Проблеми боротьби з сказом в Україні та на території Чорнобильської зони відчуження

Ця цікава стаття нещодавно з'явилася на сайті Чорнобильська зона відчуження у зв'язку з нападом скаженої вовчиці на персонал станції. М.П.

Зазначимо одразу, що простої, однозначної відповіді на поставлені запитання немає, як немає й швидкого та ефективного способу побороти сказ у чорнобильській зоні відчуження.
Щоб зрозуміти суть проблеми, потрібно зрозуміти кілька важливих складових, які формують ядро виниклої проблеми.
Перше – існують справді значні проблеми боротьби зі сказом*, як таким. Проблеми ці пов'язані не лише з відсутністю оцінки епідеміологічного стану в зоні відчуження, а й проблеми боротьби (профілактики) зі сказом в Україні. Особливо в популяціях диких тварин.
Так, за даними Українського науково-дослідного протичумного інституту, епідеміологічна ситуація в Україні оцінюється як серйозна. Це пов'язано насамперед із порушенням, після розпаду СРСР, ефективної системи боротьби зі сказом. За часів СРСР в Україні захворюваність на сказ становила поодинокі випадки. Сьогодні ситуація трохи погіршилася.
Сьогодні ж в Україні спостерігається стійке збільшення кількості тварин – бродячих собак і кішок, заражених сказом (ідеться про безпритульних тварин). За даними Державного науково-дослідного інституту лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи у 2006 році було зафіксовано 778 хворих бродячих кішок і собак. У 2007 році вже 1169. У 2008 році 1181.
Зазначимо основні проблеми в Україні, пов'язані з профілактикою сказу.
• Відсутній закон, який би суворо регламентував утримання собак. Необхідна повна вакцинація собак і юридична відповідальність власників собак у разі укусів собаками людей.
• Не проводиться нагляд і вакцинація безпритульних (бездомних) собак і кішок.
• Україна не бере участі в Європейській програмі з ліквідації природних осередків сказу шляхом пероральної імунізації антирабічною вакциною диких тварин.
На цьому тлі стають видні контури проблеми в боротьбі зі сказом і стає зрозумілим коріння інциденту із зараженим сказом вовком, що стався на Чорнобильській АЕС.

Роль вовка та інших м'ясоїдних у поширенні сказу
Для справедливості варто зазначити, що вовк справді вважається однією з найнебезпечніших тварин у разі його зараження вірусом сказу. Ця тварина сильна, швидка й витривала. Вченими відзначається, що вовк може покусати велику кількість людей, завдаючи глибоких, рваних ран. Відомий випадок, коли скажений вовк за неповні дві доби пройшов понад 150 км, покусав 25 осіб, 50 домашніх і, треба думати, не меншу кількість диких тварин і таким чином створив обширний осередок інфекції. Крім того, у стані сказу вовк, стаючи на задні лапи й цим скуповуючи рухи людини, намагається вкусити її в голову, шию та плечі. Скажений вовк може й загризти людину.
Водночас давайте холоднокровно й без істерики проаналізуємо статистику та оцінимо небезпеку зараження людини сказом саме від вовка.
Як часто саме вовк є причиною зараження людини сказом?
Виявляється, що близько 80% випадків зараження людини сказом від диких тварин відбувається від контакту з лисицею. Саме лисиця є основним переносником сказу серед диких тварин. Решту посідають єнотовидні собаки, борсуки, вовки. Варто зазначити, що дикими поширювачами сказу є ще й кажани. В Європі в останні роки комахоїдні кажани є серйозною проблемою поширення вірусу сказу. Такими країнами є – Нідерланди, Данія, Німеччина, і меншою мірою Франція, Іспанія, Словаччина, Росія.

Проблеми «простих» рішень
Аналізуючи джерела зараження людини сказом, доходимо висновку, що вовк далеко не основна загроза щодо поширення сказу для людини. Вовк перебуває на других або третіх ролях у формуванні епідеміологічної ситуації щодо сказу й перебуває на одному рівні з єнотовидною собакою, борсуком та іншими тваринами. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що ефективність відстрілу тварини з метою зниження загрози зараження сказом персоналу ЧАЕС і зони відчуження не матиме належного ефекту. Загроза нападу диких тварин, заражених вірусом сказу, на персонал ЧАЕС залишиться навіть у разі проведення відстрілу.
Торік Адміністрацією зони відчуження відстріл тварин (вовка) уже проводився. Сьогодні ми бачимо ефективність і результат такого заходу – шестеро заражених сказом людей. Чи варто знову наступати на ці граблі?
Як показує практика, винищення вовка в заповідниках лише погіршує епідеміологічну ситуацію щодо сказу. Так, за даними білоруських учених, відстріл вовка в заповідниках призвів лише до погіршення ситуації зі сказом. Причина полягає в тому, що вовк природний конкурент лисиці. Присутність вовка завжди пригнічує популяцію лисиці. При відстрілі вовка популяція лисиці збільшується і, як наслідок, збільшуються випадки сказу. Аналогічна ситуація і з бездомними собаками.
Неважко припустити, що в разі реалізації сценарію відстрілу вовка буде спровоковано чергове спалахування сказу і в чорнобильській зоні відчуження.
Варто зазначити й інші негативні наслідки відстрілу. У вовків, залежно від їхніх індивідуальних особливостей, існує пасивно-оборонна реакція на людину. Тобто вовки, що мешкають у природі, мають потужний захисний блок – вроджену боязнь людини. На думку зоологів, при відстрілі вовка порушується структура вовчої родини, що призводить до зміни поведінки молодих вовків. У результаті формуються зграї з порушеною структурою. Такі зграї не мають чітких територіальних прив'язаностей і, як правило, мають дуже низьку ефективність полювання на диких тварин. Вовки стають агресивнішими, нахабнішими, менше бояться людини й стають здатними заходити в населені пункти для пошуку їжі. У такій ситуації ризик нападу вовка на людину в районі Чорнобильської АЕС лише збільшиться.

Резюмуючи щодо проблеми відстрілу вовка, можна зробити такі висновки:
1. Вовк не є основним поширювачем сказу. Зміна чисельності тварини не здатна знизити ризик зараження людини сказом на ЧАЕС і в чорнобильській зоні відчуження.
2. Доведено, що при відстрілі вовка ситуація зі сказом лише погіршується за рахунок зростання популяції лисиці та зростання кількості безпритульних собак. Ці тварини є основними переносниками сказу.
3. Відстріл вовка призведе до порушення усталеної популяційної структури хижака, що може призвести до появи агресивних і небезпечних особин. Це своєю чергою збільшить імовірність появи вовків у місцях роботи людини в чорнобильській зоні відчуження.

Практичні рекомендації

Які ж заходи зі зменшення ризику захворювання на сказ у зоні відчуження та на ЧАЕС можна запропонувати?
Перше – необхідно систематично проводити пероральну антирабічну вакцинацію диких тварин у зоні відчуження (розкидання принад, що містять вакцину проти сказу).
Друге – критичні групи робітників зони відчуження та персоналу ЧАЕС повинні пройти вакцинацію проти сказу. Критична група – це робітники, які за своїми виробничими завданнями можуть перебувати в місцях потенційних зустрічей з вовком та іншими тваринами, носіями вірусу сказу.
Третє – проведення інструктажів з персоналом ЧАЕС і Чорнобильської зони відчуження. Необхідно пояснити й НАВЧИТИ людей, як уникнути несподіваних зустрічей з вовком, і пояснити людям правила поведінки при зустрічі з хижаком.
Інструкції мають бути розроблені фахівцями-зоологами. За можливості доцільним було б проведення науково-інформаційних семінарів на ЧАЕС про правила безпечної поведінки при перебуванні в зоні відчуження за межами промплощадки. Важливо зазначити, що зона відчуження, і саме зоогенний чинник, несуть багато потенційних загроз для здоров'я персоналу ЧАЕС і працівників зони відчуження. Варто зазначити й небезпеку укусу змій, укусів комах (у 2008 році від укусу шершня загинув працівник у зоні відчуження). Важливо також знати й правила поведінки при зустрічі з великими копитними, що мешкають у чорнобильській зоні відчуження.
Також варто звернути увагу, що прояв сказу в диких тварин має сезонний характер. Найнебезпечніші місяці – травень і кінець серпня-вересень. У ці періоди персонал ЧАЕС і зони відчуження повинні бути добре поінформовані про можливі ризики зараження сказом.

Епілог. Наслідки великої проблеми

Відсутність чіткого розуміння ситуації, що склалася, є наслідком відсутності в українській частині чорнобильської зони відчуження систематичних наукових спостережень за дикою природою загалом і за дикими тваринами зокрема. У результаті ми не маємо джерела оперативних і достовірних даних про стан тваринного світу зони відчуження, ґрунтуючись на якому можна було б забезпечувати інформацією та рекомендаціями АЗВ, ЧАЕС, ЗМІ та інші зацікавлені організації. Відсутність науки – це й відсутність джерела інформації для населення.
Очевидно, що в зоні відчуження назріло питання про створення окремої організації (з незалежним від виконавчої влади джерелом фінансування), яка б проводила зазначений комплекс робіт. Найоптимальнішим, на думку більшості вчених, було б створення державного заповідника.

*Примітка:
Трохи про сам сказ.
Сказ – це вірусне захворювання, яке передається при укусі та, увага, ослинюванні людини скаженою твариною. Небезпека цього захворювання полягає в його 100% летальності. Єдиним засобом проти сказу є вакцинація. Після контакту зі скаженою (або підозрілою на сказ) твариною необхідно одразу ж звернутися до найближчого медпункту, оскільки успіх вакцинопрофілактики сказу безпосередньо залежить від того, як швидко потерпілий звертається по допомогу до лікаря. За даними медиків, якщо людина звернеться по медичну допомогу лише на перший-третій день після укусу — шанс залишитися живим у неї є (згідно зі статистикою лише 60-70% потерпілих виживають).
Потрапляючи через шкіру в організм людини, вірус поширюється по нервових волокнах і досягає центральної нервової системи, де фіксується й розмножується в нейронах людського мозку, у вузлах основи мозку, а також у поперековій частині спинного мозку.
Основним симптомом захворювання на сказ тварин, який виявляється першим, є рясне слиновиділення. Власники домашніх тварин іноді думають, що їхній улюбленець просто вдавився, і намагаються допомогти. При цьому ризик зараження сказом сильно збільшується. Інші ознаки хвороби - занепокоєння, з'являється підвищена чутливість до звукових і світлових подразників, водобоязнь і втрата апетиту. Вірус виснажує тварин і призводить їх до загибелі. У цій ситуації не можна ігнорувати укуси навіть домашньої кішки, яка раптом стала поводитися неадекватно.

Література:

• Вовк. Походження, систематика, морфологія, екологія / Відп. редактор - д.б.н. Д.І. Бібіков. - М.: "Наука", 1985. - 608 с.
• Поширення, особливості екології та поведінки вовка (Canis lupus) на території України. Шквиря М. Г. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.08 — зоологія. — Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. Київ, 2008.
• Полігон, де не стріляють. О. Ємельяненков Російська газета 9 вересня 2009 року http://www.rg.ru/2009/09/09/zapovednik-site.html
• Динаміка епізоотії сказу в Івановській області. Іванов О.В., Федоров В.П., Федорова Н.А. Матеріали Московського міжнародного ветеринарного конгресу.
• Історичні та сучасні аспекти проблеми сказу. Скрипченко Г.С., Пономаренко А.І., Рибакова Т.М. та ін. Український медичний часопис - №4 (36) – VII/ VIII 2003