Чорне золото. Лісове?

Ще нещодавно можна було припустити, що такий давній товар, як деревне вугілля, піде в небуття під натиском нових технологій. Але цього не сталося. Деревне вугілля й досі користується попитом, і його виробництво може стати прибутковою справою. Ще нещодавно можна було припустити, що такий давній товар, як деревне вугілля, піде в небуття під натиском нових технологій. Але цього не сталося. Деревне вугілля й досі користується попитом, і його виробництво може стати прибутковою справою.

Коли вугілля використовували в ковальській і ливарній справі, потреба в ньому була величезна. Тепер попит з боку промисловості хоч і зменшився, але в деяких технологіях вугілля досі незамінне. Його широко застосовують у виробництві кристалічного кремнію, сірковуглецю, активованого вугілля, електровугільних виробів. Але в цьому сегменті споживання йде на спад. Зате зростає потреба в деревному вугіллі для приготування їжі на мангалах підприємствами громадського харчування та на відпочинку. Вирушаючи на вихідні до лісу, де повно дров, багато хто воліє взяти із собою пакетик вугілля. Це зручно і майже на сто відсотків може гарантувати, що м'ясо засмажиться.
Купити вугілля зараз не проблема. Фасовані пакети є практично в кожному великому магазині, на заправках, придорожніх кафе. Проблема лише в тому, що найчастіше деревне вугілля російського або українського виробництва. Хоча й у наших виробників є всі умови, щоб посісти цю нішу ринку. У більшості районів країни дров'яної деревини заготовляється в надлишку. Проблема — знайти споживача. Лише за минулий рік її назбиралося в лісгоспах понад 660 тисяч кубометрів. Чим не сировина для вугільного виробництва?
Сказати, що білоруських виробників узагалі немає на ринку, було б неправильно. Вугілля випускають багато підприємців, приватних фірм як основний товар або щоб пустити в діло відходи деревообробки. Чимало фірм, які закуповують вугілля навалом, розфасовують його й постачають до магазинів під своєю торговою маркою. Теж корисна справа, особливо для виробників, які не можуть самостійно знайти збут. Доволі серйозне виробництво деревного вугілля працює в ДЛГУ «Тетерінське». Цех у селі Волковщина торік виробив 430 тонн вугілля. Не так давно господарство відкрило другий цех у селі Круча. За рік він поставив 325 тонн вугілля. Це чималий обсяг, якщо зважити, що один кубометр вугілля важить лише 260-380 кілограмів (залежно від виду деревини). Основна частина продукції відправляється до Польщі.
Ринок деревного вугілля дістав друге народження приблизно десять років тому. Саме в цей час почали входити в практику використання його для приготування їжі. За експертною оцінкою великих російських виробників, кілька років, починаючи з 1999 року, місткість ринку щороку подвоювалася. Зростання триває й тепер.
Є досвід виробництва вугілля і в лісгоспах. Але важко навести бодай один приклад, де ця робота велася б на серйозному рівні. Обсяги настільки незначні, що їх навіть не фіксують у підсумкових звітах. Наприклад, немає даних про виробництво деревного вугілля у Вітебському та Гомельському ДПЛГО. У Брестському вугіллям уже понад 7 років займається Малоритський лісгосп. Господарство отримало ліцензію на випуск цієї продукції, спеціально навчили людину, яка й до сьогодні забезпечує весь технологічний процес. Але це близько 2 тонн на рік.
У Мінському лісогосподарському об'єднанні деревне вугілля виробляють лише в Березинському лісгоспі (за даними ДПЛГО). Торік його виготовили 2,7 тонни. Як пояснила начальник планово-економічного відділу лісгоспу Катерина Кушнер, є можливість виробляти до 2 тонн на місяць, але реалізувати такий обсяг проблематично. Ринок збуту розширився після того, як продукцію почали фасувати в паперові пакети по 3 кілограми. Тепер його активніше стали купувати місцеві магазини та АЗС. Але завантажити виробництво бодай наполовину потужності все одно не вдається. Рентабельність не перевищує 5 відсотків, при тому що відпускна ціна в торговельну мережу в лісгоспі доволі висока — близько 7 тисяч рублів (з ПДВ) за трикілограмовий пакет. Собівартість висока через те, що всі роботи виконуються вручну: завантаження, розвантаження, просіювання, зважування, фасування. Це непроста і, якщо можна так висловитися, «брудна» робота. Крім постійного їдкого диму, нікуди не дітися й від вугільного пилу. Але, попри всю складність процесу, ціну 7 тисяч рублів «у виробника» аж ніяк не назвеш прийнятною. Майже за такою самою ціною пакет вугілля можна без проблем знайти в магазині, який уже включив до неї й торговельну націнку.
Кілька років тому такі самі виробництва працювали в Копильському та Узденському лісгоспах. Причому в Копильському воно приносило непоганий прибуток. Ціна була нижчою за ринкову на 25-30 відсотків, що приваблювало покупців і дозволяло працювати майже на повну потужність. Серед замовників були великі заводи, які закуповували партії нефасованого вугілля по 600-700 кілограмів. На зміну працювали 2 бригади. Але незабаром уже не нова реторта прогоріла. Виробництво зупинилося і не працює досі…
Ідея переробляти незатребувану дров'яну деревину на дорожчий товар — вугілля — була і в інших лісгоспах. Планувалося навіть установлювати реторти просто в лісі на важкодоступних ділянках, де немає лісовозних доріг. Така ідея, зокрема, була в Поставському лісгоспі. Певною мірою це допомогло б освоїти важкодоступні м'яколистяні лісосіки з меншими витратами. Адже вивезти деревне вугілля куди простіше, ніж дров'яну деревину. Можливо, за такої організації виробництва знизилася б і собівартість завдяки виключенню найвитратнішої операції — трелювання деревини до вивізних шляхів і доставки в цех. А нижча стартова ціна — це найважливіша перевага й під час реалізації готової продукції, що зараз особливо важливо.
Такий підхід широко поширений у Росії, де проблема доріг і освоєння м'яколистяної деревини ще гостріша. Якість одержаної продукції можна оцінити навіть у наших магазинах. І нижчу ціну теж. Практикується навіть створення просто на лісосіці тимчасових деревообробних цехів, що працюють від дизельних двигунів. Своєрідно, це цех на колесах. У Білорусі таке обладнання пропонує, зокрема, фірма «Wood-Mizer». Цілком можливо, пропозиція лісгоспу організувати виробництво деревного вугілля на лісосіці (хоч і важкодоступній) зацікавила б і невеликі приватні підприємства. Такий підхід вигідний також лісгоспу. Самостійна заготівля м'яколистяної деревини цілком може обернутися збитками. А реалізувати ліс низької якості традиційними шляхами зараз проблематично.
 

На Русі деревне вугілля виробляли здавна. Ковальські горни, які були практично в кожному селі, працювали на деревному вугіллі. Технології виробництва на той час застосовувалися дві — купне й ямне вуглепалення. І ту, і другу за сучасними мірками можна назвати примітивною. Процес випалювання тривав до місяця і потребував періодичного контролю та обслуговування. Усі газоподібні та рідкі продукти розпаду (це близько двох третин сухої маси сировини) викидалися в атмосферу. У 19 столітті в Росії вже почали використовувати найпростіші цегляні печі для випалювання вугілля.