«Українське Полісся йде у топку в прямому і переносному сенсі» — блогер про знищення лісів на Житомирщині (фото, відео)

Дуже хороший репортаж, але журналістське розслідування явно не завершено. Яка «приватна властність» у бердичівської колонії? М.П.

Ухилення від податків із продажем вугілля за кордон

Виробництво деревного вугілля є долею країн третього світу. Основні його складові – корупція, завдяки якій можна домогтися незаконної рубки лісу в необмежених кількостях, низький рівень життя, через який люди погоджуються на вкрай небезпечну для здоров'я роботу біля піролізних печей, а також споживче ставлення до своєї країни, завдяки якому в суспільстві мало хто засуджує масове знищення лісу заради грошей.

Ця проблема схожа з рубкою лісу-кругляку чи видобутком бурштину. Усі ці проблеми об'єднані незаконним характером їхньої діяльності, масовим ухиленням від податків і варварським ставленням до довкілля.

Яку шкоду може завдати неконтрольована рубка лісу заради деревного вугілля, може показати приклад Гаїті. За останні десятиліття гаїтяни в гонитві за вугіллям знищили практично весь лісовий покрив своєї країни, спалюючи деревину в металевих бочках. Знаменитою стала фотографія кордону між Гаїті та Домініканською республікою. Гаїті, як ви розумієте, – ліворуч.

Чому це вигідно. Математика 

Виробництво деревного вугілля в умовах корупції та за відсутності мінімального екологічного контролю – дуже вигідний бізнес, при цьому він споживає дуже багато деревини.

Так, одна стандартна піроксилінова піч може спалити за один цикл (до 6 днів) понад 10-12 тонн деревини заради 2-2,5 тонн деревного вугілля. Зважаючи на те, що циклів на місяць у печі чотири-п'ять, то на місяць вона спалює понад 50 тонн дерева заради 10-12 тонн деревного вугілля.

При гуртовій ціні деревного вугілля в Україні 6-8 грн за 1 кг неважко порахувати, що на місяць така піч приносить власнику понад 80 тис. грн. Наявність кількох «курилок» на одному майданчику дозволяє покрити витрати на печі, хабарі, фури та робітників уже за два-три місяці.

При цьому треба пам'ятати, що одна доросла сосна (при висоті в 24-27 метрів і товщині стовбура 70-90 см) – це 7-8 кубометрів придатної для виробництва вугілля деревини. 1,5-2 кубометри сосни дають одну тонну деревини. Одне дерево, зрештою, дає до 3-4 тонн ресурсу.

Таким чином, одна піч, що спалює на вугілля за місяць 50 тонн, знищує за цей час 10-13 великих дорослих дерев. Або 20-25 дерев поменше. 

«80% печей на Житомирщині – екологічно небезпечні»

Не дивно, що в Україні такий варварський промисел швидко набрав обертів.

Особливо він набув широкого поширення у відносно негусто заселеній, але наповненій придатними для такого виробництва мішаними лісами Житомирській області.

В інтернеті легко знайти оголошення про продаж будь-яких печей – від саморобних, «димних» і екологічно небезпечних за 20-30 тис. грн до досить якісних – які бездимні, відповідають екологічним стандартам, але коштують удвічі-утричі дорожче. Оголошень маса у відкритому доступі, ніхто не ховається. 

У Житомирі, наприклад, є навіть ціле підприємство, яке спеціалізується на виробництві піролізних печей. За словами директора виробництва, печі фабричного виробництва мають усі сертифікати відповідності екологічним стандартам, але коштують дорого – від 70 тис. грн, утричі дорожче за саморобні бочки. 

«Процес виробництва деревного вугілля – завжди піролізний, тобто йдеться про спалювання деревини високою температурою без повітря. Печі відрізняються лише наявністю/відсутністю другої камери, в якій згоряє шкідливий чадний газ (CO), що утворюється внаслідок виробництва вугілля. У наших печах є ця камера, вона спеціально влаштована для повного випалювання газу, завдяки цьому вони мають назву «бездимних» і відповідають усім стандартам. Екологічна зона становить 100 метрів навколо виробництва», – повідомив «Четвертій Владі» Дмитро, один із керівників виробництва.

Однак, за його словами, більшість виробників деревного вугілля такими складнощами не переймається. 

Як оцінює наш співрозмовник, до 80% печей по Житомирській області – димні, тобто там чадний газ не випалюється, а викидається в атмосферу.

Не дивно, адже ціна питання дуже висока. За одну піч якісного виробництва, зроблену за екологічними стандартами, можна купити дві-три звичайні «бочки», які з таким самим ККД випалюватимуть деревину на вугілля.

Вугілля від зеків під виглядом «сільського господарства»

Багато сіл в області страждають від незаконного виробництва деревного вугілля. Зазвичай «курилки» ставлять подалі від людських очей, ховаючи глибоко в лісі .

Одне з таких сіл – Соболівка – розташоване в Романівському районі, майже за 40 кілометрів від Житомира. 

Невелике село (289 осіб), до якого складно дістатися, виглядає як звичайний поліський населений пункт, що загубився між річок і лісів. 

Однак на його східній околиці відразу відчувається їдкий перегорілий запах, схожий на запах горілої проводки – свідчення того, що поруч, в околишніх лісах іде виробництво деревного вугілля. 

Цьому є й інші свідчення – уздовж путівця ліс вирубано, а земля перемішана. 

Іноді трапляються завали зі стовбурів свіжозпиляних здорових дерев, причому на них відсутнє тавро лісництва – вірна ознака незаконної вирубки. 

А дороги, що ведуть від путівця в ліс – перерито великими колесами лісовозів. 

Місцеві жителі налякані. Вони страждають від їдкого запаху від виробництва деревного вугілля вже шість років. Крім того, вони невдоволені, що фури, які вивозять вугілля через населений пункт на трасу, розбили дорогу в селі. Але вони нічого не можуть вдіяти. За їхніми словами, табір виробників деревного вугілля знаходиться в лісі, за кілометр від села, і працюють там ув'язнені, які там же й живуть. Табір оточений стіною й охороняється.

Жителі села не хочуть, щоб їх знімали на камеру, оскільки бояться розправи з боку зеків та їхніх керівників – за їхніми словами, одного з місцевих ув'язнені, які працюють у лісі, вбили в листопаді минулого року.

Як каже староста села Ірина Моравська, в лісі справді працюють ув'язнені – з Бердичівської колонії. Табір справді охороняється озброєними людьми, і в сільський магазин зеків водять під конвоєм. Факт смерті від їхніх рук односельця вона не підтверджує – за її словами, це міг бути нещасний випадок, принаймні так сказали в поліції.

Виробництво заважає жителям села дихати в прямому сенсі слова – але у відповідь на їхні звернення слідують лише відписки. За її словами, жителі села пов'язують це з тим, що виробництво, яке формально веде ФОП із Житомира, якого нібито «кришує» представник СБУ. За словами голови сільради, він приїжджав один раз, коли місцеві жителі ледь не пішли на штурм городка.

При цьому, за словами Моравської, деяких жителів села пускають на територію городка – по дрова, а точніше, по обрізки від виробництва, які можна використовувати для опалення будинку. За її словами, вони нарахували там 14 піролізних печей.

«Спочатку їх було кілька. Потім стало 10. Потім, після нашої спроби потрапити туди, вони обнесли городок дерев'яною стіною, але ті, хто туди заходив, кажуть, що там зараз 14 печей», – стверджує Моравська.

Табір справді знаходиться в лісі, за кілометр від села. Територія його обнесена щільним парканом, за воротами стоїть людина зі зброєю. Наближатися ближче селяни не радять – тут не люблять чужинців із камерою. На паркані висить табличка «приватна власність».

Але видно білий дим, що виходить із труб печей, і втоптаний лісовозами простір перед входом у городок.

При цьому, за словами голови сільради, це виробництво – незаконне. Вона демонструє документ, згідно з яким власником виробництва є ФОП.

При цьому в документі зазначається, що землю виділено йому для ведення «особистого селянського господарства», але виробництво деревного вугілля сільським господарством назвати неможливо.

При цьому скарги селянам нічого не дають. Одна з таких численних скарг до екологічної інспекції області закінчилася нічим – приїхали фахівці, відібрали проби, побачили завищення норм викидів у довкілля, і – «зробили приписи», тобто – погрозили пальцем… А оскільки представник ФОПу відмовився підписати протокол, то припис було відправлено йому… листом.

І поки місцеві жителі розриваються між поданням чергових скарг і бажанням перекрити трасу, незаконне виробництво деревного вугілля в селі триває своєю чергою. 

У топку в прямому і переносному сенсі йде українське Полісся.