Україна в лещатах навченої безпорадності

Раніше була така картина — до міста приїжджав цирк, з акробатами, силачами, клоунами і, звісно, слонами. У землю вбивали кілок і до нього прив'язували за ногу слона. Слона! Багатотонного слона! Тварину, створену природою бродити просторами савани, тварину з інтелектом майже людським. Адже слон має відчувати, що стояти прив'язаним до стовпа — не його життєве призначення, має розуміти, що легким рухом величезної ноги він не те що кілок, він увесь цей цирк легко висмикне й розплющить.

Аж ні. Слон у цирку виріс і з дитинства звик, що кілок непорушний, що кілок сильніший, і навіть пробувати не варто. Це, як пояснює всезнаюча Вікіпедія:

Навчена безпорадність (англ. learned helplessness), також набута або завчена безпорадність — стан людини або тварини, за якого індивід не робить спроб покращити свій стан (не намагається уникнути негативних стимулів чи отримати позитивні), хоча має таку можливість. З'являється, як правило, після кількох невдалих спроб вплинути на негативні обставини середовища (або уникнути їх) і характеризується пасивністю, відмовою від дії, небажанням змінювати вороже середовище чи уникати його, навіть коли з'являється така можливість. У людей, згідно з низкою досліджень, супроводжується втратою відчуття свободи й контролю, зневірою в можливість змін і у власні сили, пригніченістю, депресією і навіть прискоренням настання смерті.

Знайоме? Звісно, знайоме. Багато що пояснює? Майже все. Про що це я? Вирішувати вам.

Ось, кажуть люди, це погано, і той поганий, а ці взагалі підлеці й злодії. ОК, кажу я по-англійськи, яка ваша альтернатива, які ваші конкретні дії? Треба, відповідають, позбутися злодіїв і негідників. І щоб неодмінно держава. ОК, продовжую я по-англійськи, це все добре, але це, радше, побажання, а не альтернативні плани дій. І державу теж можна збудувати різну. Ні, відповідають, еліти, усі еліти, треба еліти…

Ось вам приклад політичної навченої безпорадності. Скрізь і завжди. Недарма американський президент Обама, що йде з посади, вважав за потрібне сказати таке:

— Громадянин. Це, бачте, те, чого вимагає наша демократія. Вона потребує вас. Не лише під час виборів і не лише тоді, коли ваш особистий інтерес під загрозою, а все життя. Якщо ви втомилися сперечатися з незнайомцями в інтернеті, спробуйте поговорити з одним із них у реальному житті. Якщо щось потрібно виправляти — зашнуровуйте взуття й створюйте організацію. Якщо ви розчаровані вашими обраними чиновниками, беріть папір, збирайте підписи та балотуйтеся самостійно.

Навчена безпорадність іноді здається вигідною, бо дає змогу ставитися до себе некритично. Чого це я буду щось змінювати, якщо всі так роблять?

Хоча критично не означає негативно, а просто об'єктивно. Наприклад, що дружина не повинна терпіти чоловіка, який її б'є, вона краща, ніж цей її стан нав'язаної й звичної покори. Расизм так само часто є проявом навченої безпорадності. Я можу, звісно, дізнатися про людей іншої культури й зовнішності, але тоді мені доведеться розстатися зі своїми стереотипами, а я так прив'язаний до них, як той слон до кілка.

Свобода, як не дивно, вимагає насамперед відмови від власних упереджених уявлень про інших, та й про світ. Прямі порівняння вашої реальності з реальністю інших безглузді. Основні принципи визначають характер життя, але деталі відрізняються до невпізнанності. Швеція — це не Америка з добре налагодженою соцсферою. Україна — не Німеччина не тому, що в німців хороші чиновники й дороги. Світ набагато складніший і взаємозв'язаніший, і простими категоріями його не виміряти, а простими рішеннями його не змінити.

Трамп! Брекзит! Небо падає! Падає чи ні? Можна вийти із союзів і організацій, можна обкласти податками й підняти тарифи, але все одно якось доведеться виробляти, і торгувати, і сплачувати в якійсь валюті, і домовлятися, і укладати договори, усе те саме, що й раніше. І все має свої наслідки, свою ціну. Ви закриваєте свій ринок, і громадяни починають платити підвищені ціни за привілей купувати національну, фактично монополізовану, продукцію, таким чином субсидіюючи зі свого гаманця робочі місця для інших. І їм доводиться вирішувати, наскільки такий стан речей їх влаштовує. Безплатних обідів не буває. Хтось завжди платить. Ви.

І навчена безпорадність, яка не дозволяє думати інакше, не дає уявити щось відмінне від попереднього особистого досвіду. І коли я спостерігаю майже геніальні за своєю винахідливістю спроби росіян та українців пояснити свою нездатність до змін і знайти винного в цьому десь там, на стороні, я бачу прояви навченої безпорадності, якогось сласного смакування передчуття неминучого сумного кінця. Принаймні коли християни очікували Кінця Світу, вони сподівалися на своє відродження у Христі.

Протилежністю цьому є природна готовність. Це моє особисте визначення, і якщо ви десь його зустрічали — я не винен. Що воно означає? Що закон Мерфі визначає все. Нагадаю його — якщо є ймовірність того, що якась неприємність може статися, то вона обов'язково станеться.

Скажімо, російські хакери. Хакери взагалі. Років 15 тому мій приятель установив на своєму комп'ютері сервер. Уже в першу хвилину сталися 3 спроби його зламати. Не лише я ще 2 роки тому попереджав канадців про хакерські та інформаційні атаки з Росії, про це знали всі спецслужби на світі, усі політичні інститути. І нічого не вдіяли.

Ну, тут така справа. Це як вірус. Неминуче. Якщо комусь надати якусь можливість щось зробити — будьте певні! Але, як ми всі нарешті помітили, методи впливу, подібно до мікроорганізмів, постійно мутують, і єдине, що можна їм протиставити, — власне здоров'я. Як для відбиття інфекції людині варто мати здорове тіло і здорову психіку, так і суспільству бажано мати здорову економіку та соціальну організацію.

Тож, якщо говорити про Україну, питання інфекції Путіна на Донбасі та в Криму вирішується не на полі бою і не в кабінетах європейських політиків, а енергійною економікою та культурою радості буття.

І мені дуже дивно, а то й боляче, що ті сотні українців, з якими я спілкуюся майже щодня, розумні, освічені, енергійні, продовжують сумну радянську традицію навченої безпорадності, присвячуючи себе схоластичним політичним та економічним дебатам замість політичної та економічної самоорганізації.

Упевнений, що мені тут же відповідять — а сам ти що зробив?

Ні-чо-го! Хоча можу.

Але я не страждаю від навченої безпорадності. Я просто лінивий.