Пірнають усі!

«І приймеш ти смерть від коня свого», — чомусь саме цей рядок спадає на думку після ознайомлення з «пробниками» одкровень народного депутата Олександра Оніщенка, який таємно задокументував аудіо- та відеофакти політичної корупції Петра Порошенка і двох його конфідентів — загонича Ігоря Кононенка та ловця Макара Пасенюка.

І справа не у всесвітньо відомому захопленні Оніщенка конями та «кобилами», і навіть не в співзвучному прізвиську бізнес-партнера президента, що потрапив у скандал, — Ігоря Кононенка. Справа в тому, що якби не Петро Олексійович і не його «подовжувачі рук», у Верховній Раді не було б депутата на ім’я Олександр Оніщенко. Адже ще 2014 року, на етапі реєстрації кандидатів у народні депутати, ZN.UA повідомляло: Оніщенко протягом двох років був відсутній у країні понад 240 днів, що було порушенням вимоги до кандидата про необхідне п’ятирічне проживання на території України. ЦВК на підставі документів, наданих, до речі, з ініціативи СБУ, відмовила претендентові в реєстрації. Але чарівні сили допомогли любителю тривалих відлучок отримати рішення суду на свою користь.

З банями церков на агітаційних бордах постачальник задоволень різномастним гедоністам усього світу, включно з новообраним президентом США, успішно переступив поріг українського парламенту. Фахівець тилового забезпечення МВС за освітою й активний член «кисельовської» бригади за родом занять; довірена особа Черновецького й один із головних спонсорів «Батьківщини» останніх років; газовик-витівник і талановитий комунікатор Олександр Оніщенко Петром Порошенком був зведений у статус «Вирішали іменем президента України».

За даними джерел ZN.UA з близького кола народного депутата, Оніщенко має кілька кейсів записів. У першому — купівля голосів під потрібні рішення в залі парламенту. У другому — відтиск потоків і часток на користь бізнесмена Порошенка і Ко. У третьому — розподіл тіньових дивідендів із тією самою командою у сфері роботи з «Укргазвидобуванням». Є й четвертий кейс, записаний, щоправда, не new-Мельниченком, а людьми медіавласника Віктора Зубрицького, і стосується він усього комплексу торгів людей Порошенка, приведених на переговори Олександром Оніщенком під час спроби купівлі (відтиску) каналу 112.

У всьому цьому фестивалі купання в бруді Оніщенко брав найактивнішу участь. І слухати його звинувачення, що вимовляються з гідністю Білого лицаря, особисто мені гидко. Проте яку б гидливість не викликало джерело інформації, його звинувачення на адресу президента мають бути ретельно вивчені, зіставлені з реальними подіями й оцінені за законом.

Тепер питання — за чиїм законом? Американським, російським, українським? Перші реакції СБУ та ГПУ на старт заяв Оніщенка доказово продемонстрували, що справа Леоніда Деркача і Михайла Потебенька живе, але деградує. Про підготовлене компроматовиверження в ZN.UA знали ще з середини жовтня. Гадаю, що на Банковій — набагато раніше. І що?

Викинуті в масмедіа скріншоти листування одного з адвокатів опального нардепа не додали до справи майже нічого, окрім підозр у відкритості Viber для вітчизняної спецслужби. Заведена проти Оніщенка справа про зраду Батьківщині, цілком імовірно, не позбавлена підстав. Але вона не замінить собою справи про її розграбування.

Усі ті самі близькі до Оніщенка джерела стверджують, що першими слухачами, глядачами та читачами накопиченого нардепом масиву свідчень стали зовсім не американські юристи. «Якби в день голосування про зняття недоторканності та дозвіл на арешт Оніщенко не бравував своїм перебуванням у Москві, рішення через зал не пройшло б. Принаймні не про арешт. З Москви в такому вразливому становищі й просто так, без «інвентаризаційного номера», ніхто не вилітає». Більше того, джерело стверджує, що один з українських каналів ще в середині осені закінчив роботу над фільмом за матеріалами Оніщенка. Але фільм так і не вийшов на екрани. Особисто я не маю доказів передання Олександром Оніщенком даних ФСБ РФ. Але й причин, здатних зупинити таку людину від подібних дій, не бачу.

Звернення до американських спецслужб могло бути для Оніщенка як спробою зберегти квиток, що дає змогу вільно пересуватися цивілізованим світом, так і операцією прикриття. Навряд чи передані ним файли додали щось суттєве до вже наявних знань американців про Петра Порошенка та його найближче оточення. Але на тлі публічності того, що відбувається, факт прийому-передачі оперативних даних американськими прокурорами говорить про те, що президент України потрапив у молох юридичної машини США. А це — велика проблема. І для самого Петра Порошенка, і для країни.

У принципі, за помилки, нечистоплотність чи злочини президентів завжди платять їхні країни. Своїми перспективами, інтересами, гідністю. Олександр Оніщенко не здатний розповісти нічого нового про спосіб дій і цілепокладання української політичної верхівки.

Але він, якщо правдою є розповіді очевидців про наявні в нього записи, — здатний довести те, що відбувається. Компрометуючі факти, потрапивши до рук іноземних спецслужб, відкривають широкий діапазон можливостей, починаючи від тиску на главу української держави з метою отримання необхідних політичних чи економічних рішень, до управління часом перебування фігуранта на його посаді.

Петро Порошенко своєю необов’язковістю й нікому жодного разу не помітною провінційною хитрістю втомив усіх: і Меркель, і Олланда, і Обаму, і Путіна, і навіть Манафорта, який входить нині в четвірку найдовіреніших людей Трампа, що добирають для нового президента кадри. Навіть главі невеликої й знесиленої з низки причин країни не можна обіцяти сильним світу цього все й щоразу скочуватися від обіцяного. Спочатку так втрачається повага до лідера, а потім і співчуття до країни. А вже якщо припустити, що фінансова розвідка США справді працює, а не імітує діяльність, як наша, а глава адміністрації Путіна Вайно приймає чергового довіреного посланця Порошенка, який прибув обговорити нюанси, пов’язані з роботою Липецької фабрики, то про яку повагу може йтися?

Записи Оніщенка можуть стати як каталізатором певних процесів у нашій країні, так і померти в архівах новинних стрічок. Усе залежить від того, чи здатні основні гравці оперативно зробити свої ставки на нашому полі. Зараз усередині країни немає енергії, здатної виштовхнути чинного президента із займаної посади: ні в більшості суспільства, ні в більшості олігархів немає на прикметі фігури, в яку можна було б перелити владу в разі відставки Петра Порошенка. Але якщо зовнішній чинник консенсусно — на базі «втоми від України» — серйозно втрутиться в ситуацію, то ми цілком можемо почути проникливу прощальну промову п’ятого президента України. Щоправда, для того, щоб це сталося, хоча б один із великих зовнішніх гравців повинен мати свою ставку в країні та впевненість у тому, що внаслідок дострокових виборів влада дістанеться своєму сучому синові.

Сьогодні такої ставки немає ні в кого. Європа в подібні ігри не грає. Нова американська влада ще не визначила свою політику щодо України і зробить це, швидше за все, лише після того, як визначиться зі своєю стратегією щодо Росії. Бюрократія Мін’юсту США може як законсервувати справу Оніщенка, так і відкоркувати її в потрібний момент. Путін ніби й визначився зі своєю особистою симпатією до Бойка, але не впевнений у його здатності перемогти на президентських виборах без участі в голосуванні «ДНР» і «ЛНР». Та й однозначну ставку на політичну силу не зроблено, довіру до політичних інструментів Ріната Ахметова втрачено, і жодні зустрічі із Сурковим і керівником ефесбешної «п’ятірки» Бесєдою не допоможуть улюбленцю Нуланд — «єдиному українському олігархові, з яким можна мати справу» — відновити цю довіру. Великої довіри до постаті Рабіновича в Москві, попри підтримку й внутрішньокремлівський промоушн Медведчука, не відчувають: користуються, але знову-таки, як і у випадку з Януковичем, — гидують, вважаючи, що не буває не лише колишніх КДБістів, а й сидільців.

Водночас, як припустив один зі знавців великих політичних ігор, якщо раніше до Петра Порошенка застосовувалася тактика «тисячі дрібних порізів», то тепер дії Оніщенка можуть призвести до нокдауну, а можливо, і до нокауту. «Цілком очевидно, що в міру наростання скандалу, замняти який навряд чи вдасться, президентові дедалі складніше буде збирати парламентську більшість і Рада втратить не лише керованість, а навіть подобу ефективності». А це може потягти за собою дострокові парламентські, а там — і президентські вибори.

Перевибори без визрілої в суспільній свідомості якісної альтернативи так само небезпечні, як і втомлене гниття й нічогонероблення, що підвищує резистентність до будь-яких моральних викликів. Вимога й забезпечення прозорого, оперативного розслідування висунутих звинувачень мають стати тактикою активної частини суспільства.

В іншому разі ми зможемо з жалем стверджувати, що за 16 років, які минули з початку першого касетного скандалу (що стартував 28 листопада 2000 року), у нашій країні нічого не змінилося. Хоча ні, винна: Юра Луценко змінив бік барикад.