Не наламати б дров.

У середині серпня Центральну та Південну Європу спіткала лихо: зливові дощі спричинили катастрофічні повені. Вийшли з берегів річки, потоки брудної води затопили житлові масиви, сільгоспугіддя, у багатьох місцях розмило дороги, обірвало електро- і телефонні лінії. Загинули десятки людей. Спостерігаючи за розвитком подій з екрана телевізора, мимоволі порівнював їх з тими, що двічі за останнє десятиліття траплялися на Закарпатті. Так само людські жертви, знесені будинки, знищені дороги, комунальні об'єкти... Лише одна різниця: у нас одразу ж з телеекранів залунало: причиною повені стала надмірна вирубка лісів. У новинах з Європи, що пішла під воду, такого жодного разу не почув. Хоча там вирубують майже вдвічі більше річного приросту деревини, ніж в українських Карпатах. Але ніхто з європейців не пов'язує страшні повені зі станом місцевих лісів. Не лісівники відповідальні за них. Це результат стихійних лих, результат кліматичних змін, глобальних потеплінь. Цього року, на щастя, бурхливі потоки, які нещодавно пронеслися гірською частиною Буковини та Івано-Франківщини, не мали такого грізного характеру, як раніше на Закарпатті. В іншому разі можна уявити, які, за сумною традицією, звинувачення пролунали б у пресі, з вуст політиків чи лідерів сумнозвісних партій. На чию адресу, здогадатися неважко. Але й без повеней тих звинувачень не меншає. Деякі з них підштовхнули «Робітничу газету», вірну екологічній тактиці, продовжити дослідження долі українського лісу.

Повторення пройденого

Нещодавно одна з київських газет під рубрикою «Момент істини» надрукувала статтю «Лісові генерали» наламали дров на всю Європу. І роблять вони це хитро — якісну деревину сплавляють як опалювальний «неліквід». Уже сам заголовок налаштовує читача на гнівну реакцію. А коли ще почнеш вчитуватися в текст... Процитую окремі місця: «Лісове господарство України досі — це держава в державі, в якій законсервовано старі радянські порядки». «З-під юрисдикції місцевих Рад виведено величезні площі вкритої лісом землі, де безконтрольно господарюють чиновники Держкомлісгоспу». «Як і за часів УРСР, держлісгоспи досі організаційно нагадують триголового Змія Горинича: вони самі для себе ліс рубають, самі в себе його купують, самі ж себе при цьому контролюють...»

У принципі, тут нічого нового: подібні фрази кочують зі статті в статтю, з передачі в передачу. Звично замовних. Про які «старі порядки» йдеться, про яке «безконтрольне господарювання»? У сільському господарстві, очевидно, господарювали всі роки незалежності країни «під чітким контролем», встановлювали «нові порядки», які призвели до повної деградації села, руйнування комплексів і ферм, льно-, хмеле-, цукрозаводів... На противагу сільському лісове господарство не просто вижило, воно міцно стало на ноги. За одних і тих самих умов, зазначимо. Скількох знедолених, зневірених людей села саме лісівники забезпечили роботою в цехах, які поприкривали, забезпечили нормальною заробітною платою, захистили соціально? У «РГ» немало писалося про це, тому повторюватися не будемо.

Звісно, як і кожна галузь, лісова потребує реформування (тільки, борони Боже, не такого, яке провели на селі. — Авт.). Головне — не допустили «роздерибанювання» лісокомплексу за минулої влади. Хоча й вдалося дехому зачерпнути глибокими черпаками для себе, «коханого», і своїх чад із «зеленого» моря, яке належить усій державі, всьому народу. Нове керівництво Держкомлісгоспу чітко взяло курс на суттєві реформи. Шляхи їх широко обговорюються, про що ми обов'язково розповімо, але нині мова не про те. Тому повернімося до згаданої вище газетної публікації.

Цитую далі: «...наш Держкомлісгосп ввів у статистичну звітність кумедний пункт — «дров'яна деревина для технологічних потреб». Жартівники називають цей показник «дрова для Самоплавського». Нічого подібного ніде у світі немає. Лише Україна чомусь досі заготовляє й постачає до Європи, яка нібито забула про примітивні пічки, дрова у великій кількості — 56,9 відсотка від загального обсягу заготівель». Автори статті, називаючи конкретні прізвища, пишуть: «приватним фірмам саме «дров'яний бум» дає основні прибутки. Щороку вони вивозять за кордон понад 1,2 млн кубометрів деревини, продаючи повноцінний ліс під виглядом дров». Наводячи звинувачення, газета посилається на дані Григорія Римського та Олексія Шляхова — «громадських діячів, «зеленого» й «аграрного», які стояли на Майдані, вірять новій владі й чекають від неї необхідних суспільству змін. Звісно, це не може не викликати поваги до небайдужих громадян. А от їхня аргументація викривальних фактів, достовірність...

Коли читаєш, що група людей вивозить за кордон крадений «повноцінний ліс під виглядом дров», одразу виникає питання: а куди дивиться митниця? Якщо наші доблесні митники дивляться на це крізь пальці, може виникнути цілком логічна підозра: вони у змові із злодіями та сприяють експорту високоякісної деревини за ціною дров. Але оскільки експортом лісівники займаються давно, а гучних справ щодо їхньої змови з митниками не чутно, то виходить... Що виходить, може сказати лише суд.

Серед трьох названих у газеті приватних фірм одна іноземна — німецька «Алексис». Чому саме вона? Адже з Держкомлісгоспом працює близько 70 інших з усього світу... Ось і у зверненні, ухваленому навесні цього року під час проведення «круглого столу» «Проблеми деревообробної галузі та перспективи її розвитку», читаю: «Той факт, що в останні роки Україна, нарощуючи обсяги експорту необроблених і частково оброблених лісоматеріалів (майже 3 млн м³ на рік), продаючи державне природне багатство — ліс, зокрема й за участю фірми «Алексис», перетворюється на головного загальноєвропейського постачальника сировини...» Німецька фірма, виходить, є небажаним гравцем на вітчизняному ринку деревини. Вона її вивозить і вивозить з України... Розбиратимемося.

Але спершу хоча б кілька слів про «головного загальноєвропейського постачальника сировини». Відповідно до даних Євростату, найбільше виробництво пиломатеріалів хвойних і листяних порід зосереджено в 12 країнах континенту: Росії, Німеччині, Швеції, Фінляндії, Австрії, Франції, Чехії, Румунії, Норвегії, Швейцарії, Бельгії та Італії. Нашої держави, як бачимо, в цьому списку немає.

І ще один факт. За даними Держкомстату України, експорт необроблених і частково оброблених лісоматеріалів з країни торік становив 2 млн 680 тис. м³. Багато це чи мало? Маленька Латвія експортувала за той час близько 4,1 млн м³ кругляку. Висновок напрошується сам.

Долаючи стереотипи

Тепер про фірму. Давнім читачам «РГ» її ім'я знайоме. Упродовж багатьох років, ведучи в газеті рубрику «Лісовий кордон», я не раз і не двічі чув про неї добрі слова від працівників лісгоспів, облуправлінь. Коли й з чого почалася співпраця? Про це краще розповість заступник голови Держкомлісгоспу Юрій Марчук, чию розповідь я записав під час однієї з пресконференцій:

— На початку 90-х років, коли Україну охопив економічний спад, коли рвалися десятиліттями налагоджені економічні зв'язки, скорочувалися обсяги виробництва, перед галуззю постало питання, куди подіти свою продукцію: ту саму деревину, пиломатеріали, заготовки пиляні, паркет тощо. Логічним і єдино правильним рішенням був поворот до зовнішнього ринку. Але ми не знали його. Не знали його кон'юнктури, не знали цін, вимог до якості, навіть скласти контракт не вміли. Діяв стереотип, вироблений за соціалізму: мовляв, головне — виготовити продукцію. Але, як з'ясувалося, у всьому світі головне — продати її. Надзвичайно важливо, що знайшлися такі фірми, які просто нас підштовхнули, щоб ми сміливо рухалися вперед. Піонером тут виступила німецька фірма «Алексис». Якщо говорити відверто, то вона дуже натерпілася з нами на перших порах. Адже працювали ми на російському обладнанні, яке жодною мірою не сприяло успішному освоєнню європейського ринку. Без технічного переоснащення нічого було й думати про це. Знайшли оптимальну взаємовигідну форму співпраці з фірмою — вона почала нам постачати імпортні лінії, верстати, різальний інструмент, за які наші підприємства розраховувалися готовою продукцією. Причому продавали й продаємо її не за зниженими, а за тими самими європейськими цінами.

А ось ще один блокнотний запис — на агровиставці в селі Чубинське Київської області.

— Готуючись до всеукраїнської виставки, — розповів ветеран галузі, який тривалий час очолював управління раціонального використання ресурсів та інвестицій Держкомлісгоспу Микола Кириченко, — порівнював експонати з тими, які виставляли на ВДНГ у 80-х роках минулого століття. Тоді ми відбирали (з усіх областей!) пару якихось виробів, довго шліфували їх, доводили до потрібної «кондиції». А тепер замовили двом лісгоспам і не могли вибрати з запропонованого, що представити. Одне від іншого краще. Це є доказом того, що недарма витратили багато зусиль і коштів, щоб технічно переоснастити виробництво, поліпшити використання лісосировинних ресурсів. А ще хотів би подякувати керівникові однієї з іноземних фірм — «Алексис» — Борисові Городецькому. Ні, не за те, що він вкладає гроші в наші підприємства — як кожен бізнесмен, мав і має від того певну вигоду. Хочу подякувати за те, що розхитав нас, нашу консервативність, небажання працювати по-новому. Тепер підприємства галузі чітко орієнтуються в ринковому морі, мають виходи на зовнішній ринок (а за нього йде боротьба у всьому світі), мають що запропонувати найвибагливішому споживачеві — як своєму, так і іноземному. Створене нелегкою працею й надалі працюватиме на людей, на галузь, на державу...

Як працює, я мав можливість побачити навіть у Берліні, в посольстві України в Німеччині: йому фірма зробила безцінний подарунок — 300 кв. м першокласного дубового паркету, виготовленого в Звенигородці, Ніжині, Славуті, Коростишеві. У лісгоспах, куди свого часу «Алексис» поставив новітні паркетні лінії відомих фірм «А. Коста» та «Вайніг».

Чимало цікавого за останнє десятиліття довелося побачити й на рідних теренах. Скажімо, в Рівненській області на Малинському деревообробному підприємстві виготовляють клеєний тришаровий євробрус для виробництва вікон, на Клесівському та Ківерцівському (Волинь) — столярні щити з дрібнотоварної соснової деревини та багатошарові клеєні щити з лущеного шпону м'яколистяних порід. Використовують, по суті, малоцінну сировину, яка не має збуту. З неї ж у Миргородському (Полтавщина) та Хотинському (Буковина) лісгоспах отримують індустріальний паркет, у Новограді-Волинському (Житомирщина) налагодили випуск мозаїчного... Невипадково, ймовірно, досвідом роботи наших підприємств почали цікавитися росіяни. У сусідній країні зрозуміли, що пішли неправильним шляхом, забравши в лісівників переробку, і тепер ось повертаються назад: буквально днями уряд ухвалив рішення про повне скасування мита на високотехнологічне деревообробне обладнання, яке не випускається в Росії. Таким чином створюються умови для інвестицій. Російська преса назвала ці рішення історичними. Українська ж своїх переробників обливає брудом. Але це так, до слова...

— Відкривши в 1992 р. представництво фірми в Україні, — говорить його керівник Валентин Марченко, — поставили собі за мету посприяти тому, щоб якість вітчизняних виробів відповідала європейському рівню: починаючи з чорнових меблевих заготовок і паркетної фризи перейти до готових виробів у вигляді класичного паркету, паркетної ламелі, різного шпону, клеєного багатошарового бруса, клеєних багатошарових щитів із масиву та лущеного шпону для будівельної, меблевої індустрії тощо. На це пішло 12 років, і сьогодні з упевненістю можемо сказати, що мети досягнуто. На першому етапі замінили застарілі гатерні російські лісорами на нові стрічкові, брусувальні та багатопильні верстати провідних західних виробників — у 80 лісгоспах країни нині працює таких 125. Лише відходи від розпилювання зменшилися з 30 до 5 відсотків. Паралельно встановили понад 235 одиниць сучасного заточувального обладнання.

Для того, щоб не перевозити пиломатеріали в свіжорозпиляному вигляді, а отже, запобігти запарюванню та посинінню продукції, збільшенню транспортних витрат, слід мати сушильне господарство. Із забезпечення ним почався другий етап переоснащення — лише в 2002–2003 рр. у лісгоспах встановили 20 сушильних камер із теплоенергетичними установками (за весь період співпраці — понад 50). Це дало можливість продавати дубові й хвойні заготовки вологістю 7–10 відсотків, а також сухі пропарені букові, отримуючи від цього додаткові прибутки. Наявність сушильного господарства підштовхнула до наступного кроку — встановлення обладнання для виготовлення цілком готової продукції: класичного та індустріального паркету, паркетної ламелі, клеєних щитів. Лінії та верстати такого призначення вже мають 9 лісгоспів і 2 приватні підприємства. Може виникнути питання про ціни — ми й тут відкриті. Прочитайте каталожні й порівняйте з нашими — вони відрізняються в бік зменшення. Річ у тім, що працюємо безпосередньо з фірмами-виробниками, багато з яких надали нам ексклюзивні права на постачання лісопильного обладнання. Нас знають, нам довіряють, до того ж ми закуповуємо продукцію великими партіями.

Якщо підсумувати, то всього за минулі роки нами було встановлено обладнання на 18 млн євро. Крім того, створили сервісну службу, мабуть, єдину серед багатьох іноземних фірм.

— Ви, Валентине Олександровичу, постійно говорите про поглиблену переробку...

— Бо вважали й вважаємо, що не круглий ліс потрібно продавати, а вироби з нього. Коли країна експортує кругляк, то втрачає можливість створювати додаткові робочі місця, поповнювати бюджети, підвищувати рівень життя працівників галузі. Кругляк закуповують меткі ділки, везуть його до Польщі, Словаччини, прибалтійських країн, там переробляють, сушать і перепродують далі. Таким чином інвестиції йдуть туди, а не в Україну, там сушильне господарство встановлюється, переробну базу створюють. Ми ж усіляко сприяємо тому, щоб глибока переробка була в Україні.

— І наскільки я знаю, ще й організовуєте навчання деревообробників.

— Лише протягом перших п'яти років фірму відвідали понад півсотні делегацій з усіх областей. Приїжджали не лише керівники галузі, а й майстри, інженери, оператори... Навчали їх азів, знайомили з новітніми технологіями. Після 1996 р. ми вже не рахували делегацій. Разом з Держкомлісгоспом і на базі підприємств системи організовували семінари, запрошували на них фахівців з Німеччини, Голландії, Швейцарії, ті показували, розповідали...

Момент істини

Отже, «Алексис» — це не лише потужний оптовий покупець продукції лісопереробки та фанерної сировини. Це ще й інвестиції в переоснащення деревообробки (надає вигідні безвідсоткові кредити для закупівлі обладнання та інструменту провідних західних фірм), це консультації та навчання персоналу, безпосередня активна участь у створенні новітніх технологій в Україні, яка, між іншим, є батьківщиною засновників. Така думка про фірму в лісгоспах країни. Чому ж зовсім інша вона в приватних деревообробників? Як пов'язати зі сказаним вище твердження авторів цитованої на початку цього матеріалу статті «Лісові генерали...» про те, що фірмі в Україні «приносить неймовірні тіньові прибутки «дров'яний бум»? Прошу пояснити Валентина Марченка.

— Почнімо з останнього, — погоджується він. — За всі роки роботи на українському ринку жодного кубометра дров, тобто технологічної сировини, фірма не закуповувала. Торік, про який ідеться, імпортували лише 81,8 тис. м³ лісопродукції, з неї 80 відсотків — готові вироби. Це підтверджують митні документи, на підставі яких здійснювали розрахунки з постачальниками. Що стосується звинувачень, які прозвучали під час проведення «круглого столу» деревообробників... Звернімося знову до цифр. Як відомо, торік Україна експортувала 2608 тис. м³ лісоматеріалів. «Алексис» за той період закупив 81,8 тис. м³. Тобто менше ніж 3 відсотки від загального обсягу продажів. І цим самим він істотно вплинув на стан внутрішнього ринку? Посприяв «перетворенню України на головного загальноєвропейського постачальника сировини»?

— Але ж саме в цьому фірму звинувачували й звинувачують. Хоча цифри не є секретними, і їх неважко перевірити. У чому річ, Валентине Олександровичу?

— Цифри справді відкриті, але наводити їх тим, хто кидає камінь у наш город, просто невигідно. Вигідно нагнітати обстановку, шукати ворога, робити гучні заяви через пресу, телебачення. Просто «Алексис» заважає певній групі панів, бо працює прозоро, не має справ із різними офшорними зонами. Це по-перше. По-друге, лісгоспи були змушені вдатися до нехарактерної для них діяльності — переробки деревини — тоді, коли прийшла в занепад деревообробна, меблева промисловість, а галузь отримувала з держбюджету дедалі менше коштів. Німецька фірма допомогла багатьом технічно озброїтися. Вона не лише прямо інвестувала 640 тисяч євро, а надала, не боячись повторитися, 18 млн євро інвестицій у вигляді безвідсоткового кредиту зі строками погашення від 6 місяців до 4 років під закупівлю обладнання для поглибленої переробки деревини. Це дало можливість підприємствам Держкомлісгоспу вийти з різною продукцією, яка раніше в державі не випускалася, на ринки Західної Європи, до того закриті для українців.

Тепер як гриби після дощу почали з'являтися приватні цехи, заводи, комбінати. І всім потрібна деревина. Причому якомога більше й за найнижчою ціною. Ось і залунали голоси: заборонити експорт сировини, забрати переробку в лісгоспів. А те, що в їхніх цехах працюють понад 65 тисяч осіб, що до Зведеного бюджету лише торік було перераховано у вигляді податків 464 млн гривень, наче б і не аргументи. Ні, заборонити, забрати, переділити. Ми аж ніяк не виступаємо проти тих приватних деревообробних фірм. Але ми за рівні умови для всіх, за прозоре конкурентне середовище на ринку деревини, за чесну конкуренцію. Ось тоді не буде в пресі статей на кшталт «Лісових генералів...», побудованих на вигадках, висмоктаних із пальця фактах.

На сміх усій Європі

«Кумедним пунктом», як пам'ятають читачі, автори цитованої статті назвали запроваджену Держкомлісгоспом у статистичну звітність «дров'яну деревину для технологічних потреб». «Нічого подібного ніде у світі немає». «Тільки Україна чомусь досі заготовляє й постачає до Європи дрова...» Читаєш і дивуєшся «обізнаності» зі світовою практикою як громадських діячів, так і колег-журналістів. Яка насправді та практика, лише один приклад — з побаченого в Австрії. Там, як і загалом в ЄС, надзвичайно велику увагу приділяють саме деревному паливу — питома вага його в енергетичному балансі досягає 20 відсотків. Деревообробний завод в Іббсі, скажімо, віддає місцевій теплоелектроцентралі близько 300 тисяч складометрів кори на рік — вироблена енергія надходить до центральної енергосистеми країни, а підприємство за використану платить пільгову ціну, оскільки є, по суті, співвиробником її.

Історично склалася думка, що дрова — це архаїка, джерело енергії періоду кам'яної сокири. Таке твердження, кажуть австрійці, не відповідає дійсності, бо деревне паливо — найефективніше, особливо в лісопромисловості. Використовувати його означає йти шляхом пристосування до стандартів Кіото, шляхом обліку й економії невідновлюваних енергетичних природних ресурсів, зменшення енергоємності промислового виробництва. Деревні відходи як паливо мають чимало суттєвих переваг: у їхньому складі практично немає сірки, є можливість спалювати вологі відходи, досить низькі емісія двоокису вуглецю та корозійна агресивність димових газів, низька порівняно з добувним паливом ціна. Тому австрійці обома руками голосують за дрова. У 2010 р. планується отримувати 12 відсотків енергії з відновлюваних джерел — у цьому плані країна є лідером ЄС.

А ми з усмішкою про «дров'яну деревину», про якісь «дрова для Самоплавського». На сміх усій Європі.

Тієї деревини справді багато, і підприємства намагаються її продавати. Пригадую розповідь директора ДП «Уманський лісгосп» Черкаської області Василя Минченка: «Не знаю, що б робили з дровами, якби не експорт. Були часи, коли на складах лежало їх до 5 тис. м³. Збуту не було, бо села газифіковані. Знайшли ринок у Туреччині — і зняли проблему. Те, що раніше гнило, тепер приносить валюту».

А ми з ярликами на фірми-експортери. Та таким, як «Алексис», потрібно подякувати, підтримати, може, й пільгові умови для подальшої діяльності забезпечити, адже інвестує нашу економіку, допомагає відкривати нові робочі місця. Ні, труїти її, дзьобати.

Європейський ринок завоювати непросто. Якщо це вдалося, то потрібно з ним дуже обережно працювати. Втратити легко.

Не наламати б  дров.

Микола ПУГОВИЦЯ.

Робітнича газета
9/09/2005