По лежньовці по вільху

Оспорювати твердження, що дорога — це життя, напевно, навряд чи хтось наважиться. Особливо якщо це дорога лісова і вона відкриває шлях до цінного ресурсу. Для Брестського лісгоспу таким ресурсом стала вільха чорна. І незважаючи на те що дістатися поліським лісівникам до неї надскладно: порода росте тут здебільшого на важкодоступних, а часом і недоступних болотистих місцях, витрачена на здобуття цінної сировини праця гарантовано окупається.

Щоб заготовити 3000 кубометрів чорної вільхи, ув’язненої в болоті 14-го та 15-го кварталів Брестського лісництва, співробітникам Брестського лісгоспу потрібна дорога, але дорога дешева. Вихід один — будувати лежньовку. Для лісників лісовозна дорога лежньового типу не новина. Вона така сама давня, як і сама заготівля деревини.

Щоб її спорудити, лісники постаралися не змарнувати дорогий час рідкісних останніми роками холодів. До місця, де зусиллями співробітників лісгоспу прокладають останні метри нової дороги, ми добиралися довго, раз у раз «пірнаючи» в драговинні колії. Їхати по них водієві було надзвичайно важко, подекуди доводилося робити об’їзди й виконувати складні маневри.

— Не дивуйтеся, у таких болотистих місцях у нас майже завжди потоп, — каже директор Брестського лісгоспу Сергій Савлюк. — Тому ці морозні дні для нас, мабуть, найсприятливіший час, щоб підібратися до вільхи в цих кварталах. Однак такі лежньовки лісгосп прокладає виключно у високопродуктивні насадження. Адже фінансові витрати на її будівництво вагомі, та й скільки праці в такий мороз вклали в цю будову наші працівники!

Незважаючи на те що на посаді директора Брестського лісгоспу Сергій Савлюк лише пів року, про заготівлю з вільхового господарства він розповідає з великим знанням справи. Він в курсі місцевої специфіки. І це не дивно, адже довгий час з цією непростою у видобутку породою Сергій Васильович працював, будучи головним інженером Кобринського дослідного лісгоспу. Тому питання, як розпорядитися вільхою з максимально можливою для підприємства вигодою, перед ним не стоїть. Поки директорові достеменно відомо: роботи належить багато.

У лісгоспі розуміють важливість державного завдання із забезпечення фанерних виробництв вітчизняною сировиною й роблять усе можливе для її заготівлі. Якщо торік установа відправила на підприємства меблевої промисловості близько 3600 кубометрів фанерного кряжу (а це другий показник серед лісгоспів Брестської області), то цього року цю цифру планують збільшити. Лише в січні цього року на внутрішній ринок тут заплановано реалізувати 1000 кубометрів фанкряжу.

До слова, лежньова дорога, до якої ми прямуємо, відкриває доступ до вільхи, з якої, за оцінкою фахівців, вихід фанерної сировини перевищить 50 %.

На півдорозі до основної мети ми зупиняємося в одному з лісництв, де відвантажують фанкряж. Зі станції навантаження Закрутин близько 70 кубометрів фанерної колоди вже сьогодні залізницею відправлять на меблеву фабрику.

А поки тут, у лісі, майстер лісу Дмитро Олещеня, лісники Сергій Макаревич і Володимир Дорошенков контролюють роботу форвардера й відправляють лісовози до Закрутина.

— Лісовози «Урал» непогано маневрують в умовах болотистої місцевості, чим і хороші для вивезення фанкряжу, — пояснює майстер лісу Дмитро Олещеня під час завантаження вільховою фанерною колодою чергового лісовоза. — До речі, я вже 12 років працюю в лісгоспі, але настільки ідеальної, чистої вільхи не зустрічав, тут же здебільшого першого гатунку, добірна.

За словами головного інженера ДЛГУ «Брестський лісгосп» Анатолія Чиркуна, розрахункова лісосіка в установі становить близько 50 тисяч кубометрів на рік. З них частина — хвойні (20 тис. м3), решта 29 тис. м3 — м’яколистяні. Близько 50 % м’яколистяних насаджень перебуває в важкодоступних болотистих місцях, з них основна маса —
вільхові.

Майстер лісу Дмитро Олещеня контролює відвантаження фанкряжу. фото

На даний момент заготівлю вільхової фанерної колоди Брестський лісгосп веде в трьох лісництвах: Домачевському, Медняньському та Брестському. А реалізує деревообробним підприємствам для виробітку лущеного шпону по 67 рублів 67 копійок за кубометр першого гатунку і 57,6 рубля за кубометр другого гатунку. А це непогана ціна. До того ж за кубометр ідеальної, добірної фанерної колоди можна виручити і до 100 рублів.

Подолавши решту кілометрів до місця початку лежньовки, ми пішки рушили до табору працівників лісгоспу, які добудовують дорогу.

— Ходімте, побачите, як рік у рік, долаючи опір природи, освоюють важкодоступні лісосіки співробітники нашого лісгоспу, — повільно переступаючи піщані острівці лежньовки, проводжає до місця призначення інженер із лісозаготівлі та переробки деревини Володимир Доропей.

Підігнані одна до одної дров’яні колоди накатника та ялинові гілки, насипані зверху піском, нагадують довгий міст, якому не видно кінця.

— Лежньові дороги — це простий і економічно доцільний спосіб забезпечити доступ до цінної деревини, — каже Володимир Іванович. — Щоб лежньовка не підвела, треба знати, як домогтися взаємності від цієї примхливої пані: які секрети застосувати, щоб вона була надійною, довговічною, працювала не лише взимку, а й улітку.

Далеко не кожне дерево йде на будівництво цього шляху. У хід пускають незатребувану дров’яну деревину й ялинові гілки. Такі насичені власним соком хвойні накати в землі чи воді стають лише міцнішими. Лісники підтягують гілки та спиляне дров’яне довгомірне дерево до дороги й укладають накатник. Міцність такої конструкції забезпечується розташуванням поперечних колод і поздовжніх хлистів з покладеними поверх хвойними гілками. Далі для рівномірного розподілу навантаження на площу настилу фронтальний навантажувач «Амкодор» відсипає піщаний ґрунт, який захищає дорогу від передчасного руйнування, дає змогу лісовозним машинам вільніше маневрувати.

Подолавши метрів п’ятсот, ми підійшли до місця роботи будівельників лежньовки. Щоб підібратися до цінного ресурсу, вони вчасно кинули виклик драговинному болоту. Залишилося прокласти останні метри — і для лісовозної техніки відкриється під’їзд до верхнього складу.

Володимир Горбатюк, Володимир Доропей, Віталій Косик і Олександр Вородченко. фото

— Лежньовка вдавлюється у вологонасичений ґрунт, у такий мороз вода, що проступила, підмерзає миттєво, головне — накатати добре, — пояснює з кабіни навантажувача тракторист Михайло Горбатюк.

— За ідеального догляду така накатана лежньовка може бути дуже довговічною! — підхоплює колегу лісник, господар цього кварталу Олександр Вородченко. — У реальних умовах наші дідусі без капітальних витрат експлуатували такі дороги по 12—15 років.

— До тих, хто бере участь у будівництві лежньовки, у лісгоспі завжди ставляться з повагою, — додає головний інженер Анатолій Чиркун. — Багато наших співробітників самі не з чуток знають, як непросто прокладається лежньовка, коли твій шлях перетинають драговинні місця.

Останні метри будови для бригади — справжнє свято. Озираючись на піщаний слід рукотворного дорожнього полотна посеред лісу, важко уявити, якою ціною дісталася лісівникам ця перемога, та ще й у такий мороз!