Бортництво

Демонстрація народних промислів (  насамперед бортництва та вуглепалення) в їхньому первозданному вигляді може прикрасити будь-яке лісництво, будь-який природний чи національний парк Полісся...М.П. 

"По всьому Поліссю на високих деревах ви зустрінете вулики. Нерідко вулик чи два разом закріплені між двома деревами, що стоять близько. Це - борті, найдавніший первісний спосіб бджільництва, улюбленого заняття давніх слов'ян - мешканців лісів. Тутешній селянин вважає гріхом ловити рої: "Бджола - Божа тварина, вільна, гріх примушувати її" - каже він. Бджільництво здавна становило тут значний промисел: віск вивозився через Дніпро до Греції. Місцем годування бджіл править тут численні галявини, вкриті вересом. Верес цвіте з 1 серпня по 15 вересня. У цей час мільйони бджіл видають гул, кружляючи над вересом і збираючи його пилок."
Руднєв Я.І. Російська земля. СПб,1898.
 

Умови існування
 

Збирання меду. Гравюра з книги І.І. Лепьохіна "Денні записки подорожі..."

Розвитку бортництва на Поліссі сприяла наявність великих лісових масивів. Тут треба зазначити, що ті дикі ліси суттєво відрізнялися від сучасних одновікових і, переважно, монокультурних лісів. Ліс із природною зміною поколінь дерев складається з безлічі несинхронно розвинених елементів рослинного покриву – галявин і узлісь різного розміру, вітровалів тощо. Це важливо, тому що рясність медоносів у лісових умовах має зворотну залежність від площі лісових угідь і зімкнутості лісу. Склад медоносів лісу має такий вигляд: верба, пухівка, багно болотне, ягідники (чорниця, брусниця, журавлина), гречка, яблуня, груша, крушина, липа, іван-чай, верес.
Навіть у 15-16 ст. величезні території Полісся та Білорусі були не обжиті. Піонерами освоєння були бортники, у пошуках придатних для бджільництва місць вони йшли попереду хліборобів. Вони утворювали периферію обжитого простору, межу між обжитим і незвіданим світом. Це надавало особливого статусу власнику професії в очах суспільства. Як правило, бортник працював сам (іноді з помічником) у дрімучих лісах у безпосередньому сусідстві з великими хижаками. Професія передавалася у спадок, навчання починалося з дитинства, так передавалося технічне знання, професійні секрети й... чаклунські прийоми (замовляння, заклинання). Усе це робило професію складною, небезпечною, закритою, а для непосвячених ще й загадковою. Мабуть, тому бортників називали білками. Не те щоб перевертень, але до природи явно ближче, ніж до людей.
З розвитком бортництва вдосконалювався й інструментарій. Під час роботи з бджолами бортники використовували спеціальні маски, зроблені з кінського волосу, а для влаштування борті використовували цілий арсенал хитрих інструментів – долото, тесло, одноручний скобель і кільцеподібний ніж. Основним інструментом бортника була, звісно, невелика сокирка з довгим кривим топорищем.
Таким інструментом бортникові необхідно було видовбати й вишкребти просторе й гладкостінне приміщення для бджіл. Іноді влаштовували по кілька борті на одному дереві. Новій борті давали просохнути й «вистоятися» протягом кількох років. Бджоли не люблять запаху свіжої деревини, а підвищена вологість призводить до псування меду.
Варто додати, що добре влаштована борть могла служити кілька сотень років.
Борті були цінним майном і потребували захисту від можливих посягань ведмедя, який міг порівняно легко її розорити. Бортники використовували кілька способів захисту борті.
Наприклад – прив'язували біля льотка (льоток називався – должей) важку колоду на міцній мотузці. Намагаючись залізти в борть, ведмідь відштовхував колоду, яка, своєю чергою, повертаючись у початкове положення, штовхала ведмедя. Ведмідь сильніше штовхав колоду – колода сильніше штовхала ведмедя. Нарешті ведмідь відступав або падав із дерева. Часто така колода була натикана металевими шипами, які ранили ведмедя.
Цікавий засіб боротьби з ведмедем використовували в Башкирії, який було описано І.І. Лепьохіним у "Денних записках подорожі...". Дослідник повідомляє «На суку дерева, вершину якого можна довести до отвору вулика, прив'язують на мотузках чотирикутну колиску і, привівши з нею сук до засувки вулика, прикріплюють його тоненькою мотузкою. Ведмідь, лізучи на дерево, неодмінно змушений буває сідати в колиску, щоб дістатися до вулика, але як і в цьому випадку, мотузочка, якою сук прикріплений до колиски, здійснити його намір перешкоджає, то він перегризає її. Сук, звільнений від притягальної сили, з рідною собі пружністю розпростується і колиску з ведмедем від дерева відносить. І так ведмідь змушений буває на ній гойдатися доти, доки господар вулика не прийде й не вб'є його, бо видертися на дерево - відстань, а на землю зіскочити - почасти висота і почасти - гострі вбиті навколо дерева кілки забороняють."
 
Варто зазначити й про існуюче розмаїття способів підйому на дерево. Одні бортники використовували спеціальні мотузки, що називалися лезиво, інші використовували шкіряні ремені. Рідко використовувалися й драбини.
Часто використовували дво- або триблокові системи (дивіться малюнок).
Пізніше бортники придумали спеціальні шипи й кігті, які дозволяли досить швидко видиратися на дерево. Такі шипи знаходять тепер археологи під час розкопок давніх поселень в'ятичів.
Звичайна продуктивність однієї борті становила близько двох відер меду. У хороший рік, із рясним цвітінням медоносів, борть могла дати 30-50 кілограмів меду.
Тривалий історичний час продукти лісового бджільництва мали велике господарське значення. Мед був єдиним продуктом для виробництва солодощів і спиртних напоїв. Віск використовувався як паливо для освітлення й як технічне мастило. Обидва продукти не були такими, що швидко псуються, і тому мали велику ринкову й експортну цінність.

Занепад бортництва

До 18 ст. трапляються перші ознаки занепаду бортництва як лісового промислу, а в першій половині 19 ст. воно втрачає своє колишнє господарське значення. До цього призвели дві групи чинників, що мають в основі діяльність людини – екологічні та економічні. Екологічні чинники – скорочення місць мешкання й кормової бази внаслідок знищення лісів, яке було зумовлене включенням регіону в європейську економіку через балтійську систему товарообігу. Ліси знищувалися з такою метою:
1. Отримання деревини.
2. Отримання продукції лісохімії – живиця, деревне вугілля, скипидар, виробництво поташу.
3. Очищення території для прокладання залізниці.
4. Очищення території для розорювання та поселень.
Економічні чинники – програш меду в конкуренції з колоніальними товарами (цукор, вино, горілка) і зниження значення воску з появою гасу.

Колодне бджільництво

Розведення та утримання бджіл у вуликах-колодах – наступна за бортництвом форма культурного бджільництва. Принципово колодний вулик нічим не відрізняється від борті, конструктивно – наявністю верхньої кришки, що щільно закриває верхній отвір колоди. Для виготовлення колоди обирали сосну, яка мала бути стиглою, не менше столітнього віку, здоровою, але з трухлявою серцевиною. Знайшовши підходяще дерево, його валили й розпилювали на двометрові кругляки. Процес виготовлення колодного вулика нічим не відрізнявся від видовбування борті. Перехід від борті до колоди зайняв кілька століть і почався в 14-15 ст. Поява колодного вулика не змінила, на перших порах, бджільництва, і воно ще тривалий час залишалося лісовим. Колоди встановлювалися на помості з 5-7 вуликами на двох поруч зростаючих соснах. Ділянка лісу з колодними вуликами, що належать одному господареві, як і в період справжнього бортництва, називалася бором (у Східному Поліссі - вотчиною), а бджоляр вотчичем.
З часом, через різні причини (знищення лісів, податок за користування лісовими угіддями), бджолярі почали переносити колоди з лісу в населені пункти. Там їх встановлювали в садах, на городніх межах, біля токів. Підвішували на деревах, що росли на садибах, уздовж доріг і полів, навіть на сільських цвинтарях.
Поступово влаштування колоди як способу промислового отримання меду поліпшувалося. З'явилася так звана «поліпшена колода», в якій бджоляр уже використовував рамки, що стали прототипом сучасного рамкового вулика (див. малюнок).
Наступною формою культурного бджільництва стало використання рамкового вулика. Попри його вищу ефективність і зручність, використання колодних вуликів як традиційного промислу збереглося в 20-му столітті на Поліссі та в Башкирії.
Сьогодні практично будь-який мешканець Києва може ознайомитися з колодним бджільництвом, відвідавши музей у Пирогові (див. фото).

Чорнобильська зона відчуження

На території зони відчуження можна зустріти досить багато колод, переважно порожніх, проте є й житлові колоди. Одні з них перебувають на пасіці мешканця (самосела) с. Лубянка – Фещенка Михайла Васильовича, спадкового пасічника з піввіковим стажем бджільництва. Інші – у лісництві біля села Опачичі. Безумовно, таке підтримання безперервності традиції давнього промислу заслуговує всілякої поваги та підтримки. Свого часу відродження бортового бджільництва пропонувалося в пакеті екологічних ініціатив з реабілітації території (програма «Фауна»). Проте насправді найбільший інтерес становить значення покинутих колод для лісових тварин.
Характеристика використаних порід деревини та конструкція борті (наявність даху) зумовлюють досить значний термін існування колоди – понад 100, а іноді й 300 років. Таким чином, колоди мають значний ресурс вторинного використання, навіть після того як їх покинуть бджоли. Дощатий дах колодного вулика використовується як гніздова платформа чорним лелекою та бородатою совою. Внутрішній простір використовується багатьма видами горобиних птахів-дуплогніздників. Так само це характерно для одуда та сірої сови. З ссавців у бортях трапляються соня, лісові миші, куниця, білка, кажани.
Нижче подано фото й відеосюжет про використання покинутої борті як гнізда сірою совою. Відео було знято 2009 року в лісах Чорнобильської зони відчуження.

Відео та добірку фотографій дивіться на сайті

http://chornobyl.in.ua/chernobyl-bortnichestvo/

Літературні джерела:
Гурков В. С., Терехін С. Ф., Заняття здавна шляхетне, Мінськ, 1987
Жила С.М. Свята Земля Дерев: історія, звичаї, бортництво, природа. - Київ: Фітосоціоцентр, 2006
Кагарлицький Б. Ю. Периферійна імперія: цикли російської історії. — М.: Ексмо, 2009.