Перспективи світового ринку пелет

Одна з багатьох цікавих статей першого номера російського журналу «Леспроминформ», посилання на який я зараз розміщу. М.П.

У світі зараз виробляється понад 15 млн т деревних пелет на рік (без урахування агропелет). У тому числі в Європі – близько 9 млн т, у РФ – близько 1 млн т, у США – 2,8 млн т, у Канаді – 1,4 млн т. За останні кілька років заводи з випуску деревних гранул з’явилися в таких країнах, як Франція, Болгарія, Іспанія, де раніше взагалі не знали, що таке пелети

В одній лише Німеччині 53 заводи виробляють 1,7 млн т пелет на рік (технічна можливість –2,4 млн т на рік), з яких 1,1 млн використовується на внутрішньому ринку. У 2010–2011 роках у цій країні вступлять у дію ще 9 заводів загальною продуктивністю 598 тис. т на рік. Коротко розглянемо стан справ на світовому ринку.

Потенціал світового ринку

Європейський ринок пелет можна поділити на чотири частини (перші три – це індустріальні пелети, тобто деревні гранули для спалювання в котельнях теплоелектростанцій і промислових підприємств):
1. Вироблення електроенергії: країни Бенілюксу, Великобританія.
2. Вироблення теплової енергії: Німеччина, Австрія, Італія.
3. Комбіноване використання:Швеція, Данія, Польща.
4. І спользування для опалення в приватному секторі.

Італія посідає перше місце в Європі за кількістю котлів, що працюють на пелетах, у приватному секторі – наприкінці 2009 року їх налічувалося 740 тис. У Німеччині на той самий час котлів такого типу було лише 125 тис. Сьогодні в ФРН загалом використовується близько 17 млн котлів і камінів, для яких підходять усі види палива і які працюють як у приватному секторі, так і в комунальній енергетиці. З них 18 % старші за 24 роки, 70 % – віком від 10 до 24 років. За потужністю вони розподіляються так: близько 20 % – до 15 кВт, 45 % – від 15 до 25 кВт, 20 % – від 25 до 100 кВт і 15 % – понад 100 кВт. Якщо виходити з цієї статистики, виходить, що частка біопаливних котлів становить менш ніж 1 %. Тобто для зростання їх кількості є величезний потенціал, особливо при заміні старих котлів. За експертними даними, до 2015 року в ФРН працюватиме близько 600 тис. біопаливних котлів.

Сьогодні дедалі більшого поширення набуває практика спільного спалювання викопних видів палива (вугілля) з біопаливом. Особливо широко вона поширена у Великобританії, Польщі та Іспанії. У Нідерландах планується протягом 2010–2012 років ввести в експлуатацію ряд нових електростанцій. При спільному спалюванні скорочуються викиди в атмосферу і станції отримують так званий зелений імідж. Наприклад, найбільший енергетичний концерн Electrabel спалює сьогодні на своїх станціях у Бельгії та Голландії понад 2 млн т пелет на рік. При спалюванні однієї тонни кам’яного вугілля концерн отримує 2,5 МВт / год електроенергії. Одна тонна сухих осадів міських стічних вод (ОСВ) у суміші з вугіллям дає близько 1 МВт / год, тонна тріски – від 0,8 до 1,5 МВт / год і тонна пелет – 1,8 МВт / год. До 2014 року концерн збільшить обсяг споживання пелет до 3 млн т на рік.

Нідерланди і Бельгія разом споживають найбільшу кількість гранул у Європі – 6 млн т на рік, що становить понад 30 % світового виробництва пелет. Більша частина цього обсягу використовується для спільного спалювання з вугіллям. Проте є приклади, коли вугілля повністю замінюється пелетами . Зокрема, у Льєжі (Бельгія) ТЕЦ перевели з вугілля на деревні гранули (400 тис. т на рік). Директива Євросоюзу приписує країнам, що входять до нього, до 2020 року збільшити частку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) при виробленні електроенергії до 20 %. Десятиліття – короткий термін. Для того щоб досягти поставленої мети, слід ширше використовувати технологію спільного спалювання. Тому на європейському пелетному ринку очікуються серйозні зміни в бік його зростання.

У Великобританії, наприклад, річний обсяг споживання деревних гранул із сьогоднішніх 500 тис. т до 2012 року збільшиться до 3,5 млн т, і Сполучене Королівство стане головним у Європі споживачем цього біопалива. Експерти прогнозують: до 2020 року щорічна потреба в пелетах у Європі буде в межах від 80 до 135 млн т. Споживання пелет в індустріальному секторі (вироблення електроенергії) становитиме 60 %, у секторі промислового й центрального опалення житла – 25 % і $у приватному секторі – 15 %.

Підвищується попит на пелети й в Азії. Але його задоволенню заважає проблема морських перевезень: останніми роками зростає вартість фрахту морських суден для перевезення навалювальних вантажів, на деяких напрямах спостерігається дефіцит тоннажу, пов’язаний зі збільшенням перевезень того самого вугілля і зернових, тому укладення довгострокових контрактів на постачання гранул з Південно-Східної Азії до Європи – великий ризик. Китай і Південна Корея планують збудувати в себе цілу мережу пелетних заводів, продукція яких призначатиметься переважно для потреб внутрішнього ринку. Так, 65,7 % території Південної Кореї вкрито лісами, у країні добре розвинена деревообробна промисловість, але в енергетиці багато невирішених проблем, існує постійна залежність від імпорту палива. Недарма торік делегація міністерства лісового господарства Південної Кореї відвідала з офіційним візитом Австрію з метою перейняти досвід гранулювання і спалювання біомаси.

Сьогодні Європа є головним імпортером пелет у світі. А основні експортери – це Канада, США, країни СНД. Не так давно на пелетному ринку про себе заявила Австралія, яка до 2012 року планує виробляти щороку 1,5 млн т деревних гранул.

У зв’язку зі збільшенням обсягів випуску пелет у всьому світі виникає потреба в нових обсягах сировини. Використовуваної сьогодні кількості відходів деревообробки (тирси, тріски, стружки, кускових відходів) уже недостатньо. Посилюється конкуренція ЦПК і плитних виробництв за використання цієї сировини. Тому дедалі актуальнішим стає вирощування швидкорослих дерев і рослин (верби, тополі, міскантусу та ін.) плантаційним методом. Наприклад, у тропічному поясі можна отримувати 30 т деревної маси
з одного гектара.
Теоретично, щоб забезпечити необхідний обсяг сировини для виробництва біопалива у світовому масштабі, до 2015 року необхідно збільшити площу плантацій до 25 млн га. Цього буде достатньо для виробництва 400 млн т пелет. Такий метод вельми продуктивний: на рік можна отримувати з одного гектара 20 т сухої деревини листяних порід або 16 т хвойних порід. Щоправда, з цієї сировини пелети можна буде виробляти лише індустріального стандарту, оскільки плантаційна деревина переробляється на тріску разом із корою. У ряді європейських країн, а також у Китаї, Австралії та США деревина швидкорослої тополі широко використовується як сировина для ЦПК, виробництва фанери; а швидкорослі вербові дерева в невеликих поки кількостях – для виробництва деревних паливних гранул і паливної тріски.

У зв’язку з економічною кризою в усьому світі скоротилися обсяги лісопиляння і деревообробки, внаслідок чого підвищилася ціна сировини і, відповідно, кінцева вартість пелет. Ще не так давно основною сировиною для виробництва деревних гранул слугували тирса і стружка. Потім стали використовувати тріску. Але якщо як сировину застосовувати лише тріску, то у вартості кінцевої продукції 70 % становитиме вартість сировини. Це, до речі, одна з причин того, чому до сьогоднішнього часу в ФРН на ТЕС, що працюють на біомасі, не використовували пелети. Вартість тріски нижча за вартість пелет, і сировини для отримання тріски в радіусі до 100 км від станцій було цілком достатньо.

Близько 20 % виробників як у Європі, так і в Канаді використовують для випуску пелет круглу неділову деревину. Як один із варіантів сировини для виробництва індустріальних пелет стали застосовувати й так звану лісову, або «зелену», тріску (залишки після лісозаготівель: сучки, гілки, верхівки дерев, пні, нестандартну деревину). Схоже, саме під таку сировину й розроблялися нові європейські норми для індустріальних гранул, де максимальний вміст золи в готовій продукції підвищено з 1,5 до 3 %.

Альтернатива деревним пелетам – це агропелети, сировиною для виробництва яких є солома, лузга соняшнику і гречки, полова рису, костриця льону, ріпак і навіть коноплі. Такі пелети вже використовуються як для окремого, так і для спільного спалювання на ТЕС, а останнім часом стали застосовуватися й у приватному секторі. Багато виробників котельного обладнання вже розширили лінійку спеціалізованими та комбінованими котлами для спалювання агропелет і брикетів.

У Європі застосування гранул активно стимулюється урядами держав. У Швеції, наприклад, пелети зараз використовуються на теплоелектростанціях, у котельнях і в приватних будинках. У країні до 2008 року було ухвалено кілька законодавчих актів, що сприяють розвитку цього енергетичного напряму: збільшено податок на викид вуглекислого
газу, введено «зелені сертифікати» і різноманітні форми фінансування з боку держави, наприклад, при переведенні котелень з вугілля або нафтопродуктів на паливні гранули урядом субсидується від 30 до 70 % вартості витрат на такий перехід.

Вельми показовий приклад Німеччини, де уряд узяв на себе зобов’язання купувати всю електроенергію, вироблену з використанням ВДЕ, за цінами вищими за ринкові протягом 20 років з моменту введення в експлуатацію електростанції.

У приватному секторі держава анонсувала грант у розмірі 500–2500 євро (залежно від потужності, комплектації і типу котла), який видається кожному домовласнику, що встановлює котел або камін на біопаливі, що при купівлі недорогої техніки становить до 50 % повної вартості такого котла. Також можна отримати пільговий кредит за низькою процентною ставкою.

Перспективи і можливості ринку Росії

Пострадянська Росія, на жаль, уже майже 20 років плентається в хвості розвинених країн світу щодо впровадження інноваційних технологій, у тому числі й у біоенергетиці. У країні практично немає будь-якого стимулювання застосування відновлюваних джерел енергії. А нещодавно нарешті ухвалений закон про енергозбереження та енергоефективність, який і ухвалений-то був, на думку зарубіжних експертів, лише завдяки світовій фінансовій кризі, досить «сирий» і потребує доповнень, особливо щодо ВДЕ. А скільки грошей втрачено для країни через бюрократичне зволікання реєстрації проєктів спільного здійснення Кіотського протоколу! При господарському підході починаючи з 2008 року можна було модернізувати як мінімум 30 % «проблемних» котелень у ЖКГ і перевести їх на біопаливо. Сусідня Україна й та виявилася тут попереду Росії. Верховна Рада ухвалила закон, згідно з яким з 1 січня 2010 року на 10 років звільняється від оподаткування прибуток виробників біопалива, отриманий від його продажу. Також від оподаткування звільняється прибуток підприємств, отриманий ними від діяльності з одночасним виробництвом електричної і теплової енергії або від виробництва теплової енергії з використанням біопалива, прибуток виробників техніки й обладнання, на якому виробляється біопаливо.

Хочу заперечити тим фахівцям, які прирівнюють експорт із Росії тих самих гранул до масштабного вивезення сировинної продукції нижчого переділу, а також вважають, що зелений ліс у нас переробляється на біопаливо і вивозиться на Захід, що призводить до винищення російських лісів. Виробництво гранул є не отриманням продукції нижчого переділу, а високорентабельною переробкою відходів деревини, які раніше взагалі ніде не використовувалися і гнили у відвалах або спалювалися, що призводило до порушення екологічного балансу. У Європі ж використовується майже 100 % відходів, як деревопереробки, так і лісозаготівель. А в Росії сучасний стан лісокористування характеризується недовикористанням розрахункової лісосіки за головним користуванням. Рівень освоєння розрахункової лісосіки не більше 25 %. Щоб ліс був у доброму стані, його треба рубати, інакше при гнитті він споживає більше кисню, ніж виділяє за життя. Проблема Росії в тому, що обсяг фактичної заготівлі деревини менший за встановлений, тобто наявний недорубок розрахункової лісосіки: щороку вирубується менше лісу, ніж необхідно відповідно до Правил рубок. Щоправда, є в деяких фахівців і така теорія: показник освоєння розрахункової лісосіки знижується не з причини її недовикористання, а через вичерпання лісового фонду внаслідок екстенсивної експлуатації лісових ресурсів ще за радянських часів.

Не вступаючи в дискусії, можна сказати таке: повністю використовується розрахункова лісосіка чи не повністю – це впливає лише на відносний кінцевий обсяг відходів, але аніскільки не може впливати на якість їх переробки та утилізацію. Сьогодні на ділянках у багатьох регіонах гниє в штабелях дров’яна і малотоварна деревина, не кажучи вже про порубкові залишки та перестійну деревину. А скільки відходів закопується в землю після рубок при будівництві автомобільних і залізних доріг, трубопроводів тощо – ніхто навіть і не рахував! У Європі всі ці відходи повністю спалюються на ТЕЦ.

Тепер щодо котелень. Потенційних інвесторів активного переходу на котельні на біопаливі (компанії у сфері теплоенергетики та підприємства деревообробки, що мають великий потенціал невикористовуваної біомаси) у регіонах відлякує відсутність дієвого механізму повернення інвестицій через тариф, а також – в окремих випадках – висока вартість обладнання та реконструкції, але насамперед бездіяльність чиновників на місцях та їхнє небажання щось змінювати (горезвісне «ініціатива карна»).

А ось у багатьох регіонах Росії котельні на біопаливі вже працюють, проводилися всілякі випробування котлів, у тому числі й вітчизняного виробництва, які показали, що в деяких випадках і модернізувати нічого не потрібно, а період окупності повної заміни або реконструкції котелень, що спалюють вугілля чи нафту (здебільшого такі котельні в ЖКГ мають потужність менше 5 МВт), становить максимум три роки. Наприклад, у Смоленській області, у Велізькому районі, ще у 2008 році спробували в муніципальній вугільній котельні (котел КВ-Д-1) просто змінити паливо – замінили вугілля деревними брикетами і отримали позитивний результат: вартість 1 Гкал стала нижчою, ніж була раніше, плюс економія електроенергії, відмова від вивантаження вугілля із залізничного тупика, мінімізація площ для зберігання палива та екологічний ефект. Але, на жаль, на цьому все й закінчилося, хіба що тривали численні переговори в обласній адміністрації з регіональними чиновниками, що часто змінюються, як кадри в кіно. А з держбюджету продовжують дотувати електрокотельні, де вартість вироблення 1 Гкал – від 7 до 9 тис. руб. (при заміні в такій котельні котла на пелетний,1 гкал коштуватиме від 1 до 2 тис. руб.).

До речі, якщо порахувати, скільки в масштабі Росії електричних котелень (за сукупною потужністю), було б дуже ефективно для бюджету додати їх до програми заміни ламп розжарювання енергоощадними.
Кілька слів про використання пелет у приватному секторі Росії. У Московській і Ленінградській областях, на Уралі виробництво гранул і брикетів, їх доставка власникам котлів, установка і сервісне обслуговування котлів і камінів, популяризація біопалива серед населення за останні кілька років стали сталим серйозним бізнесом. Основні споживачі: котеджні селища, де існують проблеми з підведенням газу, приватні будинки з пічним опаленням у невеликих поселеннях і райцентрах (заміна дров на брикети). Є вже приклади переведення вугільних котелень на біопаливо в багатоквартирних будинках.
Сьогодні дешевше за пелети лише газове опалення, але якщо використовувати агропелети, то вартість вироблення 1 Гкал виходить нижчою, ніж при використанні газу. Проблема поки що лише у високій вартості спеціалізованих котлів для агропелет.
У 2009 році обсяг виробництва паливних гранул у Росії оцінювався на рівні 0,9–1 млн т. Перші заводи з виробництва гранул з’явилися в Росії лише шість років тому і працювали головним чином на експорт. Ще 3–4 роки тому частка внутрішнього ринку споживання вироблених у Росії гранул становила близько 5 % від загального обсягу всіх вироблених у РФ пелет, сьогодні – не менше 30 %. На російському ринку з’являються нові інвестори, почали виявляти інтерес до цього напряму великі деревообробні підприємства та підприємства ПЕК.
Примітно, що виробництво пелет, які йдуть на експорт, рентабельне навіть у таких регіонах, як Красноярський край («Єнісейський ДОК») і Ханти-Мансійський АО («Сургутмебель»).
Росія є світовим лідером за запасами як лісової, так і агропромислової біомаси. Усього кілька років тому потенціал відходів лісової біомаси (відходів лісозаготівель і деревопереробки) становив 48,44 млн т у. п. (тонн умовного палива), а потенціал відходів у рослинництві та переробній промисловості АПК – 62,65 млн т у. п. (Довідник з ресурсів відновлюваних джерел енергії Росії та місцевих видів палива. Вид-во «Енергія», 2007). У сільському господарстві ці ресурси просто запорюються, закопуються в землю. У лісопромисловому комплексі на сьогодні використовується лише 25 % відходів деревообробки. Що стосується порубкових залишків, то вони просто не вивозяться з лісу – нерентабельно, а держава жодним чином не підтримує їх вивезення, хоча це мільйони рублів, зокрема, цей продукт міг би стати експортним – у вигляді тих самих паливних гранул і брикетів. У США і в Канаді також великий потенціал біомаси (сумарна площа лісів цих країн близько 550 млн га), і ці країни попереду в технологічному відношенні, але якщо виробництво біопалива розвиватиметься і в Росії (понад 700 млн га лісів), то попит на цю продукцію російських підприємств, враховуючи перспективні потреби ринку (особливо європейського), завжди буде. У найближчі роки серйозним імпортером стане Китай, що є позитивним чинником для виробників біопалива в Сибіру та на Далекому Сході.

Словом, Росія може стати одним із головних експортерів на стрімко зростаючому світовому ринку біопалива. Це навіть було відзначено в щорічному огляді Forest Products Annual Market Review, який у 2009 році опублікували Європейська економічна комісія при ООН (United Nations Economic Commission for Europe) і Організація ООН з питань продовольства і сільського господарства (Food and Agriculture Organization of the United Nations).
Для цього необхідно як подальший розвиток лісового законодавства в напрямі вироблення норм, що стимулюють глибоку переробку деревини та вирішення проблеми утилізації деревних відходів (зробити так, щоб їх вивезення з лісу стало вигідним, як, наприклад, у Швеції та Фінляндії), так і розроблення програми розвитку біоенергетики в рамках закону про енергоефективність за участю Фонду реформування ЖКГ та інших зацікавлених організацій і відомств.

Виробництво біопалива у вигляді гранул, брикетів, тріски може стати локомотивом розвитку російської глибинки: це і котельні в негазифікованих регіонах, і переведення муніципальних котелень з викопних видів палива (вугілля, нафти, мазуту) на біопаливо, і створення нових робочих місць у районах із хронічним безробіттям, і впровадження нових технологій та модернізація інфраструктури, і поліпшення екологічної обстановки, і можливість отримання додаткового фінансування за проєктами Кіотського протоколу. Це якраз усе те, що повністю відповідає закликові Президента РФ до нації: «Уперед, Росіє!»