Трофей – показник стану популяцій копитних і професіоналізму фахівців

Проблеми, відображені в цій статті, упродовж останнього десятиліття піднімалися вже не раз. Цьому питанню було присвячено кілька публікацій, як у друкованих виданнях, так і на сайті wildlife.by. Здавалося б, проблема має знайти чітке розуміння, проте дійсність змушує вкотре повертатися до неї.

Я спробую пояснити, чому полювання на «трофейних» тварин може стати не руйнівником популяцій копитних, а творцем, невід'ємною частиною успішного управління ними. Для цього необхідно відповісти на кілька запитань.

Що впливає на розмір трофея?
1. Вік. Почати тут хочеться зі слів Герхарда Р. Дама: «… Тварини в найкращу пору періоду розмноження в житті показують вражаючі трофеї. Але лише тварини, які вже перейшли лінію післярепродуктивної стадії, показують справді визначні трофеї... » (Gerhard R. Damm, 2007). Саме вік визначає, коли в тварини будуть максимальні роги. За всіх інших рівних умов і за відсутності випадкових несприятливих чинників (хвороба, поранення тощо) в однієї й тієї самої тварини в старому віці (тут необхідно уточнити – звісно, до початку стадії інтенсивного старіння) трофей завжди буде більший, ніж у середньому віці чи юності.

2. Середовище існування. Здійснює прямий вплив на організм тварини, що, своєю чергою, позначається і на розмірі трофея. Одна й та сама тварина за існування в сприятливіших умовах завжди матиме більш вражаючий трофей, ніж якби вона існувала в менш сприятливих умовах.

До чинників середовища існування необхідно відносити не лише достаток кормів і їх доступність, а й різні метеорологічні умови (посуху, високі від'ємні температури тощо), а також екологічну щільність популяції та чинники, що спричиняють підвищений стрес.

3. Спадковість, або «генетика». Безумовно, також впливає на розмір трофея. Тут можна довго порівнювати різні популяції та «лінії», знаходити залежність між масою тіла та розміром трофея. Сперечатися про «цінність» або «красу» трофеїв тварин, здобутих у різних частинах ареалу проживання. Це окрема тема, що в цілому не має жодного стосунку до управління популяціями та їх раціонального використання. Тут же найважливіше чітко засвоїти той факт, що одна й та сама тварина, яка має певну при народженні спадковість, до старості завжди матиме трофей більший, ніж вона мала в молодші роки.

4. Що впливає на кількість старих самців у популяції?

Найвагомішим чинником, що впливає на кількість «трофейних» самців у популяції, є її структура (малюнки 1, 2). Чим більше в популяції самців, тим більше тварин з часом досягатиме старого віку і тим більше цінних трофеїв можна щороку здобувати без шкоди для самої популяції. На мій погляд, найідеальнішим є співвідношення статей, що прагне (близьке) до 1:1. Якщо порівняти ці дві моделі, то можна побачити, що за такого співвідношення кількість самців старше десяти років може становити близько чотирьох особин (у групі тварин загальною чисельністю сто особин), за 1:1,5 навіть одному самцю дожити лише до десяти років дуже складно. «Цільовий» же вік самців (наприклад, в оленя благородного) має становити не менше дванадцяти років.

Малюнок 1 – Структура поголів'я та план вилучення в групі оленя кількістю в сто особин на початок біологічного року, співвідношення статей 1:1 (Egon Wagenknecht, 2000)

Малюнок 2 – Структура поголів'я та план вилучення в групі оленя кількістю в сто особин на початок біологічного року, співвідношення статей 1:1,5 (Egon Wagenknecht, 2000)

Це важливо не лише з мисливського погляду, а й з біолого-екологічного. Приблизно таке співвідношення статей формується в популяціях копитних за сприятливих умов. Саме за такого співвідношення статей у популяціях відбуваються природні процеси, що дозволяють їй перебувати в здоровому стані. За таких умов зберігається принцип природного добору, коли в розмноженні беруть участь переважно міцні, зрілі самці, які довели своє право на продовження роду в турнірних боях під час шлюбного періоду. Сам гін проходить у коротші строки, самці втрачають менше енергії та жирових запасів – і смертність у них у зимовий період зменшується.

За істотного зміщення співвідношення статей у бік самок ці процеси відбуваються менш ефективно або відсутні повністю. Починає зменшуватися щорічний біологічний приріст за рахунок збільшення частки незапліднених самок. До розмноження допускаються всі самці, включно зі слабкими, що може мати негативні наслідки для популяції.

Ідея підтримання «здоров'я» популяцій за рахунок проведення «селекційного» відстрілу, яку широко просували минулого століття в Західній Європі, показала свою неспроможність. По-перше, вона виявилася важко здійсненною на практиці навіть у малолісистій і густонаселеній центральній Європі. По-друге, сам принцип формування популяцій на підставі суб'єктивних антропоморфічних ідеалів суперечить принципам біологічного різноманіття та сучасним підходам збереження природи. По-третє, спадковість самок має таке саме значення, як і спадковість самців.

Тут необхідно не плутати «селекційний відстріл» із санітарним відстрілом, тобто з відстрілом хворих, поранених тварин, який за потреби має завжди здійснюватися в популяціях.

Під час пояснення моєї точки зору я, як правило, натрапляю на нерозуміння. Запитання завжди виникає приблизно одне: «Навіщо стільки самців, адже один самець може брати участь у розмноженні з кількома самками»? Тут, для наочності та кращого сприйняття, необхідно знову звернутися до пірамід, що характеризують статево-вікову структуру. Річ у тім, що активно в розмноженні бере участь лише невелика частина самців віком від шести до восьми-дев'яти років. При цьому на одного самця в розквіті сил припадає приблизно по п'ять статевозрілих самок – і це за «ідеальної» статево-вікової структури. Решта – це або молоді самці, ще поки не допущені до участі в гоні, або старі самці, які вже не беруть участі або неактивно беруть участь у спаровуванні.

Тут хочеться знову навести слова Герхарда Р. Дамма: «Фактично, усі самці з найвражаючішими трофеями часто вже далеко за межею свого найкращого часу та поширили свої гени протягом багатьох сезонів розмноження. Необхідно розуміти, що вилучення кількох дорослих самців із популяції зі здоровою демографічною структурою здебільшого не виходить за рамки компенсаційної смертності. І ми знаємо також, що добування трофейних тварин із певного віку й вище не завдає згубної шкоди генетичній структурі та життєстійкості конкретної популяції». (Gerhard R. Damm, 2007).

Як «трофей» може бути показником професіоналізму фахівців і показником стану популяцій?

Для мене найціннішою характеристикою трофея є вік добутої тварини. Не «краса», не «симетричність», не маса, не вартість, а саме вік. Якщо в мисливському господарстві щороку протягом довгого періоду часу вилучається істотна кількість старих самців, це свідчить і про високу чисельність, і про здорову статево-вікову структуру. Просто біологічно не може бути, щоб за такого постійного, щорічного розміру вилучення дорослих самців у популяції була низька щільність населення або була порушена статево-вікова структура. Лише в міцних і стійких популяціях копитних висока частка трофейних тварин. На превеликий жаль, у нинішніх умовах у Білорусі велика кількість диких тварин – це не дар природи, а результат багаторічних, професійно виважених дій. Добутий старий самець оленя, лося, козулі – це не подарунок долі, а результат багаторічної роботи фахівців. Поодинокі, дивом збережені та випадково добуті тварини тут не враховуються.

З якими новими проблемами може зіткнутися трофейне полювання в Білорусі?

Світ не стоїть на місці, і сучасні технології дозволяють нам виконувати з дикими тваринами такі маніпуляції, які раніше були неможливими – вирощувати на фермах, здійснювати штучне запліднення, годувати різними добавками, що сприяють росту рогів, проводити іммобілізацію тощо. Ступінь втручання людини в природні процеси, що відбуваються в природі, став настільки високим, що вже в усьому світі багато фахівців-екологів, природоохоронних і мисливських організацій забили на сполох. Зокрема, у нормах і правилах вимірювання трофеїв за системою CIC чітко зазначено, що трофей не буде допущений до вимірювання, якщо:

– до тварини застосовувалися будь-які фармацевтичні засоби до або під час полювання;

– здобуту тварину було переміщено з місця розведення до місця полювання виключно з метою її «добування»;

– трофеї належать тваринам, які зазнавали антропогенних маніпуляцій і методів розведення, що свідомо поліпшили характеристики трофея або сприяли формуванню більших чи аномальних мисливських трофеїв через використання методів розведення, характерних для домашніх тварин.

Зараз необхідно замислитися над створенням бар'єрів на шляху реалізації всіляких авантюр і зловживань. Це може стати крахом для мисливського іміджу Білорусі. Ми маємо унікальні умови, ми маємо те, що в Західній Європі втрачено або частково втрачено. Багато європейських єгерів і мисливців, приїжджаючи до нашої країни, просто в захваті від наших мисливських угідь. Порівняно з окультуреною Західною Європою на території Білорусі збереглося більш природне, відносно малозаселене людиною середовище існування. Тварини мешкають у суворішому кліматі з присутністю великих хижаків. Полювання в таких умовах і на такого звіра для багатьох вітчизняних і зарубіжних мисливців може бути чимось новим, унікальним, якісно відмінним від звичайних полювань у західноєвропейських країнах. Тож не допускаймо непоправних помилок, а черпаючи найкраще з науки та практики інших держав, рухаймося вперед, створюймо міцні й стійкі популяції диких тварин, зберігаймо нашу природу та нашу унікальність!