Екологічна шкода від штучного випасу в заповідних об'єктах

Шановні колеги не враховують одного: за відсутності інтенсивного випасу  або сінокосіння, що його замінює, степи та луки  дуже швидко перетворюються на зарості чагарників.  За відсутності заходів зі стримування чисельності короїдів — ослаблені посухою деревостани, у тому числі такі, як Біловезька пуща, приречені на швидке всихання та заростання чагарниками й піонерними породами.. Чи цього ми хочемо? Чи мають рацію вчені Польщі, які вважали активне втручання в життя заповідної пущі необхідним? М.П.

Прихильники регуляційних заходів у степових заповідниках нерідко пропонують сінокосіння (яке завдає непоправної шкоди степовим екосистемам) замінити на м'якший, на їхню думку, тип регуляції — штучний випас за допомогою сільськогосподарських тварин. Вони аргументують свою пропозицію тим, що нібито раніше степи багато в чому залежали від диких копитних (сайгаків, тарпанів тощо).

Проте не всі погоджуються з цією точкою зору. А.М. Краснітський, який багато років очолював Центрально-Чорноземний заповідник, наприклад, заявляє: «ми, проте, не поділяємо думки про визначальну й позитивну роль випасу диких копитних тварин у формуванні флористичного складу лучних степів, оскільки ця концепція практично не доведена» (Краснітський, 1983). До таких самих висновків доходить Ю.Д. Нухімовська (Нухімовська, 1997), і В.В. Захаренков та В.М. Грамма (Захаренков, Грамма, 1985). Дуже переконливі аргументи наводить В.А. Бриних:

- «Основна гіпотеза — це припущення про те, що з мезофітизацією боролися дикі копитні, чиї незліченні, на думку деяких учених, стада не знали тоді ще ні стріл зі списами, ні куль і картечі. Вони, мовляв, виїдали кущі та деревну поросль, витоптували степовий повсть, розбиваючи її копитами, і шляхом поїдання знижували обсяг фітомаси, що щороку прирощується. Давайте прикинемо, скільки потрібно, наприклад, сайгаків, щоб знизити хоча б наполовину щорічний урожай степової фітомаси. Дослідження в Центрально-Чорноземному заповіднику показали, що урожай зеленої фітомаси на некосимій ділянці Стрілецького степу становить від 100 до 200 центнерів на гектар. Відомо, що добовий раціон одного сайгака становить 3-6 кг трави. Отже, щоб на 1 га (100 м х 100 м) степу обсяг фітомаси скоротився хоча б удвічі, потрібно мати там у вегетаційний період щодня 5-10 сайгаків, що пасуться. При цьому щільність сайгаків становитиме 500-1000 особин на 1 кв. км. Як ви думаєте, це реально? Адже в найкращі для сайгаків роки в СРСР щільність населення сайгаків становила лише 5-7 особин на 1 кв. км і при цьому вважалася промисловою. Я навмисно пішов від різних тонкощів, пов'язаних з кочівлями, вибірковим поїданням корму, лімітувальним впливом зимових умов, наявністю значної кількості хижаків (за такого достатку корму) тощо. Інакше вийшло б ще більше.

Тому гіпотеза про незліченні стада диких копитних у степах, не зачеплених цивілізацією, тріщить по швах. Отже, на процес накопичення фітомаси суттєвий вплив чинив інший чинник. Який? Адже якимось чином мала регулярно, з року в рік, знижуватися кількість сухої трави та підстилки (степового повсті). Залишається один такий чинник — пірогенний. Тобто пожежі виключно природного походження, оскільки Прометея з вогнем тоді ще не було» (2014).

На думку В.В. Осичнюка: «На жаль…інформації про те, яким є наш степ у доісторичні часи, немає (…). Зокрема, нам практично нічого не відомо про розміри пасовищного навантаження на одиницю площі степу не лише в доісторичні, а й значно пізніші часи» (Осичнюк, 1979).

В.С. Ткаченко, Я.П. Дідух із співавторами вважають: «Випас копитних тварин практично не випробуваний і експериментально не підтверджений на різних типологічних різновидах українських

степів». На їхню думку, випас коней у степових заповідниках як регуляційний захід дискредитує заповідник в очах місцевих жителів і місцевих господарників, тому що останнім заборонено пасти в заповіднику домашню худобу (Ткаченко, Дідух, 1998).

В.С. Ткаченко та А.П. Генов пишуть: «Рекомендації з випасу худоби… базуються на недостатньо аргументованій позиції та мають бути визнані нераціональними» (Ткаченко, Генов, 2002).

На думку В.В. Осичнюка: « Заміну диких копитних сільськогосподарськими навряд чи можна рекомендувати…оскільки останні в екологічному та біологічному відношенні настільки відрізняються від своїх предків, що про яку-небудь ідентичність їхнього впливу на рослинність не може бути й мови» (Осичнюк, 1979).

Той самий В.С. Ткаченко (1999) вважає: «Контрольований і нормований випас худоби й експериментально не підтверджений на різних типологічних станах степу».

Вплив випасу худоби виражається в порушенні добових і сезонних міграцій диких тварин, в їхньому зараженні хворобами та паразитами від домашніх (Нухімовська, Бібікова, 1983).

Екологічна шкода від штучного випасу

Перетворення окремих ділянок заповідного степу на скотопрогін.
За даними В.А. Тимошенкова (Тимошенков, усне повідомлення), випас двох десятків коней у Хомутовському степу перетворив окремі його ділянки на звичайний скотопрогін (на водопій і назад) з повністю збитою рослинністю.

Негативні екологічні впливи на заповідну екосистему.
Ю.Д. Нухімовська, посилаючись на В.Л. Рашка, Н.Т. Васильєва та А.В. Чумакову, вважає, що «замінити випас диких копитних випасом домашньої худоби не можна. У диких і домашніх тварин зовсім різні способи використання пасовищ, різна послідовність виїдання окремих видів» (Нухімовська, 1997).

На думку В.А. Бриниха, домашня худоба — це справжня газонокосарка (Бриних, 2013). Через випас худоби поверхня ґрунту нагрівається інтенсивніше (Гусєв, 1988).

Від випасу страждають невеликі водойми. Більшість озер Лагонакського нагір'я поряд із Кавказьким заповідником у період випасу були забруднені біогенними речовинами, водна рослинність повністю знищена у 15 % водойм і суттєво трансформована в 60 % водойм (Організація, 2008).

Зменшення біорізноманіття в місцях випасу

Випас негативно впливає на полівок, а також на ґрунтових безхребетних — на герпетобіонтних комах (Тішлер, 1970, Покаржевський, Богач, 1984, Гусєв, 1988).

За даними А.А. Власова, біорізноманіття дрібних ссавців у місцях випасу в Центрально-Чорноземному заповіднику менше, ніж в абсолютно заповідних (Власов, 1993). Під час випасу худоби в заплавних угіддях загибель гнізд качок досягає 60-83 % (Мануш, 1975).

За даними К.М. Благосклонова (1972), на одному з острівців у Криму дворазовий прогін стада призвів до загибелі 30-40% гнізд у колонії річкових крячків. Крім цього були роздавлені гнізда дрібних птахів, коловодників тощо. У лісі на початку випасу першими гинуть гнізда кропив'янок. Залишаються лише зяблики та нечисленні птахи, що гніздяться в кронах великих дерев. У Звенигородському районі Московської області після одноразового проходу лісом худоби автор знаходив багато збитих гнізд кропив'янок, роздавлених гнізд плисок, вівчариків, дрозда-білобрового.

За даними М.Д. Мерзленка (1981), за відсутності випасу худоби в лісі чисельність глухаря збільшується в 3-4 рази. Худоба витоптує гнізда птахів, що гніздяться на землі (лісових коників, вівчариків, дерихвостів), а під час проходу поблизу чагарників і ялинового підросту пошкоджує гнізда кропив'янок, жулана, чечевиці, співочого дрозда, дрозда-білобрового, лісової кропив'янки.

У Лагонакському нагір'ї поряд із Кавказьким заповідником унаслідок випасу худоби відбулося збіднення та зміна структури орнітокомплексу й населення дрібних ссавців, зникло угруповання кавказької серни (Організація, 2008).

В Іссик-Кульському заповіднику 1972 р. на південно-західному березі озера, на ділянці 50 га протягом 1,5 місяця худобою було знищено 230 гнізд крижнів, чирків, коловодників, чайок та інших птахів. В Алсу-Джабаглинському заповіднику за навантаження 7 тварин на 1 га рослинність була вибита до ґрунту, були занесені бур'янові рослини, різко зменшилася кількість косуль і архарів. У деяких місцях Кавказького заповідника тури, яких часто тривожать пастухи, зовсім залишили альпійську зону. Через випас у 1940-х роках кількісно та якісно збіднів склад диких копитних у Кавказькому заповіднику на високогірних пасовищах. У флорі заповідника «Михайлівська цілина» до встановлення заповідного режиму, коли був інтенсивний випас, налічувалося близько 190 видів рослин, а після заповідання, на початку 1970-х років — 525 видів (Нухімович, Бібікова, 1983).

На думку Ф.В. Козаря (1987), випас шкодить амфібіям і рептиліям, тому ним було висловлено пропозицію про заборону випасу худоби поблизу нерестових для цих тварин водойм. В. Манін (1959) вказує на шкоду виводкам тетеруків, яку їм завдають пастуші собаки. У 1954-1963 рр. в Окському заповіднику худобою було розтоптано на луках 30 % гнізд куликів, 6 % гнізд водоплавних птахів у лісі та 9 % — на луках. У 1967-1968 рр. у заплаві Дністра з 13 гнізд польових жайворонків і 24 гнізд чайок від випасу худоби постраждало відповідно 4 і 7 гнізд. У Карпатах на субальпійських луках загибель гнізд лісового коника від випасу сягала 50%, гірського коника — 23 % (Владишевський, 1975).

Негативний вплив на рідкісні види тварин.

Випас (перевипас) негативно впливає на 9 видів метеликів і 11 видів перетинчастокрилих, що мешкають у степах, занесених до Червоної книги України (Червона книга України, Тваринний, 2009).

За даними А.А. Шуммера, 1927-1928 рр. у заповіднику Асканія-Нова пастухами було знищено 4 гнізда степового орла (1928).

За даними А.А. Браунера (1923), різке скорочення стрепетів, а потім їх майже повне знищення на півдні України пов'язане з випасом овець на цілинних степах, де гніздилися стрепети. За даними Червоної книги України випас у степових заповідниках шкодить таким червонокнижним рослинам, як зіркоплідник подорожниковий (Асканія-Нова), шпажник тонкий (Михайлівська цілина, Стрільцівський степ), зозулинець травневий (Михайлівська цілина), ковила пухнастолиста (Хомутовський степ, Стрільцівський степ, Провальський степ, Кам'яні Могили), печериця таблитчаста (Луганський, Український степовий), білонавозник Богуша (Український степовий), ононіс донський (Стрільцівський степ) (Червона книга України, Рослинний, 2009).

Незаконний випас інтродуцентів в Асканії-Нова та Еланецькому степу.

Однією з різновидів штучного випасу є випас копитних, не властивих природі заповідника. У Великому Чапельському Поді, Асканії-Нова, що має площу 2376 га, цілий рік випасається понад 1 тис. тварин, у тому числі інтродуценти — бізон, туркменські кулани, кафрські буйволи, муфлони, двогорбі верблюди. Влітку сюди випускають ватуссі, антилоп канна, гну, нільгау, зебр і гаялів. Розведення в природних заповідниках і заповідних зонах біосферних заповідників інтродуцентів заборонено ст. 16 Закону «Про природно-заповідний фонд України».

Згідно з Червоною книгою України, Великий Чапельський Під — чи не єдине місце в Україні, де росте зіркоплідник подорожниковий, причинами зникнення якого в Асканії-Нова є «витоптування та поїдання тваринами» (Червона книга України, Рослинний, 2009).

У заповіднику Еланецький степ на території загону площею 70 га мешкає 18 американських бізонів.

Браконьєрство

З випасом худоби нерідко пов'язане браконьєрство, переслідування диких тварин пастушими собаками (Організація…, 2008).

Зараження диких тварин хворобами домашніх тварин

У Башкирському заповіднику зараження марала від домашньої худоби гельмінтами відбувається на солонцях. У Кавказькому заповіднику серни заражаються хворобами, що заносяться на пасовища домашньою худобою (вертячка, ящур, сибірка, залозиста та ін.) (Нухімовська, Бібікова, 1983).

Негативний вплив на окремі рідкісні види степових рослин
І.К. Пачоський попереджав, що випас дуже негативно позначається на ковилі вузьколистій та ковилі пухнастолистій (Пачоський, 1917) (обидві занесені до Червоної книги України). Випас негативно впливає на занесений до Червоної книги України гриб — феллорінію Геркулеса, який росте в степах (Червона книга України, Рослинний, 2009).

За даними А.А. Гусєва (1988), через випас зникають деякі види рослин, наприклад ковили.

Занесення в заповідний степ видів-синантропів.

Домашня худоба є активним переносником у заповідний степ синантропів (Бриних, 2013).

Луки, на яких раніше випасали худобу й які потім були включені до складу Кавказького заповідника, виявилися засмічені будяками, осотом та іншими бур'янами-інтродуцентами (Алтулов, 1965).

Господарські проблеми

Для організації випасу коней у степовому заповіднику необхідне створення водопою, заготівля фуражу, формування стада, обладнання загону та зимового стійла, ветеринарний огляд, реалізація тварин, що відволікає заповідник від розв'язання нагальних завдань.

Корупційна складова

У Хомутовському степу для того, щоб прогодувати табун у 20 коней, доводиться косити заповідний степ, і іноді незаконно, 2 рази на рік. У керівництва заповідника з'являється також сумнівний інтерес до отримання прибутку за рахунок катання на конях екскурсантів і продажу коней (що не входить до переліку завдань заповідника). По суті Хомутовський степ нині перетворюється на конеферму, де під виглядом «регуляції» — випасу відбувається вирощування й продаж коней.

Степові екосистеми за кілька століть уже пристосувалися до змін, пов'язаних з відсутністю диких копитних (якщо вони ще відігравали якусь роль). Запустити нині в заповідний степ куланів і сайгаків — приблизно те саме, що акліматизувати в лісових заповідниках мамонтів і шаблезубих тигрів, які колись мешкали в цих місцях.

Докладніше про шкоду штучного випасу в заповідних об'єктах — у новій книзі Вл. Борейка та І. Парникози «Критика регуляційних заходів на територіях суворого природоохоронного режиму ( категорія 1-А МСОП / IUCN)», 2017, КЕКЦ, Київ, 208 стор. http://ecoethics.ru/wp-content/uploads/2017/02/int_regulacia_2017.pdf