Девальвація людського капіталу: діагнози та рецепти

Майбутнє вже настало: віртуальні валюти, генна інженерія, безпілотні автомобілі та дрони, віртуальні асистенти.

Швидкість змін у сучасному світі збільшується практично щодня, і треба розуміти, що технологічні прориви приносять не лише нові перспективи, а й нові соціальні виклики. І пов'язані вони насамперед із кардинальною трансформацією ринку праці, що відбувається в міру того, як з'являються дедалі нові й стають незатребуваними ще популярні нині професії. Як в "Утопії 14" Воннеґута, уявна ріка розділить людей на тих, хто рухає прогрес, і тих, кого цей самий прогрес відкинув на узбіччя. Де опиниться Україна? Чи здатна вона вибратися з бідності та злиднів, зберігаючи й нарощуючи свій головний ресурс — людський капітал? Україна в цьому контексті аж ніяк не унікальна: зі схожими проблемами та викликами зіткнулися багато країн світу. І вже вовсю шукають шляхи їх вирішення. Минулого тижня в Страсбурзі Рада Європи провела Міжнародну конференцію, присвячену питанням реформування систем освіти. Більшість країн Західної Європи останнім часом спостерігають, як їхні добрі й перевірені часом системи освіти відстають від світу, що швидко змінюється, і перестають виконувати покладені на них функції. Кадровий потенціал скорочується, отримувані спеціальності не відповідають ринковим потребам, більше того, освіта не здатна захистити людей від популізму, спекуляцій і маніпуляцій громадською думкою.

Якщо оцінювати виключно кількісні показники української освіти (охоплення дітей освітою першого рівня, середню тривалість навчання, кількість дорослого населення із середньою чи вищою освітою, бюджетні витрати на освіту), то Україну можна сміливо назвати країною з величезним людським капіталом. Але якщо використовувати переважно якісні критерії, то висновки виявляються невтішними. Наприклад, 2014 р. Світовий банк у межах свого дослідження STEP провів опитування серед роботодавців (702 компанії з чотирьох різних секторів промисловості), чи задоволені вони підготовкою тих кадрів, які приходять до них на роботу? Понад 60% відповіли негативно. З них понад 70% незадоволені саме практичними навичками співробітників, близько 55% — актуальністю знань і рівнем умінь співробітників, необхідних роботодавцю.

Якщо ми подивимося на такий показник, як індикатор функціональної грамотності дорослого населення (вміння читати й розуміти письмову інформацію з поступовим підвищенням її складності), то на нас теж чекає розчарування — результати українців із вищою освітою на третину нижчі, ніж у громадян країн ОЕСР. Але що насторожує набагато більше — практично ідентичні результати показали й опитані українці без вищої освіти.

Уже зараз ми є свідками того, як сотні людей через власну безвідповідальність і фінансову неграмотність, у гонитві за парою додаткових відсотків річних, віддавали свої гроші не власне банку ("Михайлівський"), а пов'язаним із ним фінкомпаніям. Зрештою парламент ухвалив кричуще рішення зобов'язати Фонд гарантування вкладів, членами якого згадані фірми ніколи не були, відшкодувати "ошуканим" вкладникам 1,2 млрд грн. З держбюджету, із грошей на освіту, медицину, оборону, тобто за рахунок усіх решти громадян-платників податків. Свого часу з аналогічним завзяттям парламент ухвалив гучний закон №1558 про реструктуризацію валютних позик, на щастя ветований. З одного боку, ці події демонструють рівень популізму одних політиків і неграмотності інших (які підтримали ініціативи через нерозуміння). З іншого — рівень повальної фінансової неграмотності дорослого населення, що має грошові заощадження, веде осмислене життя й трудову діяльність. Чи пристало нам картати британців, які голосують за Brexit, і американців, які обирають Трампа, якщо ми вже три десятки років обираємо "МММ" і не робимо висновків?

"Сучасна освіта не має вікових рамок. І говорячи про освіту, нам пора відходити від стереотипу, що йдеться про дітей і підлітків. Люди мають зараз учитися постійно, увесь час оновлюючи свої знання, — переконаний президент Сорбонни Джордж Хаддад, у минулому дослідник ЮНЕСКО. — ЮНЕСКО свого часу готувало дві доповіді, кожна з яких містила пропозиції щодо того, як змінити систему освіти так, щоб навчити людей жити в мінливому світі. Тепер ми вимагаємо чергових змін. Адже вже не живемо в реальності 1992-го і навіть не в реальності 2000-го. Світ змінюється швидше, і реагувати ми маємо теж швидше. Поки що ми — недалекоглядні авантюристи. Освіта має допомогти нам, дивлячись у майбутнє, усвідомлювати відповідальність за свої дії. Адаптація людини до постійних і стрімких змін складна, адже наш мозок, по суті, не дуже відрізняється від мозку стародавньої людини, він націлений на циклічні, звичні явища. А от як трансформуватися, адаптуватися до еволюції, яку, до речі, цей самий людський мозок створює, ми не знаємо".

Освіта заради освіти

Нехай нас не втішають успішні українські стартапи (загалом-то, поодинокі) і те, що п'ятеро українців увійшли до списку Топ-100 новаторів Центральної та Східної Європи. У реальності ситуація з якістю та релевантністю знань і вмінь випускників навчальних закладів критична, а поширений міф про високоосвічену робочу силу в Україні давно не відповідає дійсності. Часто українці здобувають освіту заради освіти, часто працюючи не за фахом і займаючись працею, що не потребує високої кваліфікації. Більше того, опитування підтверджують, що роки навчання в школах і вищих навчальних закладах уже не сприймаються українцями як грошові інвестиції в їхнє майбутнє. Як даність, як подарунок батьків чи держави, але не як фінансове вкладення, яке в ідеалі має принести такі самі фінансові вигоди в майбутньому.

Так, Україна серед світових лідерів за кількістю дорослого населення, що має вищу освіту. Але якщо в більшості країн кількість високоосвічених людей прямо впливає на зростання ВВП, то в Україні цей зв'язок відсутній. Тобто наші інвестиції в людський капітал зрештою не приносять очікуваних результатів. Більше того, навіть зараз ми часто "інвестуємо" в спеціальності, які виявляться непридатними вже в найближчому майбутньому.

Хвалені українські IT-фахівці, масово експортовані в розвинені країни, — це не більше ніж інтелектуальна сировина (така сама, як і інші наші експортні статті). Серед них практично немає висококласних фахівців — архітекторів складних систем, аналітиків, що оптимізують процеси, менеджерів складних проектів, переважна більшість українських айтішників — інженери нижчого рівня (Junior QA engineer).

Останні п'ять років провідні виші США намагаються навчити комп'ютер не розпізнавати, а розуміти людську мову. Це те, що зараз роблять ті самі програмісти нижчого рівня. Коли (а не якщо, бо це лише питання часу) розробники завершать цей процес, українські айтішники в масі своїй залишаться без роботи.

Але проблема освіти не лише в її відірваності від ринку праці, втрачена й соціальна функція шкіл і вищих навчальних закладів. Традиційна школа не вчить критично оцінювати інформацію, працювати в команді, зважувати ризики, аналізувати й думати. Вона, як правило, дає базовий набір знань, тобто те, із чим цілком справляється Вікіпедія.

Завдяки Інтернету за лічені хвилини людина може отримати практично будь-яку цікаву їй інформацію. Онлайн-бібліотеки, навчальні відеокурси, лекції по скайпу, семінари, тренінги, курси. Сучасні технології дають людям можливість отримувати масу знань поза навчальними закладами, а сучасний світ вимагає від них постійного й безперервного навчання. У цих умовах, що стрімко змінюються, як кістка в горлі, застряла система класичної освіти. Вона не встигає змінюватися й трансформуватися так само швидко, як навколишній нас світ, а адже покликана готувати до життя тих, хто житиме навіть не в сьогоденні — в майбутньому. Для більшості європейських країн, як і для України, актуальна не стільки доступність освіти, скільки якість знань та інформації, яку викладають дітям.

Як навчити жити?

"Криза демократій, зниження довіри до влади, електоральний інфантилізм, особливо молоді, криза політичних партій, зростання популізму — ось тренди останніх років, — пояснює економістка The Democracy Index Джоан Хой. — Опитування серед молоді лякають, особливо якщо ми говоримо про Північну Америку, дедалі більше молодих людей виправдовують військові режими та диктатури. Звісно, є економічні причини цього — фінансові кризи, дедалі більший розрив між бідними й багатими, проблеми на ринках праці. Але не можна все звалювати лише на економіку. Подивіться на тренди — ми спостерігаємо неймовірне зростання популярності ультраправих партій у всіх без винятку, здавалося б, зрілих країнах. Це не лише наслідок економічних проблем, а й проблем в освіті. Людей, які мають достатні для об'єктивної оцінки ситуації знання, стає дедалі менше".

За словами дослідниці, ситуація погіршуватиметься, адже глобалізація лише посилює розрив між поколіннями, і багато цінностей, що є основою розвинених демократичних суспільств, просто не передаються батьками молодим людям, а школи й виші не вважають за потрібне викладання чогось такого, що виходить за межі затверджених навчальних програм.

"Готувати й виховувати майбутніх громадян — це відповідальність. Але ми маємо не просто дати дітям набір необхідних знань, ми маємо прищепити їм якості порядного й відповідального громадянина. Громадянське виховання вже виведене нами в окремий курс, у межах якого ми говоритимемо з дітьми про громадянську відповідальність, про корупцію, про політику, про демократію та рівність. Звісно, є класичні форми, що дають змогу порушити всі ці питання, — історія, право, література, мова. Але їх давно вже недостатньо для того, щоб виростити громадянина, що мислить", — вважає міністр освіти Франції Наджат Валло-Белкасем.

Втім, не всі вірять у те, що традиційна система освіти здатна змінюватися досить швидко, щоб відповідати вимогам сучасності. І точкових змін може бути недостатньо для того, щоб інвестиції держави та громадян в освіту себе виправдали.

"Школа сьогоднішнього дня — це школа суспільства столітньої давності, що пропагує ідеї, далекі від демократії та сучасного світу. Нинішні школи готують нас до минулого, вчать рабів, які мають усе життя трудитися на фабриці. Але рабство скасували, а фабрику закрито. Люди вже не мають працювати, як машини. Куди підуть ці діти? Що вони робитимуть у світі, до якого не готові? Та й нести демократичні цінності через традиційні ієрархічні школи неможливо, бо це очевидна ідейна суперечність — вас змушують нерухомо сидіти сорок хвилин і кажуть вам, що ви вільні", — переконаний ізраїльський педагог-новатор Яків Хетц, який відкрив понад 30 експериментальних шкіл у своїй країні. Крім іншого, у школах Хетца дітей учать так званої соціальної мобільності — усвідомленню того, що світ постійно змінюється, і людині постійно можуть бути потрібні нові навички й уміння, для того щоб працювати. А ще готовності змінювати сферу зайнятості та не боятися цих змін.

Нещодавно було проведено аналіз якості української освіти за результатами ЗНО-2016. 15% випускників не пройшли тест із математики, хоча пороговий показник становив лише 9 балів із 62 можливих. Середній бал із математики дорівнює 21, тоді як з української мови та літератури — 53,2 з можливих 104. При цьому прохідний бал з української — 23, тобто 22% від максимального. Якби з математики прохідний бал був аналогічним (тобто не 9, а 13), то третина учнів узагалі не пройшла б тестування з математики. Аналогічні тренди простежуються й щодо інших "складних" предметів — фізики, хімії, англійської та німецької мов. Звісно, з такою кількістю "гуманітаріїв" питань із соціальною мобільністю в нас бути не повинно, захочуть — стануть учителями, передумають — журналістами. Ось тільки на інноваційний розвиток у такому разі розраховувати не варто.

Якщо раніше країни були стурбовані рівним доступом до освіти, то зараз їх турбує не стільки охоплення дітей знаннями, скільки глибина цих знань. Втім, пару слів про рівність на форумі в Раді Європи все-таки було сказано. У країнах ЄС, як і в Україні, очевидна різниця в оплаті праці чоловіків і жінок, відмінності в просуванні їх кар'єрними сходами, в їхній вмотивованості.

"Навіть у моїй рідній Норвегії ми стурбовані тим, щоб якомога більша кількість дітей закінчувала школу, здобувала освіту, якомога раніше виходила на ринок праці, — розповіла прем'єр-міністр Норвегії Ерна Сольберг. — Особливо якщо ми говоримо про освіту дівчат. Для них зараз як ніколи важливо вирости самостійними й самодостатніми, здатними забезпечувати себе та бути незалежними в майбутньому. Упродовж останніх чотирьох років ми подвоїли інвестиції в освіту, зосередившись саме на професійній орієнтації дівчат і підготовці їх до самостійного й успішного життя". А адже мова про Норвегію, країну з найвищим рівнем життя.

За даними українського Держстату, за перше півріччя цього року рівень зайнятості серед українських чоловіків становив 61,4%, жінок — 51,5. Кількість економічно неактивних жінок віком 15–70 років становила 6,7 млн, чоловіків — 4,2 млн. При цьому в структурі зайнятого населення за статусами зайнятості серед жінок частка тих, хто працює за наймом, становила 86,6%, самозайнятих — 12,3, жінок-роботодавців — 0,8%. Серед чоловіків структура така: 82,4% — найманці, 15,7 — самозайняті й 1,6% — роботодавці. Але наш уряд, на відміну від норвезького, долями дівчат не стурбований, не дивлячись підмахує навчальні посібники про те, що "якщо жінка хоче, то може ще й працювати, але так, щоб робота була творчою і допомагала їй розкривати свої жіночі якості".

Багато вітчизняних експертів, зокрема з Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.Птухи, давно говорять про необхідність глибокої й обширної оцінки ситуації, яка б урахувала й пов'язала макроекономічні, фіскальні, демографічні показники, очікування та потреби ринку праці, оцінку кількості й якості фахівців, які цьому ринку потрібні. Зв'язала б воєдино системи освіти, праці та пенсій, щоб представити реальну картину того, що відбувається з людським капіталом в Україні. Більше того, у країні є люди, які знають, як це зробити, і готові робити. Ось тільки у владі ніяк не знайдуться ті, хто б зацікавився цими питаннями.

***

Головною темою 46-го Всесвітнього економічного форуму в Давосі, що відбувся на початку цього року, стала четверта промислова революція — злиття класичної промисловості з цифровими технологіями. Згідно з опитуванням 800 лідерів технологічних компаній, проведеним спеціально для форуму в Давосі, ключовими драйверами змін стануть хмарні технології, розвиток способів збору й аналізу Big Data, краудсорсинг, шерингова економіка та біотехнології. Крім того, 45% респондентів вважають, що 2025 р. у радах директорів великих компаній може бути присутнім штучний розум. Згідно зі звітом, підготовленим до форуму, уже до 2020 р. нові технології виробництва та повсюдна роботизація позбавлять роботи 5,1 млн осіб. Почасти падіння зайнятості буде компенсовано її двомільйонним зростанням в інженерних, фінансових і комп'ютерних спеціальностях. Зменшення загальної частки людської праці на тлі комплексного впровадження автоматизації найсерйозніше позначиться на країнах, що розвиваються, де брак проривних технологій досі компенсувався дешевою робочою силою. Освітня конференція, що відбулася в Страсбурзі, постаралася дати деякі відповіді на запитання, поставлені в Давосі...

Україна, намагаючись обернути девальвацію національної валюти собі на благо, усе ще намагається залучити інвесторів дешевою робочою силою, хоча вже зрозуміло, що це — тупикова стратегія. І якщо дивитися в майбутнє, то ставка має робитися на підготовку кадрів, необхідних економіці нового часу, фахівців, чию працю не може замінити комп'ютерна програма. Але для цього необхідно докорінно змінювати систему освіти. У нашої країни ще є шанс ступити з другої хвилі індустріалізації відразу в четверту, якщо вона зуміє зіграти на випередження та замість упровадження нових технологій виробництва, які вже зовсім скоро сприйматимуться як старозавітні, зробить ставку на підготовку фахівців, затребуваних у недалекому майбутньому. І починати потрібно саме з освіти.