Історія озеленення Харкова

Однією з дуже привабливих національних традицій українського народу є звичка оточувати своє житло зеленими насадженнями.

Цієї традиції вони дотримувалися й переселяючись до міст. Ще 200 років тому переважно саме через “садочок-райочок” вирішувалася проблема озеленення в містах нашої країни. Центрами ж розвитку садово-паркового мистецтва в цей період залишалися маєтки багатих землевласників, у яких створювалися справжні шедеври садово-паркової архітектури, що й досі приваблюють тисячі вражених туристів з усього світу.

Процеси урбанізації, які призводили до значного ущільнення міської забудови, тягли за собою різке скорочення озелененості території міст. Наслідком спроб містян розв'язати цю проблему стало виникнення протягом ХІХ ст. в адміністративних і громадських центрах країни скверів, бульварів, квітників, садів і парків.

Перші адміністративні кроки в напрямку озеленення нашого міста були пов'язані з відкриттям у Харкові в 1804 р. університету. Навесні того року, згідно з розпорядженням попечителя Харківського університету Северина Йосиповича Потоцького, на університетській гірці обер-форстмейстером (лісничим) Брінкманом було висаджено 120 молодих осик, беріз, лип, кленів і яблунь, узятих у громадських лісових дачах біля Куряжа, що належали місту. За дієвої участі того ж С.О. Потоцького на подарованих університету землях було розбито великий сад, частина якого призначалася для наукових і навчальних цілей (ботанічний сад, обсерваторія, а надалі й зоопарк), а частина – для прогулянок містян. Нині на цих територіях розміщений наш улюблений сад ім. Т.Г. Шевченка. Значні зрушення у справі міського благоустрою відбулися за часів каденції генерал-губернатора С.О. Кокошкіна. Саме завдяки йому на Катеринославській вулиці (нині – Полтавський шлях) було збудовано круглий басейн, який за його наказом оточили невеликим сквером, тим самим, у якому нині стоїть бюст Я. Свердлову. Свій внесок у зелений наряд нашого міста зробив і імператор Микола I, який у 1852 р. відвідав Харків. Він звелів обсадити тополями тодішнє плацпарадне місце (район нинішньої пл. Руднєва). Йому ж ми зобов'язані й першими спробами садіння дерев уздовж міських вулиць. Для вирощування саджанців на Дунінській леваді (район Центрального ринку) було облаштовано „школу” тополь. А вже у вересні 1853 р. саджанці з цієї школи знайшли своє постійне „місце служби”: 14 із них зазеленіли на набережній р. Лопань, 37 – замінили своїх підсохлих попередників на плацпарадній площі, 5 дерев прикрасили Катеринославську вулицю, а 16 – тротуар набережної від великого Лопанського мосту до будинку Павлова. У 1855 році турбота про міський бульвар була покладена на найнятого для цього садівника Зеленса, за що йому було вирішено платити жалування з міської скарбниці.

З наростаючою увагою за часів царизму ставилися до проблеми зеленого наряду населених пунктів органи місцевого самоврядування, чий вплив на життя міста значно посилився після введення в дію Міського положення в 1870 р.
Питанню благоустрою міського саду, який подарував землякам купець Карпов, було присвячено засідання Харківської міської думи від 26 липня 1871 р. під головуванням „мера” Є.С. Гордієнка. З цією метою думцями було утворено спеціальну комісію і вирішено запросити досвідченого садівника на солідний оклад у 600 рублів на рік. Але виправити становище було дуже непростим завданням, про що свідчить цікава стаття нашого славного земляка Миколи Федоровича Сумцова 1888 р. „Садові паралелі”. У ній стурбований мешканець Харкова вказував на „помітне й швидке погіршення” стану харківських садів, „незважаючи на милі молоденькі сквери, які там і сям яскраво зеленіють у піщаних степах вулиць”. Далі автор описує щасливі часи процвітання Карпівського саду, за часів його оренди паном Лаврентьєвим, а також цілої низки приватних садів, які „безперервним ланцюгом тяглися від Іванівки до Основи” (маєтку Квітки), а також сумну історію їх занепаду внаслідок проведення залізниці.

6 вересня 1872 р. харківський поліцмейстер видав наказ, який пропонував господарям будинків, розташованих на 25 найбільших вулицях і площах Харкова, садити дерева біля своїх володінь, причому породи дерев (липа, клен, сосна, берест) були чітко розподілені за відповідними вулицями.

На урочистому засіданні Міської думи від 21 квітня 1896 р. з нагоди 25-річчя діяльності реформованих органів самоврядування її тодішній керівник І.Т. Голенищев-Кутузов уже мав досить великий підсумковий матеріал для доповіді про досягнення в озелененні. Тут він із гордістю повідомив про закладення два роки тому першої ділянки нового муніципального парку вздовж Сумського шосе від бараків до Сокольників. Ви, мабуть, уже здогадалися, що йдеться про сучасний парк ім. А.М. Горького.

Долею міської зелені в ці роки продовжувала займатися садова комісія, яка свою діяльність спрямовувала, по-перше, на розширення площі зелених насаджень, а по-друге – на збереження раніше зроблених посадок. Діяльності цієї комісії на початку ХХ ст. ми зобов'язані чудовим сквером на площі Повстання (колишній Кінній площі), який тоді докорінно розв'язав проблему боротьби з пилом у цьому районі міста, а також розширенням Міського парку по Сумському шосе до 28 десятин (1 десятина = 1,09254 гектара), на яких було висаджено 636 000 штук саджанців ялини, сосни, дуба, клена та каштана з приміських лісів і власних міських розсадників.

Піклуванням тієї ж комісії Театральний сквер було прикрашено бронзовими бюстами Пушкіна й Гоголя. А 21 серпня 1901 р. нею було затверджено обов'язкову для виконання всіма мешканцями міста цікаву постанову “Про порядок утримання в справності міських садів, скверів і бульварів”, у якій, зокрема, суворо заборонялося розпивати там алкогольні напої (на відміну від сучасних зелених зон). І хоча маловодний Харків був змушений долати серйозні перешкоди на шляху до озеленення, завдяки активності Міської думи та ентузіазму містян справа потроху просувалася вперед. Про це свідчить урочисте відкриття у 1907 р. міського парку (ім. Горького), насадженого силами студентів і школярів протягом попередніх 14 років.

Тим часом робітничі околиці, забудовані одноповерховими будиночками, обходилися в найкращому разі традиційним подвірним садочком.

Про шкоду, завдану харківській зелені низкою воєн і революцій, у своїй доповіді Президії Окружного виконкому робітничих, селянських і червоноармійських депутатів у 1928 р. доповів голова управління благоустрою Харківкомунгоспу Васильченко: „У перші роки революції багато з наших громадських садів являли собою купу сміття зі зруйнованими огорожами, з численними поламаними деревами та кущами. Особливо наші парки й сади постраждали в голодному 1921 році”. Етапним у плані відродження зелені стало видання Раднаркомом України “Декрету про охорону зелених насаджень у містах та інших населених пунктах України”, який було підписано Х. Г. Раковським 29 травня 1922 року. Цим урядовим актом у правові рамки було поставлено питання захисту міської зелені від навмисного пошкодження. Обов'язок охорони зелених насаджень у містах офіційно покладався на місцеві відділи комунального господарства, яким було надано право встановлювати штраф за пошкодження дерев і кущів, а в разі потреби й вимагати через суд покарання винних як за кримінальні злочини.

З метою розвитку цього декрету було розроблено інструкцію, яка, зокрема, говорила: „Відкомгоспи виходять із поданням перед військовим командуванням про покладення на військові караули й патрулі в районах їхньої охорони обов'язку затримання винуватців знищення та шкідництва насаджень і поросту”.

Зеленому наряду «першої столиці» приділялася особлива увага. І з весни 1923 р. розпочалася систематична й планомірна робота з відновлення зеленого господарства нашого міста. Уперше з початку революції замість знищених дерев і кущів тоді було висаджено 8000 нових. Знову зазеленіли 14 скверів загальною площею 7 десятин 75 кв. сажнів, розкрилися назустріч сонцю 30 000 квітів. Ці зелені острівці були обладнані 98 лавами, 9-ма електричними ліхтарями та 52-ма водопровідними кранами, а до кінця 1925 р. більш-менш відбудовано було вже 25 „декоративних одиниць”. Тоді ж були проведені значні роботи з упорядкування вкрай занедбаного університетського саду площею 1800 квадратних сажнів. Було викорчувано 130 здичавілих і пошкоджених дерев, проведено розпушування ґрунту на центральній алеї та її планування, облаштування квітників, встановлено 100 лав для відпочинку. Для охорони відновленого саду там щодня на роботу виходило 3 сторожі. На відновлювальні роботи по міському комунальному парку (ім. Горького) на 1923-24 рік було відпущено цілих 3 690 крб. золотом.

Потреба в садивному матеріалі в 1925 р. перевищила можливості місцевих розсадників, тому довелося закупити 36 000 саджанців дерев і кущів 28 видів 83 різновидів у знаменитих садах Умані та Кременчука. У 1926 р. відновилося перервене війною залісення пісків на околицях Харкова.

Осінь 1927 р. напередодні святкування 10-ї річниці революції була відзначена посадкою 6 503 дерев уздовж 8 центральних вулиць і утворенням 5 бульварів. У 1928 р. із 12 882 десятин земельної площі нашого міста лісові насадження займали близько 2000 десятин, але лише 178,5 дес. припадало на декоративні насадження загального користування (парки, сади, сквери, квітники).

З початком реконструктивного періоду служби озеленення поступово стали переходити від захисту й відродження старої міської зелені до розгортання робіт із зеленого будівництва на нових площах.

В осінні місяці 1927 р. було закладено новий парк площею 60 десятин на Павловій дачі, яка загрожувала місту осередками малярії й тому потребувала проведення великих гідротехнічних і земельних робіт. Розгорнулися також роботи зі створення соснових посадок на Диканівці, Новоселівці, Григорівці. Йшов масований наступ на міські яри, упорядковувалися береги харківських річок. У цих роботах брали участь і Міський відділ комунального господарства, і Всеукраїнське управління лісами, і кооперативне товариство „Пасічник-садівник”, і Всеукраїнське товариство захисту тварин і рослин „Живрас”, і Управління залізниць. Щороку проводилися тижні лісосадіння, до роботи залучалися школярі, безробітні харків'яни.
Складений у цей час п'ятирічний план розвитку зеленого господарства передбачав проведення значних посадок, „які б захищали Харків від вітру й пісків”.

Сквер біля будівлі Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (нині пл. Конституції). 30-ті рр. ХХ ст..
Особливі надії в цьому сенсі покладалися на організацію на базі природного листяного лісу в Сокольниках-Померках лісопарку площею понад 400 га. Після встановлення нової міської межі, здійсненого у 1922 р. Харківським губернським лісовим управлінням, у розпорядження Харківського міського відділу комунального господарства актом від 25 жовтня 1923 року були передані лісові ділянки в Померках. Нові території міських лісів являли собою безсистемну мозаїку дачних володінь, вирубок і посадок. Уже в 1929/30 р. у цьому районі були розчищені понад 5 гектарів площі, прорізані перші дороги й стежки. Планова комісія міськради в 1931 р. відзначала, що організація лісопарку вимагатиме чималих капіталовкладень на лісовпорядкування, обладнання читальні, кінотеатру, буфету, прокладання трамвайної лінії (рух цією лінією відкрився того ж року). «Лісопарк необхідно перетворити на основну базу літньої культурно-просвітницької та масово-політичної роботи і місце масового відпочинку трудящих» – підкреслювалося міським керівництвом. Лісопарк мав також стати першою частиною 50-кілометрового зеленого кільця, покликаного захистити місто від вітрів, що значно погіршували санітарний стан першої столиці.

Сквер із каскадом на Спуску Халтуріна. Автор ландшафтний архітектор, доцент ХІІКС А. С. Маяк. 1950 р.

У своїй доповіді «За більшовицьку перебудову комунального господарства», зробленій 16 квітня 1932 р., секретар ЦК, Обкому та Харківського міського комітету КП(б)У Р. Я. Терехов вразив присутніх повідомленням, що лісопарк, який створюється в північній частині Нагірного району Харкова, буде одним із найбільших парків Союзу і навіть Світу, оскільки він займе територію до 6 000 гектарів».

Історія харківського Лісопарку сповнена і щасливих, і трагічних подій. У 1940 році через його зелені зарості пролягла перша в СРСР дитяча залізниця «Мала Південна». Дитячі санаторії та піонертабори прийняли на відпочинок і лікування тисячі малюків. Чудово обладнані спортивні бази стали кузнею здоров'я харків'ян. А на сусідніх ділянках розташовані відкритий у 1977 р. Меморіальний комплекс Слави та відкритий у 2000 р. Меморіал жертв тоталітарного режиму.

Для всієї величезної країни наш Лісопарк став зразком грамотної та дбайливої побудови відносин із природою. Жорстокі бої Великої Вітчизняної знову боляче вдарили по зеленому вбранню Харкова. У своїй постанові №140 від 6 жовтня 1943 р. Голова виконкому Харківської міськради А. І. Селіванов і Секретар міськкому КП(б)У Чураєв повідомляли, що «німецькі окупанти або повністю знищили, або вирубали на 70-80%» більшість зелених насаджень.

Головний вхід до парку ім. А. М. Горького 1950 р.

Першої осені у звільненому місті було постановлено висадити 25 000 штук дерев. Десятки скверів зазеленіли на місці розібраних руїн.

За десятиліття з 1943 по 1953 р. у місті зазеленіли 2 892000 дерев і кущів. Знову задзвенів веселими голосами наш улюблений Лісопарк. 18 червня 1963 року депутати Харківської міськради ухвалили постанову «Про створення Лісопаркового господарства Харкова». Першим директором цього господарства було призначено колишнього голову міськвиконкому, ректора ХІІКС А. Ф. Михайлика.

Нині лісопаркове господарство Харкова загальною площею 2092 гектари насилу витримує зросле техногенне навантаження густонаселеного мегаполіса. Найбільшим (1825 гектарів) і найпопулярнішим лісовим масивом Харкова є Лісопарк Сокольники-Померки. Климент Аркадійович Тімірязєв сто років тому вказав: «Якщо припиниться робота зеленого листка, – яким би то не було органічним життя на Землі кінець». Не хотілося б перевіряти його правоту на досвіді нашого міста.