Щоб змінити Україну, потрібен лише "безсмертний майданний мільйон" - Юрій Романенко

Послухайте у фоновому режимі. Цікаво. М.П.

 Фото: ONLINE.UA Гість програми Руденко.ONLINE.UA та її ведучого Сергія Руденка — політолог Юрій Романенко, політолог. Говоримо про інциденти 9 травня, відсутність істотних змін у державі та майбутнє України.

— Юрію, те, що відбувається в Україні з святкуванням 9 травня, це радянський атавізм, чи, все-таки, політтехнологія Кремля з усіма цими "безсмертними полками", щоби тримати в пострадянському обручі українську державу?

— Це, перш за все, жахлива слабкість української держави, яка до сьогоднішнього моменту, через 25 років після здобуття незалежності, не зуміла вибудувати системне ведення гуманітарної політики, що призводить до того, що в нас з'являються всілякі "безсмертні полки", усе, що завгодно.

Ключова проблема в "безсмертному печерському полку", а не в тому, що там сидять у Кремлі ляльководи і смикають за якісь ниточки. До того моменту, поки в нас буде "безсмертний печерський полк", і він не перетвориться на смертний печерський полк, тобто їх почнуть змінювати повноцінно, і система почне оновлюватися, видозмінюватися, пристосовуватися до умов, до того моменту ми перебуватимемо в ситуації керованого хаосу.

Наведу один простий приклад: у Литві в ЗМІ з'явилася інформація про те, що якісь німецькі солдати зґвалтували якусь литовську дівчинку. Типовий російський фейк, який вони вже неодноразово в багатьох країнах Європи використовують. Як ви думаєте, яка була швидкість реакції на цю подію?

Маленька Литва протягом години, державними органами зреагувала, включила своїх медійників, включила своїх експертів, і цей фейк було загашено. А по ходу розкрилися всі російські закладки, які там були.

Тому проблема так званої "гібридної війни", проблема "безсмертних полків" – це проблема, насамперед, тих держав, які нездатні відбудувати роботу своїх державних інституцій. Усе. Усе інше – це може бути наслідком.

— Ми дивимося на це все глобально, але все-таки ми підходимо до досить простого запитання: є 9 травня, воно є офіційним вихідним днем, воно на офіційному рівні відзначається Петром Порошенком, який кладе квіти до могили Невідомого солдата. Чи не можливо в Україні зробити таким чином, щоб у нас було одне свято, 8 травня, коли День примирення відзначається у всій Європі?

— Неможливо.

— Чому?

— Неможливо. Тому що це було б можливо в країні, в якій є що показати, в якій є процвітання, в якій є якісь успіхи в економіці з погляду ефективності роботи державних інституцій. Але коли є повний, тотальний провал по всіх фронтах, і пред'явити нічого, то в нас починають тягнути за шкурку ось усі ці гуманітарні проблеми.

І тому, незважаючи на те, що навіть наша соціологія, Інституту майбутнього (ми проводили опитування рівно рік тому, у травні, проводили в листопаді, зараз ось у травні знову будемо проводити) показує, що те саме мовне питання, і взагалі всі ці гуманітарні питання, вони, за великим рахунком, на рівні якомусь третьорядному.

Ніколи мовне питання не хвилювало тут понад 8% населення. Що україномовних, що російськомовних. Тому що люди завжди прагматичні, вони думають про свою кишеню, про якісь речі, які стосуються їхніх інтересів у повсякденності. 

Але. Коли показати нічого й коли, як я вже сказав, провали по всіх фронтах, починають за вуха тягти ось ці перейменування… Я згоден із тим, що потрібно проводити декомунізацію, я згоден із тим, що потрібно проводити перейменування, але має бути якийсь здоровий глузд і логіка.

У Харкові, який вдалося утримати під час відомих подій у 2014 році під контролем України, тема з мови виходить на друге місце після теми НАТО, яка, знову-таки, притягнута за вуха, у списку тих проблем, які позначили харків'яни (нещодавно, здається, у соціології Разумкова, або "Рейтингу", якщо я не помиляюся).

Так ось, для того, щоб ми перестали заморочуватися, коли нам проводити це, 8 травня чи 9 травня, потрібно спочатку відбудувати елементарну державну функцію. Перша функція – безпека, друга функція – арбітраж, третя функція – стратегування.

І тоді, загалом-то, ми не дивитимемося за цією тітушнею, яка бігає там у Дніпрі чи десь тут. Ми просто знатимемо, що винні будуть покарані, а невинні насолоджуватимуться благами, які надає сучасна держава.

— Хто має займатися цією стратегією, хто має виробити цю стратегію? Ми чекаємо, що президент Порошенко вкаже шлях, як колись хотів Кучма…

— Не вкаже.

— Як казав – скажіть мені, що треба збудувати, я збудую.

— Сергію, ну ми ж реалісти, давайте називати речі своїми іменами. Минуло три роки, понад три роки, після відомих подій. Наближається трирічче з дня обрання Петра Олексійовича Порошенка, якого багато хто з нас підтримував, тому що, по суті, це була безальтернативна кандидатура в тих умовах, які тоді були.

Але. Якщо ми характеризуємо ситуацію своїми іменами, якщо називати все так, як є, то ми можемо констатувати повний тотальний провал по всіх фронтах. Крім того, що, слава Богу, не обвалився повноцінний фронт, який у нас є на Сході, слава Богу, що тут ми впоралися й встояли ціною великих втрат. Які ми несемо й далі, продовжуємо нести… Скільки в нас, 47 осіб загинуло за останній місяць.

Тому – дива не буде, дива не буде з людьми, які не хочуть змінюватися. Дива не буде з населенням, яке не хоче змінюватися. Тобто ми маємо усвідомити, що нам не допоможуть, я це 250 разів кажу, 1050 разів кажу, і в 1051-й раз скажу, що, по-перше, ми маємо справу з тим, з чим ми маємо. Тобто в нас такий соціум, який тяжіє до авторитарних форм правління, який не вміє керувати сам собою.

Люди, які нездатні скласти власний план того, що вони робитимуть, на рік уперед, на місяць уперед... Звісно ж, вони постійно обиратимуть тих людей, які так само не мають жодного плану. Ми постійно перебуваємо в стані оперативної реальності.

Простий приклад, з побутовухи: ось зараз багато хто говорить про те, що ми маємо ввозити сюди якомога більше електромобілів для того, щоб розв'язати енергетичні проблеми. Але ці люди не розуміють одну просту річ. Беремо Nissan Lif із пробігом, реально, 120 км, 100–120, коли спека…

— Треба побудувати мережу електрозаправок…

— Тобто для того, щоб ти на ньому їздив із передмістя до Києва і по Києву, ти маєш розпланувати свій день. Не просто так хаотично кудись там, сів, поїхав, як зазвичай у машині. Але ти маєш розуміти, що ти маєш десь зупинитися, дві години заряджатися там, або сім годин заряджатися, або сорок, залежно від того, який тип зарядки. І тим самим така технологія підштовхує до того, щоб принципово змінювати той уклад, який у тебе є.

Інший приклад, з Uber, де Україна змусила Uber приймати кеш, на відміну від більшості країн, де кеш не приймається. Здається, лише в Росії ще приймається кеш. В усіх інших країнах він працює лише за кредиткою.

Тобто проблема полягає в тому, що наше суспільство, еліта, яка веде це суспільство... Її можна назвати "елітою", її можна не вважати елітою, але я кажу політологічною мовою. Еліта, як ті суб'єкти, які визначають ось цей хаотичний рух, у якому рухається або застигла наша країна. Так ось, усе в сукупності, ось цей конгломерат різних соціальних груп, що ворогують між собою, або перебувають у якихось антагоністичних відносинах, він занепадає духом, застиг у своїй косності, намагається зробити все, щоб не змінитися. І, як наслідок, ми займаємося вогняно-підсічним землеробством. 

Тобто якщо подивитися на суть нашого укладу, то що кожна наша соціальна група робить на кожному рівні? Селяни збирають чорницю, білі гриби, ще якісь гриби в лісах, які в них є під боком. Ходять ці орди, там усе дістають, потім продають у банках на дорогах, і навіть там, до речі, є мафія, яка це все контролює, щоб ви розуміли.

Бурштинники бурштин добувають, у змові з СБУ, МВС, чорна схема. Олігархи – точно так само пиляють ті активи, які дісталися після Радянського Союзу. Тобто можеш ти дотягтися до металургійного заводу – ось ти його й пиляєш, дотягнувся до хімічного – молодець, дотягнувся до машинобудівного, який не виробляє конкурентоспроможну продукцію, а ти не можеш її робити, ось ти не можеш зафіксувати нормально право власності на цей завод – ти що робиш? Ти його розпилюєш, у результаті залишаються, як після сарани, ось ці обвуглені залишки лісів, заводів, полів, і т.д. і т.п.

Тому, якщо це відтворюється протягом тисячоліть, ну, як мінімум, тисячу років… Подивімося історію, починаючи від Київської Русі, коли щось ми починаємо розуміти, що відбувалося на цій території? Ми скрізь бачимо одну й ту саму проблему: місцеві ці древляни, поляни, кривичі, в'ятичі, називайте їх, як хочете, вони постійно між собою в різних комбінаціях, щось вирішували, не могли наважитися. У результаті вони кликали зовнішніх якихось варягів, які приходили сюди, на цю землю, і починали наводити лад.

І потім це повторювалося: приходили після монголо-татарської навали литовці, потім прийшли поляки, потім московити, потім австрійці…

— У нас та сама історія – прийшли литовці, грузини, тепер поляки. Історія повторюється.

— Так я ж і кажу. Так ось, якщо це повторюється тисячу років, давайте поставимо собі питання: чому це відбувається? Це означає, що справа не в конкретній персоналії, це справа не в конкретному Порошенку, Кучмі, Януковичі, хто там у нас ще був, Винниченку якомусь, Петлюрі нещасному... Це означає, що є певні алгоритми, які визначають наше соціальне життя і наш результат. І проблема в алгоритмах та в зміні цих алгоритмів. Тому, насправді, історичне питання – це питання надзвичайної глибини й гостроти.

І це історичне питання не повинно розв'язуватися тупим кавалерійським наскоком у дусі а-ля В'ятрович, який починає на якусь реакцію поляків, які прибирають нашу якусь могилу воїнів УПА, одразу, передбачувано, запрограмовано (так, як хочуть, зокрема, і в тій самій Росії, які мають свою мережу в тій самій Польщі) реагувати.

І в результаті, що ми отримуємо? Ми отримуємо рівно той самий результат, який завжди отримували. Тому що ми сьогодні – стадо баранів. Я спеціально використовую такі жорсткі формулювання, тому що я не знаю, як інакше пробитися через цю закостенілість і небажання видозмінюватись, кажучи українською мовою, небажання працювати самим над собою.

І ось, коли ми проведемо цю, по-перше, системну роботу, по-друге, ми усвідомимо, що ніхто цю системну роботу, крім нас самих, не проведе. На рівні інтелектуалів, на рівні цього Facebook, який точно таке саме стадо баранів, яке біжить… Помахали червоною ганчіркою – побігли всі дружно, з'явився якийсь Дорн, дістали його – всі дружно закльовували ганчірками. Сьогодні Лепсу оголосили…

— В список "Миротворець" внесли.

— У "Миротворець" внесли – уже всі починають дружно кричати про цей "Миротворець", про цей список. Ви знаєте, я вчора хотів написати текст, але не написав, у мене просто огида, реально огида, коли я дивлюся на цю просто жахливу картину соціального розкладу.

Тому що в нас уся політика й усе соціальне життя – це просто якийсь День бабака. Від 8 березня доповзли до 1 травня, від 1 травня доповзли до 9 травня, потім доповзли до 22 червня, потім усі пішли на канікули, там 1 вересня, почали розбиратися з приводу того, чому радянська школа і чому діти стоять на лінійках, потіють, і навіщо взагалі весь цей маразм, який нікому не потрібен, і потрібно замислитися взагалі, як змінити форму й суть освіти. Потім, викопали картоплю, і тут уже замаячило 7 листопада.

А в проміжку ми обговорюємо списки "Миротворця", кого куди внесли, яка співачка яку нісенітницю чергову сказала, який Ляшко з широких штанин що там дістав і що в цих широких штанинах… І в результаті, за цією мішурою, постійно залишається ось ця деградація, яка, як у мурашнику, мурахи-терміти жеруть-жеруть-жеруть…

— Ви правильно констатуєте зараз і говорите про правильні речі, але ви, як терапевт, який констатує хворобу, але не пропонує варіанти рішення цієї проблеми. А як?

— А не потрібні взагалі жодні варіанти рішення…

— А як вийти з цього кола?

— Ніяк. Ніяк. Ось до того моменту, поки не буде усвідомлення…

— Що, всі мають дійти до точки ноль?

— Ні. Вся більшість не усвідомлює, про що я кажу. І те, про що ми з вами тут говоримо, ми говоримо для тисяч, може бути, для мільйона в цій країні. Більше, насправді, не потрібно. Тобто, насправді, щоб якісно змінилася ситуація в країні, необхідна організація "безсмертного майданного мільйона", назвемо це так.

— Тобто, мільйон українців можуть змінити ситуацію в країні?

— Так. Організованих, мільйон організованих українців. Чому? Тому що будь-яке соціальне життя – це боротьба організованих соціальних груп. Усе. Це конкуренція. На глобальному рівні, якщо послухати, що таке Штати, що таке Китай, що таке Україна? Це великі соціальні конгломерати, об'єднані специфічним чином, через культурні, історичні, економічні, ресурсні якісь чинники.

Просто одні організовані дуже добре… Коли налітає ураган на Бангладеш, там можуть загинути десятки тисяч людей. Коли ураган налітає на Сполучені Штати, взагалі може ніхто не загинути, хоча це страшні вітри, які руйнують цілі штати. В одному випадку соціальна організація виділяє один тип ресурсів і масштаб, а в іншому випадку таких ресурсів просто немає, тому що це терміти, які поїдають самі себе на своїй території.

Як у нас на Закарпатті: вирубали ліс, повінь зійшла, нахрін усе знесла. Що зробили? Просимо допомоги, уся Україна – допоможи. А я, наприклад, не буду допомагати, тому що вони самі винні в тому, що вирубали свій же ліс. І змушували їх при цьому — київські, не київські — не так важливо. Суть у тому, що вони самі співучасники цього злочину.

Тому питання змін — тому що насправді ми ж усі хочемо відповісти на це питання — це питання суті соціальної організації, яка є на цій території. Суть цієї соціальної організації – ось вона, на ось цих бочках, її можна легко роз'яснити.

Є кластер бюджетників, це приблизно 70–80% у нинішніх умовах. Він такий — велика, величезна бочка. Є клас олігархів, ось цей комп'ютер, невеликий, маленький. 1% плюс обслуговуючі, прислуга. І є середній клас, ось ця жовта бочка, який у 2008 році був 35%, це за самовідчуттями, як вони самі себе оцінювали, а зараз це відсотків 15–20. 

Суть цих самовідносин дуже проста: ось ця чорна бочка, вона перебуває в симбіотичних відносинах з олігархом. Олігархи беруть звідси легітимність, тобто провели вибори, легітимізували свою владу, і отримують звідси ресурс, від бюджетників. Бюджетники є ресурсом, який пиляють, і яким частину цього ж ресурсу віддають у вигляді всіляких подачок. Тільки цей ресурс мобілізується ось іще звідси. Ось цей середній клас, він є донором для них для всіх.

Тобто олігархи через податки вилучають, через переслідування Податкової, інших служб, вони вилучають із ось цього сектора, сюди, до бюджету, гроші. Частину віддають сюди, а решту виводять кудись за кордон, або воно осідає в них у кишенях тут.

— Нам треба просто забрати комп’ютер з бочки?

— Так ось, є ще дві економіки, на яких спочиває ось уся ця краса. Є економіка біла, яка на сьогоднішній момент становить 90 мільярдів доларів, є економіка сіра, чорна, яка становить ще таку саму величину. Тобто приблизно 50% української економіки перебуває в тіні.

Зрозуміло, чому – тому що, коли тебе пресують, середній клас, насамперед, що він робить? Він іде в тінь. Тому що він не може захиститися за допомогою державних органів. Це вони ухвалили якесь законодавство, ухвалили закон про субсидії якийсь, і ось ці отримують 50 чи 40 мільярдів гривень субсидій на рік, які є просто формою перекачування грошей, легально, з державного бюджету олігархам.

Замість того, щоб провести повноцінну модернізацію ЖКГ, щоб за один раз замінити всі ці старі вікна, склопакети, дати людям можливості купувати котли за безвідсотковими кредитами, або взагалі просто роздати. Простіше один раз роздати твердопаливні котли, або електричні котли, які завгодно, для того, щоб знизити споживання.

Але. Ось цей симбіоз, який сформувався в нульові роки, насправді, за Ющенка вже повною мірою, він убиває, за великим рахунком, усе, що тут рухається. Тому що олігархи, через інструменти монополії, через контроль над інститутом…

— Через владу…

— Через контроль влади, через ЗМІ, вони створюють ось цей божевільний дискурс – 9 травня, перейменування ось ці всі, і таке інше, який подається як велика перемога. Тобто ми провели перемогу, зараз у нас 25% квоти на радіомовлення. Ну і що? Що, по факту, отримали? Було го**о якесь російське, розбавлене англомовними…

— Ні, просто це квотування треба було запроваджувати. Питання — як треба було запроваджувати.

— Я пояснюю, що ми отримали. По факту, що ми маємо? Тепер ми маємо лайно україномовне, яке там награється. Тому що, ну що, є мега-група "Океан Ельзи", яка хедлайнер і яка вже починає потроху набридати. Усе. Далі є якісь хороші групи, є Тіна Кароль, яка чудово співає попсу якусь, я навіть сам іноді слухаю, сльоза тече скупа, батьківська.

Але загалом проблема ж не в квотах, а проблема в якості. Проблема в якості того, що ти виробляєш, проблема в якості того, як ти мислиш, проблема в якості того, що пишеться.

— Ви ж розумієте, що якість ця не може бути високою, якщо немає ринку, який потребує цього?

— А ринок не з'явиться. Жоден ринок не з'явиться, поки є монополія на все. Поки Кондратюк із хлопцями визначає, кого запускати. Пішов Козловський проти Кондратюка – викреслили Козловського, тому що ось так. Як Пугачова в Росії. Пішов хтось проти неї, вона взяла, викреслила, усе. Людину не пускають, тому що там є монополіст.

Є на ринку електроенергетики, енергогенерації монополісти, і вони визначають, що ти… Ти там робиш утеплення якісь, ти убезпечився. А до тебе приходять люди якісь, і кажуть: о, а ми вводимо цей… Не користуєтеся газом? Молодці. А все одно платіть за користування інфраструктурою. Абонплата за підключення до мережі. А нічого, що цю мережу самі ж люди, особливо по селах якихось, самі ж і підключали за свої гроші? У мене батько з тещею самі підключали, самі ж складалися, або завод, на якому вони працювали, платив за це все.

Яке відношення до цього мають люди, які це нічого не будували, а часто просто орендують, вони виступають як концесіонери, як у випадку з "Київенерго", яке орендує, за великим рахунком, комунальну або державну власність.

— Так, але встановлює тарифи через НКРЕ.

— І при цьому вони впливають на НКРЕ. Офігенно, так? Тому вся ось ця квола конструкція розвалюється, жодних би бійок тітушок із солдатами АТО не було б, якби конструкція була стійкою, якби держава виконувала б свої функції.

Так ось, вона просто обвалиться, зрештою, це питання часу. Ну не буває див, коли ти пиляєш з усіх сил цю ніжку, і всі пиляють ці ніжки, сидять на гілці й пиляють з усіх боків, і воно якимось чином має встояти. Ні хріна цього не буде. Воно все зрештою рухне.

І питання полягає в тому, як воно рухне, і в якому ключі – керованому чи ні. Тому що Шарль де Голль теж прийшов до влади за умов, коли Франція котилася до громадянської війни, і Шарля де Голля кілька разів намагалися вбити. Але, зрештою, з'явилася П'ята республіка, після Четвертої, а перед цим була Третя, перед цим була Друга, перед цим була Перша. І вони якось викрутилися там. Так само, як Польща – перша, друга республіка, зараз там третя республіка.

Може, і в нас з'явиться, а може й не з'явиться третя республіка. Вона з'явиться в тому випадку, коли ось ці, яких 15% залишилося, які щось генерують, щось виробляють, усвідомлять свій інтерес, під керівництвом передових представників, як раніше казали "авангард пролетаріату". Ось, авангард цього середнього класу, який усвідомить свою місію, усвідомить, що лише він може вивести ось це все, що летить у тартарари, з кризи, і усвідомить, якою жорсткою й прагматичною має бути їхня політика, і що можна зробити, щоб вибратися з цього болота.

А для цього потрібно зробити дві очевидні речі. Перша: розбити, граючи на суперечностях, витягти союзників із цього олігархічного табору, перетворити їх з олігархів на великий капітал. І там є люди, які до цього дозріли. Навіть Ахметов той самий до цього, я думаю, дозрів. І ось цих (бюджетників – Ред.) затягти у свою політичну організацію. Але не тягти всіх одразу, а спочатку максимально об'єднати ось цих (середній клас – Ред.). Причому навіть усіх не вийде одразу об'єднати. Це надто затратно…

— Ну, вони зараз теж об’єднуються. Олігархи об’єднуються з оцими (бюджетниками), середній клас об’єднується з олігархами. Зараз же ці процеси йдуть.

— Зараз середній клас використовується як ширма. Взяли волонтерів якихось, потягли нагору. Використовують як ширму. Завели кудись у Міноборони, кудись ще, в Наглядові ради, розквітає ось усе це пишним цвітом. Але це все ширма. Це олігархи використовують ось усі ці інструменти.

Взяли Абромавичуса, дістали, покликали космонавтів, і все. Потім, коли бачиш, що не працює, починається якийсь конфлікт інтересів, викинули, наступний, пішов. Давай-давай, ми ж бачимо, що це реформи. Але це видимість змін без реальних змін.

Так ось, чому я говорив про мільйон людей, про безсмертний майданний мільйон? Я говорив для простоти підрахунку. Навіть якщо ось цей мільйон… Два роки тому я написав статтю про те, як Майдану перемогти олігархів? Я просто взяв елементарну математику, тому що політика – це математика, так само, як і все в цьому житті, усе вираховується цифрами. Будь-який крок вираховується цифрами.

Big Data – це не на порожньому місці. Сьогодні ваш крок, мій крок, його крок, усе в буквальному, образному сенсі виражається цифровими потоками. Так ось, мільйон, про який я кажу, має бути організований. Навіть якщо це буде півмільйона. Але коли в них є політична організація, коли в них є громадська організація під парасолькою політичної, або та, що пливе паралельно, і коли вони всі скидаються, припустимо, по 100 гривень на місяць, то, якщо це мільйон, мільйонна організація, то це 50 мільйонів доларів на рік.

Жодна політична партія на сьогоднішній момент не має такого бюджету під себе. Тому що олігархи теж, насправді, дуже серйозно збідніли. І в мережі є маса інформації про те, що практично всі наші олігархи – це банкрути, тому що вони винні, вони позичили десятки мільярдів доларів десь там, на Заході, у світових банківських інституціях. І сьогодні вони просто люди з порожніми кишенями, які намагаються виживати лише за рахунок доступу до бюджету.

Ти відрізаєш їх від бюджету – вони абсолютно нічого не можуть. Коломойський купив у Європі авіакомпанію, яка нічого не змогла досягти, тому що гостра конкурентна боротьба. Зате тут МАУ контролює понад 60% перевезень. І точно те саме стосується всіх, усіх абсолютно: щойно вони опиняються в конкурентній боротьбі, вони починають падати.

Так ось, 50 мільйонів доларів, і це мінімально, це за рахунок отримання з кожного по 100 гривень на місяць можна витягти, без можливості підключення, зокрема, частини олігархів, частини великого капіталу, зовнішніх донорів.

50 мільйонів доларів – це ресурс, який потрібно спрямовувати на три речі. Перше – на медіа, на створення свого повноцінного медіа, точніше, мережі медіа, і для того, щоб тримати у фокусі свою аудиторію. Ви не можете переграти організованих олігархів, не маючи своїх ЗМІ.

Друге – на свою політичну або партійну організацію, або партійні організації, їх може бути кілька для різних сегментів. І третє – у момент виборів ви маєте застосовувати інструмент гречки, як застосовують олігархи. Чому? Тому що в нас половина електорату скуповується на виборах. Ось така реальність.

А потім ви отримуєте перемогу, а це реально, використовуючи такі методи — отримати одразу 25–30% за рахунок жорсткої організації і за рахунок тих ресурсів, які ти мобілізуєш. А далі ти вже вводиш одразу в дію закони, які роблять детоксикацію електорату, легалізуєш підкуп виборців шляхом викупу токсичних голосів. Адже наша проблема полягає в чому? Є маса людей, для яких голос є останньою можливістю щось отримати у свій інтерес. І тому люди продаються. Коли ти якась бабуся, яка отримує 1200 гривень, звісно, ти продаси свій голос, і тобі більше нічого не світить.

— Ви накреслили просто план нової політичної партії в Україні. Хтось може це зробити? Реально?

— Я накреслив не план, я накреслив логіку дій, яку має здійснювати будь-який здоровомислячий суб'єкт, який бере на себе цю відповідальність. Чи є такі суб'єкти? Є. Я знаю масу людей, які б'ються над цим і які цим займаються. Тому не все так погано в нашій країні. Так, відвалюються клапті державності, так, ці тітушки, ми бачимо, знову вилазять. І вони нікуди не ділися, вони просто сиділи. Не було команди, і вони не з'являлися. З'явилася команда – і вони побігли. Адже система не змінилася за своєю суттю.

Але ми маємо усвідомлювати, що, попри всі ці проблеми, які ми позначили, є одна принципова відмінність від тих ситуацій, у яких Україна була у своїй історії, у ХVII столітті, у ХVIIІ столітті, у ХХ столітті. Вона полягає в тому, що за 25 років незалежності сформувався повноцінний клас нової контреліти і соціальна група, яку я у 2007 році, рівно 10 років тому, у статті "Держава. Революція. Середній клас" назвав поколінням Х.

Покоління, що сформувалося наприкінці совка, це кінець 70-х, 80-ті роки і до незалежності, і яке за ці роки пройшло становлення, оформилося у своїй зрілості – хтось чогось досяг, хтось вивчив мови, хтось поїздив світом, хтось почитав книг – і саме це покоління було в авангарді Майдану другого. Воно вже входило в нього зрілим. 

І зараз це покоління має розв'язати екзистенційне завдання. Чи організується воно і чи переломить воно ситуацію, і зрозуміє, що, крім нього, в принципі, нікому цю ситуацію переламати.

Чому? Тому що наступне покоління, покоління незалежності, воно не має компетенції, навичок і навіть того радянського системної освіти, яке ще в період совка, на худо-бідно якомусь рівні давало розуміння того, як влаштований світ. І далі ти це вже модернізував, видозмінював, і ті, хто був талановитіший, адаптував відповідно до реалій, плюс отримував нові знання.

Так ось, це покоління має усвідомити, що в нього є одна місія. Або воно бере на себе цю відповідальність, і починає здійснювати кроки зі створення ось цієї соціальної організації, спрямованої на модернізацію України, зрештою — і через 20 років ми пожинаємо перші плоди.

Або ж, так само, як покоління 1890-х, яке пройшло через низку геополітичних, політичних, соціальних катастроф. Насправді, ми таким поколінням теж є. Я це писав 10 років тому, і 8, і 5 років тому писав.

Але в чому суть нашого покоління Х? Вона полягає в тому, що ми народилися в одній країні, наше становлення відбувається в іншій, а наша зрілість і старість, можливо, відбуватиметься в третій, а то й у четвертій. Тому що так склалися геополітичні й інші обставини.

Тому ми або станемо мігрантами і розбіжимося — зараз мільйони людей біжать звідси, тому що вони не в силах із цим боротися, не в силах це переносити... Мені вчора вночі один знайомий каже: у мене два клієнти розбіглися, поїхали, я скоро так стану банкрутом, тому що люди закривають усе, не паряться, їдуть до Польщі, їдуть ще кудись, тому що вони розуміють, як вони там заробляти без цього геморою, який перебуває тут. Багато хто просто втомилися.

Але. Є ті, хто не втомилися, і ті, у кого є запал і розуміння того, що вони прив'язані до цієї землі, і вона має для них якусь цінність, прив'язані до України, як до проєкту, у якому теж є свої переваги, і в якому є те, за що варто боротися.

Тому що ми всі розуміємо, пройшовши через другий Майдан, через війну на Сході, через анексію, через цю нестабільність, ми розуміємо, що, попри все це, Україна є привабливою з погляду тих свобод і відчуття свободи, яке тут є. Цього немає в Мордорі, цього немає навіть у багатьох європейських країнах, попри демократію, попри стабільно працюючі інституції. Але коли ти опиняєшся в Німеччині, або приїжджаєш до Канади і починаєш заглиблюватися в те, як усе влаштовано, ти розумієш, що за цим усім стоїть жорстка державна машина, яка для нашого національного характеру є, ну якщо не неприйнятною, то викликає дисонанс.

Тому ми маємо усвідомити, як нам зберегти те, що робить наше життя комфортним, але при цьому позбутися тих тисячолітніх родових вад, які роблять наше життя нестерпним і, зрештою, призводять нас до чергового національного колапсу й розбігання по якихось державних квартирах. Програма проведена у сучасному медіа-просторі NewsHub