Захисник-ліс потребує захисту

Матеріал «Зелений каркас народного господарства», опублікований у «ДКР», викликав резонанс серед фахівців із розведення лісів у нашому посушливому регіоні. Про своє бачення цієї проблеми читачам розповідає інженер з охорони та захисту лісу Амвросіївського держлісгоспу Володимир ЛЕВЧЕНКО, який має величезний досвід роботи в лісовому господарстві:

- Постанова «Про заходи щодо полезахисного лісорозведення в колгоспах Української РСР» вийшла ще 1948 року. Вона була складовою частиною сталінського плану перетворення природи стосовно наших країв. І призначалася для запобігання неврожаям, що призводили до голоду в Україні 1921-го, 1932-го та 1947 років.

Масове висаджування дерев у степу допомогло захистити ґрунт від ерозії, підвищити врожайність полів і заступити донецькі степи від пилових бур, які були катастрофічними, оскільки засипали дрібнодисперсним пилом поля й населені пункти, наметаючи бархани заввишки до двох-трьох метрів. Саме виконання широкої програми захисних лісонасаджень допомогло уникнути цього лиха.

До того ж молоді ліси стали справжніми зеленими легенями Донбасу, поглинаючи промислові викиди в атмосферу й очищаючи повітря.

- В яких умовах доводиться вирощувати ліси в Приазовських степах?

- Взагалі-то степ за своєю природою непридатний для зростання лісів. До середини минулого століття ліси вузькими смужками тулилися до берегів річок або росли в урочищах, захищених від посушливих вітрів. У самому ж степу росли типчак, полин та інші трави. На схилах пагорбів подекуди можна було побачити кволі чагарники. За майже піввіку напруженої праці лісівники переконалися, як важко вирощувати ліси, особливо в нас, на південних схилах південного сходу Донецького кряжу. Дощова й тала вода тут швидко збігає вниз, практично не просочуючи ґрунт, внаслідок чого ресурс лісових порід не перевищує 40-50 років. Через це рукотворні ліси потребують постійного оновлення. Довше може прожити, мабуть, лише дуб, здатний протистояти нашим жорстким природно-кліматичним умовам.

Усі лісосмуги Донбасу поділяються на дві основні категорії: яружно-балкові, що зміцнюють схили ярів, і пилозахисні, які зупиняють пилові бурі. Причому пилозахисні лісосмуги розташовуються саме на землях сільгосппризначення. Їхніми специфічними особливостями є різні конфігурації залежно від пилозахисної, вітрозахисної та вологозахисної функцій. Такі лісосмуги бувають продуваними, напівпродуваними, ажурними тощо. Залежно від цього за ними й має здійснюватися певний догляд. Причому фахівцями в цьому були не ми, лісники, а працівники Міністерства аграрної політики, які мали в регіонах свої відділи.

У роки Радянської влади лісосмуги високо цінувалися, про них дбали так само ретельно, як і про збереження лісів. Практично в кожному колгоспі й радгоспі були фахівці, що стежили за станом лісосмуг. Катастрофа настала наприкінці дев'яностих років минулого століття, коли вийшов указ президента Кучми про розпаювання земель. Унаслідок цього колишні господарства розпалися. Лісосмуги опинилися на землях, що не підлягають розпаюванню, і здебільшого залишилися безгосподарними. Таких лише в Донецькій області налічувалося понад 50 тисяч гектарів.

- Яка ситуація на території Амвросіївського району, що за своїми природно-кліматичними умовами є типовим для Донецького Приазов'я?

- Коли 1965 року вийшла постанова Ради Міністрів України «Про невідкладні заходи щодо боротьби з водно-вітровою ерозією», у нас відзначалося посилення «чорних бур», що досягли свого апогею в 1956-1961 роках. Старожили пам'ятають, як у млі, що вкрила все небо, тьмяно світився червонуватий сонячний диск, а пил засипав усе навколо, скрипів на зубах і навіть просочувався в приміщення. Видовище було моторошне. Саме після виходу цієї постанови в наших краях у широких масштабах відновилися роботи зі створення полезахисних смуг. Організація «Укрдонбасзеленпроект» створювала комплексні плани полезахисних заходів. На той момент захисні лісосмуги в нас були лише фрагментарними. А найближчою метою було перетворити їх на єдину систему. Про масштаби робіт, що проводилися, можна судити хоча б із того, що 1981 року в нас було висаджено цих лісонасаджень на площі 140 гектарів. Загалом система полезахисних смуг була завершена до 1990 року.

Наш лісгосп виконував різноманітні завдання. Зокрема забезпечував посадку дуба, клена, липи, чагарників. Рясно вводилися плодово-ягідні культури: абрикос, айва, червона, чорна та срібляста смородина, ірга, повстяна вишня, завезена з Далекосхідного Примор'я, а також черешня, яблуня, груша. Здійснювали ми підготовку ґрунту та догляд за саджанцями, причому такий догляд був багаторічним, аж до змикання крон між рядами дерев. Лише після цього лісонасадження передавалися у відання господарств. На південних схилах ми проводили розорювання ґрунту, щоб на ньому затримувалося якомога більше весняних опадів, без яких зростання лісів було б вельми проблематичним. На початку 90-х років у нас було 26 важких тракторів, які обслуговували приблизно 10 тисяч гектарів земель держлісфонду. А сьогодні - лише сім малопотужних колісних тракторів. Тож судіть самі, в яких умовах ми працюємо. А адже за минулі десятиліття було досягнуто вельми вражаючих результатів. Тільки за 70-80-і роки ми створили на 500 гектарах захисні яружно-балкові насадження - по краях балок, ярів і берегах водойм, а також на 140 гектарах було висаджено полезахисні смуги. Їхня загальна протяжність сягала 110 кілометрів на землях колективних господарств нашого району.

- А що ми маємо на сьогодні?

- Лісосмуги і в нашому районі, та практично й по всій Донецькій області, нині становлять сумне видовище. У багатьох місцях вони завалені сміттям. У них ночують у теплу пору року бомжі, бродять здичавілі тварини. Лісосмуги безжально вирубують. Тільки в нас у районі лише 2006 року від пожеж загинуло 30 гектарів полезахисних лісосмуг. А всі решта поступово втрачають свої захисні функції, позбавившись належного нагляду й догляду. На деградацію лісосмуг свого часу вплинуло й бездумне застосування гербіцидів. Особливо в тих випадках, коли вони використовувалися у вітряну погоду. Унаслідок цього дерева втрачали листя, всихали.

- Чим же можна допомогти полезахисним лісонасадженням?

- Біда в тому, що лісосмуги розташовані на землях сільгосппризначення. Просто так вилучати й передавати їх кудись не можна. Самі ж поля після розпаювання часто впритул прилягають до лісосмуг. Господарі ріллі від захисту лісосмуг відмовляються і навіть не дозволяють нашій техніці через їхні поля виходити на ці нещасні лісосмуги. А сільради, на балансі яких перебувають ці насадження, посилаються на відсутність коштів.

Щоправда, є певні зрушення. Наприклад, останніми роками в області ухвалено низку законодавчих актів, згідно з якими малопродуктивні землі, особливо покинуті господарями ділянки, вирішено консервувати шляхом їх залісення.

А для Амвросіївського району навіть ухвалено так званий пілотний проєкт, згідно з яким уже близько 250 гектарів нерозпайованих земель із числа земзапасів передаються держлісгоспу. Відбувається також передача сотень гектарів яружно-балкових насаджень. При їх прийманні виявилася вельми неприваблива картина: приблизно 50% лісонасаджень тут уже вирубано, а не менше 35% пошкоджено різними пожежами.

Особливо обурюють навмисні підпали, коли землероби-приватники заради економії солярки спалюють стерню, щоб зайвий раз не переорювати поле. Часто пожежі виникають і з хуліганських спонукань, коли підпалюються зарості очерету, осоки, а вогонь потім перекидається на чагарники й дерева.

Тільки в нас у районі щороку з цієї причини трапляється до 15 так званих вхідних пожеж. Скажімо, 2007 року їх було 12, причому найбільша в урочищі Севастьянівка знищила понад 20 гектарів лісу. 2008 року сталося 16 таких пожеж, а до середини літа нинішнього року було вже чотири пожежі. Виявити винуватців дуже важко. А покарання, навіть у разі їх упіймання, смішні – від 17 гривень за розпалювання багать у недозволених місцях.

Погіршення клімату, що триває, - тривала спека, відсутність опадів - не лише погіршує умови вирощування захисних лісонасаджень, а й підвищує загрозу їх знищення пожежами. Тому хочеться звернутися до земляків: люди, бережіть ліс - гарантію життя в нашому регіоні. Не паліть, не вирубуйте дерева. Невже ви хочете, щоб наш край перетворився на пустелю? А адже жити в ньому належить нашим дітям і онукам.