На захист лісу стануть дуби

Ще 20 років тому ураганні вітри для Білорусі були явищем досить рідкісним. Проте останніми роками руйнівна стихія дедалі частіше гуляє територією нашої країни, завдаючи чималої шкоди. Незмінно серед постраждалих — білоруські ліси. Вітри неймовірної сили ламають і виривають із корінням дерева, менше ніж за чверть години перетворюють зелені насадження на величезні буреломи. І хай людині не під силу вберегти нинішні ліси від нестримної стихії, однак вона може подбати про те, щоб нові масиви були стійкішими. Співробітники Інституту лісу НАН Білорусі розробили інноваційні технології з відновлення лісових насаджень, пошкоджених ураганами.

Уже не аномалія, а елемент клімату

Клімат на планеті змінюється. І це не порожні слова. Льодовики тануть, підвищується середня температура на Землі. Явища, які мали тимчасовий характер, отримують постійну прописку. Наприклад, за останні два десятиліття урагани для нашої країни перестали бути аномаліями, нині це вже елемент клімату, запевняє завідувач сектору лісовідновлення Інституту лісу НАН Білорусі Петро Волович.

Наслідки такого розгулу стихії завжди плачевні: зірвані дахи будинків, перевернуті автомобілі, обірвані лінії електропередач і, звісно, повалені дерева. Якщо ж вітер увірвався в ліс, рахунок загиблих рослин іде вже на тисячі. - Постійний облік лісових трагедій у країні ведеться з 1997 року. Раніше пошкоджувалося 1000–2000 гектарів. Тоді нам здавалося, що це досить багато, - зізнається вчений. - Але, як виявилося, це були дуже малі втрати. У 2016 році в нашій країні урагани пошкодили близько 100 000 гектарів лісу, з яких більш ніж на 16 000 проводяться роботи з прибирання пошкоджених насаджень у вигляді суцільних санітарних рубок. Тільки уявіть, які це величезні площі. Усе одно що в одну мить знищило б усю нашу Кореневську експериментальну лісову базу, до якої входять чотири лісництва: Кореневське, Зябровське, Новобеліцьке та Чонківське. Міністерство лісового господарства Республіки Білорусь доклало багато зусиль, щоб відновити втрачене, проте наразі вдалося відновити лише близько третини зелених насаджень.

За 20 років територією республіки пройшлися 15 сильних ураганів. Як правило, усі вони формувалися на південному заході країни й по діагоналі спрямовувалися на північний схід. Найбільша кількість постраждалих лісів припадає на Брестську, Мінську та Могильовську області. Неабияк дістається і Гомельщині, а от Гродненщину та Вітебщину практично не зачіпає. Щоправда, ліси останнього регіону часто страждають від сильного обледеніння в зимовий період.

– Після ураганних вітрів ліс буквально зруйнований. Ми маємо дуже багато буреломної деревини, яку не можна просто взяти й залишити, - звертає увагу Петро Ігнатович. – Думаю, таке явище справді можна назвати стихійним лихом, оскільки ми повинні швидко все прибрати, а потім відновити пошкоджені ліси. Найчастіше в нас пошкоджується сосна звичайна, яка переважно й росте на білоруській землі.

Могутні богатирі

Тема відновлення лісових насаджень, пошкоджених ураганними вітрами, для Інституту лісу не нова. Розробки в цьому напрямі ведуться в установі протягом багатьох років. Дві з них уже були запатентовані у 2010-му та 2013 роках («Спосіб відновлення соснового деревостану на буреломно-вітровальній площі» та «Спосіб лісовідновлення сосни на вирубках буреломів»).

Щоб на власні очі побачити збитки, завдані стихією, зробити описи та необхідні висновки, вчені виїжджали на місця лісових трагедій. У свій час Петро Волович побував практично на всіх буреломах: у Березіно, Пружанах, Столбцах, Жлобині, двічі в Кобрині та Мозирі, а також в інших постраждалих лісових масивах.

- Якось ми вирушили до Речицького лісгоспу. Пам’ятаю, усі дерева тоді буквально змело, залишилося лише два дуби. Недарма в народі їх називають богатирями. Це неймовірно потужні дерева з дуже стійкою стрижневою кореневою системою, - пояснює Петро Ігнатович. - Трохи пізніше на очі потрапила інформація про ураган 1963 року, який налетів на територію Костюковицького лісгоспу. Вітер тоді пошкодив близько 800 га, але знову ж таки з усіх дерев вистояли лише дуби. Як кажуть, перший раз — випадковість, другий — збіг, ну а третій — закономірність. Оглядаючи пошкоджені ділянки, вчені Інституту лісу дедалі частіше стали доходити думки, що дуби мають виконувати захисну функцію лісу, приймати весь удар на себе. Сил вистояти в цих богатирів вистачить. Так і виникла ідея нової розробки.

Суть проєкту полягала у створенні захисної узлісної смуги, яка не дозволить урагану прорватися вглиб лісу й завдати серйозних втрат. Як і планувалося, ставку зробили на міцні дуби. Згідно з проєктом, паралельно межі безлісої території рядами висаджуються дерева й чагарники з шириною міжрядь 2,5–2,8 метра та кроком посадки 0,75–0,8 метра за такою схемою: ряд чагарників, 2-3 ряди дуба звичайного, ряд чагарників і 7-8 рядів сосни. Повторювати таку схему необхідно 2-3 рази.

– Цю розробку ми також запатентували, – звертає увагу Петро Ігнатович. – Крім того, за інноваційною технологією торік уже висадили новий ліс у Кореневському лісництві. Наразі договір на реалізацію проєкту укладено з ДЛГУ «Жлобинський лісгосп».

Незважаючи на те, що загальну технологію вироблено, практично кожне лісництво потребує індивідуального підходу. Уся справа в тому, що дуб любить багаті ґрунти, повсюдно його не посадиш, а отже, потрібно шукати альтернативу цьому дереву й коригувати технологію для кожної окремої території, зважаючи при цьому на кліматичні та ґрунтові умови, в яких ростиме новий ліс. І все ж, попри деякі труднощі, проєкт Інституту лісу обіцяє бути перспективним. До того ж, ця тема навряд чи втратить свою значущість для нашої країни.

Від техніка-лаборанта до завідувача

Слухаючи розповідь Петра Воловича, який є керівником цього інноваційного проєкту, вкотре переконуєшся: досягнення з’являються, коли люди на своєму місці й займаються тим, до чого лежить душа. Такі фахівці не просто професіонали, вони в доброму сенсі фанати своєї справи, віддаються повністю, а натомість за цю відданість отримують чудові результати.

Здається, трудовий шлях, яким судилося йти вченому, був наперед визначений ще з дитинства. До школи Петру Ігнатовичу доводилося ходити за три кілометри, причому, як ви вже могли здогадатися, дорога пролягала через ліс. Крім того, класна керівниця учня була дружиною лісничого. Напевно, і це зіграло не останню роль.

Після середньої школи Петро Ігнатович вступив до Полоцького лісового технікуму, а потім і до Білоруського технологічного інституту імені Кірова на заочне відділення. Після закінчення вищого навчального закладу молода людина отримала спеціальність інженера лісового господарства.

– Мені завжди легко давалася математика, часто брав участь в олімпіадах, – згадує вчений. – Цей предмет відмінно знав і мій батько. Не повірите, але він ніколи не записував телефонні номери, усе тримав у голові. Прожив він до 100 років, а мій дід до 101.

Петро Ігнатович встиг відслужити й в армії, а в 1971 році прийшов на роботу до Інституту лісу. Тут він пройшов усі щаблі: технік-лаборант, інженер, молодший науковий співробітник, старший і, нарешті, завідувач лабораторії лісовідновлення. Крім того, два роки керував лісовою дослідною станцією в Осиповичах.

– Часто друзі та родичі жартують: що ти там, у лісі, робиш? Чому грибів не збираєш? – сміється Петро Ігнатович. – А я їм відповідаю: їжджу туди працювати, а не відпочивати, адже ліс — це живий організм, якому потрібні наша турбота та увага.

newsgomel.by