Ліс рубають – гроші летять

Харківський Лісопарк, найбільший за площею в Україні й один із найбільших — у колишньому СРСР, знищують найварварськішим способом. Наплювавши на природоохоронні закони, життєву важливість «зелених легенів» для міста, на екологічну, історичну та наукову цінність багатовікових дубів-велетнів.

Ще років 40 тому тут водилися лосі, козулі та вовки. Тепер ці мальовничі місця дедалі більше прибирає до рук бізнес-еліта першої столиці.

«Середньовічне варварство»

Більша частина Лісопарку, розташованого в північній частині міста, є природним лісом, прорізаним просіками, галявинами та балками. Найпоширеніша порода — дуб звичайний. Є дуби-довгожителі віком 200—400 років. Також поширені клени, липи, ялини та сосни.

Останніми роками кількість зелених насаджень тут суттєво зменшилася, оскільки скоротилася площа Лісопарку: згідно з довідниками радянських часів, вона сягала 2385 га, а тепер, за словами чиновників, не перевищує 2060 га. Ліс убуває на очах. А навколо стільки охочих відгризти ще клаптик від його території під особняки, бази відпочинку, розважальні комплекси, ресторани...

Члени екологічної групи «Печеніги» — громадської природоохоронної організації, — беручи участь в експертному обстеженні Лісопарку, були вражені: діброва, що виросла ще до появи в наших краях перших поселень, нині стрімко гине. Вирубці піддаються дво-трисотлітні дуби, ціна деревини яких за кордоном сягає 4000 євро за кубометр.

— Взагалі в ботанічній пам'ятці природи «Сокільники—Померки», до якої належать кілька кварталів Лісопарку, будь-яка діяльність, що може завдати шкоди флорі та фауні, екосистемі загалом, заборонена законом, — розповідає керівник «Печенігів» Сергій Шапаренко. — Видалення старих дерев тягне за собою загибель представників рідкісних та зникаючих видів комах, птахів, кажанів. Аварійні дерева на вулицях міста видаляти необхідно. Але на території пам'ятки природи — це середньовічне варварство!

Активісти екогрупи спеціально для кореспондента «2000» провели екскурсію по «всихаючій», за словами чиновників, частині Лісопарку. Побачене просто вразило.

Підходимо до одного з останніх живих «могікан» лісу — 700-річного дуба. Велетенське дерево вражає. За кілька кроків від нього ще недавно росло майже таке саме могутнє й величне. Величезний свіжий пеньок (значно більше метра в діаметрі) та розкидані скрізь тирса й тріски — ось усе, що від нього залишилося.

— Мало хто знає, що пеньок — це теж документ, — пояснює Шапаренко. — Якщо дерево спиляно лісниками, майстер лісу зобов'язаний поставити клеймо й зазначити причину. Якщо ж це справа рук браконьєрів, то він, виявивши таке, має поставити на пеньку значок «незаконна порубка» і, знову ж таки, своє клеймо. А потім — викликати правоохоронців, допомогти їм знайти й покарати злочинців. Тут десятки пеньків різних років — і жодного клейма. Хоча за характером спилів можу сказати: працювали професіонали. «Аматори» не орудують бензопилою з таким широким полотном. Та й повалено дерево явно вміло.

— Ми неодноразово повідомляли і правоохоронців, і владу про нелегальне лісоповалення, що триває в Лісопарку останніми роками, але жодної реакції не було, — додає голова ради екогрупи. — За жодним подібним фактом кримінальні справи не порушувалися. Є в Кримінальному кодексі й стаття, що передбачає відповідальність за самовільне захоплення землі, але в Харківській області ще жодного разу справа за нею не доходила до суду.

Простіше зрубати, ніж лікувати

Генеральний план розвитку Харкова передбачає вирубку понад 300 га зелених насаджень у місті. Такі рішення не можуть ухвалюватися без участі громадськості — це гарантується Орхуською конвенцією*. Відповідне право громадян має реалізовуватися за допомогою громадських слухань, всенародного обговорення або референдуму.

___________________________________
* Конвенція Європейської економічної комісії ООН «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» широко відома як Орхуська конвенція — за назвою м. Орхус у Данії, де 25 червня 1998 р. на IV Конференції міністрів навколишнього середовища європейських країн її підписали 38 держав. Серед підписантів була й Україна, яка ратифікувала договір 6 червня 1999 р. — однією з перших в Європі.

Проте практика свідчить — подібні заходи часто проводять формально. Візьмемо для прикладу громадські слухання про вирубку кількох сотень дерев у Лісопарку, що відбувалися в Харкові 12 березня 2008-го. З самого початку вони викликали великі підозри.

Більшість журналістів дізналися про майбутні слухання не від організаторів зустрічі — керівництва спеціалізованого комунального підприємства (СКП) «Харківзеленбуд», — а від екологів-громадських діячів. Кореспонденту «2000» вдалося тоді побувати на цьому «форумі». Перше, що впало в очі, — збори не супроводжувалися веденням протоколу й винесенням резолюції. Більше того, організатори не потурбувалися навіть надати для слухань приміщення: зібралися безпосередньо в Лісопарку біля Меморіалу Слави. А адже рання весна — не найкращий час для дебатів просто неба.

Ось як коментує все це Сергій Шапаренко:

— Організатори «слухань» зробили все можливе, щоб про них дізналося якомога менше людей. Ми, наприклад, отримали таку інформацію від одного з чиновників Держуправління охорони навколишнього природного середовища; оголошень у пресі ніхто з нас не бачив. Коли до слухань залишалося три дні, ми зрозуміли, що захід може виявитися «кулуарною міжусобицею чиновників», а нас на ньому поставлять перед фактом: «Рубатимемо».

Суть справи така: СКП «Харківзеленбуд», у віданні якого перебуває Лісопарк, зібралося видалити з території 61-го кварталу 340 «засохлих, всихаючих і вітровальних» дерев, багато з яких загрожують безпеці людей. Активісти «Печенігів» тоді обійшли Лісопарк і встановили, що дерев, які справді потрібно зрубати з цієї причини, — усього 18. Решта 322, за їхнім висновком, загинуть марно.

На думку Антона Влащенка — молодшого наукового співробітника Інституту біології ХНУ ім. Каразіна, автори проєкту вирубки 340 дерев користувалися науковими підходами 40—50-річної давності. Сучасна ж наука давно дійшла висновку, що без сусідства старих дерев, що вмирають, молоді здоровими не виростуть. Життя й смерть у природі — нерозривно пов'язані між собою елементи єдиного природного процесу. У лісі старі й хворі дерева слугують пристанищем для тисяч видів рідкісних комах, субстратом для росту грибів, «їдальнею» для дятлів та інших птахів.

Зазначимо ще один аспект: у парковій зоні рубка не повинна бути єдиним засобом догляду за деревами. У цивілізованих парках їх за потреби успішно лікують: замазують спеціальними складами «рани», підпирають для стійкості стовбур...

— Я питав у працівників «Харківзеленбуду», — продовжує Сергій Шапаренко, — вони чесно зізнаються: на лікування дерев грошей не виділяється. У тому-то й річ: зрубати — простіше, ніж лікувати! Як доглядати за такими деревами, можуть розповісти в дендропарку «Асканія-Нова», де накопичено найбагатший досвід. Але наші чиновники вивчити його, мабуть, не хочуть.

«Огороджування» прогресує

Але вирубка Лісопарку — не більш ніж побічне явище: за винищенням лісу йде основна частина драми — захоплення території. Стрімко, як гриби після дощу, виростають паркани, дедалі більше ділянок опиняється під забудовою. Вони приваблюють багатьох завдяки унікальному поєднанню переваг: майже недоторкана природа плюс близьке розташування до транспортної магістралі — через Лісопарк проходить Бєлгородське шосе. За даними екологів, таких зараз налічується понад десяток.

Зазвичай забудова йде з благословення чиновників. Так, понад рік тому Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області запропонувало харків'янам висловити своє ставлення до заміни одних ділянок ботанічної пам'ятки природи «Сокільники—Померки» іншими. Ініціював таку заміну «Харківзеленбуд» — нібито через те, що ділянки, прилеглі до Бєлгородського шосе, втратили свою цінність і мають більш парковий, ніж природний вигляд.

Паркан — початок несанкціонованої забудови

З пам'ятки природи пропонувалося вилучити весь 54-й квартал Лісопаркового господарства та окремі ділянки 53-го і 68-го. Таким чином, вони втратили б охоронний статус, що відкриває можливість згодом вирубати їх і забудувати. Тоді справі тотальної забудови Лісопарку завадила громадськість Харкова, насамперед ЗМІ та громадські організації екологів, зокрема «Печеніги».

— Якщо вже вилучати з пам'ятки природи ділянки «паркового вигляду», то починати треба було б із 61-го кварталу, де розташований Меморіал Слави. Проте ця зона в цьому плані чомусь не привернула уваги чиновників, — зауважує Сергій Шапаренко. — Мабуть, будувати котеджі поруч із братською могилою поки що совість не дозволяє.

Судові тяжби

Три роки намагається врятувати Лісопарк Андрій Еварницький. Любов до природи з дитинства визначила головне захоплення Андрія Владиславовича — туризм. Окрім далеких походів до Криму чи на Кавказ, майже щовихідних він і його друзі з родинами збираються в Лісопарку — відпочити, потренуватися, поспілкуватися. Тому й тутешні місця він знає як свої п'ять пальців.

Перші спроби протистояти рубкам і забудовам Еварницький зробив 2006-го, коли через Лісопарк почали вести ЛЕП для Олексіївської лінії метрополітену. Він передав матеріали щодо цієї проблеми Партії зелених, і «зелені» розкручували її на передвиборній хвилі того року, а коли вибори минули — все стихло.

Після цього Андрій Еварницький спільно з «печенігівцями» 4 липня 2007 р. звернувся до Харківської міськради з вимогою перевірити законність рубок у Лісопарку, а до остаточного з'ясування запровадити мораторій і на рубки, і на будь-яке будівництво в цій зоні. Під зверненням було 240 підписів, зібраних безпосередньо в Лісопарку — у відпочивальників, бігунів, велосипедистів.

Міськрада відповіла на це відпискою. Довелося звертатися до Дзержинського районного суду Харкова. Перший раз — 29 листопада 2007 р. Зважаючи на відсутність будь-якої реакції з боку цього органу, Еварницький 24 квітня 2008-го направив туди наступний позов. Суддя Віктор Федосенко залишив його без розгляду на тій підставі, що в заяві не були зазначені... засоби зв'язку з відповідачем — Харківською міськрадою. І через місяць, 27 травня, Андрій Владиславович подав третій позов, де зазначене «упущення» було усунено. Однак до судового розгляду так і не дійшло: відповідач не приходив на засідання. Ситуація, добре знайома правозахисникам...

— Лісопарк закладався для всіх мешканців міста, щоб кожен міг у ньому відпочити, і ті, хто намагається в ньому будуватися, зазіхають на наше спільне надбання. Дивишся американські фільми, де дія відбувається у великих містах, — самі кам'яні коробки... Я не хочу, щоб у нас було так само. Ми маємо зберегти Лісопарк, — з болем каже Андрій Владиславович.

Задля особистих інтересів

Суперечка Андрія Еварницького з харківськими чиновниками полягає по суті в такому.

Рішенням 16-ї сесії Харківської міськради від 21 листопада 2007 р. на території Лісопарку були виділені ділянки під забудову низці суб'єктів підприємницької діяльності. Землею природоохоронного значення обдарували тоді шість ТОВ: «ФОРТЕС ЛТД ПЛЮС» (під будівництво малоповерхівки по Бєлгородському шосе); «ДІОН ЛТД» і «ЗЕМБУД-07» (у обох призначення формулювалося однаково: для будівництва кварталу малоповерхової житлової садибної забудови по Бєлгородському шосе); «ФОРВАРД СІТІ-1» (те саме, але по вул. Олександрівській, 4); «ЕНЕРГОІМПЕКС ПЛЮС» (для будівництва бази відпочинку); «ПРО-ТЕХМОНТАЖ» (призначення те саме).

— Це рішення, — коментує Еварницький, — порушує низку чинних норм права. Відповідно до статті 51 Земельного кодексу України землями рекреаційного призначення вважаються зелені зони та зелені насадження міст та інших населених пунктів. Відповідно до другої частини статті 52 того самого кодексу на таких землях забороняється діяльність, що заважає використовувати їх за призначенням і негативно впливає на їхній стан.

Отже, рішення про виділення в лісопарковій зоні землі під житлове будівництво незаконне.

— У статті 4 закону «Про місцеве самоврядування», — продовжує Андрій Владиславович, — сказано, що основним принципом місцевого самоврядування є поєднання місцевого та державного інтересів. Коли ж ухвалювалося рішення про виділення зазначених ділянок, інтереси Харкова та його мешканців не враховувалися і навіть не розглядалися. Крім того, воно ухвалене з порушенням установленого порядку виділення землі в місті. Так, відповідно до рішення Харківської міськради № 97/03 від 30.04.03 р. особи, зацікавлені в отриманні земельних ділянок, мають забезпечити публікацію в місцевих ЗМІ оголошень про об'єкт будівництва, з визначенням місцезнаходження та цільового призначення. Інформації про такі публікації в міськраді немає. Найімовірніше, їх і не було!

Крім того, цим рішенням дозволено вирубку частини зелених насаджень Лісопарку. А це погіршує стан атмосферного повітря в промисловому Харкові.

«Рубльовка» замість Лісопарку

....Добре жити в центрі Лісопарку!

На жаль, у природи Харківщини, як і в природи України загалом, немає ефективного захисника. Її господар, якщо вірити Конституції, — народ. Але судячи з парканів, що миттєво виникають то тут, то там, реальними господарями становища є ті, у кого в руках влада й гроші.

На словах чиновники ратують за природу. Наприклад, начальник виробничого відділу СКП «Харківзеленбуд» Василь Александров, виступаючи 10 червня на українсько-німецькому семінарі «Захист довкілля та збережне господарювання як інвестиція в майбутнє», що відбувся в Харкові, доповів про успіхи озеленення й навів справді вражаючі цифри. Зелені насадження займають 15 407 га, тобто понад половину (50,8%) загальної площі міста, що становить 30 604 га. На одного мешканця припадає 104,8 кв. м насаджень (за норми 67,7 кв. м).

«Сприятливий вплив на екологічну обстановку Харкова, — говорилося також у доповіді п. Александрова, — справляє порівняно густа мережа зелених насаджень, зосереджених у численних парках, скверах, уздовж вулиць і набережних, а також у лісопарковій зоні... Одним із найкращих і улюблених мешканцями міста зелених масивів у Харкові є Лісопарк. Значна площа, близькість до житлових районів і добре транспортне сполучення з центром міста роблять його виключно зручним для масового культурно-спортивного відпочинку» (http://www.city.kharkov.ua/rus/?page=docs/showdoc.php&id=4907).

Слід було б додати, що Лісопарк принадний не лише для любителів активного відпочинку, а й для охочих приватизувати його по частинах. І якщо процес роздачі паркової землі не зупинити, то з часом замість Лісопарку ми матимемо щось на кшталт харківської версії підмосковної Рубльовки.

Ця неофіційна назва забудованої елітними дачами та фешенебельними котеджними селищами місцевості на захід від Москви (уздовж Рубльово-Успенського та трьох інших шосе) стала прозивною. Відомий музикант Андрій Макаревич, який жив тут з початку 90-х, але 2008-го перебрався до Павлова, згадує: «Я в жаху від усього того, що виросло навколо за останні 10 років... коли я сюди приїхав... з вікна відкривався краєвид на природу, зовсім не торкнуту рукою людини. Це була казка. Я ніколи не думав, що з такою швидкістю все буде забудовано жахливими спорудами». Останнім часом подейкують, що ця зона (де земля була найдорожчою не лише в Московській обл., а й у Росії) переживає кризу, зокрема через надмірну щільність забудови.

Якщо й у Харкові сюжет почне розвиватися за схожим сценарієм, то як би не довелося місцевим чиновникам невдовзі наводити зовсім інші — куди скромніші — цифри «щодо озеленення міста»...

Довідка «2000»

Екологічна група «Печеніги».
Адреса: 61105, Харків, а/с 8393.
Голова: Сергій Шапаренко. Тел. 8(066)-387-4681. E-mail: pechenegy@rambler.ru

Андрій Еварницький: тел. 8(050) 312-4597.