Ліс знову йде в «тінь»

У публікації «Чим далі в ліс, тим більше «зелені» («2000», № 50 (442), 12—18 грудня 2008 р.) було порушено проблему реалізації необробленої деревини. Тоді начальник Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства (ЛОУЛМГ) Анатолій Дейнека запевняв журналіста, що з 2006 р. вся деревина проходить виключно через біржові торги, підкреслюючи тим самим «абсолютну прозорість» її збуту. Щоправда, як потім вдалося дізнатися від деревообробників, лісгоспи виставляли на торги лише 40% заготовленої деревної продукції. Та й нереалізоване на біржі лісгоспам дозволялося збувати за прямими угодами. У будь-якому разі, дійшов висновку тоді автор, переважна частина лісоматеріалів у Львівській області йшла до споживача повз біржі.

Криза в лісі

Порядок важко було назвати абсолютно прозорим, проте частина лісоматеріалів через біржу йшла, і формувалася їхня ринкова ціна. А ось цього року... Виявляється, останні торги з продажу необробленої деревини майже на всіх товарних біржах України (крім Черкаської області) було проведено в грудні 2008 р.! Наприклад, на товарній біржі «Львівська Універсальна» (ЛУТБ), за даними її керівництва, у IV кварталі минулого року було реалізовано лише 10% обсягу I кварталу того самого року. Подібними були й результати торгів III кварталу. За даними керівництва ЛОУЛМГ, на торгах у вересні було придбано 25% виставленого, але забрали покупці з придбаного близько 70%. Юрій Громяк, головний інженер ЛОУЛМГ, повідомив «2000», що в найважчий момент кризи реалізація деревини по облуправлінню впала на 29%, а заготівлю деревини було зменшено на 1/3.

Наче є якась невідповідність: на біржі реалізацію знижено на 90% і більше, а реалізацію по ЛОУЛМГ — на 29%. Різниця стає зрозумілою, якщо згадати, що лісгоспи виставляли на торги меншу частину заготовленої деревини. І робили вони це, до речі, всупереч відповідному наказу Держкомлісгоспу.

Як би там не було, але в Держкомлісгоспі вважали, що в покупців утворився дефіцит коштів, тому вони не можуть витрачатися ще й на послуги бірж. Цей висновок знайшов відображення в антикризових заходах, розроблених відомством у листопаді минулого року. А саме: вирішено було призупинити реалізацію лісоматеріалів на біржах і повернутися до продажів за прямими угодами.

Доводи Держкомлісгоспу переконують не всіх

Але чи є наведені дані й пояснення достатнім обґрунтуванням для відходу від торгів на біржах? Біржовики й деякі споживачі деревини, з якими авторові доводилося спілкуватися, переконані, що повернення до продажів за прямими угодами не виправдане і що не криза є основною причиною відходу з бірж.

Насамперед витрати на послуги бірж, як запевняють їхні представники, не такі вже й фатально обтяжливі. До останнього часу гарантійний внесок учасника торгів з деревини становив 5% суми купівлі. Багато це чи мало? Мабуть, небагато, якщо мати на увазі, що за деякими іншими торговими позиціями — земля, державне майно, нерухомість — гарантійні внески для покупців коливаються в межах 10, 15, 20 і навіть 25% стартової ціни. Тим більше що покупці лісоматеріалів ті 5% і так забирають продукцією. «Відсоток винагороди біржі» (термін), який покупець досі надавав тій самій ТБ «Львівська Універсальна», становив 0,5% суми купівлі. Плюс реєстраційний квиток за вхід — 150 грн. ЛУТБ з огляду на кризу готова зменшити винагороду, скажімо, до 0,2—0,3%, а реєстраційний квиток — до 50 грн.

Для лісгоспів послуги біржі становили 0,01% суми купівлі. За грошима для одного лісгоспу це виглядало як гривень 400—600. Як зазначають біржовики, це — «копійки». Більше того — як сказав генеральний директор ЛУТБ Василь Пигуляк, очолювана ним структура може зробити оплату своїх послуг для лісгоспів ще більш символічною: «Я пропонував Львівському обласному управлінню лісового господарства, що ми можемо в крайньому разі, якщо це так обтяжує лісгоспи, ставити для них фіксовані 50 грн за торги».

Таку поступливість (щодо і лісгоспів, і споживачів деревини) керівник ЛУТБ пояснює так: «Для бірж цікавий не так заробіток, як узагалі функціонування цього ринку. Основний інтерес біржі в цьому питанні — проведення регулярних торгів». Лісоматеріали для «Львівської Універсальної» у 2007—2008 рр. були основним товарним сегментом і становили 40% усіх товарів, що реалізуються. Далі йшло держмайно, земельні аукціони, податкова застава. Але головна перевага ринку деревини, з погляду наших біржовиків, у тому, що він — постійно діючий. Тому що ліс — відновлюваний ресурс, тому що існує план вирубки (нехай і скорочений) і «ліси проріджуються щодня». Усе це й давало підстави вважати реалізацію деревини на біржах більш-менш «реальним ринком».

Керівництво ЛОУЛМГ знає про готовність біржі піти назустріч клієнтам. Але дієвої реакції з його боку поки немає. Головний інженер відомства Юрій Громяк перспективу відновлення торгів на біржі окреслив так: «Особисто я сподіваюся, що восени ситуація поліпшиться, і тоді, може бути...»

Умовна плата в 0,5% або 0,01% для споживачів і виробників деревини істотно компенсується іншими статтями, запевняють біржовики. Покупець, зокрема, отримує певні гарантії. Якщо він законтрактував на біржі конкретний лот, у лісгоспі мають виконати контракт у суворій відповідності з кожним його пунктом. Власникові контракту вже не скажеш, як клієнтові за прямою угодою: «У мене немає цього сорту — є лише такий. Або береш що даю, або не береш узагалі!» Власникові контракту, якщо він хоче отримати товар кращий або швидше завантажити машину, уже не потрібно якимось особливим чином «враховувати інтерес директора лісгоспу». На випадок невиконання контракту є відповідні процедури. Спочатку біржа звертається до облуправління лісового господарства й намагається непослідовність лісгоспу вирішити в режимі спілкування між «великими начальниками». Якщо це не спрацьовує, покупець, маючи на руках контракт, звертається до суду і — виграє... Прямі ж угоди дають директорові лісгоспу змогу диктувати умови покупцеві. Повертають схему, яку Михайло Жванецький описав словами: «Тепловоз — для машиніста, магазин — для продавця!»

Наступний плюс для споживача від торгів на біржах (за умови, що все робити законно) — ціна. Згідно з інформацією, наданою головним інженером ЛОУЛМГ, ціна на деревину проти показників середини минулого року впала на 10—20%. Але на біржових торгах (не на аукціонних) споживач (якщо мати на увазі, що попит рішуче впав) має шанс купувати ще дешевше, ніж за прямими угодами. Адже якщо продавець згоден, лот можна продати нижче стартової ціни.

Якщо брати об'єктивний інтерес лісгоспу (а не суб'єктивний інтерес його директора), то й цій господарській структурі біржа вигідна — навіть в умовах падіння попиту. А може бути, й особливо потрібна. Тому що, скажімо, місцевим покупцям потрібен переважно дуб, а з реалізацією хвойних у лісгоспів — проблеми, тоді як співвідношення дубових і хвойних площ у Карпатах явно не на користь перших. Ліси (особливо відносно скоростиглі хвойні), які перестигають, втрачають товарні кондиції. І якщо мати на увазі, що плани вирубки зменшено на третину, то, очевидно, слід припустити, що ця третина перестоюється на пні й її можна вважати втраченою для економіки. Та сама ЛУТБ залучала покупців зі Східної України на хвойні: «східняки» у лісгоспів Львівщини через біржу деревину м'яких порід брали багато.

Одне пишемо, два на думку спало?

Однак об'єктивні інтереси лісгоспу й суб'єктивні інтереси його директора за умов, коли лісгосп є державною власністю, не збігаються. Директорові ні холодно ні жарко, що ввірений йому лісгосп дасть державі більше доходу. Ось якби це була приватна структура, власник шукав би способи, як залучити більше покупців, як створити між ними конкуренцію, продати дорожче. А на держпідприємстві в директора пріоритетним є один інтерес, особистий: як добре заробити самому й як зацікавити високе керівництво, щоб утриматися на посаді. (Нагадаю, контракти з кожним директором лісгоспу підписуються безпосередньо в Держкомлісгоспі).

Лісгосп має продавати продукцію за відпускними цінами, затвердженими Держкомлісгоспом, не нижче. Через відсутність відкритого ринку, який становила біржа, головний лісовий орган формує відпускні ціни так: собівартість плюс «невелика рентабельність» (сьогодні це 5%). Не питатимемо, що «забивають» у собівартість. Скажемо лише, що, як свідчать оперативні відомості, у частині лісгоспів деревину можуть продавати й дешевше за затверджені відпускні ціни.

Механізм здешевлення нехитрий. Припустімо, у якогось «поганого директора» знайшовся покупець на енний обсяг деревини першого сорту. У лісгоспі скликається комісія з трьох осіб, і вони складають акт, що ця лісопродукція відповідає не першому, а четвертому сорту. Мовляв, втратила якість — застоялася, залежалася, всохла, дала тріщини, підгнила... Та мало чого! Акт підписали — лісоматеріали продали. Перевірка проходить через квартал, є акт — колегіальний документ! І недобросовісного покупця сировини теж уже не знайти — усе перероблено й реалізовано. Зрозуміло: щоб не було приводів для підозр, деревина має оцінюватися незалежною експертизою. Але поки такі маніпуляції минають безкарно. Та й недобросовісний покупець, зрозуміло, також отримує свою вигоду.

Окремої згадки заслуговують великі покупці. Їхню небажання по-справжньому торгуватися на відкритих загальних торгах автор виявив ще минулого року. Перед проведенням, скажімо так, повноцінних торгів на біржі, де «прості» покупці могли не раз перехоплювати один в одного ініціативу, було проведено так звані спеціалізовані аукціонні торги для переробних підприємств. На цих субторгах для «монстрів» виставлялася продукція за значно нижчою ціною, ніж для «дрібноти». І привілейовані покупці на тих, з дозволу сказати, торгах майже не торгувалися, а якщо й торгувалися, то максимум до плюс 1% стартової ціни. Надання державою такої пільги великим покупцям обґрунтовувалося тим, «що потрібно підтримати галузь». Пояснення ще можна було б зрозуміти, якби ці підприємства були державними. Але ж вони всі — суцільно приватні! Чому пільги великим приватним підприємствам належали, а дрібним — ні? З погляду законів ринкової економіки, відповіді на це питання немає. Така політика явно дискримінаційна щодо малого та середнього бізнесу в галузі.

У трьох законодавчих соснах

Найцікавіше, що внесення подібних «новацій» у біржову практику не є особливим порушенням нашого чинного законодавства. Закон «Про товарну біржу» 1991 р. не передбачає реалізацію великих оптових товарних партій обов'язково через біржі. Прихід Держкомлісгоспу на біржу був майже актом доброї волі. Відомство привело сюди свої підприємства скоріше під тиском звинувачень у зловживаннях, пов'язаних із продажами за прямими угодами.

Політика Держкомлісгоспу щодо бірж лише в одному місці порушила закон. У 2006 р. Держкомлісгосп видав наказ про реалізацію деревини на біржових торгах. А вже в 2007 р. з'явився наказ про перехід на аукціонні торги. (У зв'язку з цим автор просить читача всі випадки вжитого словосполучення «торги на біржах» не асоціювати зі словосполученням «біржові торги», оскільки з 2007 р. на біржах проводилися аукціонні торги лісоматеріалами).

Держкомлісгосп не мав підстав переводити реалізацію деревини на аукціонну основу. Оскільки той самий закон 1991 р. стверджує, що всі товари, які можуть бути стандартизовані, згруповані в однорідні партії, продаються на біржових торгах — тобто лісоматеріали підпадають під визначення «біржовий товар». А на аукціонах належить продавати унікальні, ексклюзивні товари: картини, земельні ділянки, об'єкти нерухомості.

Багато хто вважає, що наказ від 2007 р. з'явився через низьку юридичну культуру відомчих «законодавців». Хоча є думка, що наказ про аукціони було запущено свідомо, щоб знизити відсоток реалізовуваності на відкритих торгах і збільшити продажі за прямими угодами. Адже якщо на аукціонних торгах ціна піднімається настільки високо, що товар уже нікого не приваблює, то відповідний лот знімається з торгів. А на біржових торгах стартова ціна може як зростати, так і знижуватися. Тому на біржі товар має більше шансів бути проданим. Біржові торги дають гнучкість — там справді вирівнюється ринок, визначається реальна ціна. У Черкасах деревину досі реалізують на біржових торгах. Там біржові торги деревиною — постійно діючі: їх проводять раз на тиждень. Але ні Держкомлісгосп, ні інші компетентні структури, судячи з усього, на цей феномен не бажають звертати уваги.

Біржа-будка

Через подібні вольності на біржовому ринку пройшли, напевно, всі пострадянські чи постсоціалістичні країни. Однак там, де політичні лідери ведуть адекватну державну політику, позбулися «біржової неоднозначності». Будь-які великі оптові товарні партії, зокрема й лісоматеріали, скажімо, в Росії, Казахстані чи Білорусі йдуть до покупця лише через біржі.

Мабуть, найпоказовішим може слугувати приклад «соціалістичної» Білорусі, чиї порядки ліберали паплюжать на чім світ стоїть. Так от, за наполяганням «батьки» ухвалено жорстке законодавство, згідно з яким: лісгоспи мають право продавати лісопродукцію лише на біржі; купувати її можна лише для власних потреб (перепродаж категорично заборонений); придбавати ліс для експорту можна лише на біржі, і його можна тільки експортувати (ліцензії мають лише кілька білоруських фірм). За найменше відступлення — кримінальна відповідальність. І ніхто, як у нас, уже не їздить на торги, щоб обов'язково бути присутнім, піднімати табличку, — усе ведеться в online-режимі. Покупцеві потрібно один раз поїхати підписати угоду, отримати електронний підпис, паролі входу на торги online. А далі — справа техніки: увійшов, побачив лот, що цікавить, дав пропозицію, отримав підтвердження, поставив електронний підпис. Звичайною поштою отримав завірений печаткою контракт — поїхав у лісгосп цей контракт виконувати.

Не можна сказати, що відсталість законодавства щодо біржових торгів наша влада зовсім не усвідомлює. У Верховній Раді вже пройшов друге читання проєкт оновленого закону «Про товарну біржу». Фахівці відзначають багато його прогресивних моментів: статутний капітал — не менше півмільйона євро, засновників — не менше 20 юридичних осіб (частка кожного в статутному капіталі не повинна перевищувати 5%), наявність державного регулювального органу, певні вимоги до площ, працівників, техніки, програмного забезпечення, товарообороту тощо.

Усе це ввело б у цивілізовані рамки не лише поведінку розпорядників державного ресурсу (ліс, щебінь, нафта, газ, вугілля тощо), а й сам біржовий ринок. А то ж сьогодні в Україні одних товарних бірж налічується близько 800! Тоді як в решті світу бірж усіх типів — лише 400. У нас справа дійшла до того, що біржі, які займаються укладанням договорів на транспортні засоби, відкрили в будках поряд з міськими ДАІ! Покупець, який зареєстрував договір на автомобіль, через, припустімо, місяць виявив, що з документами непорядок. Він звертається до біржі-будки, а її вже немає. Немає архівації, немає відповідальності...

Не завжди коректно поводяться й наші великі біржі. Відсутність спеціального регулювального органу нерідко обертається тим, що та чи інша організовує торги під певного покупця. Наприклад, оголошення про продаж об'єкта регіонального значення дається в якійсь малотиражній газетці віддаленого райцентру; через надумані умови обмежується допуск до торгів усіх охочих; ліцитатор* може поспішити стукнути молотком у потрібному місці тощо. Непогано було б запровадити спеціалізацію бірж, забрати аукціонні торги з бірж і передати їх аукціонним домам (як у цивілізованому світі).

Але ухвалення нової редакції потрібного закону гальмується. Можна було б обійтися постановою Кабміну «Про затвердження правил проведення торгів» (його проєкт також є). Однак і цьому документові не дають ходу. Хто регулює цей рух?

Одне можна сказати: прозорий ринок невигідний керівникам певних відомств і великим бізнес-гравцям. Нікому не хочеться втрачати контроль над тим чи іншим ресурсом, тим чи іншим ринком — кожному хочеться мати свою біржу.