Лісова політика і стратегія

1. Лісова політика та методи її реалізації

Загальновизнано, що державна лісова політика — один із найважливіших чинників, які визначають розвиток лісового господарства. Вона залежить від загальнодержавної політики, ресурсно-економічної, екологічної та соціальної сторін життя держави.

Основною рисою політики в Україні в загальнодержавному масштабі є прагнення до суверенітету, демократії, ринкової економіки.

2. Реалії життя держави і лісова політика

Ресурсно-економічна ситуація характеризується вкрай високою неоднорідністю за географічними та лісоресурсними умовами, збільшенням загального запасу деревини в лісах України на тлі зменшення розрахункових норм і реальних обсягів заготівель, значною часткою хвойних монокультур у породній структурі лісів, погіршенням якості стиглих і пристигаючих лісів, особливо твердолистяних, невизначеністю подальшої долі лісів, що перебувають у постійному користуванні колективних і державних сільськогосподарських підприємств, значними змінами економічних умов роботи лісогосподарських підприємств.

Екологічні умови існування лісів країни значно змінені під впливом людської діяльності. Особливо значущими для лісового господарства України є як глобальні зміни умов росту лісу та ведення лісового господарства, так і пов'язані із забрудненням значних територій радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС, що призвело до зниження стійкості значної частини лісів, особливо відчутного на тлі високої частки насаджень штучного (45,6 %) походження зі спрощеним породним складом, нерівномірним розподілом деревостанів за віком.

У соціальному відношенні, з одного боку, роль лісу як засобу створення сприятливих умов для відпочинку та підтримання здоров'я суспільства дуже висока й зростатиме, а з іншого — в умовах кризи зросла значущість лісового господарства як галузі, здатної зберегти робочі місця в сільській місцевості, де проблеми працевлаштування найгостріші, і у зв'язку з цим зріс інтерес суспільства до питань, пов'язаних із лісом і лісовим господарством.

3. Пріоритети лісової політики

Використовуючи досвід європейських держав, необхідно розробити національну лісову політику. Стратегічними її пріоритетами мають стати:

Розширене відтворення лісових ресурсів у кількісному та якісному (вартісному) вираженні шляхом збільшення площі лісів за рахунок залісення невикористовуваних сільськогосподарських земель у Лісостепу та на Поліссі; реконструкції лісів з метою приведення їхнього породного складу у відповідність до умов зростання; підвищення продуктивності та якості (вартості) лісів за рахунок раціонального ведення лісового господарства.
Збереження та відновлення біорізноманіття лісів, підтримання їхньої стабільності й життєздатності шляхом раціонального, екологічно та економічно обґрунтованого підходу до формування мережі особливо охоронюваних лісових територій і запровадження обмежень на лісогосподарську діяльність; широкомасштабне впровадження в практику екологічно орієнтованих методів лісовідновлення, лісокористування та лісовирощування; організацію безперервного й ефективного контролю за станом лісів; удосконалення системи охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб.
Раціональне, комплексне й постійне використання лісових ресурсів. Для чого необхідно переорієнтувати лісове господарство з одноцільової (сировинної або захисної) моделі на екологічно, економічно та соціально збалансовану модель багатоцільового лісокористування; внести відповідні зміни до практики планування та організації лісокористування; домогтися швидкого й збалансованого розвитку деревообробного комплексу країни, який має забезпечити попит на весь обсяг вирощуваної деревини.
Забезпечення ефективного виконання лісовими екосистемами захисних і соціальних функцій.
Зростання економічної ефективності використання лісових ресурсів, досягнення рентабельності лісового господарства загалом, забезпечення сприятливих умов для розвитку деревообробної промисловості на принципах ринкової економіки та вільної конкуренції.

4. Сучасний стан і перспективи розвитку лісової політики

Питання власності — частина лісової політики. Об'єктом права власності в лісовому секторі економіки є ліс і виробничі потужності, що використовуються під час ведення лісового господарства та переробки деревини. Визначаючи перспективи розвитку, слід ураховувати факти, що характеризують сучасну ситуацію.

Розв'язання проблем власності на ліси та виробничі потужності, задіяні в лісовому секторі економіки;
Ефективний розподіл повноважень держави з управління та господарювання;
Досягнення оптимальної та стабільної організаційної структури органів державного управління та господарювання;
Розроблення та законодавче закріплення правил, що визначають принципи й норми ведення лісового господарства, які забезпечують досягнення стратегічних цілей національної лісової політики;
Забезпечення керованості процесів, що відбуваються в лісовому секторі економіки.

Виходячи з принципів розподілу державних функцій в умовах ринкової економіки пропонується такий розподіл обов'язків між державними структурами в галузі лісового господарства:

Державне лісове підприємство

Державне лісове підприємство, відповідно до пропозиції проекту, має управляти комерційними лісами з метою отримання прибутку та створення нових робочих місць. Держава передає ДКЛГ повноваження з управління лісами та право ухвалювати рішення. ДКЛГ через Раду директорів контролює роботу підприємства та одержувані доходи й встановлює правила роботи. ДКЛГ діє в межах лісового законодавства і під контролем лісового департаменту.

Основоположним є принцип самоокупності. ДКЛГ має прагнути до того, щоб прибуток покривав усі витрати, пов'язані з виконанням інших державних функцій управління лісами.

Державна лісова служба

Основною функцією державної лісової служби та її регіональних (обласних) представництв є нагляд за дотриманням лісового та мисливського законодавства в лісах країни. Крім того, їй доцільно делегувати частину функцій підтримки, таких як інвентаризація лісів і моніторинг, координація та часткове виконання робіт з охорони та захисту лісів, наукові дослідження (частково), середня технічна освіта та інші.

Функції загального контролю за станом лісів і дотриманням норм екологічного законодавства слід зберегти за інспекцією Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Воно ж має затверджувати плани ведення господарства в особливо охоронюваних лісах.

Лісовий департамент

За ДКЛГ і Лісовим департаментом, що входить до його складу, доцільно залишити такі сфери управління:

лісова політика, розроблення законів, правил та інструкцій ;
виконання функцій власності від імені держави (як одержувача прибутку від діяльності державного лісового підприємства (ДЛП) або держателя його акцій);
координація з іншими міністерствами та державними комітетами;
узагальнення й аналіз статистики лісового сектору;
природоохоронні проблеми національного рівня, стратегія розвитку лісової освіти та наукових досліджень;
загальне керівництво та фінансування Державної лісової служби й Державного управління охоронюваними лісами;
розроблення загальнонаціональних програм розвитку та плану довгострокових інвестицій;
міжнародне співробітництво та зв'язки з громадськістю.

Державне управління особливо охоронюваними лісами

Державне управління особливо охоронюваними лісами, за попередніми розрахунками, має відповідати за ведення лісового господарства у восьми областях Степового регіону та в Криму. Режим його роботи передбачатиме бюджетне фінансування і багато в чому аналогічний режиму, що існує нині.

Лісове законодавство

Необхідна кардинальна зміна лісового законодавства. Вона має здійснюватися двома шляхами: організацією та ухваленням законодавчо-правових актів і шляхом перегляду чинних положень лісового права.

У межах першого необхідно:

розробити та узаконити Національну лісову політику країни;
активно брати участь у процесі перегляду законів, що впливають на лісове законодавство;
зберегти звичну схему побудови лісового законодавства, що ґрунтується на Лісовому кодексі та комплексі підзаконних актів, які його розвивають;
різко скоротити кількість правил, нормативів та інструкцій, загалом значно знизивши рівень деталізації лісового законодавства;
привести термінологію лісового законодавства у відповідність до міжнародних вимог і юридичної термінології, що використовується в цивільному праві ;
усунути з ЛК застарілі положення, а також усі подробиці, які можуть бути викладені в інструктивних документах;
урахувати під час розроблення законів і підзаконних актів принципи ведення лісового господарства, викладені в міжнародних угодах, підписаних Україною.

Потребують перегляду такі положення лісового права: поняття лісу та лісового фонду; власності на ліси; повноважень у сфері лісоуправління та лісокористування; планування управління лісами та ведення лісового господарства; економіки лісового господарства; поділу лісів за цільовим призначенням, режимом ведення господарства та лісокористування.

Повний текст звіту у форматі PDF (615 кб)

Лісова політика і стратегія