Поліський клондайк

а Рівненщині на видобуток корисних копалин вийшли «чорні» старателі. Міліція у відчаї: якщо не змінити закон, Полісся перетвориться на пустелю.

Масове розкрадання бурштину — одна з головних проблем північних районів Рівненської області. Підпільний промисел за своїми масштабами перевищує державний. Поки охоронці правопорядку звітують про численні операції із затримання нелегальних старателів, ті знищують величезні ділянки лісу заради пари сотень грамів «українського золота». Завадити цьому не здатен ніхто — закони про проблему мовчать. Тим часом за вимитий камінь ділки отримують солідну винагороду.

— Незаконний видобуток бурштину в Україні характерний лише для Рівненщини, — розповідає начальник обласного управління міліції Ярослав Голомша. — Тут найбільші поклади «сонячного каменю». Це питання непокоїть усіх: і Міністерство внутрішніх справ, і органи місцевого самоврядування. Насамперед через порушення природного балансу в природі. Бурштин, як правило, вимивається водою з глибини понад 6 метрів. Крім того, його викопують вручну. Рекультивацію глибинного ґрунту ніхто не проводить, отже, там, де ще півроку тому росли могутні сосни, сьогодні розкинулися пустелі чималих розмірів. Найсправжнісінькі, де нічого не росте й лише пісок навколо та сухостій.

Копачі працюють цілодобово. За десятирічну «практику» вони вже повірили у свою повну безкарність. По суті, усе, що вони втрачають після проведених правоохоронцями рейдів, — це техніка: мотоцикли, на яких підвозять знаряддя праці, мотопомпи з потужними двигунами від іномарок, пожежні шланги завдовжки кілька сотень метрів, здатні дотягнутися до найближчої водойми, та інші атрибути. Але все це купується знову. Рідко коли до рук охоронців правопорядку потрапляють самі ділки — вони встигають розбігтися, кинувши на місці злочину знаряддя праці. Система охорони в старателів налагоджена капітально. При наближенні автомобілів із незнайомими номерами миттєво спрацьовує «циганське радіо». Піймати добувачів на місці промислу практично нереально, у «своїх» лісах вони знають мало не кожне дерево.

Артіль, як правило, складається з трьох-п'яти осіб. Головним є той, хто купив обладнання, решта — на підхваті. Так само розподіляється й виручка — від кожного за здібностями, кожному за працею. Але ніхто не скаржиться: якщо натраплять на «жилу», заробіток буде пристойний. Шматки бурштину вагою 50–100 грамів (їх місцевим жаргоном називають «сірниками») на чорному ринку коштують від 250 доларів за кілограм, каміння від 1 кг і вище оцінюється в 1–1,5 долара за грам. На місяць артіль здатна намити «соснової смоли» на 5 тис. доларів, але навіть якщо й менше, ніхто не лишається в образі.

— Річ у тім, що населення цих районів не має інших занять і можливості заробити легально, — продовжує Голомша. — Відповідно, бурштин — єдине джерело доходу. Люди зізнаються, що продовжуватимуть цю незаконну справу, оскільки є попит, особливо в Польщі та Прибалтиці. Туди наш бурштин вивозять нелегально. Прикордонники, митники, працівники служби безпеки час від часу документують такі спроби. Але перевезення бурштину не тягне за собою жодної відповідальності. Кримінальна стаття передбачає покарання у вигляді штрафу лише за видобуток. А отже, немає жодного кінцевого результату.

Щоб на власні очі переконатися в масштабах спустошення північних лісів, ми виїхали до невеликого містечка Клесів на Рівненщині, що на схід від Сарн. Ще вчора тут стояли високі сосни, сьогодні ж прилеглі землі вкриті «мертвим ґрунтом», піднятим саморобними мотонасосами з десятиметрової глибини. Навіть кущі, що подекуди стирчать з-під піску, не встигли ще всохнути.

— Кожен другий чоловік або підліток у нас займається видобутком бурштину, — розповідає місцева мешканка Ольга Михайлівна. — Якщо, звісно, не виїжджає на заробітки за межі області чи країни. Для міцних, здорових чоловіків іншої роботи немає. Це діло небезпечне — щороку трапляються нещасні випадки, когось та засиплє землею. Крім того, і природі завдається шкоди. Якби цю справу легалізувати, було б набагато більше користі й порядку.

Судячи з розмов місцевих мешканців, у копачів є надійна «криша». І навіть не на рівні місцевих дільничних міліціонерів чи голів сільрад. Це визнають навіть правоохоронці, які брали участь у рейдах із відлову «нелегалів».

— Бувають випадки, коли загін «Беркута» несподівано приїжджає на місце видобутку бурштину. Проте всі копачі, як і слід очікувати, вчасно топлять свої помпи й тікають, — розповідає анонімне джерело в рівненському управлінні міліції. — Якщо трапляються, то поодинокі, з невеликою кількістю каменю. Порушники роблять один телефонний дзвінок, слухавка передається командиру — і всіх затриманих відпускають із миром, а спецпризначенці їдуть ні з чим.

Кому телефонують меткі старателі, ніхто не розголошує. Але ясно одне: дати команду «відбій» загону спеціального призначення може тільки хтось із дуже великими зірками на погонах. І, звісно ж, не за дякую. Розв'язати проблему з нелегальним видобутком поки що ніхто не здатен.

Найкращий із найкращих

Чому ж український бурштин такий популярний серед поціновувачів? Фахівці стверджують, що такої кольорової гами не мають камені жодного з родовищ у світі: балтійські — жовті, мексиканські — жовто-зелені, домініканські — білі. А в українському «бурштині» зібрані всі кольори, починаючи від білого й закінчуючи чорним.

— Польща вважається європейським центром переробки бурштину, виготовлення з нього ювелірних виробів і постачання їх на зовнішній ринок, — розповідає головний технолог ДП «Бурштин України» Людмила Степанюк. — Для визначення фізичних властивостей і хімічного складу ми відправили нашу живицю до Національної академії наук Польщі. Професорка Барбара Космовська-Церанович, людина зі світовим ім'ям, яка займається балтійським бурштином, вивчила рівненський камінь. 1996 року вона видала сертифікат, де було написано, що «український бурштин виступає у великому розмаїтті кольорів, серед яких сукциніт світло-жовто-зеленого кольору є унікальним і добувається тільки на родовищі Клесів». Такого кольору немає в жодній країні світу.

2007 року в Україну приїжджали фахівці зі Швейцарії, які повідомили, що вітчизняний камінь за своїми якостями ідентичний мексиканському. Це викликало справжній фурор на ринку. Через кордони потяглися черги охочих придбати хоча б маленькі застиглі краплі смоли. Пізніше з'ясувалося, що клесівський видобуток продають під маркою мексиканського, який устиг на той момент оформитися в досить престижну торговельну марку.

За неофіційними даними, за кілограм рівненського бурштину спритні перекупники з Польщі та Прибалтики не шкодують грошей. Тому й не дивно, що добувати його примітивними методами в будь-яку погоду мешканці довколишніх сіл не цураються. Аби був попит, а пропозицію викопаємо. Причому яких це вимагає жертв — нікого не цікавить.

Унікальні творіння природи

Особливими вважаються камені вагою понад 0,5 кг. Вони з'являються рідко. Торік в Україні таких було знайдено лише два серед добутих держпідприємством за весь сезон. Один із самородків — 2-кілограмовий — визнано найбільшим за всю історію Клесівського промислового родовища. У Калінінградському музеї перебуває шматок вагою 4,25 кг. Загалом же найбільший камінь — 12,250 кг — знайдено на узбережжі Балтійського моря й зберігається в Берлінському музеї.