Цінова політика: фактор ризику для розвитку країни

28 лютого ц.р. на засіданні Ради НБУ було заслухано звіт правління НБУ про виконання Основних засад грошово-кредитної політики у 2016 р. Постановою правління НБУ від 18 серпня 2015 р. №541 «Про Основні засади грошово-кредитної політики на 2016–2020 роки» було визначено, що «Національний банк досягатиме цінової стабільності шляхом дотримання кількісних цілей з інфляції». «Середньострокова ціль з інфляції встановлена на рівні 5% (для річного приросту індексу споживчих цін) і досягатиметься поступово». Зокрема визначено такі короткострокові показники для річної зміни індексу споживчих цін: грудень 2016 р. — 12%±3 в.п.; грудень 2017-го — 8%±2 в.п.

Аналіз глобальних тенденцій, макроекономічних даних, матеріалів, поданих правлінням Національного банку, тощо дає змогу стверджувати, що реалізація грошово-кредитної політики відповідала встановленим цільовим орієнтирам. Причому зазначене стосується не лише формального досягнення оголошеної інфляційної цілі, а й ширшого кола питань, що вказують на появу макроекономічних передумов переходу на нижчу інфляційну траєкторію без ризику для відновлення потенціалу економіки, хоча з деякими застереженнями.

Справді, споживча інфляція в річному вимірі сповільнилася з 43,3% у грудні 2015 р. до 12,4% у грудні 2016-го, що відповідає встановленому цільовому орієнтиру.

Відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики на 2017 р. і середньострокову перспективу, схвалених Радою НБУ 21 грудня 2016-го, цільові орієнтири грошово-кредитної політики за показником споживчої інфляції встановлені на рівні: — грудень 2017 р. — 8% ±2 в.п.; грудень 2018 р. — 6% ±2 в.п.; грудень 2019 р. — 5% ±1 в.п.

Наведені цифри дають змогу визнати, що показник споживчої інфляції у 2016 р. було знижено до встановленого цільового рівня, а сам рівень відповідає цільовим орієнтирам, схваленим постановою правління НБУ від 18 серпня 2015 р. №541 «Про Основні засади грошово-кредитної політики на 2016–2020 роки». Крім того, за підсумками 2016 р. було виконано кількісні критерії та індикативні цільові показники спільної з МВФ програми за чистими міжнародними резервами, чистими внутрішніми активами та грошовою базою.

Формально все правильно, можна привітати правління НБУ з доброю роботою. Водночас діяльність НБУ як сприяла, так і не сприяла зниженню темпів інфляції. А саме: за заявами регулятора, завдання забезпечення стабільності національної валюти не розглядалося як головне. Більшу увагу НБУ у 2014-му і 2015 р. приділяв оздоровленню банківської системи.

Швидше за все, оздоровлення відбулося і триває, але воно з самого початку супроводжувалося катастрофічним зниженням довіри до національної валюти та банківської системи і, як наслідок, відтоком коштів населення з депозитів банків і підвищенням попиту на іноземну валюту. Лише за 2014 р. депозити населення в національній валюті знизилися майже на 57 млрд грн, а в іноземній — на 13,4 млрд дол. США. А перевищення купівлі валюти населенням над продажем становило 2,41 млрд дол.

При цьому НБУ допускав девальвацію в катастрофічних для внутрішніх цін розмірах: 95,4% — у 2014 р., 49,9% — у 2015-му. Лише один прямий ланцюжок «курс, вартість енергоносіїв, ціни виробників, ціна споживчого ринку» дає повне уявлення про наслідки девальвації для внутрішніх цін з боку собівартості.

Слід бути відвертими, що така девальвація та інші негативні процеси в економіці загалом і в грошово-кредитній сфері були вимушеними, і навряд чи дії НБУ змогли б якісно вплинути на характер перебігу подій. Наслідки руйнувань в економіці неможливо розв'язати лише за рахунок засобів монетарної політики. Але й недостатню увагу НБУ до стабільності національної валюти також не слід виключати з розгляду.

Безумовно, НБУ не робив неправильних з наукового погляду кроків, тому обсяги пропозиції грошей у перші два роки були мінімальними, а ставка НБУ невиправдано (за деякими оцінками) високою. Так, монетарна база у 2014 р. зросла на 8,5%, у 2015-му зазнала максимального стримування — збільшилася лише на 0,8%. Відповідно, темпи зростання грошової маси також були стриманими: у 2014 р. — 5,3%, у 2015-му — 3,9%. А ставка з 14% у 2014 р. підскочила до 22% у 2015-му.

Такі дії, поза всяким сумнівом, чинили виключно антиінфляційний вплив. Втім, ціна й характер такого впливу залишають деякі сумніви щодо доречності настільки жорсткого застосування. По-перше, тому що загалом антиінфляційного ефекту досягти не вдалося, адже поняття інфляції, як відомо, значно ширше, ніж поняття зростання споживчих цін. Так, для цін виробників зниження темпів зростання не відбулося, а навпаки, було зафіксовано їх підвищення — до 35,7% за рік після 25,4% у 2015 р. (31,8% — у 2014-му).

По-друге, зниження темпів зростання споживчих цін стало здебільшого наслідком кардинального падіння купівельної спроможності населення і, відповідно, відповідного зменшення пропозиції грошей на споживчому ринку: зниження рівня реальної заробітної плати становило 6,5 і 20,2% у 2014-му і 2015 р. відповідно, реальних доходів населення — 11,5 і 22,3%. Уже за підсумками 2015-го населення почало вичерпувати валютні накопичення з розряду «у панчосі під ліжком». Адже продаж валюти населенням перевищив купівлю на 1,5 млрд дол. А за підсумками 2016 р. — уже на 2,4 млрд. При цьому якщо рівень реальної заробітної плати у 2016 р. збільшився на 8,8%, то рівень зростання реальних доходів (за 11 місяців) — лише на 0,5%.

Як підсумок, потрібно зазначити таке:

1. Інфляцію не подолано в тій мірі, коли про це можна говорити як про факт, що формує подальші тенденції. Рівень зростання споживчих цін не є достатнім показником.

2. Особливої антиінфляційної спрямованості дії НБУ не мали. Якщо у 2014-му і 2015 р. радикально зростала ключова ставка НБУ і максимально стискалася монетарна пропозиція, то динаміка курсу фактично руйнувала всі ці зусилля. І такий рівень девальвації, незважаючи на «безапеляційні» заяви молодих «ринкових» фахівців про протилежне, не може не вплинути катастрофічним чином на внутрішні ціни. Хоча б через вартість енергоносіїв у структурі собівартості, не кажучи вже про вимушену тарифну політику щодо населення. У 2016 р. за порівняльної стабілізації курсової динаміки НБУ дещо послабив жорсткість монетарної політики. І ставку знизив до 14%, і монетарна пропозиція відчула певну «свободу». Монетарна база збільшилася на 13,6%, а грошова маса — на 10,8%. З іншого боку, дії НБУ також не можна назвати такими, що провокували інфляцію. Хоча б з тих міркувань, що внаслідок таких дій рівень ставок в економіці, обсяги кредитування і певний дефіцит коштів підприємств не стимулювали зростання виробництва, підвищення рівня оплати праці, збільшення доходів населення і створення додаткових робочих місць.

3. Зниження темпів зростання споживчих цін можна вважати результатом збігу кількох чинників, характерною ознакою і наслідком якого було скорочення грошової пропозиції на споживчий ринок переважно через тривале зниження доходів населення на тлі природно високого рівня пропозиції товарів (здебільшого продовольчих) і послуг.

4. Важко спрогнозувати, наскільки вдасться зберегти спадний тренд у споживчих цінах найближчими роками, але безсумнівно, що за відсутності форс-мажорних економічних і політичних потрясінь динаміка внутрішніх споживчих цін не повинна зазнавати таких помітних прискорень, які спостерігалися у 2014-му і 2015 р.

5. Якщо НБУ не зможе переломити негативні тенденції у ставленні населення до банківської системи та національної валюти, стимулюючи повернення і суттєве збільшення його коштів на банківських депозитах, то, на жаль, позитивні факти в ціновій динаміці можуть залишитися винятковими і не перетворитися на бажаний тренд.

Сумнівний індекс

Зараз багато дискусій відбувається навколо зміни вагової структури для розрахунку індексу споживчих цін. Моє спілкування з рядом учених підтверджує деякі сумніви щодо способів розрахунку ІСЦ.

8 лютого 2016 р. Держстат оприлюднив нову вагову структуру для розрахунку ІСЦ. Методика її формування міститься в розділі 13 Методологічних положень з організації статистичного спостереження. Структура динамічна і змінюється щомісяця під впливом зміни цін на окремі товари та послуги. Найбільше питань у «новій» структурі викликає зменшення частки витрат на житлово-комунальні послуги: з 11,3% у структурі 2014 р. до 7,5% у структурі 2015 р. І це — на тлі підвищення тарифів у 2015-му більш ніж удвічі (на 103%!), що закономірно призвело до збільшення частки витрат населення на ЖКП згідно зі «старою» структурою до 16,1%. Саме за такою структурою розраховувався індекс споживчих цін у 2016 р. А наприкінці минулого року зазначена частка житлово-комунальних послуг за «старою» структурою збільшилася вже до 21%, що цілком відповідає суб'єктивним спостереженням.

Згідно з Методологічними положеннями, «нова» структура буде актуальною для розрахунку індексу споживчих цін уже у 2017 р. Але сама структура вже буде змінена з урахуванням інфляції у 2016-му. Тобто з урахуванням підвищення тарифів у 2016 р. на 47,2% частка житлово-комунальних послуг на початок 2017-го за «новою» структурою зросла лише до 10%, що вже абсолютно не збігається із суб'єктивними спостереженнями щодо витрат населення на житлово-комунальні послуги (вони значно більші).

Цікавий той факт, що за «старою» структурою індекс споживчих цін у січні 2017 р. був би навіть меншим (1,0%) за офіційний (1,1%). Це пояснюється, зокрема, значно більшою часткою витрат на транспорт (пальне) у «новій» структурі. Зазначені міркування не дають підстав зробити висновок, що рівень інфляції у 2016 р. був розрахований некоректно (оскільки він розраховується ще за структурою 2014 р., актуалізованою), але змушують засумніватися в репрезентативності індексу споживчих цін уже у 2017 р., оскільки, за суб'єктивними відчуттями, структура витрат значно відрізняється від тієї, за якою розраховується ІСЦ.

Що і як таргетувати

Рада НБУ, зокрема і я, визнала інфляційне таргетування (ІТ) монетарним режимом на 2017 р. Так, нам потрібно досягти цінової стабільності та вживати подальших заходів із відновлення економічного зростання. А значить, на моє переконання, уже зараз доцільно думати про відповідні монетарні режими на 2018 р., і це має бути не лише цінова, а й фінансова стабільність та відновлення економічного зростання. Можливо, не лише таргетування інфляції, а й таргетування номінального ВВП.

1. Згідно зі статтею 99 Конституції основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. При цьому НБУ (виходячи, зокрема, з пропозицій до Основних засад грошово-кредитної політики на 2017 р.) розглядає стабільність грошової одиниці виключно як цінову стабільність.

Можливо, такий підхід був би повністю економічно обґрунтованим в умовах тривалого збалансованого розвитку економіки та максимально функціонально розвинених трансмісійних механізмів, коли всі вартісні складові національної валюти перебувають у безпосередньому зв'язку й формуються на ринковій основі. Натомість за нинішнього стану й умов функціонування економіки України обмеження пріоритетів центробанку лише ціновою стабільністю може призвести до певних ризиків «непродуманості».

2. Монетарний режим таргетування інфляції (згідно з європейською інтерпретацією його визначення) — це стратегія монетарної політики, спрямована на забезпечення монетарних умов збалансованого економічного розвитку, що охоплює п'ять основних елементів:

— публічне оголошення середньострокових кількісних цілей за рівнем інфляції у формі точкового таргета або цільового діапазону;

— інституційно закріплене зобов'язання підтримання цінової стабільності як пріоритетної цілі монетарної політики та відповідальність за виконання свого мандата;

— незалежність центрального банку (незалежність монетарної політики, зокрема, від валютного та монетарного таргета; інструментальна та операційна незалежність);

— розвиток центральним банком системи прогнозування інфляції та механізмів координації в цьому аспекті з урядом; прогноз інфляції відіграє найважливішу роль і розглядається як проміжний таргет, тобто ухвалення операційних рішень має випереджальний характер, орієнтований на прогноз інфляції;

— прозорість, підзвітність та активна комунікаційна стратегія центрального банку з поясненням цілей, планів і рішень монетарної влади для громадськості та учасників ринку.

ЄЦБ пояснює, що режим ІТ передбачає більше фокусування уваги на динаміці інфляції порівняно з таргетом, при цьому дані щодо валютного курсу, монетарних агрегатів, макроекономічних параметрів відіграють роль важливих індикаторів для прогнозування інфляції.

На перший погляд, або ці правила у формальному розумінні в Україні вже можна дотримуватися, або ж остаточно довести умови їх дотримання до бажаних нескладно. Отже, формально впровадження ІТ є справою реалістичною, а декларовані визначення формально збігаються з можливостями.

Втім, зараз є певні сумніви щодо практичної реалізації такого режиму таргетування. Адже головною умовою для впровадження інфляційного таргетування в економічно розвинених країнах вважають, як само собою зрозуміле, наявність саме ринкової економіки і, як наслідок, саме ринкової системи ціноутворення, а також повністю розвинених та ефективних трансмісійних механізмів.

У реальності режим таргетування інфляції — це не лише й не стільки підпорядкування всіх дій певній цілі (бо її можна досягти й адміністративно-законодавчими методами), а спосіб дій, у результаті якого можна досягти поставленої цілі. Тобто не саме досягнення цілі є головним завданням у стратегії, а чітке виконання правил гри, у результаті якого ця ціль можлива.

Тому застосування монетарного режиму ІТ, можливо, і може бути ефективним лише за наявності трансмісійних механізмів, що забезпечують: — наявність конкурентного середовища на ринку фінансових ресурсів (у випадку України — відсутність монополії в цьому сенсі банківської системи та наявність розвиненої та ефективної структури ринків цінних паперів і небанківських фінансових організацій);

— максимально рівноправний доступ суб'єктів економічної діяльності до фінансових ресурсів;

— відсутність «тромбів» у каналах взаємного впливу на формування вартості грошей як за внутрішньою і зовнішньою її складовими, так і за рівнем процентних ставок;

— неможливість застосування на будь-якому рівні адміністрування внутрішніх цін (тобто взаємний вплив секторів економіки через фінансові потоки має зумовлювати невигідність штучного втручання в процеси ціноутворення).

Слід врахувати, що режим ІТ — це система ідеально узгоджених дій з управління грошово-кредитною сферою. Система досить тонкої надбудови. В умовах значної залежності від кон'юнктури зовнішніх ринків така система практично не життєздатна і схильна до серйозних деструктивних коливань, якщо, звісно ж, загальний економічний простір, у якому вона застосовується, сам не є визначальним для цих ринків і самостійно не здатний на них домінувати.

Крім того, дуже важливо розуміти, що будь-яка стратегія так чи інакше є тимчасовою, тому що залежність світової економіки від циклів розвитку ще ніколи не вдавалося нівелювати до рівня сталості темпів зростання ВВП упродовж хоча б 10–12 років. І, так чи інакше, у певний момент для тієї чи іншої економіки виникає потреба орієнтувати стратегію розвитку на корекцію саме темпів зростання, а не забезпечення сталості тих чи інших умов, тим більше монетарного характеру.

Підсумовуючи, потрібно просто враховувати, що не можна застосувати режим таргетування інфляції в одній окремо взятій країні, якщо вона не є рівноправним учасником ринку таких самих гравців у таргетування, не має рівних конкурентних умов і не входить до систем економічної та, зокрема, фінансової взаємодопомоги. Але в таких умовах, коли правила гри мають бути рівними для всіх, контроль за їх дотриманням, так чи інакше, має зміститися в єдиний центр управління спільною грошово-кредитною сферою. Що, власне, і демонструє наявність і діяльність ЄЦБ.

В Україні інфляційне таргетування вже існує як монетарний режим грошово-кредитної політики. Зважаючи на це, на жаль, важко погодитися з правомірністю співіснування задекларованих темпів інфляції в 8%±2 в.п. у 2017 р. (читай — 10%) і переходом до 5%±2 в.п. у 2019-му з ринковим набором інструментів європейського зразка (зокрема, ставки НБУ як основного) у вітчизняному ринковому середовищі з усіма його «особливостями».

Швидше за все, слід було б говорити, що в прогнозованому періоді (2017–2019 рр.) буде поставлено мету створення необхідних умов для впровадження режиму таргетування інфляції, де головним завданням буде забезпечення спадної динаміки середньорічних темпів інфляції з умовних 10% (за фактом 2016 р.) до бажаних 5%, від існування яких у довгостроковій перспективі 3–5 років можна починати замислюватися про режим інфляційного таргетування.

Проте при цьому слід розуміти, що період переходу до режиму таргетування і, як наслідок, стримування інфляції, процес зниження її темпів аж ніяк не є ознакою самого режиму таргетування в розумінні тих правил гри, про які йшлося вище. І тут, безумовно, можлива жорстка монетарна політика, безжальне обмеження грошової пропозиції, високі антиінфляційні ставки в реальному секторі тощо, що може бути тимчасовим гальмом, а не стимулом економічної активності, яка ґрунтується на інвестиціях у тривалі економічні цикли.

Крім того, і всі заходи на випадок ризиків, задекларовані в пропозиціях до Основних засад (зокрема й щодо валютного ринку), не є заходами, характерними для режиму ІТ, але повною мірою відповідають існуючому стану економіки.

Тобто декларування впровадження режиму таргетування інфляції в Україні, зважаючи на сучасні умови та можливості НБУ, виглядає як не цілком реалістичне бажання.

3. Слід звернути увагу ще на один аспект, який залишається під час обговорення режиму ІТ трохи в тіні не лише в Україні, а й в економічно розвинених країнах. Досвід останніх показав, що режим таргетування за всіх позитивних переваг не дає гарантій невиникнення фінансових криз на кшталт тієї, що сталася у 2007–2008 рр.

Після неї більшість потерпілих країн почала приділяти значно більше уваги заходам і стратегіям із запобігання фінансовим кризам та забезпечення фінансової стабільності, ніж розвитку економічних конструкцій на основі режиму таргетування якогось показника.

Чи слід Україні сьогодні, після болісних наслідків світової фінансової кризи і кризи сучасного періоду, намагатися розв'язати як першочергове завдання із впровадження ІТ, практично не приділяючи уваги стратегії та поточним заходам забезпечення фінансової стабільності?

А якщо все ж приділяти фінансовій стабільності більше уваги, то чи не стане це гальмом для забезпечення інфляційного таргета, та ще й в умовах забезпечення його ринковими інструментами?

Питання потребує подальших дискусій.