Протипожежне облаштування лісів (республіки Білорусь М.П.)

У видовому складі білоруських лісів переважають насадження сосни звичайної (50,2%), які є потенційно пожежонебезпечними й найчастіше пошкоджуються пожежами.
Незважаючи на щорічне проведення в лісовому фонді країни комплексу профілактичних протипожежних заходів і використання сучасних засобів раннього виявлення та оперативної ліквідації загорянь, повною мірою запобігти їх виникненню й поширенню не вдається: упродовж 1959—2008 рр. сталося близько 130 тис. пожеж на загальній площі понад 195 тис. га (табл. 1), а сума щорічних матеріальних і екологічних збитків від них становить у середньому близько
1,5 млн дол.
Зниження економічних та екологічних наслідків від лісових пожеж у лісовому фонді може бути досягнуте шляхом удосконалення й упровадження багаторівневої системи запобігання, раннього виявлення та оперативної ліквідації пожеж, що дасть змогу забезпечити екологічну цілісність лісових біогеоценозів і збереження біорізноманіття. Найважливіші пріоритетні напрями вдосконалення системи охорони лісів від пожеж на найближчу перспективу визначені Програмою розвитку лісового господарства Республіки Білорусь на 2007—2011 рр. та Концепцією сталого розвитку лісового господарства Республіки Білорусь до 2015 р. [1, 2].
Тривалість пожежонебезпечного сезону в лісовому фонді нашої країни коливається від 140 до 193 днів. У південній і західній її частинах загоряння починається дещо раніше, ніж в інших регіонах (у середньому за 15 днів за більш значної тривалості горимості) [5].
Клас природної пожежної небезпеки лісових земель (середній по країні — 2,7) встановлюється залежно від їхньої пірологічної характеристики, зумовленої типологічними, віковими та структурними показниками насаджень.
Пожежна небезпека насаджень визначається сукупністю всіх чинників, що впливають на можливість виникнення пожеж, — джерела вогню, наявності горючих матеріалів, погодних умов. Крім того, слід ураховувати також велике розмаїття природно-економічних, організаційно-господарських і соціальних причинно-наслідкових зв'язків.
Інститутом лісу НАН Білорусі розроблено лісопожежне районування республіки, яке дасть змогу об'єктивніше планувати й здійснювати необхідні обсяги протипожежних заходів. Територію країни поділено на три лісопожежні пояси за комплексом природно-кліматичних, ґрунтово-гідрологічних, лісопірологічних, еколого-економічних, організаційно-господарських, антропогенних та низки інших чинників (мал. 1).
В основу лісопожежного районування покладено регіональний комплексний показник (П) потенційної небезпеки виникнення й поширення лісових пожеж, що включає клас природної пожежної небезпеки лісів (К), лісистість регіону (Л), рівень горимості лісів (Г), щільність населення регіону (Н), розподіл території лісового фонду регіону за зонами радіоактивного забруднення (Т) і обчислюється з урахуванням коефіцієнта значущості перелічених чинників за формулою:
П = 0,4К + 0,4Л + 0,1Г + 0,1Н + Т.
Поділ території Білорусі на лісопожежні пояси дасть змогу щорічно об'єктивно розподіляти трудові та фінансові ресурси на охорону лісу від пожеж. Однією з найважливіших ланок цієї роботи є протипожежне облаштування території лісового фонду, що включає в себе цілий комплекс організаційно-технічних і профілактичних заходів, яке має здійснюватися з урахуванням:
• прогнозованого часу доставки сил і засобів пожежогасіння до осередку пожежі;
• нормативних вимог до кожного вихідного місця базування ПХС і служб ліквідації пожеж;
• ймовірності виникнення великих пожеж.
Інститутом лісу вдосконалено нормативно-технічну базу в галузі охорони лісів від пожеж і ліквідації їхніх наслідків. Нині роботи в цьому напрямі проводяться відповідно до СТБ 1582-2005 «Стале лісокерування та лісокористування. Вимоги до заходів з охорони лісу» [6].
Вкрай пожежонебезпечними є також забруднені радіонуклідами ліси, в яких упродовж 23 років після аварії на ЧАЕС через обмеження або відсутність господарської діяльності відбувається активний процес накопичення лісових горючих матеріалів [3]. Відповідно до Правил ведення лісового господарства в зонах радіоактивного забруднення ці території віднесено до I класу природної пожежної небезпеки [4]. Для ефективної організації профілактики та боротьби з пожежами нами розроблено диференційовану систему протипожежних заходів у лісовому фонді з урахуванням зон радіоактивного забруднення.
До найважливіших завдань протипожежного облаштування лісового фонду належать:
• профілактика, запобігання та створення умов для успішного гасіння загорянь;
• виявлення, локалізація та ліквідація пожеж;
• застосування науково обґрунтованих перспективних технологій охорони лісів від пожеж на основі використання високоефективних і екологічно безпечних технічних та хімічних засобів;
• запобігання шкідливому впливу на лісові біоценози та навколишнє середовище господарської й іншої діяльності людини.
При цьому мають дотримуватися такі основні принципи:
• забезпечення стійкості лісів, їхньої здатності якнайповніше виконувати свої природоохоронні та середовищетвірні функції;
• збереження біологічного розмаїття;
• застосування багаторівневої високоефективної системи профілактики та локалізації пожеж на основі вдосконалення й модернізації служб охорони лісів, оснащених сучасними засобами оперативного виявлення та боротьби з різними видами пожеж;
• забезпечення раціонального використання лісових ресурсів, сприятливого навколишнього середовища та екологічної безпеки;
• відповідальність за порушення лісового законодавства та законодавства про охорону навколишнього середовища.
До специфіки профілактики загорянь у лісах насамперед належить створення в них системи протипожежних бар'єрів і заслонів, що обмежують поширення вогню в лісі, а також улаштування мережі доріг і водойм для забезпечення оперативної доставки служб і ліквідації осередків горіння, що виникають.
Нині найбільш пожежонебезпечні хвойні масиви розділяються протипожежними розривами або заслонами на блоки площею 400—1600 га, у ролі яких насамперед використовуються наявні природні та штучні бар'єри (ріки, озера, листяні деревостани, дороги, просіки тощо). Система розривів уздовж доріг має утворювати загальну мережу, що дає змогу спеціальним службам ліквідувати пожежу в будь-якій частині лісу (мал. 2).
Крім того, як профілактичний захід передбачено створення захисних мінералізованих смуг, які влаштовуються:
• навколо й усередині хвойних молодняків, лісових культур;
• уздовж доріг, що проходять через лісові масиви I—III класів природної пожежної небезпеки;
• по межах цінних лісонасаджень;
• по межах спеціально відведених місць відпочинку;
• по лініях розділу лісів з іншими угіддями;
• по краях і всередині протипожежних розривів, заслонів і узлісь, а також в інших місцях, де це необхідно.
Протяжність мінералізованих смуг, способи їх створення, кількість доглядів за ними визначаються лісопожежним поясом, типом умов місцезростання та наявністю необхідних машин і знарядь для їх організації.
Підвищення стійкості лісів до загорянь здійснюється шляхом:
• регулювання складу хвойних насаджень у порядку рубок догляду зі збереженням домішки листяних порід, а також кількості, складу й структури підросту та підліску;
• формування пожежостійких ділянок шляхом створення насаджень змішаних хвойних лісових культур із частковою участю листяних порід залежно від типу умов місцезростання до 5 одиниць;
• своєчасного проведення рубок догляду;
• очищення місць рубок від порубкових залишків і ліквідації позалісосічної захаращеності;
• створення пожежостійких узлісь з метою розділення пожежонебезпечних лісових масивів на ізольовані один від одного блоки різної величини.
При влаштуванні пожежостійких узлісь із деревостанів із переважанням пожежостійких порід штучним шляхом використовуються переважно господарсько цінні листяні породи — дуб, клен, ясен, липа та ін.
Для забезпечення транспортної доступності ділянок на території лісового фонду влаштовується мережа лісових доріг і доріг протипожежного призначення. З метою оперативної ліквідації пожеж створюється мережа водойм шляхом відповідної підготовки природних і будівництва спеціальних штучних джерел води.
Негативні наслідки пожеж у лісі значні. Під впливом пірогенного чинника трансформуються лісові ландшафти, відбуваються зміни практично в усіх компонентах лісового фітоценозу, які безпосередньо впливають на розвиток і продуктивність насаджень, режим їхнього мінерального живлення та родючість ґрунту загалом. Ступінь шкоди, що завдається пожежами лісовим насадженням, визначається їхнім видом та інтенсивністю.
Стійкі низові та ґрунтові пожежі, особливо сильної інтенсивності, призводять до помітного зниження родючості ґрунту й погіршення режиму їхнього мінерального живлення в початковий післяпожежний період.
У насадженнях основних лісотвірних порід Білорусі впродовж перших 10 післяпожежних років спостерігається зменшення в складі їхнього асиміляційного апарату азоту (до 30%), фосфору (до 20%) і калію (до 25%), а також хлорофілів «а» та «b» (до 25%). У ґрунті лісових фітоценозів у перші 3 роки після пожежі знижується вміст гумусу (до 45%), легкогідролізованого азоту (до 50%), рухомого фосфору (до 45%), валових форм азоту й фосфору (до 30%), а також азоту (до 25%) в лісовій підстилці, що призводить до падіння продуктивності лісових насаджень.
Пожежостійкість лісових насаджень залежить від їхнього породного складу, що має різний ступінь схильності до вогневих пошкоджень. В умовах республіки встановлено кількісні показники відпаду дерев за породами в деревостані після пожежі — основний критерій їхньої стійкості до пірогенного чинника (табл. 2).
У післяпожежний період відбувається зниження поточного приросту насаджень, що визначається насамперед видом та інтенсивністю пожежі й лісівничо-таксаційною характеристикою деревостанів. Низові та ґрунтові пожежі, особливо середньої та сильної інтенсивності, мають значний вплив на величину приросту деревостанів упродовж перших п'яти років після пожеж [7]: у насадженнях основних лісотвірних порід він знижується залежно від їхнього віку та складу на 5 — 20 м3/га.
Унаслідок дії вогняної стихії утворюються згарища й горільники — площі з повністю або частково загиблими деревостанами. Якщо в першому випадку лісогосподарські заходи зводяться до суцільної рубки деревостанів, що втратили життєздатність, і подальшого лісовідновлення, то в горільниках призначення цих заходів є складнішим завданням, що вимагає максимально достовірної діагностики післяпожежного стану насаджень.
Ключовими критеріями при діагностиці насаджень основних лісотвірних порід, пройдених низовими пожежами, встановлено середній діаметр деревостану й середню висоту нагару на стовбурах; ґрунтовими — глибину прогоряння мохового покриву й органічних горизонтів ґрунту та ступінь пошкодження кореневих систем дерев вогнем; верховими — стан крон дерев.
Мінімізація негативних наслідків впливу пожеж на лісовий фонд проводиться відповідно до розроблених Інститутом лісу Практичних рекомендацій з діагностики післяпожежного стану насаджень основних лісотвірних порід і ведення в них господарства [8]. Вибір першочергових лісогосподарських заходів визначається ступенем пошкодження та лісівничо-таксаційною характеристикою деревостанів. Залежно від їхнього стану зниження негативних наслідків досягається шляхом проведення відповідної комплексної системи лісогосподарських заходів.
Таким чином, для зниження масштабів матеріальних та екологічних збитків, що завдаються пожежами, підвищення продуктивності й стійкості насаджень необхідне впровадження в практику охорони лісів багаторівневої системи запобігання та оперативної ліквідації пожеж, а також диференційованої системи протипожежного облаштування лісового фонду з урахуванням лісопожежного районування території республіки.