Кому мстимо? Ліси Комінтернівщини

Усі ліси на території Комінтернівського району мають штучне походження. Початок «олісненню» поклав колишній ад'ютант Олександра Суворова, висадивши на початку XIX століття Петрівський ліс. Нині на балансі Красносільського лісництва — Калинівський, Каїрський, Новомиколаївський, Лузанівський ліси, що виросли переважно за роки радянської влади.
На жаль, період після здобуття країною незалежності обернувся для лісів Комінтернівщини, попри всі зусилля лісників, зменшенням їхніх площ. Переважно за рахунок нещадно вирубуваних лісонасаджень.

Одеська область посідає одне з провідних місць в Україні з відтворення лісів. У цій галузі регіону зайнято менше двох тисяч осіб, а загальна площа, вкрита лісом, становить 199 тисяч гектарів.

Ліси й Одещина — поняття, на перший погляд, несумісні. І справді, комплекс лісових проблем у степовій зоні дуже специфічний. Це добре видно з даних, якими оперують учені. Показано, що оптимальна лісистість загалом по Україні має сягати 19 відсотків. Але при цьому для Полісся вона має становити 32 (реально — 26,8), для лісостепу — 18 (відповідно — 13), для Карпат — 45,0 (42,0), для степу 9 (5,3). Іншими словами, площу лісонасаджень на Півдні України необхідно збільшити майже вдвічі.
Про те, як і чому в степу з'явилися лісосмуги, можна написати цілу книгу. Ну, а якщо коротко, то ще в XIX столітті видатні ґрунтознавці й агрономи замислили створення лісосмуг для того, щоб зупинити суховії — гарячі й сухі вітри, які виникали в літню пору і були справжнім прокляттям Півдня України. Нерідко ці вітри здіймали в повітря велику кількість ґрунту — так виникали пилові бурі. Ґрунтовий покрив зникав з десятків і сотень гектарів степу, а за його межами ті самі сотні гектарів засипало сухим пилом. Саме через суховії й пилові бурі гинули багато сільськогосподарських культур, деякі взагалі не визрівали.
Лісосмуги почали висаджувати ще в другій половині XIX століття, але лише наприкінці двадцятих років минулого століття було досягнуто перших успіхів у цьому напрямі. Створення лісосмуг було продовжено і після війни: цією роботою планомірно й постійно займалися до початку сімдесятих років. Тоді це проголошувалося в ряду найзначніших і пріоритетних завдань сільського господарства. У результаті до 1970 року лісосмуги посіли площу понад 40 тисяч гектарів — площу великого промислового лісгоспу. Таким чином, на степових територіях було створено лісостеповий ландшафт. Ну і, звісно, найголовніше: відбулося те, заради чого й було проведено всю цю колосальну працю — було створено систему захисту від пилових бур і вітрової ерозії ґрунту. Змінився клімат! Він став більш придатним для вирощування сільськогосподарських культур. Про суховії ми практично стали забувати, а ті, що все ж траплялися, тепер були далеко не такими «лютими», як раніше.
Приблизно в цей самий час почали з'являтися й штучні ліси. Ліси невеликі: найчастіше площа кожного не перевищувала одного-двох квадратних кілометрів. Їх теж висаджували для поліпшення мікроклімату, для того, щоб закріпити схили балок і ярів.
Але так було доти, доки Україна не стала незалежною. Спочатку «хмари згустилися» над лісосмугами. Точніше, над ними було занесено сокиру — і не в переносному, а в найпрямішому сенсі цього слова. Вирубки стали справжнім лихом: непомірна ціна палива (кам'яного вугілля й привізних дров), обстановка беззаконня та вседозволеності спровокували справжню епідемію знищення всього, що можна зрубати, спиляти й продати, або просто спалити. На степових територіях лісосмугам «дісталося», мабуть, найбільше: тут адже немає жодних інших масивів отримання деревини. І рубають те, що є — лісосмуги. У результаті за минулі 15 років насадження в степу було зріджено настільки сильно, що виникла загроза їх повного зникнення. Зі штучними лісами ситуація, завдяки роботі лісгоспів, дещо краща.

Комінтернівські амбіції

Коли заступник начальника районного управління сільського господарства з рослинництва Володимир Приймак, розповідаючи про ситуацію, пов'язану з лісами району, повідомив мені, що поблизу села Олександрівка Новомиколаївської сільради в ярах і балкових неугіддях цими днями висаджується 120 га молодого лісу, природно, це викликало в мене цілком зрозумілий інтерес.
З лісничим Красносільського лісництва (для непосвячених — головний лісник Комінтернівського району) Валерієм Кожем'якою ми зустрілися точно в призначений час — о восьмій ранку при в'їзді в село. Позаду мого «Жигулика» зупинився «трудяга» «ГАЗ-24». Щоправда, перед цим хвилин за 20 повз мене з боку села майнув жовтий «уазик», явно завантажений людьми «під зав'язку». А оскільки в останні роки всі сільгосппідприємства, що перебувають в Олександрівці та поблизу неї, виявилися «убиті» благодатною незалежністю, то, цілком природно, я припустив, що підвищена ділова активність у цьому районі, напевно, викликана зусиллями лісництва.
Моя здогадка підтвердилася, коли хвилин через двадцять розбитою та курною польовою дорогою я, слідом за лісниковою «Волгою», нарешті дістався до польового табору. Справді, «уазик» привіз штатних працівників лісництва.
Бесіда з ними залишає двоїсте враження: з одного боку — невичерпний оптимізм наших українських жінок, а з другого — приреченість, надія на бодай якусь можливість заробити кілька гривень у селі, де безробіття стало вже «нормальним» явищем.
Утім, виробничий процес вступив у свої права. Лісничий разом з інженером лісових культур Одеського лісового господарства Романом Дмитренком (відряджений на час посадки молодого лісу) оглядали саджанці, посаджені вчора. Трактористи виводили свої старенькі агрегати на вихідний рубіж, у посадкові машини сідали люди, їм подавали саджанці, і процес почався.
Робота передбачалася немала. Цього року весняна страда для працівників Красносільського лісництва обернулася, окрім іншого, ще й посадкою 120 га молодого лісу на неугіддях Новомиколаївської сільради. А загалом до 2012 року, відповідно до програми «Ліси Одещини», планується розширити в районі площі під ліси на 2200 га. При тому, що нині лісові насадження на Комінтернівщині займають уже понад 2 тисячі га, цифра виходить досить вражаюча.
Природно, викликає інтерес, що ж висаджують на наших посушливих землях, та ще й на схилах ярів? Виявляється, практикується посадка близько 18 порід дерев і чагарників: акація, черемха, маслина, черешня, сосна кримська, бузина, барбарис, шипшина, бирючина…
Для посадки лісу на площі в один гектар необхідно 3300 саджанців. Якщо зважити, що лише цього року під посіви призначено 120 гектарів, виникає цілком слушне запитання: у скільки обходиться лісництву придбання близько 400 тисяч саджанців?

«Український секрет»

Річ у тім, що Красносільське лісництво, завдяки своєму розсаднику, не лише забезпечує себе необхідною кількістю саджанців, а й постачає ними деякі інші лісопідприємства Одеської області.
Щороку завдяки праці нечисленного персоналу вдається виростити до 2 мільйонів (!) саджанців лісових культур, адаптованих до нашого клімату. Тобто лише своїм посадковим матеріалом місцеве лісництво може «залісити» понад 600 га!
Цікаво, що в червні минулого року делегація шведських лісівників вивчала можливість створення в Одеській області (імовірно — саме в Комінтернівському районі) штучного лісу. Його планована площа — 5 тисяч га. Якщо проєкт реалізовуватиметься, фінансування пообіцяла взяти на себе шведська сторона. Гості також відвідали Красносільське лісництво та ознайомилися з досвідом створення зелених насаджень на схильних до ерозії ґрунтах.
Так ось, шведські колеги наших лісників були приголомшені, дізнавшись, що вирощування саджанців у розсаднику здійснюється без поливу (вони були б ще більше приголомшені, якби дізналися, що на базі лісництва, на околиці села, немає водогону і воду туди, зокрема й для пиття, завозять бочками, але про це їм не розповідали — В. С.). Вислів «голь на вигадку хитра» цілком можна застосувати й до красносільських фахівців: посадки, з огляду на відсутність води, вони відповідним чином культивують, забезпечуючи так званий «сухий полив».
Наївні шведи! Вони вирощують кожен саджанець спочатку в горщику… Днюють і ночують над нами в теплицях, як повитухи — і не відають чому, на думку більшості фахівців міжнародного класу, наші саджанці виростають більш життєстійкими, витривалими та здатними виживати й плодитися на найпосушливіших ґрунтах!
Утім, добре, що шведи про цей «український секрет» — так і не дізналися. «Наукового», як ви розумієте, у цій «практиці виробництва» стільки ж, скільки грошей у кишенях сільських безробітних, а, за сумісництвом, тимчасових працівниць лісництва.
Утім, кажуть, що «метод», винайдений селянами, цілком годиться для включення в будь-яку дисертацію як такого собі «ноу-хау».
Але повернімося до наших баранів. Зі шведами, кажуть, щось не зрослося «у вищих сферах» (про «відкат», мабуть, говорити не захотіли), тож обходиться поки що Красносільське лісництво власними силами.
А «сил», м'яко кажучи, немає. Про деякі ми вже згадували. Якщо ж говорити про техніку — простіше помовчати. Старі зношені, латані-перелатані агрегати годяться хіба що як експонати музею промислової революції XVII століття. Про те, що вічно доводиться випрошувати ПММ і мізерну зарплату персоналу — теж скромно помовчимо. А працювати треба, і як це в лісництва виходить, знає лише господь бог та сам лісничий Валерій Кожем'яка.
На жаль, і в райдержадміністрації особливо не цікавляться станом справ у лісництві, хоча в низці інших районів і областей України ситуація прямо протилежна. І ті посадки молодого лісу, які проводять нині в районі, апріорі перебувають під загрозою знищення, тому що людям, які живуть поблизу цих урочищ, як і раніше, нічим опалювати свої оселі й ніде заробляти собі на життя.