь-яких цін.

* * *

Але повернімося до звіту уряду Гройсмана, який відбувся в парламенті 19 жовтня 2016 року.

Забавляє той факт, що мікроскопічні, практично неіснуючі поліпшення макроекономічних параметрів, зумовлені об'єктивними, тобто не залежними від уряду, чинниками, Гройсман видає за звершення його уряду й особисто себе, тобто Гройсмана. Добре б ці поліпшення справді можна було побачити хоча б без мікроскопа з високою роздільною здатністю.

За даними Державної служби статистики, у першому кварталі 2016 року зростання ВВП становило 0,1%, тобто практично нічого. У другому кварталі порівняно з другим кварталом попереднього року зростання становило 1,4%, але в перерахунку на рік воно не здасться таким уже високим. До того ж про стійке зростання ВВП прийнято говорити лише в тому разі, коли зростання економіки триває протягом трьох кварталів поспіль, але даних за третій квартал ще немає, та й 0,1% у першому кварталі навряд чи можна вважати зростанням. Але справа навіть не в цьому.

Стабілізація та деяке зростання економіки після її дворічного обвалу в 2014-2015 роках на 7% і 11% виглядають мізерними. Пояснюється це мізерне зростання, найімовірніше, украй низькою базою для порівняння, так званим ефектом відскоку, а головне, деяким поліпшенням ситуації на зовнішніх ринках сировинної продукції, на якій спеціалізується Україна. У будь-якому разі заслуги уряду Гройсмана в зазначеному мікроскопічному зростанні не проглядаються. Тим більше що до квітня країною кермували Яценюк і компанія.

До того ж, хоча інфляційні та девальваційні процеси порівняно з 2014-2015 роками суттєво знизилися, вони продовжують бути найважливішим двигуном так званого зростання як ВВП, так і бюджетних надходжень.

Під час звіту в парламенті Гройсман бадьоро рапортував про те, що зростання обсягів промислового виробництва у 2016 році становило 2%, індекс будівельної продукції зріс на 11,9%, а номінальна середня зарплата -- на 22% і становить 4944 грн. Оскільки ще нещодавно чиновники говорили, що середня зарплата вже перевищила 5200 гривень, то зазначені цифри «зростання відсотків жиру в маслі» особливої довіри не викликають.

Так само не викликають довіри заяви Гройсмана про те, що інфляція в 2016 році поки що становить лише 6,4%. Ця цифра виглядає більш ніж сумнівно після зазначеного гігантського зростання тарифів на ЖКГ, а також скасування державного регулювання цін на продукти харчування першої необхідності, після чого вони різко підскочили, хоча ці продукти разом із комуналкою становлять левову частку витрат переважної більшості рядових громадян.

Повертаючись до нібито зростання бюджетних надходжень та економіки загалом, іще раз підкреслимо, що це зростання значною мірою пояснюється девальвацією та інфляцією. Наприклад, у Кабміні пишаються запуском «єдиного вікна» для митного оформлення товарів, запровадженням обов'язкового порядку фото- і відеофіксації оглядів, створенням міжрегіональної митниці для контролю співробітників і міжвідомчих «митних сотень» для боротьби з контрабандою. У результаті, як зазначають у митному відомстві, за січень-вересень 2016 року до держбюджету перераховано 166,88 млрд грн митних платежів, тобто показник виконано на 105,5%, отже, додатково забезпечено надходження до бюджету 8,65 млрд грн, що становить зростання на 17% порівняно з 2015 роком.

Але якщо згадати, що в Україні, а тим більше на митниці, все прив'язано до курсу долара, а він з початку 2016 року зріс з 24 до 26 гривень за 1 долар, то виразно вимальовується реальне джерело зростання митних надходжень у вигляді девальвації національної грошової одиниці.

* * *

Заслуги уряду Гройсмана в соціальній сфері видаються ще більш сумнівними. Під час вступу на посаду, пам'ятається, він обіцяв провести реформу оплати праці до 2017 року з метою кардинального зростання доходів населення. Залишилося всього два місяці, але обіцяної реформи не видно, і, схоже, ця обіцянка такою й залишиться.

Більше того, зростання тарифів і цін на продукти й товари першої необхідності за діяльної участі в цьому уряду дедалі більше жене в злидні переважну більшість громадян. При цьому правляча верхівка ігнорує той факт, що злидні як соціальний феномен породжують падіння внутрішнього попиту на товари й послуги, провокуючи подальше скорочення економіки, а це, у свою чергу, ще сильніше загострює соціальні проблеми, насамперед злидні.

Нацбанк у своїх аналітичних матеріалах сигналізує про те, що найважливішим гальмом економіки є невпинне падіння споживчого попиту, який за рік скоротився ще на 2,2%. Навіть скасування імпортного збору не призвело до зростання попиту на імпортну техніку. Доходи громадян дедалі більше відстають від зростання цін, і грошей ледве вистачає лише на найнеобхідніше. За деякими даними, продукти харчування в структурі витрат становлять 42%, комунальні платежі — 16%, проїзд — 10%. На решту 32% особливо не розгуляєшся, особливо якщо це відсотки від більш ніж скромних доходів. Відповідно, виробництво й торгівля скорочуються, що веде до зниження реальних зарплат, податкових відрахувань і соціальних виплат, які дедалі більше відстають від зростаючих цін. Маємо не просто консервацію злиднів, а й загострення соціальних проблем з непередбачуваними наслідками.

Водночас уряд обіцяє збільшити мінімальну зарплату з 1 грудня 2016 року до 1600 гривень, а до грудня 2017 року -- до 1762 гривень.

Спроба чиновників зробити собі піар на збільшенні зарплат учителям (на 33%) і лікарям (на 26%) виглядає цинічно, оскільки це на сьогоднішній день ледь не найнижчеоплачувані професії в країні. За даними Держстату, середня зарплата лікаря зараз становить 3,5 тис. грн, а вчителя — 4 тис. Обіцяне підвищення лише наблизить їхні зарплати до середнього рівня доходів у країні, і не більше. До того ж у ЗМІ з'явилися повідомлення, що мають місце затримки зарплати бюджетникам, включно з тими самими вчителями та лікарями, через брак коштів у бюджеті, причому це спостерігається в різних регіонах країни.

Ось і вся соціальна політика та реформа оплати праці.

Такі «звершення» уряду Гройсмана. Цей перелік далеко не повний, але й з нього видно, що хвалитися нічим. Тому незрозуміло, навіщо взагалі було влаштовувати гучну піар-акцію зі звіту Кабміну за пів року.