Йосип Конрадович Пачоський (до 140-річчя від дня народження)

Власне, Й.К. Пачоський народився в грудні і його 140-річчя давно минуло, але... Ця стаття розміщена на сайті "Історична Волинь" учора ввечері, і раніше я її не зустрічав. Прочитав із задоволенням. Дізнався багато нового про вченого, якого знав як степового фітоценолога, що залишив цікаві роботи з Херсонської губернії та брав активну участь у дискусіях про минуле й майбутнє наших степів. Виявляється - Пачоський - польський учений, і його наукова та громадянська спадщина значно вагоміша й різноманітніша, ніж я раніше думав. М.П

На засіданні Київського товариства природознавців 30 січня 1888 р. професор зоології Київського університету І. В. Бобрецький, клопочучись про надання наукового відрядження молодому, 24-річному Йосипу Пачоському, сказав: «Пан Пачоський однаковою мірою володіє відомостями як із систематики рослин, так і з систематики тварин..., являючи собою такий рідкісний нині тип натураліста в лінеївському розумінні». Таким натуралістом у лінеївському розумінні Йосип Пачоський залишався все життя і зробив неоціненний внесок у розвиток ботаніки, зоології, лісознавства, охорони природи, науковедення.

Юзеф (Йосип Конрадович) Пачоський народився 8 грудня 1864 р. у польській родині в с. Білгородка Волинської губернії (Ізяславський р-н Хмельницької обл.). З дитячих років він цікавився навколишньою природою. Найбільше він любив екскурсії в ліс і полювання. Цю любов до природи він зберіг до кінця своїх днів.

Пачоський навчався в Рівненському реальному училищі та в Уманському училищі землеробства і садівництва. Його першим учителем ботаніки в Умані був (Владислав Скоробишевський, який згодом став директором Нікітського ботанічного саду в Криму. Свою вдячність учителю Пачоський виявив, назвавши на його честь новий для науки вид рослин Cytisus skorobiszewskii.

З 1888 р. Пачоський працює лаборантом-садівником у ботанічному саду Київського університету. У 1894 р. вивчає ботаніку під керівництвом професора Київського університету, відомого флориста, автора «Флори Середньої та Південної Росії» І. Шмальгаузена. Проте навчання він не закінчив і диплома про закінчення університету не отримав.

У 1897 р. Й. К. стає активним членом Київського товариства дослідників природи, яке систематично відряджає його в різні регіони країни для вивчення флори і фауни. З 1888 по 1893 р. він проводить дослідження рослинності причорноморських степів, низов’їв річок Дон і Дунай, Криму та Кавказу, калмицьких степів. З науковими повідомленнями про свої експедиційні дослідження Й. К. неодноразово виступав на засіданнях товариства. У «Записках Київського товариства природознавців» були опубліковані перші наукові роботи «Нариси флори околиць м. Умані» (1887), «Матеріали для флори Заславського та Ковельського повітів Волинської губернії» (1888), «Про фауну і флору околиць м. Володимира-Волинського» (1888), «Про рослинність м. Миколаєва» (1889), «Опис нових і маловідомих рослин Херсонської губернії» (1889) та ін.

У 1894 р. Й. К. переїжджає до Петербурга і вступає на роботу до Імператорського С.-Петербурзького ботанічного саду, де в 1894—1895 рр. виконує обов’язки помічника хранителя музею. Влітку 1894 р. коштом Департаменту земельних поліпшень Пачоський був відряджений на Полісся для вивчення впливу осушення боліт на рослинність. Отримані матеріали лягли в основу капітальних ботанічних робіт «Флора Полісся та прилеглих місцевостей» (1897—1900) і «О formacjach roślinnych i o pochodzeniu flory poleskiej» (1900).

Навесні 1895 р. Пачоський переїжджає з Петербурга до Дублян поблизу м. Львова, де працює асистентом на кафедрі ботаніки Сільськогосподарського інституту. У цей період він проводить польові дослідження флори Західного Поділля, Буковини, Угорщини, Бессарабії.

У 1897 р. Й. К. був запрошений Херсонською земською управою на посаду губернського ентомолога. З цього часу починається тривалий чвертьстолітній етап у житті вченого, пов’язаний з роботою на півдні України. Головним завданням Й. К. як ентомолога було систематичне вивчення шкідників сільського господарства і розроблення заходів боротьби з ними. Свою роботу в Херсоні він почав із заснування ентомологічного музею, який незабаром був перетворений на природничо-історичний музей. Й. К. був призначений його директором і керував музеєм з 1898 по 1922 р. У 1906 р. Пачоський публікує «Пояснювальний каталог природничо-історичного музею Херсонського губернського земства». Музею були передані ентомологічною комісією колекція птахів і ссавців А. А. Браунера, гербарій 686 видів, зібраний І. З. Рябковим. Й. К. зібрав великі колекції рослин, комах, птахів, риб, мінералів. Гербарій постійно поповнювався зборами Пачоського не лише з Херсонської губернії, а й з інших територій — Волинської, Київської, Люблінської, Подільської та Полтавської губерній, Криму, Кавказу, Татр, Галичини, Австрії, Угорщини, і на 1905 р. колекція рослин налічувала 6000 зразків 1500 видів. З перших днів існування музею Й. К. обмінювався дублетами з багатьма ботаніками і гербаріями світу. Внаслідок інтенсивного надходження матеріалів, уже на 1909 р. налічувалося близько 20 тис. аркушів гербарію. У 1897-1919 рр. Й. К. була зібрана колекція плодів і насіння, що налічує 976 зразків. При музеї була створена бібліотека, яка постійно поповнювалася новими книгами і журналами. Таким чином, музей став великим науковим центром на півдні України. Для популяризації відомостей про шкідливих комах Й. К. писав науково-популярні статті, що друкувалися в газеті «Південь», у «Вістях Єлисаветградського товариства сільського господарства». Щороку в «Збірнику Херсонського земства» він публікував звіти про свою діяльність.

Працюючи в Херсоні, Й. К. проводив польові дослідження флори і фауни. Багато уваги він приділяв вивченню рослинного покриву Дніпровського повіту Херсонської губернії (нині Цюрупинський р-н Херсонської обл.). За матеріалами своїх польових досліджень, починаючи з 1902 р., він публікує 2 випуски ботаніко-географічного нарису «По пісках Дніпровського повіту».

З особливим інтересом Й. К. вивчав рослинний покрив Асканії-Нова. Він був ініціатором охорони цього унікального степового комплексу. За його порадою в 1898 р. господар садиби Асканія-Нова Ф. Є. Фальц-Фейн узяв під охорону 2 ділянки цілинних степів Асканії-Нова. Це був один з перших резерватів в Україні.

У цей період Пачоський вивчає рослинність не лише Херсонської губернії. У 1908 р. він здійснює поїздку до Бессарабії, де досліджує Кодри, північну частину Придністров’я. Внаслідок цієї поїздки вийшли у світ монографії Й. К. Пачоського «Матеріали до флори Бессарабії» (1912) і «Нарис рослинності Бессарабії» (1914).

Інтенсивно вивчаючи рослинний покрив, Й. К. у 1912-1914 рр. навіть свою відпустку проводив в експедиціях по Київській і Подільській губерніях. У 1913 р. в Херсонській губернії було створено спеціальне бюро з вивчення бур’янів, а в 1915 р. на Аджамській сільськогосподарській дослідній станції було організовано дослідну ділянку з вивчення бур’янів. Не полишаючи роботи в музеї, Й. К. керував роботами з вивчення біології бур’янів. Його помічником був призначений М. І. Лебедєв. Дослідження проводилися в 1915-1916 рр. Внаслідок проведених дослідів і спостережень була опублікована спільна праця Пачоського та Лебедєва «Результати дослідження бур’яново-польової рослинності на Аджамській сільськогосподарській дослідній станції» (1916).

У 1915-1917 рр. Й. К. вивчає рослинність долин Дніпра, Південного Бугу, Дністра і Північного узбережжя Чорного моря. 30 квітня 1917 р. його було одноголосно обрано почесним членом Товариства сільського господарства Південної Росії.

У 1918 р. в м. Херсоні було відкрито Політехнічний інститут. Й. К., не полишаючи роботи в музеї, обійняв посаду професора ботаніки. На агрономічному факультеті він читав лекції з морфології рослин і фітосоціології. Ці лекції були настільки захопливими, що їх відвідували не лише студенти, а й викладачі інституту та всі, хто цікавився проблемами ботаніки.
Лекції Й. К. з морфології рослин були опубліковані в 1919-1920 рр. у двох випусках у вигляді підручника «Морфологія рослин». «Це не описова морфологія чи органографія, яку ми зустрічаємо в багатьох підручниках і посібниках, — це філософськи продуманий курс, у якому ідея постійної еволюції організмів на земній кулі проходить від початку до кінця», — таку високу оцінку підручнику дав видатний ботанік професор Юр’ївського університету М. І. Кузнецов («Ботанічний огляд». 1922. Т. 1. № 2).

У 1921 р. в м. Херсоні вийшов у світ перший у світі підручник з фітосоціології «Основи фітосоціології» Пачоського.
Як уже зазначалося, Й. К. з особливим інтересом вивчав рослинність заповідника Асканія-Нова. Після лютневої революції 1917 р. заповідник перейшов у власність держави. На початку червня 1917 р. Міністр-Голова Тимчасового уряду князь Львов призначив Й. К. «комісаром Тимчасового уряду для охорони парку з видами рідкісних тварин, що вимирають, маєтку Асканія-Нова.
Після жовтневої революції в 1919 р. було видано декрет радянської влади про організацію в Асканії-Нова заказника «Чаплі», який перебував у віданні Наркомзему України. Навесні 1922 р. Й. К. було призначено завідувачем ботанічного відділу науково-степової станції заповідника «Чаплі». Осінь і зиму 1922-1923 рр. Пачоський провів в Асканії-Нова, займаючись науковою та адміністративною роботою. Результатом постійних стаціонарних спостережень над рослинним покривом заповідного степу стали його публікації «Спостереження над рослинним покривом степів Асканії-Нова в 1922 р.» (1928) і «Спостереження над цілинним покривом в Асканії-Нова в 1923 р.» (1924), «Цілинний заповідний степ Асканія-Нова» (1924).

Під керівництвом Пачоського в Асканії-Нова працював молодий талановитий ботанік-степовик С. А. Дзевановський. У липні 1922 р. Й. К., його син Конрад і Дзевановський організував тритижневу експедицію з Асканії-Нова до Криму — на Ай-Петринську яйлу.
Влітку 1923 р. Пачоський спільно з відомим лісознавцем Г. М. Висоцьким складають план Асканійського парку. У вересні 1923 р. Й. К. полишає Асканію-Нова і переїжджає до Польщі.

У період з 1923 по 1928 р. Й. К. — перший директор резервату Біловезька Пуща. Він інтенсивно досліджує рослинність Біловезької Пущі, проходячи щодня по 15—20 км. Результатом його наукових досліджень у Біловезькій Пущі була публікація статей «Świerk w ostępach Białowieży» (1925), «Dąbrowy Białowieży» (1926), «Lipa w masywie Białowieskim» (1928) та ін. У 1920 р. виходить у світ капітальна монографія Й. К. Пачоського «Łasy Białowieży».

З 1925 р. Й. К. — професор кафедри систематики і соціології рослин на природничо-математичному факультеті Познанського університету. У 1926 р. йому присвоюють почесне звання Doctor honoris causa. Спочатку Пачоський приїжджав для читання лекцій з Біловезької Пущі в зимовий період року, а в 1928 р. він переселяється до Познані. Працюючи в Познані, Пачоський поєднує читання лекцій з науково-дослідною роботою не лише в межах Польщі, а й на Балканах. У 1929 р. подорожує Югославією, приділяючи особливу увагу вивченню лісів Боснії. Результати цих досліджень були опубліковані в роботі «Lasy Bosny» (1929).
У 1930 р. Й. К. здійснив експедицію до Болгарії, під час якої були виявлені нові для флори Балкан види. Зібраний гербарій з 2800 зразків балканських рослин було передано до Гербарію Познанського університету.

У 1931 р. Пачоський виходить на пенсію. Кафедру, якою він завідував, було ліквідовано, а її персонал переведено на кафедру загальної ботаніки. У 1932 р. Й. К. купує садибу Серослав за 20 км на захід від Познані, де власноруч посадив понад 1000 саджанців плодових дерев і займався вивченням їхньої екології та морозостійкості. Уже після смерті вченого в 1952 р. вийшла у світ його робота «Dynamika uszkodzeń mrozowych naszych drzew owocowych», написана за матеріалами його помологічних спостережень. У 1938 р. Й. К. було відновлено на роботі в Познанському університеті. Він отримує звання заслуженого професора і продовжує працювати до 1939 р.

Під час німецько-фашистської окупації Польщі Пачоський перебував у м. Серославі. У лютому 1942 р. гестапівці звірськи побили онука Пачоського. Це тяжке потрясіння стало причиною смерті Й. К. Він помер 14 лютого 1942 р. на 78-му році життя від паралічу серця і був похований на кладовищі в с. Люсово за 4 км від м. Серослава. З ініціативи Познанського відділення Польського ботанічного товариства прах Пачоського в 1959 р. був перепохований на Cmentar Zasluzonych у Познані. На пам’ятнику вченого написано: «Творцю фітосоціології докторові Honoris causa Познаньського університету Юзефу Пачоському, дослідникові обширних територій польських, російських, балканських. Відділення Ботанічного товариства в Познані».

Наукова спадщина Пачоського складається з понад 300 робіт з ботаніки, зоології, географії, лісознавства, науковедення. Незважаючи на те що Пачоський за службовим обов’язком був переважно зоологом (ентомологом), його внесок у ботанічну науку є вагомішим, ніж у зоологію.

Його талант ученого-ботаніка повною мірою розкрився в таких чудових підручниках, як «Основи фітосоціології», «Морфологія рослин», «Wstęp do filogenii», «Podstawowe zagadnienia geografii roślin» у монографіях «Życie gromadne roślin», «Skice fitosocjologiczne», «Lasy Białowieży», «Biologiczna structura lasu», «Bioindukcia w państwie roślinnym», «Pietrowose lasu» та багатьох інших. Діапазон науково-дослідної діяльності Й. К. в галузі ботаніки був надзвичайно широкий — від систематики до фізіології рослин. Найбільший внесок він зробив у фітогеографію, систематику і фітосоціологію.

Як ботанік-географ Й. К. був одним із найкращих знавців рослинного покриву Східної Європи на просторі від Литви до берегів Чорного моря, від балканських лісів до калмицьких степів.

У своїх перших ботанічних роботах Й. К. описує флору і рослинність околиць міст Умань, Володимир-Волинський, Миколаїв, окремих регіонів Полісся, Волино-Поділля, Придніпров’я, Північного Причорномор’я. Цінність цих ранніх публікацій Й. К. Пачоського зростає з кожним роком. Детальні, майже топографічні описи флори і рослинності окремих регіонів, виконані молодим Пачоським, дають чудову основу для порівняльного вивчення флори і дозволяють встановити їхні антропогенні зміни.

Найбільшим внеском у регіональну флористику є «Флора Полісся та прилеглих місцевостей», опублікована в «Працях Санкт-Петербурзького товариства природознавців» (1897—1900). Досі це єдина флора для всього поліського регіону. Праця Пачоського «О formacyjach roślinnych i pochodzeniu flory poleskiej», що вийшла в 1900 р., — це перший опис рослинних угруповань Полісся і перша робота про генезис флори Полісся.

Завдяки науковій діяльності Пачоського в Херсоні причорноморські степи є одним з найбільш вивчених у ботаніко-географічному відношенні регіонів України. У роботі «Матеріали для флори степів південно-східної частини Херсонської губернії» (1890) дано обставинний історичний огляд вивчення флори Північного Причорномор’я. Слід зауважити, що до проведення його досліджень були лише фрагментарні розрізнені відомості про флору цього регіону.

Й. К. вперше описує нові для науки види рослин Cerastium shmalhausenii, Genista scythica, Centaurea hypanica, Nonna pulchella, Carex dubia. У 1914 р. він публікує «Херсонську флору», присвячену своїм учителям Скробишевському та Шмальгаузену. В об’ємному томі (548 с.) автор описує папоротеподібні, голонасінні й однодольні рослини краю. В основу написання «Херсонської флори» були покладені зібрані автором гербарні матеріали, що зберігаються в музеї Херсонського губернського земства. З 1500 видів флори Херсонської губернії Пачоський описав 335 видів, навівши детальні відомості про географічне поширення та умови місцезростання кожного виду. На жаль, вийшов лише 1 том з галузі описової флористики.

У період з 1915 по 1927 р. опубліковано тритомну працю Й. К. «Опис рослинності Херсонської губернії» (т. 1 «Ліси», 1915; т. 2 «Степи», 1917; т. 3 «Плавні, піски, солончаки, бур’яни», 1927). Особливий інтерес становить вступний розділ цієї книги, в якому він розглянув загальні закономірності будови рослинних угруповань і вперше ввів у науку нині широко поширені терміни: зональна, екстразональна й азональна рослинність.

Особливу наукову цінність становить синтетична теоретична робота Пачоського «Основні риси розвитку флори південно-західної Росії» (1910), в якій вперше сформульовано думку про реліктовий характер флори Волино-Поділля, яка послужила джерелом для формування флор Полісся та Причорноморських степів. Вихід у світ цієї роботи ознаменував собою кардинально новий етап флористичних досліджень у цьому регіоні.

Пачоський зробив свій внесок не лише у вивчення рослинного покриву України та Молдови, а й степів Калмикії. В опублікованій у 1892 р. роботі «Флористичні та фітогеографічні дослідження калмицьких степів» він дав першу ботаніко-географічну характеристику цього унікального регіону, розташованого на межі Європи та Азії.

Й. К. був чудовим систематиком рослин. Він описав нові для науки види Cytisus skrobiszewskii, Genista scytica, Euphorbia tanaitica, Asperula taurica, Ranunculus zapalowiczii, Cerastium schmalhausenii,Juncus tyraicus, Noma pulchella, Papaver albitlorum. Типи цих видів зберігаються в гербарії Херсонського краєзнавчого музею. Він був автором обробки родини Ranunculaceae у «Флорі Польщі» (Flora Polska, 1927).

Й. К. Пачоський — основоположник нової науки фітосоціології — науки про рослинні угруповання. Перші фітосоціологічні ідеї були викладені в роботі «Стадії розвитку флори» (1891). Він обґрунтовує виділення нової науки про генезис, життя і розвиток рослинних асоціацій (формацій) і називає цю науку флорологією, вказавши на її близькість до соціології. Він пише про те, що рослинні угруповання мають свою структуру і є стадіями розвитку рослинного покриву, розвиваючись від простіших за своєю структурою і біологією до складніших. Не зовсім вдалий термін «флорологія» для позначення науки про рослинні угруповання було замінено в роботі «Życie gromadne roślin» 1896) більш вдалим терміном «фітосоціологія».

Підсумком 30-річних фітосоціологічних досліджень Й. К. стала його монографія «Szkice fitosocjologiezne» (1925), в якій він розглядає історичний розвиток науки про рослинні угруповання з часів Александра Гумбольдта, який уперше ввів у науку термін «асоціація». На підставі багаторічного досвіду вивчення рослинного покриву Пачоський виділяє різні типи асоціації — агрегації або одновидові угруповання, в яких взаємини між рослинами виявляються в слабкому ступені, і гетерогенні угруповання, які складаються з елементів неоднорідних у генетичному, біологічному й екологічному сенсі. Рослини, що входять до угруповання, Й. К. поділяє на компоненти, які становлять основу угруповань, та інгредієнти — рослини, розташовані серед компонентів. Компоненти утворюють середовище рослинних угруповань і формують фітоклімат. Вказуючи на специфічність кліматичного режиму різних рослинних угруповань, Й. К. вперше обґрунтовує поняття «фітоклімат».
Свої фітосоціологічні ідеї Пачоський виклав у підручнику «Основи фітосоціології» ( 1921). Це був перший у світі підручник з фітосоціології.

Таким чином, Й. К. вперше ввів в науковий обіг термін «фітосоціологія» в Росії та Польщі. У Франції цей термін увійшов у науку лише в 1910 р. у США – 1917 р., у скандинавських країнах— у 1919 р. У російській геоботаніці цей термін міцно утвердився з 1910 р. Гарячим його пропагандистом був В.М. Сукачов, який виступив на його підтримку на XII з’їзді природознавців і лікарів. На III Всесоюзному з’їзді ботаніків у м. Ленінграді в 1928 р. фітосоціологія була піддана різкій критиці. «Члени рослинного угруповання пов’язані між собою лише екологічно; екологія і є єдиний шлях для вивчення закономірностей рослинного покриву; немає жодних спеціальних фітосоціологічних методів і немає потреби вживати термін „фітосоціологія"» — зазначалося в матеріалах з’їзду (Трасс, 1976). Було ухвалено рішення замінити термін «фітосоціологія» терміном «фітоценологія», який тривалий час вживався в радянській геоботаніці.

Свої фітосоціологічні ідеї Й. К. розвивав у роботах з лісознавства. Найвідомішою серед ботаніків і лісознавців Європи є капітальна монографія «Łasy Białowieży» (Poznań, 1930). У ній дано докладний аналіз типів лісу, одним із перших був застосований біометричний метод для аналізу деревостанів. Все розмаїття лісів Біловезької Пущі Пачоський зводить до 6 основних типів: 1) груди — широколистяні ліси з переважанням граба, з участю липи, ясена, берестка, дуба, підліском з неморальних трав, приурочені до найродючіших ґрунтів; 2) олесогруди — заплавні ліси, основу яких становить вільха чорна, з участю ясена, граба і дуба в притерасній частині; 3) вільшаники — антропогенно-похідний тип, під впливом випасання худоби гинуть лісові компоненти деревного ярусу, залишається тільки вільха; 4) ялинники — широко поширений тип лісу в Пущі, при цьому спостерігається широке впровадження підросту ялини в інші типи лісу; 5) соснові бори — також широко поширені в Біловезькій Пущі; 6) діброви — займають найменшу площу серед лісових формацій Біловезької Пущі, при цьому виділяються діброви, утворені Quercus robur і Quercus petraea.

Дібровам Біловезької Пущі Й. К. приділяє особливу увагу. Він вступає в дискусію з німецьким лісознавцем Ляутеншлагеном, який вважав, що діброви Біловезької Пущі мають штучне походження, оскільки приурочені до малопридатних ґрунтів і мають поганий ріст. Пачоський пише, що рослини взагалі рідко зростають в оптимальних для них умовах. Найважливішим чинником їх поширення є не фізичні умови місцезростань, а фітосоціальне середовище. На користь природного зростання дібров у Біловезькій Пущі свідчить цілий ряд рослин, які тут приурочені лише до дібров. Це Adenophora liliifolia, Astrantia major, Centaurée, phrygia, Cimicifuga foetida, Inula hirta, Laserpitium latifolium, Peucedanum cervaria, Pimpinella magna, Thalictrum simplex, Trifolium rubens. Ці види, а також Quercus petraea, Abies alba, Taxus baccata, Hedera helix у Біловезькій Пущі є реліктами міжльодовикового періоду.

Й. К. переконливо довів, що Біловезька Пуща є найкращим і найменш антропогенно порушеним лісовим масивом Європи. До цього серед лісознавців переважала думка, що найкращим і найменш антропогенно порушеним лісовим масивом Європи є ліси Боснії (Rubner, 1925). У 1928 р. Й. К. детально обстежив ліси Боснії і опублікував результати своїх досліджень у статті «Łasy Bosny» (Sylwan, 1929). Під час порівняльного вивчення лісів Біловезької Пущі та Боснії Й. К. Пачоський доходить висновку, що окремі невеликі масиви ялицево-ялинових лісів Боснії перевершують біловезькі ліси, але й загалом ліси Боснії сильно порушені і зв’язки з негативним впливом випасання худоби. Загалом же Біловезька Пуща є найкращим і найменш антропогенно порушеним лісовим масивом Європи У роботі «Bioiogicana itruotura lasy» (1928) Й. К. розглядає ліс як складний комплекс рослинного світу, ґрунту, клімату і тваринного світу і рекомендує вести лісове господарство на екологічній основі.

Наукові заслуги Й. К. були оцінені ще за його життя. Свідченням цьому є названі на його честь види рослин Centaurea paezoskii Kotov et Klok., Сytisus paсzoskii V. Krecz., Gagea paezoskii Grossh., Lamium paezoskianum Woroschilow, Allium paezoskianum Tuzson, Corydalis paezoskii Busch., Jurinea paezoskiana IIjin, Pyrethrum paczoskii Zefirów.

У 1932 р. на честь 45-річчя наукової діяльності Й. К. йому було присвячено окремий том журналу «Acta Societatis Botanicorum Poloniae».
Уже після смерті вченого в 1951 р. у Польщі були видані «Dzielą wybrane» Пачоського, куди увійшли «Szkice fitosocjologiczne», «Pocstawowe zagadnienia geografii roslin» і вступ із книги «Łasy Białowieży».

До 100-річчя від дня народження вченого Познанський університет ім. Адама Міцкевича випустив збірник «Jósef Paczoski, w setną rosznice urodzin» (1967).

У Познанському університеті є спеціальний архів Й. К. Пачоського, де зберігаються його праці, рукописи і фотографії. У ботанічному саду Познанського університету і в Біловезькій Пущі встановлені спеціальні знаки.

У краєзнавчому музеї в м. Херсоні відкрито меморіальну кімнату Й. К. Пачоського З ініціативи Херсонського краєзнавчого музею і Херсонського відділення Українського ботанічного товариства в Херсоні, починаючи з 1989 р., проводяться наукові читання, присвячені пам’яті Й. К. Пачоського.

СПИСОК РОБІТ ПРО ЖИТТЯ І НАУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ Й. К. ПАЧОСЬКОГО

Бойко М. Ф. Другі наукові читання пам'яті Й. К. Пачоського // Укр. бот. журн. 1995. Т. 52. № 5. С. 748-751.
Бойко М. Ф., Горлова Н. І. Гербарій І. К. Пачоського в Херсонському краєзнавчому музеї // Бот. журн. 1986. Т. 71. № 1. С 85-86.
Борейко В. Йосип Конрадович Пачоський // Рідна природа. 1986. № 4. С. 61-62.
Борейко В. E. Словник діячів охорони природи. 2-е вид. Київ, 2001. 524 с.
Вайнер (Вінер) Д.. Екологія в Радянській Росії. Архіпелаг Свободи: Заповідники і охорона природи. М., 1991. 397 с.
Доброчаева Д. М. Йосип Конрадович Пачоський (До 120-річчя з дня народження) // Укр. бот. журн. 1985 Т. 42. № 1.С. 95-97.
Дрогобич II. Ю. Пачоський Йосип Конрадович. Асканія-Нова, 1998. 6 с.
Мельник В. І. Й. К. Пачоський як ботанік і лісознавець // Ліси Євразії у XXI ст.: схід-захід. Матер.II Міжнар. конф. молодих учених, присвяч. проф. Й. К. Пачоському. М., 2002. С. 8-9.
Пузанов І. І., Гольд Т. М. Видатний натураліст Й. К. Пачоський. М., 1965. 87 с.
Работнов Т. А. Історія фітоценології. М., 1995. 158 с.
Трасс X. X. Геоботаніка. Історія і сучасні тенденції розвитку. Л., 1976. 252 с.
Bukowiecki II., FelisiakS. Paczoski Jósef// Słownik biologów polskich. Warszawa, 1987. S. 407-409.
Curriculum vilae і списки робіт почесних членів Товариства сільського господарства Південної Росії А. Браунера, Г. Висоцького і Й. Пачоського // Зап. Т-ва сільськ. госп. Південної Росії. 1917. Кн. 2. С.84-93.
Dzieczkowski S. Paczoski Jósef // Polski slownik Biograficzny. 1979. T. 24. S. 786-789
Hryniewieski B/. Josef Paczoski. Wspomnienie // Las Polski. 1946. T. 6. S. 9-10.
Josef Paczoski. W setą rocznice urodzin Redaktor Z. Czubinski. Poznań, 1967. 108 S. (Universyted iw Adama Mickiewicza w Poznaniu. Prace wydzialu biologii I nauk o ziemi. Seria biologia. N 31).
Szafer W. Dr. Josef Paczoski // (Chrońmy Pryrody ojczysta. 1945. N 1. S. 38.
Wodziczko A. Zasligi naukowe Profesora Paczoskicgo // Sylwan. 1931. T. 49. N 3. S. 1-21.
Wodziczko A. Jósef Paczoski. Spis ważniejszych prac naukowych prof. Paczoskiego // Acta. Soc. Bot. Pol. 1932. Vol. 19. S. 1-15.

Мельник В. І. Йосип Конрадович Пачоський (до 140-річчя від дня народження) / В. І. Мельник // Ботанічний журнал. – 2004. – Т. 89. № 4. – С.672-679.

Будинок музею, в якому працював учений-біолог професор Пачоський Ю.К. вул. Горького, 5

15 жовтня 1902 року губернські земські збори ухвалили постанову про будівництво спеціального приміщення для природно-історичного музею. Протягом 1904-1906 років було збудовано двоповерховий будинок з просторими залами для експозицій і фондовими приміщеннями. Замовником музею був відомий польський учений-натураліст, ботанік і зоолог Йосип (Юзеф) Конрадович Пачоський (1864-1942 р.р.). У 1897 році Херсонська губернська земська управа запропонувала 33-річного відомого зоолога посаду губернського ентомолога. Восени того ж року Ю.К.Пачоський із родиною переїжджає зі Львова до Херсона. На основі одеської колекції комах він створює ентомологічний кабінет. У цьому кабінеті формуються його особисті колекції флори і фауни. У 1920 р. музей отримав назву "Музею природи", а з 1963 р. став частиною обласного краєзнавчого музею. Пам’ятка збудована в неокласичному стилі.

Хороша стаття про Й.К. Пачоського написана В.Борейком. У додатку до неї я знайшов роботи Йосипа Карловича, про які навіть не здогадувався, - усе життя вважав його чистим ботаніком – фітоценологом, а він був і орнітологом, і ландшафтознавцем, і ….

Пачоський Йосип Конрадович

8.12.1864 - 14.02.1942

Й.К. Пачоський народився в польській родині 8 грудня 1864 р. у Білгородці Заславського повіту Волинської губернії (нині Дубенський район Волинської області). Навчався в реальному училищі м. Рівне, з якого невдовзі перейшов в Уманське училище землеробства і садівництва. Після закінчення училища працював лаборантом у Київському університеті, який закінчив у 1894 р.

У 1887 р. Йосипа Конрадовича прийнято в члени Київського товариства природознавців.

Навесні 1895 р. Пачоський переїхав до м. Дубляни біля Львова, де працював до 1897 р. асистентом кафедри ботаніки у вищій школі землеробства. У цей час він займається вивченням флори Східної Буковини й Угорщини. У 1897 р. учений повертається до Росії і досліджує флору Подільської та Волинської губерній і північної частини Бессарабії.

Восени 1897 р. Херсонська губернська земська управа запрошує Й.К. Пачоського на посаду губернського ентомолога. У його обов’язки входило вивчення шкідників сільського господарства і розроблення заходів боротьби з ними. Йосип Конрадович розпочав роботу з організації ентомологічного кабінету, що перетворився згодом на Херсонський природничо-науковий музей.

Вивчаючи флору степів, Пачоський зацікавився впливом випасання овець і великої рогатої худоби на степову рослинність. Пачоський дійшов висновку, що випас відіграє регулюючу роль: надмірний випас призводить до руйнування степової рослинності, повна відмова від нього також призводить до незворотних змін - цілина перетворюється на невизначений рослинний комплекс. Поїдаючи рослини, копитні підтримують природну динаміку рослинності, крім того, розбиваючи копитами старі дернини, вони сприяють розвитку нових пагонів.

Пачоський був не лише видатним ботаніком, а й великим зоологом. Ним проведена колосальна робота: досліджено 1800 тушок птахів 230 видів. На підставі зібраного матеріалу Пачоський опублікував у 1909 р. статтю "Матеріали до питання про сільськогосподарське значення птахів". Дані щодо живлення різних видів пернатих не втратили значення й донині. Зазначаючи факт неухильного зменшення чисельності багатьох видів птахів, Пачоський доходить висновку, що це пов’язано не лише з безпосереднім знищенням їх людиною, а й ще більшою мірою з руйнуванням їхніх природних місцезростань. "Стрепет, типовий представник степу, неминуче зникне після остаточного його розорювання, оскільки степ (рослинний покрив і все пов’язане з ним) для нього так само необхідний, як вода для водоплавного птаха" (Пузанов, Гольд, 1965). Учений закликає залишати недоторканими ділянки цілинного степу, припинити випас худоби в лісах. Він був одним з ініціаторів охорони степів. Саме за його порадою в 1898 р. Ф.Е. Фальц-Фейн виділив кілька ділянок цілинного степу в Асканії-Нова, які послужили основою для створення заповідника.

До Асканії-Нова в Пачоського була особлива любов. Він часто приїжджав сюди, проводив наукові дослідження і користувався увагою та прихильністю Ф.Е. Фальц-Фейна.

Велику увагу Йосип Конрадович приділяв виробленню раціонального мисливського законодавства. У 1899-1902 рр. у журналі "Псове та рушничне полювання" виходять його статті "Рухомі строки в законі про полювання", "До питання про охорону дичини", "Ще з приводу охорони дичини". Він вважав вкрай шкідливим дозвіл на цілорічне винищення хижаків, до числа яких потрапили й сови. "Полювання на хижих птахів править за привід полювання на все" - підкреслював він (Пузанов, Гольд, 1965). Пачоський пропагує введення охоронного строку, протягом якого будь-яке полювання було б заборонене. Він вважав неможливим введення дрібного законодавства із забороною на добування певних видів, як це було прийнято в багатьох країнах, через низьку культуру: ні мисливці, ні ті, хто має стежити за дотриманням мисливського законодавства, не будуть у змозі відрізнити ці види від інших.

Велика заслуга Пачоського в пропаганді заборони весняного полювання.

Пачоський підкреслював необхідність введення рухомих строків відкриття мисливського сезону, адже птахи живуть не за календарем, а сильно залежать від природних умов року.

У 1900 р. виходить популярна брошура Пачоського "Про охорону птахів у Херсонській губернії".

На початку червня 1917 р. Й.К. Пачоського було призначено Міністром-Головою Тимчасового уряду князем Львовим "комісаром Тимчасового уряду для охорони парку з видами рідкісних тварин, що вимирають, маєтку Асканія-Нова" (Архів Асканії-Нова...). На цій посаді вчений пробув по жовтень 1917 р. П’ять місяців роботи в складній ситуації - яскравий трудовий подвиг і приклад благородства та безкорисливості для нащадків.

Навесні 1922 р. Пачоського призначено завідувачем ботанічного відділу науково-степової станції заповідника "Чаплі" (Асканія-Нова), бере участь у засіданні Асканійського комітету. У липні 1922 р. він зі своїм сином Конрадом і молодим ботаніком С.А. Дзевановським вирушили з Асканії-Нова до Криму. Метою цієї експедиції було вивчення кримських степів і рослинності Юсуповського заповідника, розташованого в горах біля села Коккоз (нині Соколине).

У вересні 1923 р., мабуть, через загострення радянсько-польських відносин і побоювання бути репресованим, Й.К. Пачоський переїхав до Польщі. Він завідував з 1923 по 1928 рр. Біловезьким національним парком. Таким чином, Й.К. Пачоський опинився єдиним ученим, якому пощастило керувати двома найвідомішими в Європі заповідними об’єктами - Асканією-Нова і Біловезькою Пущею.

У 1925 р. Пачоському запропонували посісти кафедру систематики і географії рослин на математико-природничому факультеті Познанського університету. У 1926 р. він затверджений у званні ординарного професора університету і пропрацював у ньому майже до кінця свого життя. Був членом Польської Держради з охорони природи.

У вересні 1939 р. Польща була окупована німецькими загарбниками. Літнього вченого гітлерівці виселили з садиби і позбавили найголовнішого багатства - величезної бібліотеки.

У лютому 1942 р. фашисти звірськи побили онука Пачоського, убили двох його синів-учасників Опору. Це тяжке потрясіння й стало причиною його смерті 14 лютого 1942 р. від паралічу серця.

Література

01. Архів Асканії-Нова, справа 529, арк. 3-8.
02. Борейко В., 1989. Iосип Конрадович Пачоський, Рiдна природа, № 4, стор. 61-62.
03. Борейко В.Е., 1994. Асканія-Нова: тяжкі версти історії (1826-1993), Київський еколого-культурний центр, Київ, 157 стор.
04. Вайнер (Вінер) Д., 1991. Екологія в Радянській Росії. Архіпелаг свободи: заповідники і охорона природи, М.: Прогрес, 400 стор.
05. Держархів Херсонської області, ф-р. 413, оп. 1, спр. 49, арк. 184-187.
06. Пачоський Й.К., 1899. Заяче питання на півдні Росії // Псове та рушничне полювання, № 6, стор. 5-12, № 7, стор. 8-16.
07. Пачоський Й.К., 1899. Рухомі строки в законі про полювання // Псове та рушничне полювання, № 5, стор. 6-10.
08. Пачоський Й.К., 1900. Про охорону птахів у Херсонській губернії, Херсон, 14 стор.
09. Пачоський Й.К., 1901. З приводу статті пана Калініна "Чи шкідливі хижі птахи?" // Псове та рушничне полювання, № 1, стор. 161-164.
10. Пачоський Й.К., 1901, До питання про охорону дичини // Псове та рушничне полювання, № 6, 7.
11. Пачоський Й.К., 1902. Ще з приводу охорони дичини // Псове та рушничне полювання, № 6.
12. Пачоський Й.К., 1908. Причорноморські степи (ботаніко-географічний нарис) // Записки Товариства сільського господарства Південної Росії, № 7-9.
13. Пачоський Й.К., 1909. Матеріали до питання про сільськогосподарське значення птахів, Херсон.
14. Пачоський Й.К., 1909. Заходи з охорони птахів. З матеріалів II Всеросійського з’їзду мисливців // Природа і полювання, № 12, стор. 47-51.
15. Пачоський Й.К., 1909. Сільськогосподарське значення птахів // Природа і полювання, № 12, стор. 42-47.
16. Пачоський Й.К., 1909. Сільськогосподарське значення пернатого царства // Записки Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії, № 3-4.

17. Пачоський Й.К., 1910. Сучасні завдання вивчення рослинного покриву // Записки Товариства сільського господарства Південної Росії, № 3.
18. Пачоський Й.К., 1917. Опис рослинності Херсонської губернії, ч. II // Степи. Матеріали з дослідження ґрунтів Херсонської губернії, вип. 13, 336 стор.
19. Пачоський Й.К., 1923. Цілинний заповідний степ Асканія-Нова // Асканія-Нова, степовий заповідник України, Москва.
20. Пачоський Й.К., 1923. Список рослин, що мешкають на території Державного заповідника Асканія-Нова // Вісті Державного заповідника Асканія-Нова, вип. 2.
21. Пачоський Й.К., 1926. Спостереження над цілинним покривом в Асканії-Нова в 1923 р. // Вiстi Державного степового заповiдника "Чаплi", т. 3.
22. Пачоський Й.К., 1928. Спостереження над рослинним покривом степів Асканії-Нова в 1922 р. // Вісті Державного степового заповідника Асканія-Нова, вип. 2.
23. Пузанов І.І., Гольд Т.М., 1965. Видатний натураліст Й.К. Пачоський, М.: Наука, 88 стор.
24. ЦДА Криму, ф-р. 1694, оп. 1, спр. 38, арк. 6.
25. Paczoski J., 1924. Park Narodowy w Bialowiezy // Przirodnik, № 8-9, стор. 329-338.
26. Paczoski J., 1925. Wycieczka do Parku Narodowego w Bialowiezy, Warszawa, 8 стор.
27. Paczoski J., 1928. Rezervat cisowy w Puszczy Tucholskiej // Ochrona Przyrody, № 8, стор. 3-9.
28. Paczoski J., 1937. Kopciuszek ustawy lowieckiej // Sylwan, № 2, стор. 41-42.
29. Paczoski J., 1937. Jakie znaczenie ma dla nas i przyszlych pokolen Park Narodowy w Bialowiezy // Przyrodnik (?), № 2, стор. 4-7.
30. Szafer W., 1945, Dr. Jozef Paczoski, Chronmy Przyrody ojcz., № 1, стор. 38