Журналістське розслідування. Заліснення, «облисіння», знищення

Пеньків у Запорізькій області дедалі більше, дерев — дедалі менше /Шкода, що подібних статей дуже мало...М.П./

Економічна та екологічна катастрофа в Запорізькій області вже почалася. Пилові бурі, повне виснаження землі, знищення дикої природи. Усе це відбувається через постійну й безконтрольну вирубку лісів і лісосмуг. Водночас «охоронці лісу» в регіоні сьогодні займаються виживанням — без кадрів, грошей і повноважень. Триває така ситуація близько півтора року. І, дивлячись на пасивність «лісових» чиновників, близького й благополучного її завершення поки не видно.

Ліс заради захисту

Спочатку в нинішньому Запорізькому регіоні лісів не було взагалі — не рахуючи острівців байрачної чи плавнєвої рослинності. Так тривало до 19 століття, коли «Дике поле» почали заселяти селяни-колоністи.

Одночасно з масовою розоркою степу з'явилася й глобальна проблема. Клімат півдня України — спекотний, посушливий. Розорана земля, позбавлена покриву зі степової рослинності, під гарячим подихом південно-східних вітрів-суховіїв миттєво пересихала. Унаслідок чого неодноразово втрачався врожай, а пилові бурі стали звичайним явищем. Так, у квітні 1928 року сильні вітри підняли з полів лісостепових і степових регіонів України понад 15 мільйонів тонн чорнозему — це обсяг 250 тисяч (!) залізничних вагонів. Левова частка цієї родючої землі осіла в сусідній Білорусі у вигляді «брудного дощу». Втім, в окремі роки український чорнозем долітав і до Петербурга, і до міст Німеччини.

Розв'язати цю проблему (і поліпшити сільськогосподарський клімат) замислював ще відомий учений Василь Докучаєв, який жив у Російській імперії наприкінці 19-го — на початку 20-го століть. Винайдений ним метод передбачав створення в степах системи лісосмуг і ставків, а також заліснення прилеглих до річок територій. Уся ця величезна природна конструкція мала утримувати в ґрунті вологу, знижувати біля поверхні землі температуру повітря й не давати розгулятися частим гарячим вітрам.

У промислових масштабах ідеї Докучаєва почали втілюватися в СРСР у другій половині 40-х років минулого століття. У 1956 році роботи були призупинені. Але вже наприкінці 1960-х, після серії потужних пилових бур, що прокотилася півднем України, деякі заходи цієї програми були відновлені.

Практично всі запорізькі ліси та лісопосадки були висаджені саме в той час — з початку 50-х і до середини 70-х років минулого століття. Після початку перебудови (1985 рік) реалізацію «докучаєвської» програми було згорнуто. З середини 1990-х кількість лісових насаджень у Запорізькій області почала зменшуватися. А в останні роки незаконні вирубки набули лавиноподібного характеру.

Дедалі гірше й гірше…

Наприкінці минулого століття запорізька філія інституту землеустрою «Укрземпроєкт» з'ясували, що багаторічні зелені насадження мають займати не менше 7% площі території. Майже половину якої (3%) необхідно відвести під захисні лісосмуги.

У ті часи (майже двадцять років тому) кількість лісових площ у Запорізькому регіоні вже залишала бажати кращого — на лісосмуги й, власне, ліс у нас припадало близько 4,2% територій. Цей показник, на думку експертів, був замалим і потребував збільшення хоча б удвічі.

Проте вже у 2006 році покриття лісом нашого регіону впало до 3,9%. Того ж року було ухвалено державну програму «Ліси України», у межах виконання якої до 2016 року в Запорізькій області мінімум 5% території мало бути зайнято деревами. Дія програми закінчилася у 2015 році. Показник лісистості на той момент знизився в нас до 3,7%.

Сьогодні Запорізький регіон офіційно є найбіднішим на ліс з усіх областей України (згідно зі звітом голови Державного агентства лісових ресурсів України за 2016 рік http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=166328&c...). Проте нинішня кричуща ситуація в лісовій галузі нашого краю може невдовзі призвести до остаточної деградації лісових насаджень і подальшої економічно-екологічної катастрофи.

Чорні бархани, вісники посухи

У травні 2016 року запорізькі журналісти порівняли (https://www.061.ua/news/1216102) супутникові знімки запорізьких лісів у 2004 і 2014 році. Виявилося, що за цей час у нашому регіоні зникли цілі масиви дерев!

Чорні бархани в Чернігівці Запорізької області. Пилова буря перемістила тонни чорнозему з одного поля на інше

А лісопосадки нашого регіону взагалі зникають. Що страшно — зникають вони здебільшого непомітно для громадян, адже точного обліку загальної площі лісосмуг просто не ведеться. Фактично, після розпаду СРСР вони стали «нічиїми». І сьогодні через цей статус лісосмуги варварськи знищуються. Причому цей процес поставлено «на потік».

Як повідомив у листопаді 2016 року директор Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації Віталій Гордієнко, за 2015-206 роки в нашому регіоні висадили 459 гектарів лісу, а вирубали 3720 гектарів! Левова частка вирубаного припала на лісосмуги — лише за дев'ять місяців 2016 року їх вирубали на території понад двадцяти квадратних кілометрів.

У мережі інтернет постійно з'являються все нові свідчення про масові навали «піратських» лісорубів на посадки регіону. Дерева валять підрядники «Облавтодору» (http://akzent.zp.ua/v-zaporozhe-na-goryachem-pojmali-chernyh-lesorubov-f...) і колишні кримінальники (http://reporter-ua.com/2016/12/08/307756_v-zaporozhe-zaderzhali-muzhchin...), комунальники (http://akzent.zp.ua/v-zaporozhe-v-rajone-tsos-1-unichtozhayut-zashhitnuy...) і навіть спеціально найняті для «розпилу» громадяни Йорданії (http://mria.zp.ua/obshhestvo/zaporozhyu-grozit-poyavlenie-pylevykh-b.html).

Результати наполегливого знищення лісосмуг уже проявляються. Так, у 2014 році аграріям Запорізького регіону вдалося сфотографувати бархани з чорнозему (http://blog.agromir-notill.com/degradaciya-pochv-i-ee-preodolenie-s-pomo...), принесені на поле пиловою бурею. А місяць тому автор цих рядків спостерігав дві пилові бурі за годину — відбувалося це на межі Запорізької та Дніпропетровської областей.

Бідність і хабарі

Щоб прояснити те, що відбувається із запорізькими лісами, я попрямував до щойно призначеного Головного лісничого Запорізької області Миколи Заболотного.

Приміщення, в якому розмістилися лісничі та чиновники від лісового господарства, здалеку нагадує занедбаний гірський особняк із фільмів жахів. Закладені цеглою вікна цокольного поверху. Розбиті шибки у віконних прорізах мансарди. У коридорі першого поверху — темрява, яку переривала лише одна тьмяна лампочка. Крізь півморок на стіні проглядається агітаційний плакат «Вбережемо залізницю від терористів і диверсантів!».

Кабінет Головного лісничого області — дуже маленький. Що дуже допомагає зберегти тепло — бухгалтер-секретар у приймальні не знімає верхній одяг, попри те, що працюють електрообігрівачі. Здригнувся, уявивши собі тутешню температуру під час зимових морозів.

Микола Заболотний перейшов на нинішню посаду з крісла керівника Пологівського лісництва. Попередній головний лісничий області звільнився одразу після торішнього корупційного скандалу (http://www.lesovod.org.ua/node/31317), коли під час отримання хабара був затриманий його підлеглий — головний лісничий ДП «Запорізьке лісомисливське господарство». Любитель різноманітної «зелені» вимагав у підприємця гроші за право вести вирубку дерев.

Раптове голодування

Пан Заболотний розповів подробиці плачевного становища лісового господарства степових регіонів країни.

Так, лісгоспи, розташовані в південно-східних областях України, на 75–80 відсотків були дотаційними. Запорізьке обласне лісове господарство на рік отримувало до трьох мільйонів гривень дотацій на свою пряму діяльність. Ще півтора мільйона лісничі заробляли самі — здебільшого продажем деревини після планових вирубок і платним висаджуванням різної рослинності.

У січні 2016 року лісові господарства степової зони позбулися бюджетного фінансування — стара бюджетно-«лісова» програма завершилася, а нової ніхто не розробив. Сталося це раптово — попереджень на кшталт «готуйтеся поголодувати» не було. Складалося враження, що документ не продовжили спеціально. Більше того, керівники Державного агентства лісових ресурсів, якому й підпорядковуються лісгоспи, нібито заявили Уряду, що бюджетних грошей їм не треба. Ну, для Кабміну «баба з воза — кобилі легше». І лісові господарства перейшли на самоокупність.

Ось тільки самоокупності лісгоспів на Волині та в Запорізькій області виявилися надто різними. У лісових регіонах дохід лісового господарства становить до п'яти мільйонів на місяць — тобто перевищує річні потреби «степовиків». Здавалося б, можна перекинути гроші з прибуткових лісгоспів в занепадні. Але структури, що об'єднує лісові господарства в одне господарсько-економічне утворення, сьогодні не існує. А одне держпідприємство (якими сьогодні є регіональні лісгоспи) не може спонсорувати інше держпідприємство, це кримінальний злочин.

— У 2016-му колеги з лісових регіонів нам допомагали благодійністю, збираючи денний заробіток працівників і спрямовуючи ці гроші нам. Цього року керівники прибуткових лісгоспів відмовилися від цієї затії — забагато проблем, — каже Микола Заболотний.

Як розповідає обласний лісничий, у «верхах» думали створити єдину державну корпорацію з центром у Києві. Туди б стікалися доходи всіх лісгоспів України. А потім гроші мали розподілятися «кожному за потребами» (тим більше, є що розподіляти — чистий прибуток підприємств галузі за 2016 рік склав майже 600 мільйонів гривень).

— Але ці розмови так і залишилися розмовами, — зітхає головний лісничий Запорізької області.

З пожежної каланчі Крутоярівського лісництва (під Запоріжжям) відкривається чудовий краєвид.

Щоправда, 20-метрова споруда стара, хитається за найменшого пориву вітру, а дошки настилу й східці згнили

Наодинці зі збитками

Здавалося б, жебрацьке існування і швидкий розвал лісових господарств семи південно-східних областей України мали б насторожити діячів із Держагентства лісових ресурсів. Адже минуло вже майже півтора року, відколи урвалася дія профільної державної Програми.

Справді, ще в листопаді 2015 року в Агентстві було створено робочу групу (http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=160755&c...) з реформування галузі у світлі «переходу на самоокупність». З 15 учасників цієї групи проблемний південний схід не представляє ніхто. А в папці «Матеріали» розділу «реформування галузі» документи відсутні взагалі (http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/category?cat_id=160754).

Більше того, в офіційному звіті в. о. голови Держагентства лісових ресурсів Христини Юшкевич за 2016 рік у розділі «Законодавча діяльність» — ані слова ні про роботу над новою Програмою, ні про спроби іншим шляхом розв'язати труднощі «степових» лісгоспів. Та й про, власне, описані вище проблеми згадано лише наприкінці звіту, вельми скромно і в стилі «капітана Очевидність». Процитую повністю: «Без державної фінансової підтримки залишилися лісогосподарські підприємства, які перебувають у південних і східних регіонах, лісозахисні та лісовпорядні підприємства. Це суттєво вплинуло на охорону і захист лісів цих областей, адже лісові насадження, особливо на півдні, відіграють важливу захисну роль для збереження екосистеми та ведення сільського господарства». Усе.

Але ви не подумайте, що пані Юшкевич не думала весь рік про стан довіреної їй вотчини. У березні-2016 вона згадала про проблеми лісничих південного сходу в інтерв'ю «Голосу України» (http://www.golos.com.ua/article/270145). Проте вся проблема, на думку керівника Держагентства, упирається в недофінансування галузі на 320 мільйонів гривень на рік (під час дії «лісової» Програми на Агентство виділялося 440 мільйонів, зараз — 120 мільйонів). Також Христина Юшкевич запевняє, що профільними чиновниками вже подано відповідні зміни до бюджету.

Після прочитання цього інтерв'ю в мене виникли питання. Наприклад, звідки взялася цифра в необхідних 320 мільйонів? Якщо Запорізькому обласному лісгоспу (як найбіднішому в Україні) потрібно 3 бюджетні мільйони на рік. Ще шести південно-східним лісгоспам напевно необхідне приблизно таке саме дофінансування. Але навіть якщо ці приблизні цифри (сім лісгоспів по три мільйони) збільшити в десять разів, то на 320 вимаганих Агентством мільйонів ми все одно ніяк не вийдемо. При цьому нагадаю, що загалом лісова галузь в Україні не просто прибуткова, а дуже прибуткова.

У багатьох сільських дворах можна помітити такі дров'яні склади. Звідки дерево — Купили!

Без грошей, прав і кадрів

У степових лісгоспах і до «реформування» була проблема з кадрами. Освіта в лісничих — специфічна, неуніверсальна. Зарплати — мізерні: майстер лісу, який відповідає за сотні гектарів території, отримує «мінімалку». Кар'єрне зростання — сумнівне: місячна зарплата головного лісничого області ледве перевищує 4,5 тисячі гривень.

Тепер же, коли майбутнє лісових господарств південного сходу України вкрите мороком, а зароблені копійки виплачують із запізненням, кадровий голод переріс у кадрову катастрофу. За 2016 рік із 90 працівників запорізьких лісництв залишилися лише 34. При цьому першими пішли молоді люди. Залишилися або фанатики природи, або ті, хто досиджує до пенсії, або ті, кому просто нікуди йти. Де-факто, запорізькі лісгоспи перестали існувати.

— Обласне лісництво зараз паралізоване, — погоджується Микола Заболотний.

Це — не порожні слова. Так, в одному з лісництв регіону півтори тисячі гектарів території охороняє один лісничий. Хоча в нього навіть профільної освіти немає — раніше чоловік був лісорубом. В іншому лісництві, розташованому біля обласного центру, на досить великі прилеглі до Дніпра лісові масиви залишилося двоє працівників — чоловік і жінка.

Тож дивуватися безконтрольному й масовому знищенню лісосмуг в області не доводиться. Тим більше, що для покарання «піратів-дроворубів» потрібні вагомі докази. «Ми їх ловимо з пилками, з навантаженими деревиною фурами, а поліція відпускає. Мовляв, немає доказів. Виходить, нам потрібно спочатку зняти процес вирубки, потім затримати рубачів до приїзду поліції. Як і хто це робитиме?», — ставить слушне запитання пан Заболотний.

Справді, робити це нікому. Про це може розповісти статистика. «Деревними піратами» компенсовано лише 0,3 відсотка збитків від незаконних вирубок у Запорізькій області. Для порівняння: у Чернігівській області ця цифра становить 10 відсотків, у Вінницькій — 26, а в Сумській — аж 40!

Також жебраки й безправні лісничі не можуть боротися із самозахопленнями лісових територій. «За деякими захопленнями стоять такі люди, що куди нам…», — зводить очі до неба Микола Заболотний. При цьому конкретних прикладів самозахоплень у Запорізькій області головний лісничий не навів, пославшись на незнання через нетривале перебування на посаді.

Але з настанням по-південному спекотного літа незаконні вирубки поступаються першістю іншій проблемі — пожежам. Кількість і збитки від яких ростуть жахливими темпами.

Ось трохи порівнянь: за 2016 рік (порівняно з 2015-м) кількість лісових пожеж у Запорізькому регіоні зросла втричі; верхові пожежі (найнебезпечніші, коли горять дерева цілком, а не лише підстилка) почастішали вшестеро; середня площа одного загоряння зросла майже вдвічі. Гірше за нас справи у сфері боротьби з лісовим вогнем стоять лише на воюючій Луганщині.

Для поліпшення ситуації у 2017 році передумов немає — ні з вирубками, ні із самозахопленнями, ні з пожежами.

Комунальна спроба

Звісно, працівники запорізьких лісогосподарств намагалися звернути увагу влади на свою проблему. Профспілка галузі навіть виділила гроші на проведення мітингу в Києві, під стінами Уряду. Акцію провели. Ніхто до мітингувальників не вийшов, по телебаченню мітинг не показали. «Може, треба було дорогу якусь перекрити?», — розмірковує Микола Заболотний.

Начебто ведуться розмови про розробку програми з підтримки лісгоспів коштами обласного бюджету. Але це не є виходом зі становища. По-перше, ніхто не дасть гарантій, що ці кошти в бюджеті регіону знайдуться і знаходитимуться регулярно. По-друге, якщо така комунальна програма й буде ухвалена, вона поставить лісничих у залежність від місцевих чиновників і депутатів (а вже ми знаємо, які бувають у деяких зазначених панів апетити). По-третє, вводити регіон у витрати лише тому, що тій самій Рівненській області пощастило з лісами більше, ніж Запорізькій — неправильно. Адже ми можемо (перебільшую) стягувати окрему плату з українців, які їдуть відпочивати на Азовське море. А що, у нас море є, у вас — немає, так платіть за його відвідування!

 За місцеву природу! Не цокаючись…

У цій статті я розглядав запорізькі ліси лише з погляду економіки — розвитку сільського господарства, утримання ґрунтів від ерозії, зведення до мінімуму природних катаклізмів на кшталт пилових бур і посух.

Нібито необитаємі дніпровські острови біля Запоріжжя насправді досить щільно заселені

Але ж у нашому регіоні залишилася нехай мізерна, змінена людиною, але все ж природа. Яку люди заганяють у дедалі дрібніші резервації.

Так, острови нижче греблі Дніпрогесу незаконно забудовані кибитками й хибарами. Балки й яруги розорюються і перетворюються на звалища. Дніпро перегороджений сітками, засмічений побутовим сміттям та аварійними стоками проблемного «Водоканалу».

Які там «екологічні коридори» — з остаточним знищенням лісосмуг вони зникнуть. Які там олені з лосями — на залишках Великого Лугу і кабани існують лише тому, що їх охороняють для подальшого вбивства мисливцями. Яка заповідна територія — керівництво Національного заповідника «Хортиця» змушене вмовляти запоріжців не порушувати закон і залишити в спокої гнізда птахів в охоронюваних плавнях (http://z-city.com.ua/%D0%B2%D1%85%D0%BE%D0%B4-%D0%B2-%D1%85%D0%BE%D1%80%...).

Для збереження залишків природи нам необхідна сильна Лісова служба. З повноваженнями затримувати незаконних «рубачів» і браконьєрів. З гідними зарплатами в якісних, захоплених своєю справою фахівців. З жорстким громадським контролем і швидкою реакцією на критику та оприлюднення непривабливих фактів.

А за лісосмугами потрібно зобов'язати стежити фермерів, чиї посіви ці посадки й захищають. Проте подібне стане реальним тоді, коли на землі працюватимуть справжні господарі. Нинішні тимчасовці воліють висмоктувати соки з чорнозему соняшником і не замислюються навіть про недалеке майбутнє, вирубуючи лісосмуги на орендованих полях (http://mria.zp.ua/obshhestvo/zaporozhyu-grozit-poyavlenie-pylevykh-b.html).

Але це — уже зовсім інша історія.

Довідка та співчуття

Держагентство земельних ресурсів з його територіальними органами і лісові господарства — дві різні структури. Агентство та обласні управління фінансуються з державного бюджету (120 мільйонів у 2016 році), у їхньому штаті працюють держслужбовці з відносно високою і стабільно виплачуваною зарплатою. Лісгоспи сьогодні перебувають «на самоокупності» і залежать лише від власного заробітку.

Думаю, якби проблеми лісництв автоматично ставали й проблемами «лісових» чиновників, то сьогоднішньої ситуації просто б не сталося. Поки ж на моє запитання, як реагують на те, що відбувається, чиновники обласного управління, головний лісничий Запорізького регіону іронічно усміхнувся:

— Співчувають.

Офіційна безпросвітність

Коментар керівника пресслужби Держлісагентства Валентина Колечкіна щодо нинішніх проблем «степових» лісгоспів:

— Справді, у першої робочої групи (створеної в жовтні-2015 — Б.В.) була ідея об'єднати лісництва в єдину корпорацію з центром у Києві. Але тоді б і всі податки сплачувалися б у Києві. А проти цього виступили багаті на ліс західні області. Створити нову програму підтримки галузі ми не можемо — у 2015 році Кабмін заборонив подавати на розгляд подібні бюджетні програми. Також не можемо запровадити якийсь «лісовий збір», кошти з якого можна було б спрямувати на допомогу південно-східним лісництвам — проти цього виступив МВФ. Зараз сподіваємося на отримання допомоги з Резервного фонду, але це без гарантії. Так, ситуація поки сумна. Але яка є.