Українська викрутливість і чому з нею потрібно боротися

Кажуть, що незрівнянна Фаїна Раневська почала свою автобіографію, обов'язкове заняття радянських громадян у 1920-х, приблизно так: «Народилася я в трудовій родині небагатого власника цукрового заводу». У наш час це називається «spin» (від слова «обертати», «перевертати»), свідоме трактування фактів з метою надати їм сприятливого для себе відтінку. Хоча саме по собі явище це зовсім не нове, а, скоріше, одна з характерних рис, властивих усьому людству відтоді, як homo sapiens з'явилися й першим ділом почали за свій успіх дякувати богам, а за свої невдачі звинувачувати інших людей.

І поки життя було просте й нехитре, вільне трактування фактів, як і ворожіння на кавовій гущі, скоріше додавало різноманітності в нудну повсякденність, ніж заважало. Об'єктивні чинники, від яких залежали люди, були явними й не потребували особливого осмислення та знання. Вірили вони в те, що дощ, який приносить урожай, зісланий добрим господом, чи цьому є природна причина, ролі не відігравало, оскільки прямо впливати на такі речі вони можливості не мали, а ось розкручування трактування події давало хоча б душевне заспокоєння. А дощі йшли чи не йшли самі по собі.

Усі ми, так чи інакше, вдаємося до спіну, до перекручування тлумачення фактів на нашу користь. Це нормально в особистому контексті одного приватного життя. Мало що хто як вважає! Багато хто любить повторювати, що, мовляв, у кожного своя правда. Звісно, це твердження помилкове. Істина, що розуміється як об'єктивна реальність, одна, зате способів її суб'єктивного сприйняття та інтерпретації — хоч греблю гати. І завжди присутня спокуса видати бажане за дійсне. Причому не варто цю спокусу недооцінювати — сила її неймовірна. Це сила простого, узагальненого твердження, зведеного до кількох слів, у протиставленні з довгим і складним дослідженням чи аналізом, який за своєю природою рідко буває на всі 100% вірним. Це як протиставляти релігію та науку: у релігії все розкладено по поличках, а в науці вічно щось невідоме. Тому маси простіше захопити беззаперечними фразами, на кшталт «Вчення Маркса безсмертне, тому що воно вірне», «Держава не може існувати без державної мови» чи «Знову зробимо Америку чудовою», ніж розтлумачувати їм, що всяке слово й дія мають свої наслідки. Чому явне свідчення — проліферація всюдисущих соціальних мереж. Якби за кожне прочитання псевдофілософських силогізмів і взятих зі стелі цитат, що напрочуд міцно ввійшли у свідомість мільйонів, які при цьому не в змозі вказати джерело навіть в епоху інтернету, де все легко перевіряється, мені платили один цент — я був би доларовим мільйонером.

О, скажете ви, чого ти до нас причепився, якщо, за твоїми ж словами, і в Америці туфту гонять? Один президент Трамп перекриває всі норми з брехні.

Так, але Америка, як країна багата й вільна, може собі це дозволити. В Америці є незалежні суди, які скасовують президентські укази. Причому, що цікаво, якраз на підставі того, що Трамп постійно публічно розпалює агресивну риторику, і коли представники уряду намагаються надати намірам адміністрації Трампа конституційності, судді просто тицяють пальцем в екран, звідки линуть перебільшені та незаконні погрози тим чи іншим країнам і людям. Більше того, інший суддя, коли ті самі аргументи наводять уже захисники громадянських прав, не соромиться їх запитати, до яких меж сягає відповідальність президента за свої слова — до його навчання в коледжі, першого інтерв'ю? Там будь-яке питання стає філософською дилемою без чітких визначень, яка каталізує суспільний дискурс. В Америці перш ніж законопроєкт стане законом, пройде довга й складна низка обговорень, комісій і погоджень, про що часто не знають або забувають навіть професійні й освічені українці. Мені іноді доводиться їм нагадувати, що на відміну від Путіна і навіть Порошенка, американський президент не керує, а тим більше не змінює закони країни одноосібними указами. Цей президент хотів би, але в нього хотілка не виросла. Поки не виросла.

До речі, те, що збоку здається якимось цунамі змін, яке захлеснуло Америку, і про яке тільки лінивий не писав у жаху перед кінцем світу, насправді зводиться до досить маргінальних змін в американському житті, з погляду загальної картини. Просто Трамп і трампенята вміють робити з мухи слона, і замість спокійного спілкування із заінтересованими сторонами влаштовують публічний скандал з будь-якого приводу. Або без приводу. А віз і нині там. Його, по-брежнєвськи, просто сильно хитають.

Україна, звісно, справа інша. За останні два з половиною роки спілкування з українцями всіляких поглядів, позицій, освіти й посад у мене склалося враження, що без хоч якогось спіну, якоїсь особистої трактовки реальності українців не існує. Причому людина може погоджуватися зі мною розумом, але після цього неодмінно додасть: «Ну і що, а я волію вважати так, як я вважаю» або «Мало що, а ти тут не живеш, і тому все, що ти говориш, не рахується».

Прийняття реальності такою, якою вона є, неминуче ставить людину в позицію особистої відповідальності — ось він мій світ, і все, що я можу зробити, це взяти на себе особисту відповідальність за себе та за моє буття. Як співав Джордж Гаррісон » Спробуй усвідомити, що ти дуже незначний, і життя продовжує текти що в тобі, що без тебе». Але спін, назвіть його релігією, ідеологією, просто вільним трактуванням фактів, дозволяє надати собі значущості на шкоду значущості інших. Як усім відомо, у нас найкращі____________(дівчата, їжа, математики, футболісти — впишіть, що здається вірним).

І це погано, оскільки дозволяє в будь-якій проблемі завжди знайти винного. Ви запитаєте, а що в цьому поганого? А те, що це має на увазі, що проблеми не прояв об'єктивних чинників, а результат єдиного суб'єктивного рішення конкретної особи. І тут нам на допомогу приходить мудрий Фелікс Кривін.

«Це був той день, коли до Помпеї, дружини великого Цезаря, під виглядом жінки проник переодягнений чоловік.

– Гай Юлію, це вже не вперше! – сказали Цезарю його прихильники.

– Не вперше? Я щось не пригадаю інших.

– Гай Юлію, у тебе просто погана пам'ять.

Цезар був ображений:

– Ну, знаєте… Мені може зрадити дружина, але пам'ять мені зрадити не може.

– Може, може! – хором твердили прихильники.

І тоді Цезар завагався.

– Іди, Помпеє, – сказав він.– Дружина Цезаря має бути поза підозрами.

Це був той день. Це був останній день Помпеї в домі Гая Юлія Цезаря.

– До побачення, Юлію, – сумно сказала вона.– Я думаю, ти ще будеш каятися.

Дружина пішла. Підозри залишилися. Дружина Цезаря була поза підозрами.»

Я підозрюю, що якщо моїм українським друзям уявити таку гіпотетичну ситуацію ( щоб уникнути серйозного срачу щодо реальних фактів), коли 50-річний чоловік занедужує на ракове захворювання (а не онкологію, яка є наука, а не хвороба), то їхня реакція приблизно розділиться таким чином: одні злорадно вкажуть, що за 25 років незалежності хворий міг би вже навчитися вести здоровий спосіб життя, а інші звинуватять слабку державу та корумпованих чиновників, що розтратили й поцупили кошти, які слід було вкладати в медицину, щоб «онкології» не сталося. І хоча обидва погляди відображають частину реальної проблеми, але ніяк не повну картину, без бачення якої проблему не вирішити. Хвороба частково визначається генетикою, або історією, без тверезого погляду на яку неможливо визначити схильність до захворювання, і частково способом життя, який безпосередньо пов'язаний з культурними й економічними обставинами суспільства. Але якщо ми починаємо шукати в нашій генетиці чи історії виключно позитивні характеристики, а в нашій культурі й економіці лише виправдання статус-кво, то об'єктивно ми самі себе виключаємо з реальності.

Я почав видушувати з себе цей текст ще до травневих, скажімо так, «свят», коли очікувано забурлили го……. тобто емоції. І знову-таки, замість питання про сакральність свят взагалі, конфлікт перейшов у звичну площину, який день вважати сакральним. Що цікаво, наскільки мені відомо, у більшості розвинених країн подібні дні перемоги не надто святкуються. І коли мова заходить про світові війни, то День пам'яті 11 листопада відзначається як день скорботи та людської дурості, що дозволила знищити масу народу у двох світових війнах. Але це держави-переможниці. А ось у Мексиці, якою важко похвалитися великими перемогами на полях битв, таке свято є, і теж у травні — Сінко де Майо, П'яте травня, день перемоги над …. мало хто пам'ятає над ким і навіщо, зате всі п'ють текілу.

Звісно, логічно було б просто не святкувати війну як таку. Особливо в Україні. Окрім того, що вхопитися особливо нема за що, попри всі зусилля так званих істориків, але навіть якби й було за що, то все одно не варто. Війни потрібно запобігати, іноді дуже жорсткою силою без церемоній, але створювати культ війни, культ воїна, неважливо у формі ЧА чи УПА, це загрожує соціальними наслідками. Декомунізація, насамперед, це демілітаризація свідомості. Простіше кажучи, переважання фонтанів із хлопчиками, що пісяють, над монументами, які похмуро нависають над центральними вулицями.

Ага, мені напевно зауважать, так у нас же війна! Навіть якщо припустити, що те, що відбувається в ОРДЛО, це війна, мілітаризація несумісна з громадянським суспільством. Великобританія вела війни століттями, і досить успішно, кажуть, і нічого, суспільство так і не мілітаризувалося.

Більше того, нагнітання пафосу погано поєднується з професіоналізмом. А в українських умовах просто обернено пропорційно. Тому що створення героїчної історії з дрібниць, оспівування самопожертовного героїзму та демонізація супротивника слугують заміною військовій освіті, логістиці, інфраструктурі, технології, дисципліні та багатьом іншим речам, без яких немає армії. У правильно організованій і керованій армії немає місця героїзму.

Інша річ, що просто конфронтацією та забороною людей не переконаєш і не змінеш. Скоріше градус недовіри в суспільстві просто підвищиться, а соціальні зв'язки ослабнуть. Суб'єктивне сприйняття інших людей адже теж частина об'єктивної реальності. Люди святкують Різдво, а деякі навіть двічі на рік, Великдень, який скаче по календарю козою, Новий рік і таке інше, а всі вони лише умовні дати, засновані на надуманих приводах. Усі ці ялинки й писанки, що в'їлися в мозок запахом дитинства, з вашої голови нічим не вибити. А раціональне пояснення ви вже самі підшукаєте.

Але пошук шляху полягає не в натягуванні відповідей, що здаються придатними для пояснення того, до чого ми звикли чи що нам здається бажаним, а в постановці часто неприємних запитань. Причому собі. Тому що тільки із запитань виникає бачення, а з бачення виникає організація. Недостатньо сказати, що в нас медицина не така, а слід поставити собі запитання, а яка вона має бути, і чому, і звідки візьмуться кошти на неї, і як вирішити глибоке філософське питання — чи є медичне обслуговування сервісом чи громадянським правом, і до якої міри, у чому її зв'язок з економічною організацією в країні, необхідна інфраструктура тощо й таке інше. Я міг би лише з цієї теми заповнити три сторінки одними запитаннями. Що означає, одним реченням на них ні відповіді не дати, ні проблеми не вирішити. А як?

Зрозуміти об'єктивну реальність явища чи події можливо тільки через розуміння його контексту. Медицина не існує сама по собі, вона відображає економічні, політичні, соціальні, зокрема культурні, чинники. Як і політика не існує сама по собі, а відображає всю сукупність різних чинників. Та й економіка теж. Простіше кажучи, про що б ми не вели мову, нам доведеться говорити про все одразу. Дайте більше грошей на медицину — звідки їх узяти з такою економікою? Проведіть економічні реформи — як їх провести, якщо в політиці бракує реформаторів? Оберіть реформаторів — як їх обрати, якщо вони не лише самі не організовані політично, а виборча система створена для підтримання монополій добре проплачених партій. Тоді потрібно спрямовувати зусилля на зміну виборчої системи, щоб дати змогу електорату обирати особистості на місцях, а не партії в центрі — так і суспільство, у своїй більшості, не надто прагне до докорінних перетворень, хоча й не проти при цьому жити краще, віддає перевагу тим, хто з центру обіцяє наділити його не місцевими повноваженнями, а матеріальними благами. Так просвітіть суспільство, дайте йому освіту — звідки на це взяти кошти з такою економікою? Порочне коло.

Тому, перш ніж клацати по клавішах, публікуючи гнівні викриття гнилої влади, спробуйте уявити контекст, з усіма його деталями, у якому доводиться ухвалювати рішення. І я підкажу — рішення завжди будуть поганими. Тому що добрих рішень, які б влаштовували всіх і при цьому дійсно вирішували всі проблеми, у природі не існує. Є відносний баланс — якщо ми тут здобудемо, то там утратимо. Тому важливо визначати пріоритети. У Радянському Союзі пріоритетом була загальна зайнятість, наприклад, а отже, вичерпавши на субсидії збитковим галузям свої внутрішні ресурси, його економіка обвалилася цілком. У США, з іншого боку, пріоритетом є прибуток. Це означає конкурентну боротьбу, банкрутства, безробіття, експлуатацію та дуже сильний стрес у всіх. Але їхня економіка ніколи не обвалиться. Будуть злети й падіння, іноді дуже болісні, але виникатимуть нові ніші, нові ринки, нові ідеї. Вдумайтеся в таке порівняння: роль Ахметова на Донбасі, рівень довіри до нього там, його дійсна турбота про тамтешніх жителів, і Стів Джобс, якому було глибоко начхати на людей.

В українському spin‘і є цікава деталь — негативне ставлення до вигоди та примус до любові. Громадянство потрібно заслужити як орден, титульну мову слід знати, щоб підтвердити свою лояльність. Безоплатно. Але люди, зокрема й українці, прагнуть до Силіконової долини не з любові до Америки, і вчать англійську мову не для того, щоб читати Шекспіра й Теннісона в оригіналі. Якби Локхід-Мартін і Епл знаходилися в Кременчуці, то проблем із лояльністю та мовою не виникало б. Було б вигідно бути українцем і говорити мовою сучасних технологій.

Рецепти майбутнього зазвичай зрозумілі й прості, оскільки зводяться до логічної реорганізації чогось одного. Причому до смішного. Що таке антикорупційний суд? На противагу чому? А як він діятиме, якщо політична, економічна, соціальна, культурна та інші складові залишаться колишніми? І хіба корупція не виникає там, де для неї є передумови? Як і будь-яка інша злочинність. Якщо абсолютна влада розбещує абсолютно, то, можливо, корупції менше там, де менше влади?

Можна легко пояснити, як має працювати економіка, чи охорона здоров'я, чи політичний процес самі по собі. Але вони ніколи не самі по собі. Усе взаємопов'язано, і якщо зміни в одному можуть створити умови для змін в іншому, то так само відсутність змін в одному не дасть змоги щось змінити в іншому. В Україні політика й економіка настільки взаємопов'язані, що без одночасних реформ їх не розірвати. Це питання принципового устрою суспільства, питання бачення, питання, мабуть, нової Конституції. І тут зручною та приємною інтерпретацією фактів не відбудешся.

Що я хочу сказати? Речі не існують самі по собі, вони взаємопов'язані. Ви ніколи не змінюєте щось одне, ви змінюєте все, навіть якщо це не входить у ваші плани. Особливо на рівні держави, де слова мають справжню вагу й наслідки.