Як подолати розкол між елітами та народом: шлях знизу

Українське суспільство сьогодні об'єднує зовнішня агресія Росії, що є доцентровим чинником для України. Але всередині суспільства діє суттєвий відцентровий чинник — це соціальна й економічна нерівність. Прірва між невеликою групкою дуже багатих і рештою бідного населення справді вражає, і, очевидно, лише наявність зовнішньої загрози стримує від серйозних соціальних конфліктів на ґрунті нерівності.

Наведемо лише деякі цифри: частка домогосподарств, які відносять себе до бідної частини населення, становить 72,3%, тобто майже три чверті суспільства. Елла Лібанова в нещодавній статті про розміри нерівності зазначає, що різниця в оплаті праці 1% найзаможніших і 50% найменш забезпечених працівників в Україні фантастично висока і становить 43,3 раза. У Європі — 11,7, у США — 24.

Продовженням нерівності є й радикальне звуження середнього класу. На кінець 2015 р. лише 0,7% громадян вважали себе середнім класом, а 27% — не бідними, але й не середнім класом.

Причина нерівності досить очевидна — це олігархізація економіки, тобто висока концентрація капіталу в руках кланово-олігархічних груп, які за рахунок «економічної влади» впливають на владу політичну, виторговуючи собі різного роду преференції.

Згідно з дослідженням Фонду «Демократичні ініціативи», після корумпованості влади громадяни вважають, що «олігархізація економіки, привласнення олігархами прибутків і виведення коштів за кордон» є другою за важливістю проблемою (54,4% респондентів). На думку громадян, найбільше опираються реформам саме олігархи (51% респондентів).

Олігархізація економіки породжує не лише нерівність. Вона консервує й пострадянську психологію пасивності та безвідповідальності великої частини населення. Там, де олігархи стають новими князьками, їм вигідно тримати людей у такому стані, оскільки так ними легше керувати.

Така собі «ДНР» на Донбасі була в головах. Попри те, що більшість активів там були приватизовані, і новими власниками — Ахметовим та іншими — мало б культивуватися нове «капіталістичне» мислення працівників їхніх заводів, «совок» у головах лише поглибився. І подібна психологія безвідповідальності стосується не лише Донбасу.

Тому в наявності комплексна проблема. Олігархія породжує нерівність і деградацію суспільства. Нерівність і деградація породжують ризик бунтів — не за зразком Майдану, коли все відбувалося досить цивілізовано й осмислено, а за зразком «ДНР» — «безглуздо й нещадно». Жванецький такі бунти називав «боротьбою невігластва з несправедливістю».

Україні слід дуже уважно придивитися до тих соціально-економічних моделей у світі, які дають змогу згладити ці суперечності та створити бодай якусь інклюзивність в економіці. «Гра з нульовою сумою», коли комусь усе, іншим нічого, може породити ситуацію, коли інша сторона перекине гральний стіл.

Тому інклюзивність, доступ усіх стейкхолдерів до економічних можливостей — це клей, який може скріпити країну в економічній площині.

Легко будувати таку економіку з початку. Важче її переорієнтувати, коли вона з самого початку запустилася неправильно, і суспільство боляче обпеклося на гіркому досвіді ваучерної приватизації або фінансових пірамід. Але навіть для цього у світі винайдено інструменти, досвід використання яких може бути надзвичайно корисним і для України.

Досвід США з корпоративної програми ESOP

США не є прикладом для світу в питаннях соціальної рівності. Скоріше навпаки, капіталізм завжди там був більш дерегульований, ніж у Європі, що й породило досить високе розшарування суспільства за доходами. Але це ж стало і плюсом. Замість того щоб згладжувати нерівність згори — шляхом перерозподілу ВВП і високих податків, американці додумалися, як нівелювати нерівність знизу, зсередини.

У 1956 р. Peninsula Newspaper уперше в США запроваджує Employee stock ownership plan (ESOP), або План наділення акціями працівників. Усі 200 працівників Peninsula Newspaper стали єдиними співвласниками компанії.

Винахідник ESOP, Луїс Келсо, був переконаним капіталістом і хотів, щоб усі громадяни США стали капіталістами та володіли часткою акцій у компаніях, у яких працюють. Для цього він вигадав спеціальний механізм, що дозволяв працівникам за допомогою довгострокового кредиту купувати акції й ставати співвласниками, фактично нічого не витрачаючи зі своєї кишені.

На сьогоднішній день у США існує близько 7 тис. ESOP-компаній і 13,5 млн (!) працівників-співвласників. До компаній, які застосовують ESOP, належать такі успішні корпорації, як Microsoft, Hewlett-Packard, Procter&Gamble, Cisco, Intel та інші.

ESOP зазвичай запроваджується таким чином:

1. Компанія утворює цільовий траст ESOP, який володітиме акціями від імені працівників і в якому відкривається персональний рахунок кожного працівника.

2. Банк дає в позику кошти трасту ESOP під гарантії компанії.

3. Траст ESOP купує акції в компанії (нова емісія) або в існуючих акціонерів.

4. Компанія робить щорічні внески в траст ESOP, з яких він погашає позику банку.

5. Працівники отримують права власників через траст ESOP, а при звільненні або виході на пенсію компанія викуповує акції за ринковою ціною.

Опосередковане право власності через траст (не плутати з українськими псевдотрастами середини 90-х років минулого століття) означає, що працівники не можуть продавати акції як ваучери третім особам. Для України це може бути й захистом від рейдерства. На чолі трасту призначаються довірені особи (trustees), серед яких обов'язково є представники трудового колективу.

Суттєво й те, що лише 5% ESOP-компаній у США розміщують акції на фондовому ринку. Інші користуються послугами незалежних оцінних компаній для оцінки вартості акцій. Відповідно, наявність розвиненого фондового ринку для ESOP не є критичною.

Однією з найбільших переваг ESOP вважають і здатність залучати кредитні ресурси під менші витрати, що пов'язано зі значними податковими преференціями від держави.

Переваги ESOP з позиції власників бізнесу, які, очевидно, «розмивають» свою частку власності:

— використання ESOP як інструмента для залучення та утримання ключових кваліфікованих працівників;

— можливість залучення коштів при новій емісії акцій для інвестування в бізнес, модернізацію виробництва;

— можливість податкової оптимізації, у тому числі шляхом віднесення основної суми кредиту, дивідендів працівникам на валові витрати;

— створення культури власності серед працівників і підвищення продуктивності праці.

Працівники, які, повторимо, не витрачають ані копійки власних коштів, отримують такі переваги:

— додаткове джерело доходів у вигляді доходу з капіталу, тобто дивідендів;

— залучення до процесу ухвалення рішень (варіюється між підприємствами, жорстких законодавчих вимог немає);

— відчуття причетності до успіхів компанії, відчуття спільної справи з роботодавцем, гордість через менталітет власника;

— податкові пільги з податку на доходи фізичних осіб при продажу акцій у разі звільнення або виходу на пенсію.

Як бачимо, переваги для власників бізнесу та найманих працівників у ESOP більш-менш урівноважені, що й зумовило популярність цього інструмента. Звісно, роботодавець має наважитися на такий крок. І з точки зору психології він не завжди простий — відмовитися від влади, у тому числі економічної, завжди складно.

Але для цього законодавцем передбачено серйозні податкові пільги, які мають «простимулювати» бізнесмена до такої соціально орієнтованої дії. А саме:

— внески компанії акціями або грошима в траст ESOP віднімаються з бази оподаткування;

— внески компанії в траст ESOP для погашення кредиту, який ESOP бере для купівлі акцій, віднімаються з бази оподаткування компанії (як основна сума, так і відсотки);

— продавці акцій у траст ESOP можуть отримати податкову відстрочку;

— база оподаткування податку на прибуток зменшується на відсоток акцій, що належить трасту ESOP (20% акцій належать ESOP — на 20% база менша; 100% належать ESOP — компанія не сплачує податок на прибуток);

— дивіденди, що нараховуються працівникам через ESOP, віднімаються з бази оподаткування.

Таким чином, держава передбачила чимало вбудованих податкових стимулів для запровадження такої моделі. Звісно, держбюджет США втрачає від таких податкових преференцій, але суспільство виграє.

Кредити, які беруть компанії для запровадження ESOP, також зазвичай повертаються. Так, на основі аналізу 1232 кредитів для ESOP у трьох великих банках за 2009–2013 рр. отримали такі показники: 1,3% компаній не виплатили ESOP-кредитів, завдавши збитків кредиторам, і рівень невиплат від загальної вартості кредитного портфеля ESOP становив 1,5%.

Паралельне дослідження за той самий період показує приблизно такі самі цифри. На основі опитування 18 оцінних компаній, що надали дані про 845 компаній з ESOP, за 2009–2013 рр. рівень невиплат, які завдали збитків кредиторам, становив 1,1%. Також 3,1% компаній були змушені реструктуризувати кредит, але виплатили його або виплачували на момент проведення опитування.

Дослідження, що проводяться найбільшими профільними асоціаціями в США — The ESOP Association і The National Center for Employee Ownership, показують, що ESOP-компанії також успішніші за своїх конкурентів. Цим, зокрема, можна й пояснити високий рівень повернення ESOP-кредитів.

Життєздатність бізнесу та збереження робочих місць. Компанії з ESOP на 25% частіше залишаються в бізнесі. Працівники-власники в ESOP-компаніях учетверо рідше звільнялися під час останньої рецесії у 2008 р.

Добробут громад і середнього класу. У працівників у компаніях з ESOP пенсійні рахунки у 2,5 раза більші, і вони отримують на 5–12% більшу заробітну плату.

Ефективність бізнесу:

— продуктивність праці зростає в середньому на 4–5% на рік запровадження ESOP;

— за 10-річний період компанії з ESOP мають на 25% більше зростання кількості робочих місць, ніж порівнювані компанії без ESOP;

— в ESOP-компаній спостерігається середньорічне підвищення рентабельності активів (ROA) на 2,7% після запровадження ESOP;

— компанії з ESOP збільшують продажі приблизно на 2,3–2,4% щорічно.

Але насправді цифри тут навіть не головне. The National Center for Employee Ownership наводить відгуки працівників, які стали співвласниками завдяки ESOP і розповідають про свої враження від роботи в нових умовах.

Розанна Віллер-Флінт, фахівчиня сервісної служби компанії Web Industries, де 100% акцій належать 350 працівникам через ESOP, каже: «Кожна людина має частку в компанії — ви можете побачити це, ви можете це відчути. Я не лише стала щасливішою на роботі, а й тепер у мене є фінансовий план щодо мого майбутнього (у моєму ESOP), чого в мене не було раніше (і чого ніколи не очікувала мати). Я бажаю кожній компанії в США бути ESOP-компанією. Але найбільше я хотіла б знайти Web Industries на 20 років раніше».

Нік Бонджованні, менеджер із закупівель компанії KTA-Tator, де 100% акцій належать 200 працівникам через ESOP, каже таке: «Ставши співробітником-власником в ESOP-компанії, я, природно, отримав більше відчуття гордості за те, що роблю щодня, знаючи, що це зачіпає кожного в компанії згори донизу. ESOP — це все про американську мрію про власність і надання співробітникам максимального відчуття розширення їхніх прав і можливостей».

Чи багато людей в Україні можуть сказати, що наші реформи — це все про українську мрію? Власне, людина — це найвища соціальна цінність згідно з Конституцією. І всі реформи мають проводитися саме для того, щоб звичайний працівник сервісної служби або відділу закупівель десь у Білій Церкві чи Коростені сказав, що ця реформа — і є українська мрія. Щоб він чи вона побажали й іншим співгромадянам відчути на собі цю реформу (з добрих міркувань, звісно). Але сьогодні на адресу наших реформ і реформаторів лунають зазвичай зовсім інші слова.

Запровадження ESOP в Україні

Згідно з даними Держстату, в Україні налічується 5,9 млн громадян, які є найманими працівниками на підприємствах України, у тому числі 2,2 млн у промисловості. Це і є цільова аудиторія для ESOP.

Для порівняння, на парламентських виборах 2014 р. проголосувало 15,9 млн громадян із 30,4 млн, внесених до списку виборців. Відповідно, наймані працівники становлять близько 20% усіх виборців України. Змінивши їхній менталітет, можна створити критичну масу громадян для осмисленого, відповідального вибору влади в Україні.

Які можна виділити ключові виклики при запровадженні ESOP в Україні? Звісно, наведений нижче перелік не є вичерпним, і експертне середовище може підказати й інші виклики, як і рішення для них.

Нерозвиненість фондового ринку. Іще раз зазначимо, що 95% ESOP-компаній у США не розміщують акції на фондовому ринку й для визначення їхньої ринкової вартості звертаються до оцінних компаній. Отже, наявність фондового ринку не є критичною умовою для ESOP.

Складність розроблення банками відповідних банківських продуктів. Міжнародні банки, зокрема американські, такі продукти можуть уже мати. Крім того, з огляду на низький рівень неповернення ESOP-кредитів у США (1–3%), ESOP може відкривати й нові можливості для банківської сфери.

Складність розроблення релевантної для України законодавчої бази, у тому числі підзаконних актів Мінекономрозвитку, ДФС. Це, звісно, традиційна проблема використання будь-якого закордонного досвіду. Тому критично важливо залучити за можливості якомога ширше коло стейкхолдерів (бізнес-асоціацій, банків, оцінювачів, експертів тощо), а також власне закордонних, зокрема американських, професіоналів.

Ризик отримання підприємствами податкових пільг при невиплаті працівникам дивідендів. Можливе вирішення цього виклику — прив'язка права на податкові пільги підприємству до виплати дивідендів працівникам. Звісно, будь-які права й гарантії працівників у нас перебувають у серйозній залежності від правової системи держави загалом і судової влади, зокрема. І токсичне правове середовище може нівелювати будь-яку реформу. Тому без комплексного реформування правової системи не обійтися.

Переваги ESOP з точки зору держави Україна такі:

— створення категорії дрібних власників, які мають ширшу базу доходів і формують міцний середній клас, зменшення розшарування населення;

— інструмент для м'якої деолігархізації економіки, можливість соціального компромісу у вигляді спільної власності чинних власників і працівників;

— додаткове джерело кредитних ресурсів для вітчизняної промисловості для проведення реіндустріалізації та модернізації для інших галузей;

— можливість залучення іноземних інвесторів (у тому числі для приватизації) зі збереженням частки акцій у українських громадян — працівників через ESOP (у тому числі з подальшим викупом частки інвестора трастом ESOP, тобто працівниками);

— зміна пострадянського менталітету громадян на культуру власності та відповідальності;

— додатковий чинник для розвитку банківської сфери, оцінної діяльності, пенсійної системи (при виході на пенсію працівник отримує накопичені на рахунку в ESOP кошти/акції).

Отже, ті проблеми, про які ми говорили на початку, — соціальна нерівність, звуження середнього класу, олігархізація економіки та психологія безвідповідальності, що часто культивується на робочому місці, тією чи іншою мірою можуть вирішуватися (або хоча б мінімізуватися) за допомогою ESOP.

Найголовніша проблема, звісно, — це олігархізація економіки, оскільки вона породжує інші зазначені проблеми. Концентрація капіталів в руках невеликої групи населення через ESOP «розпорошується» на категорію дрібних власників, які в розвинених країнах і є основою середнього класу.

Оскільки ESOP є досить гнучким інструментом, він може використовуватися для різних цілей — від мікро- та макроекономічних і соціальних до суспільно-політичних, культурних (у сенсі зміни менталітету) і, так би мовити, для побудови держави.

Глобальною метою ESOP для України може стати будівництво інклюзивної економічної системи на принципі «спільної справи», фундаментом якої є «спільна власність» інвесторів/власників і працівників підприємств.

Спільна справа об'єднує, і економіка, що створюється на філософії та принципах спільної справи, об'єднує суспільство також. Відчуття причетності до спільного успіху компанії, в якій ти працюєш, і держави, успіх якої формують сотні або тисячі таких успішних бізнесів, є тим «клеєм», який робить із населення націю як єдине ціле.

Така економіка спільної справи передбачає пошук соціального компромісу між інвесторами/власниками й працівниками щодо розподілу доходів і впливу на бізнес, основою чого є реформування інституту власності через ESOP. Еліти й народ у такій системі стають уже не противниками, а союзниками, які перебувають в одному човні та переслідують одні цілі — розвиток власного бізнесу, економіки та держави загалом.