Екологічна шкода від “відновлення природних комплексів” і гасіння пожеж в заповідних об'єктах

Заходи з так званого «відновлення корінних природних комплексів», на жаль, необережно дозволяються ст. 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Що створює зручну лазівку для різних регуляційних робіт, насамперед різних рубок, сінокосіння, випасання худоби, оптимізації гідрологічного режиму, лісокультурної діяльності тощо, які завдають серйозної екологічної шкоди природі заповідників. Необхідно пам'ятати, що все в природі рухається і змінюється, і поняття «корінний природний комплекс» стосовно ценозів дуже відносне.

«Регуляційні заходи, — А.А. Насімович, — майже в усіх заповідниках, де вони проводилися або проводяться, були розпочаті суто емпіричним шляхом і досі, як правило, не мають під собою надійної наукової бази у вигляді спеціальних досліджень, обґрунтувань тощо (…).

Деякі з цих заходів, як, наприклад, відстріл різного роду копитних, рубки догляду тощо, сильно скомпрометовані адміністрацією або навіть головками заповідників, зацікавленими не стільки в регуляції чисельності та ліквідації осередків розмноження стовбурових шкідників, скільки в отриманні м'яса, ділової та іншої деревини, влаштуванні полювань для чиновників, переведенні заповідників на часткову або повну самоокупність тощо» (Насімович, 1974). Г.А. Кожевніков писав: «Я вважаю, що з наукового погляду безумовно необхідні абсолютно недоторканні заповідники, де природа була б надана сама собі. У природі діють такі потужні саморегулювальні сили, що нам зовсім нічого непокоїтися про якісь порушення рівноваги. Невідомо випадку, щоб один вид тварин винищив інший. Це робить тільки людина. Лише надавши природу цілком самій собі, можемо ми вивчити її закони. Щодо рослинності принцип повної заповідності особливо важливий.

Будь-яке втручання в життя природного рослинного угруповання з метою охорони його як «пам'ятки природи» буде абсурдом. Необхідно пам'ятати, що вплив людини є чинником зовсім іншої категорії, ніж вплив сил природи» (Кожевніков, 1999).

Як характерний приклад «відновлення» природних комплексів можна навести заповідник Медобори. За допомогою сокири та пилки (згідно з «науково обґрунтованими» рекомендаціями), у заповіднику вирубувалися вільха та інші з погляду лісників «малоцінні» породи, і насаджувалися «цінні» – бук і граб. Проте вільха – така сама українська типова порода, як бук і дуб, і з погляду екології та охорони біорізноманіття має не меншу цінність. Зрозуміло, що подібне «відновлення» природних комплексів у заповідниках просто абсурдне і є прикриттям звичайної заготівлі деревини.

Гасіння природних пожеж

Досі вважається, що пожежі в заповідниках, у тому числі природні, стихійні, і їх слід гасити. Ю.Д. Нухімовська вважає, що «за достатнього контролю природний пірогенний чинник у заповідниках загалом необхідний, особливо в таїжній зоні. Повне усунення природних пожеж у них є негативним елементом управління, штучним втручанням у хід природних процесів і становить особливу форму антропогенного впливу на заповідні екосистеми пірогенного типу» (Нухімовська, 1998).

На думку співробітників Поліського заповідника Г.В. Бумара і Г.Й. Бумар, «загалом, пожежі виступають як чинник зміни структури, оновлення та еволюції біоценозів» (1998).

В американських національних парках пожежі допускаються. Одним з перших, хто обстоював природні пожежі в національних парках, був капітан Г. Гейл, командир 4 кавалерійського корпусу США, який охороняв Йосемітський національний парк ще в 1894 р. (Runte, 1992). У 1967 р. природні пожежі в національних парках США були визнані необхідністю: «Пожежі рослинності, що виникають унаслідок дії природних чинників, визнаються природним явищем», – говорилося в заяві Служби національних парків США . (Runte, 1992).

Відомий фахівець у галузі національних парків, американський дослідник М. Фром, відвідавши Єллоустонський національний парк у 1989 р., через рік після пожежі, що сталася там, писав: « – Я виявив життя після пожежі, переродження природи і продовження історичного життєвого циклу. «Шкоди» було завдано більше туристичній торгівлі, ніж екологічній системі парку (…). Ці пожежі були необхідні для зародження нового росту. Рослини, комахи, риби здобули для себе нові ресурси живлення (…). Керівникам територій дикої природи слід проводити програму про користь пожеж для дикої природи» (Frome, 1997).

У Єллоустонському національному парку нині на рік трапляється до 20 пожеж, і їх не гасять. На початку 1990-х років вигоріла третина парку і це не вважалося катастрофою. Сучасні дослідження показали, що степові пожежі позитивно позначаються на формуванні зооценозів у степах. Наприклад, бабаки та ховрахи не можуть мешкати на ділянках некошених заповідних степів, де пожеж не було 3-5 років поспіль (Басов, Захарова, 2002). Боротьба з пожежами в Дунайському заповіднику призвела до серйозних негативних екологічних змін в екосистемах (Александров та ін., 1999). Степові пожежі не чинять згубного впливу на заповідні екосистеми в заповіднику «Галича гора» і в заповіднику Михайлівська цілина (Данилов та ін., 2005, Ткаченко, Лисенко, 2005), Асканія-Нова (Шалит, Калмикова, 1935). Найекологічніше корисні степові пожежі восени.

На думку В.С. Ткаченка (1999), пали є ефективним і природним механізмом регулювання степових природних екосистем. «Так, наприклад, «типовий» або еталонний стан «Михайлівської цілини» довгий час (до 50-х років) підтримувався частково внаслідок епізодичних, випадкових і спеціальних палів» (Ткаченко, 1999).

На думку І. Смелянського, степові пожежі дуже екологічно вигідні для заповідних степів:

« 1) у степах співвідношення надземної та підземної біомаси екосистеми обернене тому, що в лісах і болотах. Від 70 до 90% біомаси (залежно від типу степів) сховано під землю.

Від пожежі вона не страждає, крім деяких дуже особливих випадків.

2) у степах річна продукція завжди більша, ніж запас біомаси – це теж прямо протилежно ситуації в лісах і болотах. Для пожеж це означає те, що згоріла маса поповнюється буквально наступного року, на це не потрібні десятиліття.

3) усі істинно степові види рослин і тварин мають різноманітні адаптації до переживання пожеж. Пожежа зазвичай вибиває зі степового угруповання випадкові або не дуже властиві йому види (лісові, лучні). Власне степовики, як правило, не страждають. Винятки є – вони пов'язані знову ж таки з особливими обставинами.

4) характер горючого матеріалу в степах не такий, як у лісах і на болотах. У степах немає масивної деревини, немає товстого шару листкової підстилки (у нормі) і немає торфу. Горючий матеріал у степу – це ветош і степова повсть – вони легко займаються, але горять із відносно низькою температурою та дуже великою швидкістю руху фронту. Через це живі частини рослин пошкоджуються відносно мало (у нормі), особливо якщо пожежа йде не в розпал вегетації, а в холодну пору року. Обгорілі навесні дернини злаків до осені вже обростають листям, через рік у них генеративні пагони вже в повному розпалі.

5) ліс і болото – екосистеми з перевагою детритних трофічних ланцюгів. Степ – з перевагою пасовищних ланцюгів. Це означає, що в лісі та болоті біотичний кругообіг іде незалежно від наявності фітофагів, вони важливі, але не мають ключового значення. У степу – навпаки. Якщо фітофагів немає (вибиті, як у більшості сильно освоєних степових ділянок європейської частини Росії та в Україні), у степу на поверхні ґрунту накопичується мертвий рослинний матеріал. У ньому виключаються з обігу біогени, він фізично і хімічно погіршує умови мешкання для багатьох степових видів, до того ж саме по собі це постійно збільшує пожежонебезпеку. Звідси власне рекомендації щодо сінокосіння та випасу. Пожежа (як і випас) прибирає цей зайвий матеріал, вивільняє і віддає в ґрунт основні мінеральні речовини (лише вуглець і азот відлітають, і то не все), де вони дуже швидко включаються в обіг (це все непогано вивчено). Тому після пожежі в степу деякий час усе дуже бадьоро росте й цвіте – набагато масовіше, ніж на сусідніх не горілих ділянках.

6) у лісі та болоті пожежа призводить до втрат ґрунту – він прогоряє у верхньому шарі, а на болоті й у глибині. У степу такого не буває, лише у вкрай рідкісних особливих випадках може серйозно пошкоджуватися дернина. Зазвичай це якраз тоді, коли пожежі надто рідкісні й не було випасу давно. Чому не буває – тому що степовий ґрунт мало містить грубого органічного матеріалу, здатного горіти, і тому що степова пожежа надто холодна і швидко біжить у нормі, щоб прожарити ґрунт.

7) усе ж завжди пожежа призводить до втрати азоту з екосистеми. У лісі та болоті азот, як правило, у дефіциті і ця втрата шкідлива. У степу немає дефіциту азоту – він не лімітує екосистему і його втрата навіть корисна.

Пожежа досить багато дає степовому ґрунтоутворенню:

1) у ґрунт надходять мінеральні речовини та фосфор, які до того були виключені з кругообігу в сухому опаді (і не потрапляють інакше в ґрунт).

2) пожежа спочатку викликає відмирання досить великої кількості коренів і вони відразу включаються в переробку в ґрунті

3) пожежа стимулює масовий ріст дрібних корінців – зазвичай їхня маса після короткочасного зниження виростає більше, ніж до пожежі – це звісно запорука майбутнього внеску в ґрунтоутворення.

4) пожежа прибирає з екосистеми надлишок азоту – особливо це важливо в умовах привнесення речовини з сусідніх аграрних територій, оскільки є ризик евтрофікації.

5) але з іншого боку, пожежа стимулює діяльність деяких груп ґрунтових мікроорганізмів, у тому числі азотфіксаторів, і мікоризних грибів.

6) пожежа загалом зміщує баланс гуміфікації/мінералізації в бік мінералізації, що важливо для підтримання динамічного балансу» (Смелянський, 2014).

Якщо пожежі не чинять негативного впливу на заповідні екосистеми, то їх гасіння є дуже сильним антропогенним способом впливу на дику природу заповідника. Найчастіше масштабні операції з пожежогасіння із залученням МНС і всякого роду добровольців на території заповідника завдають величезної шкоди самим фактом перебування там великої кількості людей і техніки, та ще й активно борючись із вогнем шляхом валки дерев, вибухів і зустрічних палів, гасячи пожежу за принципом «війна все спише».

8 жовтня 2011 р. при гасінні 420 га в Дунайському заповіднику було використано 26 осіб і 5 човнів. У травні 2012 р. при гасінні пожежі в Кримському заповіднику було використано 200 осіб і 24 одиниці техніки. У жовтні 2012 р. при гасінні пожежі в заповіднику Асканія-Нова було використано 36 осіб і 9 одиниць техніки. Восени 2010 р. в Оренбурзькому заповіднику пожежу гасили за допомогою оранки тракторами (Лиманський, 2011). У серпні 2012 р. при гасінні пожежі на 100 га в Асканії-Нова було використано 65 осіб і 16 одиниць техніки, при гасінні пожежі на 3 га в степовому заповіднику Крейдова флора в серпні 2007 р. використали 30 осіб і 13 одиниць техніки, крім цього тракторами було зорано заповідний степ (У Донецькій, 2007). У жовтні 1996 р. пожежу в Крейдовій флорі гасили 10 пожежних машин і 60 осіб. При гасінні пожежі в липні 2012 р. на території 10 га в Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику було задіяно 700 осіб, 70 одиниць техніки, 3 вертольоти, 1 літак на 120 тонн води (У заповіднику, 2012). У 1998 р. в Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику при гасінні пожежі на 100 га було використано 550 осіб, 33 одиниці пожежної техніки, 9 бульдозерів, 5 літаків, 3 вертольоти (Охорона).

У березні 2007 р. у Хомутівському степу для боротьби з пожежею трактором було розорано 3,071 га цілини. Упродовж 1995-2007 р. таке розорювання для боротьби з пожежами застосовувалося 4 рази (Тимошенков, Тимошенкова, 1997). На думку В.А. Тимошенкова і В.В. Тимошенкової, шкода для заповідного степу від розорювання набагато суттєвіша, ніж від пожежі (2007). Інший працівник Українського степового заповідника С.В. Лиманський вважає, що застосування на заповідних площах такого способу боротьби з пожежами, як оборювання, завдає більше шкоди, ніж пожежа. Порятунок заповідника від пошкодження пожежею перетворюється «на знищення природних фітоценозів шляхом переорювання їх плугом» (2011).

Як ми бачимо, при гасінні пожеж завдається колосальної шкоди заповідній природі. Слід додати, що при боротьбі з пожежами в заповідниках відбувається забруднення ґрунту різними технічними засобами, що застосовуються при гасінні пожеж у житлових будівлях.

Негативним моментом є й те, що в деяких лісових заповідниках після пожежі, замість того, щоб дати лісу самому відновитися, проводять заходи з розчищення згарища та штучної посадки лісу. Після пожежі в Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику, повідомлялося в ЗМІ, – « за допомогою волонтерів лісники контрольно-рятувальної служби Криму та представники Республіканського комітету АРК з лісового та мисливського господарства валять і розпилюють спалені дерева, на місці яких висаджуються молоді сосни» (У Ялті, 2013). Що також є справжнісіньким людським вторгненням у заповідну природу, звичайним лісогосподарським заходом і тому має бути заборонено в заповідниках.

Потребує своєї заборони в заповідниках і проведення спрямованих палів.

Необхідно змінювати й різні інструктивні документи та підзаконні акти, пов'язані з гасінням пожеж, наприклад у лісах заповідників. Зараз, згідно із Законом України «Про пожежну безпеку», і «Правилах пожежної безпеки в лісах України» у лісових заповідниках слід не лише гасити будь-які лісові пожежі, а й необхідно з метою пожежної безпеки створювати в заповідному лісі протипожежні бар'єри (Правила пожежної…, 2004).

Як вважає В.В. Сухомлинова (2009), залишені після пожеж обгорілі дерева не слід прибирати, оскільки вони прискорюють відновлення біоценозу. Що стосується заповіданих старих листяних лісів, то вони не є пожежонебезпечними, і створювати в них протипожежні смуги, – означає губити багатьох безхребетних, оскільки вони є непереборною перешкодою для багатьох видів безхребетних, у тому числі молюсків (Балашов, Кобзар, 2013).

С. Вітер (2012) ставить під сумнів створення протипожежних розривів завширшки близько 100 м у борах. На його думку користі від таких розривів немає жодної, оскільки вогонь вільно перекидається через таку ширину розриву. Більше того, ці протипожежні розриви відіграють роль «аеродинамічної труби», навпаки посилюючи пожежі. По суті, такі протипожежні розриви створюються лише з однією метою – отримання комерційно цінної деревини.

Докладніше про шкоду ” відновлення природних комплексів” і гасіння пожеж в заповідних об'єктах – у новій книзі Вол.Борейка та І.Парникози “Критика регуляційних заходів на територіях суворого природоохоронного режиму ( категорія 1-А МСОП / IUCN)”, 2017, КЕКЦ, Київ, 208 стор. http://ecoethics.ru/wp-content/uploads/2017/02/int_regulacia_2017.pdf

Пресслужба КЕКЦ

15.03.2017