Лісовод – це звучить гордо

Величезне спасибі за відмінну статтю. Здоров'я Вам і благополуччя. З величезною повагою, Михайло Попков. на знімку: Працівники Ленінського лісництва - 1984 р. Угорі Штефан В., Нестеровська Л., Іванніков В. Унизу Іжакевич З., Катюшин П., Швачко М.

Напиши та напиши... У тебе великий досвід роботи в лісовому господарстві. Згадую одне заняття в Новочеркаському інженерно-меліоративному інституті. Викладачка, як людину з досвідом (лісничого), запитала: «Василю Петровичу, а от коли навесні можна приступати до посадки лісових культур? Як ви визначаєте, що ґрунт готовий». Я відповів: «Мене ще мій дід учив – треба вийти в поле, узяти ґрунт у руку, якщо він мокрий – рано, якщо розсипчастий – пора починати роботу, а якщо в долоні пил або камінь – поганий із тебе господар». Тоді ще студентки зі шкільної лави посміялися, мовляв, що за дідівські методи аналізу. До сьогоднішнього дня ґрунтової лабораторії в лісництві не з'явилося. Та й я вже не беру ґрунт у руки. Гляну на поле і видно: рано, пора чи поганий господар. Перша ознака, що весна вже настала – розпустилися сережки в ліщини. Усе – пора починати весняну лісокультурну кампанію. Ще можливі сніг, холоди, але вже прийшла весна.

Минуло 39 весен роботи в лісовому господарстві. І хоча все знаєш, усе як зазвичай готове до посадки, кожна весна як перший іспит, як перше освідчення в коханні. Це час тривог, надій і очікувань. Як усе складеться, чи пройдуть вчасно дощі, чи не марною буде праця людей, чи можна це місце посадки сіянців через кілька років назвати лісом.

Про досвід іще раз. Цього року було багато снігу, який танув поступово, уночі пройшов дощ, ґрунт у лісі насичився вологою доверху. Уранці робітників лісничий направляє на рубку догляду. Кажу лісорубам: «Працювати буде добре, але машини просто загрузнуть у ґрунті під вагою дров». А що змінилося всього за один день, учора працювали, відпрацюємо й сьогодні. Поїхали, дрова заготували, завантажили на машину, вона опустилася в ґрунт по задній міст. На цьому робота закінчилася, розвантажили дрова й до дванадцятої години ночі витягали машину. Другого дня питають: «Звідки знав, що так буде?». Та тому що таке зі мною бувало не раз, можливо ще до їхнього народження.
Пропрацювавши в Дніпропетровському лісгоспі з 3.05.1979 року, несподівано опинився найстаршим працівником. Нещодавно у справах побував у сусідньому лісництві (не називаю навмисно, таке могло статися в будь-якому). Питаю:
- Як поживає колишній лісничий?
- Уууу, гад!
- Як його здоров'я?
- Уууу, гад!
- Передайте від мене вітання!
- Уууу, гад!
Питаю в молодого чоловіка, який працює в лісництві без року тиждень:
- Чому така злість на колишнього лісничого, ти з ним працював?
- Ні, він у нас краде дрова. Приїжджає в ліс машиною й багажником возить сушняк.

Адже лісництво зобов'язане привезти йому дрова безплатно, бо він відпрацював у ньому понад тридцять років, завжди був найкращим лісничим лісгоспу. Ось так швидко забуваються добрі справи людей…

У 2016 році Дніпропетровський лісгосп святкуватиме 80-річний ювілей. Знову відзначатиме передовиків виробництва, вручатиме грамоти, можливо медалі. Буде багато гостей: пожежників, лікарів, музикантів, ось тільки майже не буде справжніх ветеранів лісової справи (а навіщо, уже минуло 2, 5, 10 років, нехай спокійно відпочивають і потихеньку тягають дрова з лісу).

Виходячи з вищевикладеного, я хочу написати не про свій досвід і навички лісової людини, про це багато написано і наукових праць, і аматорських нотаток. Хочу згадати людей, яких зустрів на життєвому шляху, які залишили світлий слід у моєму серці, а також залишили помітний слід на землі у вигляді лісів. Пам'ять людська – вона коротка, та й навіщо молодій людині запам'ятовувати всіх, з ким колись працювала, тому когось згадаю лише за прізвищем, прошу в усіх пробачення за це. Не згадуватиму тих одноденок, хто працював, аби просто працювати, а таких було теж багато. Одна жінка першого дня посадки на садильній машині вже в обід кричала, що в неї болить спина, що затекли ноги, замініть її, вона звільняється. А інша з тими самими показниками болю відсиділа на садильній машині 46 років!
Весняного сонячного дня 3 травня 1979 року приїхав до Дніпропетровська. З вокзалу потрапив в управління лісового господарства, зайшов у відділ кадрів, там перебувала дуже симпатична молода жінка. Подаю документи, диплом з відзнакою про закінчення Хреновського лісгоспу-технікуму. Вона кудись телефонує: «Миколо Михайловичу, я знайшла тобі майстра лісу!». Бачу, що мене майже прийняли на роботу. Підказую, що в мене вже є стаж роботи, працював помічником лісничого в Краснодарському краї, одружений (дружина – лісовод), є син, не п'ю, не курю. Після розмови отримав направлення до Дніпропетровського лісгоспу. Так по телефону познайомився з директором лісгоспу Ковальчуком Миколою Михайловичем (як потім виявилося, господиня відділу кадрів – його дружина, Катерина Михайлівна).

Контора лісгоспу розташовувалася за адресою вулиця Рибінська, 61. Зустрів мене головний лісничий Тіупов ??, літня людина, справжній лісовий працівник. Дав направлення до Кіровського лісництва. Будівля лісгоспу була стара, кабінети прохідні, але люди в них душевні, які знають свою справу. Інженер лісового господарства Лебідь Іван Федорович, економіст Цибульська Світлана Миколаївна, інженер госпрозрахунку Ратабильський ??, головний бухгалтер Шерстов, головний механік Біцура (кажуть, він був орденоносцем лісгоспу). От не пам'ятаю, хто був інженером лісових культур, можливо, була вакансія, трохи пізніше працював Буйволов Олексій Павлович. Як показала подальша робота, фахівці всі були грамотні, доповнювали один одного, були мозком лісгоспу.

На фото:Наочна агітація - важливий елемент пропаганди ідей охорони лісу

До Кіровського лісництва я приїхав у розпал весняних лісокультурних робіт. Лісничий Гатілов Микола Васильович, помічник лісничого Трясуха Дмитро, лісники Дишук Микола, Ільченко Федір, механік Сесь Іван Артемович. Трактористи аси Пеня ??, Біличенко ??, з ними молодий тракторист Нетребко Леонід, лісокультурниця Кислиця Марія, ще була одна жінка, яка була майстринею з плетіння кошиків (не можу згадати прізвище). Це були люди з великим життєвим і лісовим досвідом, які знали, що і як робити. Особливо добре вони відгукувалися про колишнього лісничого, Мінакова Олексія Івановича, який довго керував лісництвом, фронтовика, капітана, командира дивізіону «катюш». Ось ці люди й створили кіровське лісництво в сучасних його межах.

Минула весняна лісокультурна кампанія, настало спекотне літо, яке принесло масу лісових пожеж. До того ж необхідно було робити відводи лісосік під рубки догляду на наступний рік. Ось на відводі однієї лісосіки мою роботу помітив директор, і після цього вирішив перевести мене працювати лісничим у Солонянську лісодільницю, і вже з серпня місяця я почав там працювати.

Нехай не ображаються інші фахівці лісового господарства, усі вони потрібні й важливі для виконання робіт у лісі. Але лісничий це вісь, стрижень, хребет усього лісового господарства. І щоб зрозуміти клімат, а особливо ґрунти лісництва, у ньому треба відпрацювати не менше десяти років. Я вже згадував, що в Кіровському лісництві лісничим працював Гатілов М.В., у Ленінському – Шевченко Володимир Іванович, у Любимівському – Кабріс В'ячеслав Васильович, у Нижньодніпровському – Скляров Олександр Макарович, у Синельниківській лісодільниці – Байгот Ростислав Іванович. Я змінив у Солонянській лісодільниці Бондаренка Анатолія Івановича, який перейшов до Нікопольського лісництва. З усіма мені було легко й приємно працювати. Вони багато чому навчили мене, якщо не всього, ніколи не показували своєї переваги наді мною, а вони всі були корифеями лісового господарства.

На фото: Лісові трудівниці

У Солоному тоді підібрався молодий колектив, майже однолітки: я, моя дружина Тетяна Михайлівна – лісник, помічник лісничого Костош Іван Касянович, його дружина Ольга Володимирівна – лісник, бухгалтер Гіль Зінаїда Кирилівна, її чоловік тракторист Гіль Анатолій, трактористи Баштаненко Віктор, Іляш Володимир, Бяжко В'ячеслав. Колектив усі завдання виконував, працювали дружно й відпочивали як одна сім'я. Душею нашої дільниці був Костош І., після того як мене перевели в інше лісництво він став лісничим, а після його смерті лісничим працювала Гіль Зіна. Обов'язки виконувала відмінно, і була найкращим лісничим у лісгоспі. Коли їдеш із Дніпропетровська в Солоне, перед Солоним починається каскад ставків, а навколо них понад 30 гектарів лісу (дуже хорошого). Посадив його Анатолій Іванович, здійснював догляд під моїм керівництвом, а перехід у вкриту лісом площу виконав Іван Касянович. Це – приклад колективної праці, де зараз можна відпочити в тіні лісу біля води. Заради таких ділянок лісу варто працювати й жити.

У лютому 1983 року мене було переведено лісничим Ленінського лісництва. Помічницею була й працювала зі мною до 2010 року Бабенко Анна Олександрівна, загальний стаж 45 років, бухгалтером Щетінін Іван Іванович (кажуть, що він був першим лісничим у Нижньодніпровському лісництві), майстром лісу Швачко Марія Василівна, теж відпрацювала понад 40 років. Лісниками працювали Фоменко Дмитро Аврамович, Самець Іван Іванович, Мотиль Федір Петрович (на його досвіді вирощування сіянців тополі багато вчених захищали дисертації).

Трактористи Крилов Олександр Семенович, Вірівка Іван Іванович (пропрацював у лісовому господарстві 45 років, найкращий тракторист, з яким мені доводилося працювати). У 2014 році у віці 71 року попросили його підготувати ґрунт під лісові культури. Як приємно було дивитися на його роботу, це був майстер-клас для всіх, як треба готувати ґрунт, давно такого вже не спостерігав. Лісокультурниці Ленкова Марія Григорівна, Іжакевич Зінаїда Данилівна – це та жінка, яка відсиділа 46 років за садильною машиною, прийшла в лісництво в 16 років, у неї в трудовій книжці всього один запис: «Прийняти лісокультурницею в Приміське лісництво». У Лідії Андріївни Нестеровської два записи, вона на 2 роки йшла працювати в дитячий садок, а потім знову повернулася в лісництво й відпрацювала там 45 років. Лідії Андріївні торік було 80 років, Зінаїді Данилівні буде цього року. Бажаю їм доброго здоров'я.

на фото: Лісничий Кондратьєв В.Ф.

Ось ці жінки садили навесні до 100 гектарів лісу, влітку доглядали за ними, пололи розсадник, а взимку в'язали віники сорґові 5-10 тисяч, мітелок 10-15 тисяч, плели кошики до 3 тисяч. Згадала, що в лісництві довго працювали бухгалтером Виноградова Зоя Михайлівна, лісокультурницею Доброскок Анна Анісимівна. А я згадаю всіх лісничих Приміського (Ленінського) лісництва з 17 лютого 1949 року.

1. Кондратьєв Віктор Федорович – 1 рік
2. Домбровський Степан Вікентійович – 21 рік
3. Кудрявцев Віктор Сидорович – 7 років
4. Шевченко Володимир Іванович - 4 роки
5. Маслов Валерій Васильович - 1 рік
6. Гарагатий Микола Пилипович – 1 місяць
7. Іванніков Василь Петрович – 27 років

Ось і згадав усіх, з ким працював усі ці роки. В інших лісництвах теж були й є ті, хто відпрацював не один рік, але я зустрічався з ними мало й можу бути неточним. Згадую, коли в Нижньодніпровському лісництві лісничим працювала Михайленко Надія Семенівна, на розсаднику зустрів молодих лісокультурниць Собецьку Валентину Антонівну, Гончук Надію Володимирівну. Подумав, чому в мене працюють (мною улюблені) бабусі, а тут – такі красуні. Перша красуня і зараз працює бухгалтером у лісгоспі, а друга нещодавно закінчила роботу комірником лісгоспу. За добру й довголітню роботу хочеться згадати головного лісничого лісгоспу Хаплієнко Олександру Олександрівну, головного бухгалтера лісгоспу Чорну Олександру Федорівну.

Усе життя зустрічався зі школярами. Проводив бесіди, брав участь у роботі екологічних центрів, останнім часом часто запрошують студенти сільгоспінституту, а от своїх учнів було дуже мало. Перша, і найулюбленіша учениця, моя гордість Овчаренко (Воробйова) Вікторія Анатоліївна, зараз працює в кіровському лісництві, була помічницею лісничого, зараз майстер лісу, найстарший працівник лісництва. Були чотири дівчинки-бухгалтери, які починали в ленінському лісництві: Рудоміна Маргарита Сергіївна, Кравець (Баранник) Ірина Михайлівна, Мукмян (Меркулова) Ірина Віталіївна, Міхеєва Олена Володимирівна вийшли в люди і з них вийшов толк.

А тепер я хотів би написати про людину, яка зробила для мене все. Я потрапив у місто-мільйонник, став лісничим у місті, а це не порівняти з директором у районному центрі. У 2013 році мені довелося працювати місяць у Новомосковському районному лісгоспі. Там Діма, майстер відводу лісосік, запитав мене: «Ось Ви давно працюєте, а скільки у вас було директорів лісгоспу?». Я дуже довго думав і відповів: «Півтора». Як так? З одним працював до 1995 року, з другим працюю зараз. Діма розчаровано м

Так ось, директором лісгоспу Ковальчук Микола Михайлович почав працювати в 1977 році. Молодий, грамотний, я навіть не згадую, що він організовував суботники з прополювання розсадників, збирання сорго. На чолі конторських працівників і працівників лісництва, збираючи сорго, його не міг ніхто випередити, завжди був попереду. Але згадую про це з тієї причини, що сьогодні навіть лісничий вважає ганебним у авральні моменти попрацювати з колективом. А от згадую, що він знав усі лісокультурні площі, розсадник. Одним словом, знав увесь держлісфонд. Якщо він їхав у лісництво, то спочатку об'їде лісові культури, розсадник, лісосіки, мінполоси, а потім заїде в контору лісництва. Усе добре – привітає, погано – вилає, наставить на путь істинний. Знав усіх людей лісництва, їхні прізвища, імена, по батькові. Уже не працюючи в лісгоспі 12 років, вітаю його з 60-річчям, сам телефоную йому із Сум (перебував там зі шкільним лісництвом). Передаю привіт від Вірівки, він підказує - Іван Іванович, кажу – Зінаїда Данилівна – відповідає – Іжакевич. Граючи таким чином, згадали весь колектив Ленінського лісництва, прихопили й ветеранів… Оскільки працювали ми під його керівництвом добре, то часто нам вручали перехідний червоний прапор за І місце серед лісгоспів України. Одного разу я їздив по прапор у Жмеринський лісгосп, щоб нам його вручив особисто Міністр лісового господарства.

Лісничий Кудрявцев В.С. проводить заняття з членами шкільного лісництва. 1966 р.

А раз добре працювали, то й добре відпочивали. Останній раз це було в 1995 році в нашому Ленінському лісництві. Усе це лірика, і вона блякне перед тим, що Ковальчук Микола Михайлович був не лише лісовод, а й будівельник з великої літери. Я лише перелічу об'єкти, які він збудував: Ленінське лісництво – житловий будинок, Кіровське – два житлові будинки, пожежна вишка, Любимівське – цех з переробки деревини, Нижньодніпровське – два житлові будинки, Нікольське – житловий будинок, контора. І вінець його зодчества - контора лісгоспу. Киньте в мене камінь, де і хто збудує стільки. Ще сюди додати «Будинок природи» виявляється. Дніпропетровську. Я завжди думав, що це об'єкт лісників, а він просто допомагав його будувати. А якщо хтось не стежив за подальшою долею Миколи Михайловича, то в Кіровоградській області він пройшов шлях: начальник управління лісового господарства, заст. глави адміністрації області, голова обласної ради. Я радий і гордий, що працював з такою непересічною особистістю. Дякую і будь здоровий, Миколо Михайловичу!

Коли починав свої спогади, то не хотів писати про тих, хто відпрацював 20 років і більше років і ще продовжує працювати в лісгоспі. Потім подумав –образяться, і коли ще хтось надумає про це розповісти. Першим стоїть директор Думинський Григорій Петрович, другим головний лісничий Приходько Володимир Олександрович (його стаж роботи в лісгоспі всього на 7 днів менший за мій). А потім інженер лісового господарства Наконечний Микола Іванович. У Кіровському лісництві лісничий Романенко Леонід Дмитрович, помічник лісничого Зідра Юрій Борисович, майстер Калиновська Катерина Федорівна, лісник Кравченко Олександр Григорович водії лісгоспу Гуслинський Микола Іванович, Черевичников Микола Георгійович.

На даний момент я працюю помічником лісничого Кодацького (Ленінського) лісництва. Виховую молоде покоління лісоводів. Своїх молодих колег називаю, люблячи, «мої шибеники». Працюють вони нормально, але хочеться від них більшого. Посадка лісових культур цього року мене просто здивувала. Холод, мряка, по-старечому шкодую хлопців: «Усе закінчуємо працювати». А вони (Віктор, Володимир. Олександр, Віталій, Дмитро, Євген, Володимир): «А давайте закінчимо посадку сіянців, які вже вибрали з прикопки. Так під дощем відпрацювали ще дві години. Уся посадка пройшла на високому підйомі з бажанням якомога якісніше посадити ліс. І, на мою думку, їм це вдалося. Я б поставив їм оцінку за посадку лісових культур «відмінно». Тож справи лісоводів Ленінського лісництва перебувають у надійних руках, і років через 30 хтось із цих хлопців напише подальшу історію Дніпропетровського лісгоспу й згадає вже своїх ветеранів.

Наприкінці хотів би поставити запитання самому собі. Чи правильно я обрав професію? Відповідь однозначна: лісовод і тільки лісовод, навіть якби в мене було сім життів. Яка ще професія так облагороджує землю, яка змінює ландшафт місцевості, залишаючи ліс пам'ятником лісоводу на віки. Водночас ліс змінює характер людини, яка живе ним. Близькість до природи робить її добрішою, шляхетнішою, налаштовує її серце на любов до всього, готовність прийти на допомогу кожному, кому вона потрібна.
Перефразовуючи класика: «Лісовод – це звучить гордо!»

Лісова людина, завжди ваш дід Вася