Це кричить природа

Перший раз я побачив бджолоїдку золотисту років десять тому, біля Старокостянтинова. Це надзвичайно гарна, схожа на колібрі пташка ряду сиворакшеподібних раніше на Поділлі не зустрічалася. Потім я побачив зграйку цих птахів над водоймою в Ярославці. Цього року я поїхав у Вербку Дерев'яну, що за 15 км від Ярмолинців, по маслюки. У сосновому лісочку, що був посаджений на місці занедбаного піщаного кар'єру, я почув у небі знайоме щебетання. Звівши очі вгору, просто остовпів. 

Усе небо було заповнене бджолоїдками золотистими, які баражували над кар'єром. Цю територію вони заселили, витіснивши звідти ластівок. Пасічники Поділля навіть і не здогадуються, що над ними занесений дамоклів меч, адже бджолоїдки золоті живляться бджолами, осами, джмелями…

Коли десяток років тому в наших краях з'явилися перші баклани, ніхто не став бити на сполох. Екологи цієї події просто не помітили. Сьогодні ж усі рибгоспи ридають через цього ненаситного птаха, який поїдає цінну рибу. Не далі як цього літа головний мисливствознавець обласної організації УТМР Володимир Когупінда спостерігав у Ярославці косаря – птаха, абсолютно не властивого нашій фауні. Їхній ареал – узбережжя Каспію, лимани Сиваша. Це все одно, що побачити панду на Вологодчині. А далі Василь Володимирович здивував до неможливості. В районі Головчинців і у Віньковецькому районі він спостерігав… ніколи не здогадаєтеся кого… ПЕЛІКАНІВ! Ягдтер'єр мого товариша задушив у Ярмолинецькому районі невідомого звірятка. Коли приятель показав фотографію тварини, я був вражений. Це була перегузня, хижак родини куницевих, характерний для півдня України, але аж ніяк не для Поділля. Хто хоч раз гуляв нашими парками та скверами, міг легко помітити милих голубок із характерною поперечною смужкою на шиї. Це кільчасті горлиці. За останні два десятки років вони стали найзвичайнішими птахами. А адже їхня батьківщина – Індія!

В районі товкучки вздовж залізничного полотна оселилася ціла колонія сорокопудів-жуланів, які лихо відловлюють не лише бабок, а й мишей. Потім вони накалюють їх на колючки. Цього року на колючках поруч із мишами та кониками з'явилися два богомоли! Хто-небудь їх бачив раніше в нашій місцевості? 
Ось тільки прискореними темпами зникають наші птахи, подільські ендеміки. Хто і коли спостерігав звичайних снігурів? Майже не залишилося вівсянок, мухоловок, щиглів, чижів, синиць. Зникли синички-московки, довгохвості синиці, чечітки, сиворакші. Навіть звичайні горобці хатні стають рідкістю. Зникають міські ластівки, а їхню екологічну нішу займають стрижі. У Хмельницькому з'явилася популяція соколів.

Але що це я все про небо та землю. Пора згадати й про воду. Цього літа я досить успішно ловив на міському пляжі кам'яних бичків. Цей хижак миттєво заполонив Південний Буг, витісняючи іншу рибу, оскільки живиться він її ікрою. У нашій річці зникли пічкур, щипавка, минь.

З усього написаного можна зробити висновок – фауна і флора півдня України досить швидко розширює свої території. В районі старого аеродрому вже десятий рік успішно розвивається амброзія, відомий алерген. У нашій природі вже добрих два десятиліття відбуваються невидимі для людського ока масштабні зміни, і птахи, рослини, тварини, як найчутливіші індикатори, сигналізують нам, кричать своєю мовою з останніх сил. Але чи чуємо ми їх?!