Основні результати та тенденції розвитку лісового сектору України в 1991-2000 роках
Для того, щоб краще зрозуміти коло завдань, що стоять перед лісовим сектором України, і знайти ефективні шляхи їх вирішення, необхідно спиратися на ясне уявлення про стан справ у секторі та основні тенденції його розвитку.
М.Попков, Л.Полякова, В.Сторожук, С.Кирилюк,
Для того, щоб краще зрозуміти коло завдань, що стоять перед лісовим сектором України, і знайти ефективні шляхи їх вирішення, необхідно спиратися на ясне уявлення про стан справ у секторі та основні тенденції його розвитку. Структуруємо основні підсумки й тенденції розвитку лісового сектору за десять років незалежності України за такими основними напрямами:
1. Лісове право нині включає 5 блоків законів (мал.1). Власне лісове законодавство багато в чому залежить від великої кількості правових документів, що входять до цивільно-адміністративного, земельного, природоресурс-ного та природоохоронного блоків. Усі вони мають складну структуру, причому в лісовому, земельному (мал. 2, 3) та природоресурсному блоках чітко виражені основні закони - Земельний і Лісовий кодекси та Закон про охорону навколишнього середовища, що домінують над рештою законодавчих актів. У природоохоронному та цивільно-адміністратив-ному законодавствах основні закони виділити важко, оскільки багато з них мають однаково високу значущість, наприклад, закони про власність, підприємство, оподаткування, цивільний, кримінальний та адміністративний кодекси. Аналіз динаміки законотворчості та змісту ухвалених у різний час законів дає змогу зробити такі висновки: по-перше, у межах кожного блоку більшість основоположних законів ухвалено раніше за другорядні; по-друге, чим раніше ухвалено закон, тим більшою мірою він успадковує положення права, що склалося в іншій країні та в іншій економічній системі. Сучасне лісове законодавство України сформоване в період з 1994 по 1999 рік і відтоді змінювалося лише в деталях: переглядалися такси, уточнювалися інструкції. Здебільшого воно підготовлене фахівцями системи Держкомлісгоспу й за своєю структурою та змістом значною мірою повторює лісове законодавство радянського часу.
Між тим, в останні роки ухвалено низку законопроєктів природоохоронного змісту, які визначають цілі та завдання лісового господарства на тривалу перспективу, а також шляхи їх реалізації. Це закони про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України, про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах у пихтово-буко-вих лісах Карпатського регіону, про першочергові заходи зі створення захисних лісових насаджень на неугіддях і в басейнах річок. Менше місяця тому до Парламенту подано законопроєкт "Про внесення змін і доповнень до деяких законів України у сфері охорони навколишнього середовища та забезпечення раціонального використання лісових ресурсів", зокрема такий, що передбачає заборону експорту з країни пиловника й пиломатеріалів хвойних порід, дуба, бука та інших цінних твердолистяних, а також дров. У разі ухвалення він, безумовно, справить величезний вплив на весь лісовий сектор України. Не вдаючись до критичного аналізу перелічених законів, зазначимо, що їх поява свідчить про виокремлення в суспільстві добре структурованих і впливових груп, які мають власні інтереси в лісовому секторі. Цей висновок підтверджує й той факт, що лісові проблеми перебувають у полі зору багатьох політичних партій України й дедалі частіше обговорюються у виступах їхніх лідерів та ЗМІ.
Найважливішою подією останнього часу є старт нового витка законодавчої реформи, під час якої вносяться зміни до найважливіших законів країни. У листопаді Парламентом ухвалено Земельний кодекс, що прямо впливає на лісове законодавство. На черзі Податковий кодекс та інші найважливіші закони. Очевидно, що найближчим часом Держкомлісгосп буде залучений до законодавчого процесу, причому не на других ролях, а як орган управління, відповідальний за формування лісової політики країни та розроблення відповідних правових документів.
2. Інституційний розвиток лісового сектору в останні 10 років здійснювався в межах єдиної державної власності на ліси, а тому не зазнав різких змін, характерних для постсоціалістичних країн, що обрали шлях реституції та приватизації лісів.
Головна подія цих років - ліквідація державних органів, раніше відповідальних за ведення лісового господарства в Карпатах, і передача основного масиву лісів цього регіону в підпорядкування Держкомлісгоспу. Лісове господарство трьох найбагатших на ліс карпатських областей завжди мало свою специфіку, зокрема, за радянських часів воно було тісно інтегроване з великим деревообробним виробництвом і управлялося Міністерством лісової та деревообробної промисловості. Після приватизації деревообробних потужностей їх відокремлення від державного лісового господарства стало правовою необхідністю. Під час поділу в Карпатському регіоні склалася особлива система управління лісами, ефективність якої з плином часу стає дедалі сумнівнішою, причому як з правового, так і з економічного погляду. Другим важливим процесом стала зміна статусу лісів, що перебували в користуванні сільськогосподарських підприємств. Під час ліквідації колективних господарств і поділу сільськогосподарських угідь ці ліси фактично опинилися нічиїми. Держава не спромоглася вчасно виробити єдину позицію щодо їхньої подальшої долі. Тому, користуючись своїм правом розпоряджатися лісами, місцеві органи влади почали самі вирішувати це питання, причому в різних областях зовсім по-різному: в одних ухвалено постанови про передачу лісів сільськогосподарських підприємств до складу державних лісгоспів; в інших створено лісові підприємства комунального підпорядкування; у третіх орієнтуються на приватизацію колишніх колгоспних лісів. Загалом проблему не можна вважати вирішеною, і вже в найближчому майбутньому вона може стати джерелом численних конфліктів.
Принципових змін у структурі та системі управління лісами, що перебувають у користуванні державних лісогосподарських підприємств, не відбулося. Зниження статусу центрального органу управління з Міністерства до Держкомітету не змінило його реальних повноважень. Внутрішні, структурні зміни спричинені, головним чином, прийманням лісів Карпатських областей. Крім того, слід відзначити практично повну ліквідацію підрозділів, що займалися матеріально-технічним постачанням і капітальним будівництвом, появу в системі Держкомлісгоспу самостійних підрозділів, які спеціалізуються на реалізації лісопродукції, а також досить великого лісопромислового підприємства - Рівненської сірникової фабрики. Певні зміни були пов'язані з прийманням, укрупненням і передачею об'єктів природно-заповідного фонду. Необхідно усвідомлювати, що стабільність нинішнього існування галузі вельми відносна. Під час проведення адміністративної реформи вже робилися спроби її реформування, крім того, вона постійно зазнає критики в наукових виданнях і ЗМІ. Найсерйозніші претензії, що висуваються до чинної системи державного лісового господарства, зводяться до такого:
Свого піку криза досягла в 1996-1997 роках (мал. 5). Динаміка виробництва паперу на душу населення з 1990 по 1997 рік упала з 17,5 до 5,3 кг, картонної тари - з 365 до 120 м2. (Для порівняння нагадаємо, що європейські країни споживають на душу населення в середньому паперу 150 кг/рік, Швеція - 250 кг, а Північна Америка - понад 320 кг.) Виробництво струганого шпону впало з 60 млн м2 у 1991 році до 582 тис. м2 - у 1996 році. Аналогічна ситуація з випуском меблів, столярних виробів, паркету, фанери. У 1998-1999 роках падіння виробництва зупинилося. У ці роки, переважно за рахунок іноземних інвестицій і доходів від експорту, починають міцнішати й технічно переоснащуватися багато підприємств лісової промисловості, з'являється і починає працювати низка сучасних виробництв, що повністю належать іноземним інвесторам. На цій базі в 2000 році намітився, а в 2001 розпочався підйом лісової промисловості країни.
Необхідно зазначити, що обсяг інвестицій у лісову промисловість України, особливо в целюлозно-паперове та меблеве виробництво, залишається вкрай недостатнім. Він стримувався і стримується насамперед несприятливим інвестиційним кліматом. У якнайскорішому підйомі потужностей із глибокої переробки низькоякісного й дрібномірного лісу кровно зацікавлене лісове господарство, бо обсяги сировини такого типу значні, а попит на неї практично відсутній.
30 жовтня 2001 року уряд України затвердив заходи з підтримки вітчизняного виробництва целюлозно-паперової продукції. Проте проблеми інвестицій вони не вирішують (здебільшого вони стосуються митного регулювання експорту-імпорту).
4. Лісове господарство України - одна з небагатьох галузей, що зберегли керованість і стабільність у кризовий період. Загалом, правильно оцінивши політичну та економічну обстановку в країні, керівництво галузі: по-перше, не пішло на передчасні реформи й не допустило приватизації та розбазарювання майна лісових підприємств; по-друге, ухвалило рішення насамперед інвестувати розвиток тих складових комплексного лісового господарства, які можуть дати віддачу в максимально короткі терміни, а саме - деревообробки, а також усіляко розширювати експорт лісопродукції; по-третє, здійснило жорсткі заходи щодо зміцнення виконавчої дисципліни по всій ієрархії управління.
Як наслідок, в останні роки лісогосподарські підприємства стійко нарощують обсяги реалізації передусім круглого лісу та продукції лісопиляння (мал. 6). Симптоматично, що частка експорту в загальному обсязі реалізації, яка стійко зростала з 1994 по 2000 рік (з 1998 по 2000 рр. вона подвоїлася й досягла 35%), у 2001 році стабілізувалася й, за нашими прогнозами, навіть трохи зменшиться за підсумками року. Починаючи з 1993 року, щорічно зменшується залежність галузі від бюджетного фінансування (мал. 7).
Якщо у відносно стабільні 80-ті роки лісове господарство 55-60% загального фінансування отримувало з бюджету, то в 2000 році частка бюджетних асигнувань упала до 25%. Значна частина бюджетних коштів спрямовується на цілі лісорозведення, ліс-овідновлення, охорону та захист лісу, а також заробітну плату працівників лісової охорони, причому здебільшого степових і Карпатських областей, а також Криму. Зростає кількість підприємств, які повністю відмовилися від бюджетного фінансування й стали самоокупними, навіть за сучасної, вкрай несприятливої для всіх легальних виробництв системи оподаткування.
Було б грубою помилкою вважати, що державне лісове господарство не помітило кризи й не постраждало від неї. Найбільшою мірою вона позначилася на фінансовому стані підприємств. На початок 2001 року сукупна заборгованість галузі перед бюджетом перевищувала 35, за зарплатою 15 млн грн, крім того, близько 10 млн грн становила заборгованість перед пенсійним фондом. І хоча в 2001 році основні борги було списано (прощено) державою, фінансовий стан багатьох лісових підприємств залишає бажати кращого. Основна причина утворення боргів - бартерна торгівля, що досягла свого максимального розвитку в 1998 році. У міру зниження частки бартеру в реалізації фінансовий стан підприємств стабілізувався й почав поліпшуватися. Якщо в 1998 році 50% загальної реалізації підприємств системи Держкомлісгоспу припадало на бартерні угоди, то за прогнозом на 2001 рік його частка знизиться до 15% і менше.
Позначилася криза й на лісогосподарській діяльності. У цій сфері її фінансово-економічний вплив посилився великою кількістю катастрофічних ситуацій, частота й несприятливі наслідки яких у 90-ті роки були особливо значними. Досить нагадати, що запас згорілого лісу в останнє десятиріччя зріс порівняно з попереднім більш ніж у п'ять разів. (Крім того, повені, вітровали, сніго- та льодоломи.) Порівняння сумарних обсягів лісогосподарських робіт у 80-ті та 90-ті роки показує їх закономірне скорочення за всіма видами, крім суцільних санітарних, лісовідновних та інших рубок, що входять до категорії "інші". При зменшенні сукупної площі лісосік на 65 тис. га площі лісовідновлення скоротилися на 102 тис. га, площі догляду за молодняками зменшилися на 900 тис. га, прорідження - на 500 тис. га тощо. Поряд із цим помітно погіршилися якість і результативність проведених робіт, особливо це стосується лісовідновлення та лісорозведення в посушливих регіонах країни. Площі культур, що регулярно гинуть, тут настільки великі, що мимоволі виникає думка про мораторій на лісорозведення та лісовідновлення в степовому регіоні, аж до з'ясування причин такої низької результативності цих робіт.
До числа спадщини кризи слід віднести й украй зношений машинний парк, задіяний у лісогосподарському виробництві, в т.ч. й на проведенні рубок головного користування.
5. Ринок лісопродукції, особливо зовнішній, і його динаміка є дзеркалом, що добре відображає стан лісового сектору загалом та його окремих складових. Обсяг експорту лісової, деревообробної та целюлозно-паперової продукції в останні роки зростає випереджальними темпами (мал. 8). У зв'язку з цим збільшується й частка лісового комплексу в загальному експорті країни: у 1998 році вона становила 1,6%, а в 2000 - уже 3,8%. Майже в три рази за ці роки зросла частка експорту паперу й картону, що виробляються з макулатури та привізної целюлози (здебільшого це технічна), спеціального (електроізоляційного, жиро- та вологостійкого) паперу, а також гофрокартону й гофротари.
Більш ніж у два рази зросла частка експорту продукції лісопереробки, тоді як відсоток, що припадає на експорт круглого лісу, до 2000 року збільшився не значно, а в 2001 почав зменшуватися. При зростанні імпорту лісопродукції в абсолютному вираженні його частка в сукупному імпорті України залишилася практично незмінною (мал. 9).
Усередині цієї групи товарів відбулися певні зрушення: зріс обсяг імпорту целюлози (Росія), а також газетного й офсетного паперу (Росія, Фінляндія). Напрошується висновок: по-перше, українські паперові підприємства повністю залежні від імпорту целюлози; а тому створення власної напівфабрикатної бази є одним з головних пріоритетів у розвитку целюлозно-паперової промисловості країни. Динаміка експорту-імпорту лісопродукції (044 код митної класифікації) з 1998-2001 рік підкреслює зазначені закономірності. Цілком очевидна тенденція до зменшення експорту круглого лісу та зростання поставок пиломатеріалів і, особливо, іншої лісопродукції (плити, шпон, фанера та ін.). Виділяється вкрай низький експорт технічної деревини, обсяги якої в Україні значні, а внутрішнє споживання - мінімальне. Пошук зовнішніх споживачів техсировини, дров, балансів є і буде стратегічно важливим для лісового господарства України доти, доки не з'явиться внутрішній попит на цю 1 групу товарів, що станеться не раніше, [ ніж через 5-10 років. (У зв'язку з цим цілком нелогічним виглядає законопроєкт Медведчука, Бродського, що передбачає заборону експорту дров.) Слід особливо підкреслити наявність позитивного сальдо між експортом-імпортом лісопродукції, яке спостерігається по дуже невеликій групі українських товарів.
Не зупиняючись докладно на аналізі напрямів експорту та його динаміці в різні країни, зазначимо, що в 2000 році основними споживачами української лісопродукції були: Угорщина, Туреччина, Словаччина, Німеччина, Польща й Італія. Цього року рейтинг $) країн-споживачів буде дещо іншим, у зв'язку з різким зменшенням поставок на турецький ринок.
Обсяг експорту лісопродукції державними лісовими підприємствами в ціновому вираженні постійно зростає, проте його частка в загальному обсязі поставок товарів цієї групи залишається постійною - близько 20%. Цього року, за нашим прогнозом, вона дещо збільшиться (до 21-23%), що пов'язано з обмеженням у ряді західних областей експорту круглого лісу, яке торкнулося насамперед приватних підприємств і фізичних осіб. Загалом, за роки незалежності Україна перетворилася з великого імпортера лісопродукції на її експортера. У 2000 році сукупний обсяг експорту в перерахунку на круглий ліс виявився співмірний з обсягом головного користування (у круглому та переробленому вигляді експортовано пиловника, для отримання якого необхідно зрубати понад 4 млн м3 стиглого лісу). Ситуацію, що склалася, не можна вважати нормальною. Вона спричинена тим, що з падінням лісопромислового виробництва в Україні, яке було основним споживачем деревної сировини, що знаходить збут на західному ринку, лісовий експортний потенціал країни штучно зріс. Значні відмінності в цінах, пільга з ПДВ і відсутність вивізних мит зробили експорт лісопродукції особливо привабливим. Крім того, при експорті на розрахунковий рахунок надходять "живі гроші". Нагадаємо, що тривалий час внутрішні поставки здійснювалися, здебільшого, шляхом бартерних угод, а бартер - це суцільні борги та збитки.
Нині ситуація змінюється. У міру пожвавлення виробництва у сфері деревообробки зростає конкуренція за сировину на внутрішньому ринку, а разом із нею зростає й негативне ставлення до експорту.
Основні результати та тенденції розвитку лісового сектору України в 1991-2000 роках
М.Попков, Л.Полякова, В.Сторожук, С.Кирилюк,
Науково-інформаційний центр лісоуправління
Семінар "Лісова політика та інституційне будівництво"
Українсько-шведський проєкт, 21.11.2001
Для того, щоб краще зрозуміти коло завдань, що стоять перед лісовим сектором України, і знайти ефективні шляхи їх вирішення, необхідно спиратися на ясне уявлення про стан справ у секторі та основні тенденції його розвитку. Структуруємо основні підсумки й тенденції розвитку лісового сектору за десять років незалежності України за такими основними напрямами:- Лісове законодавство
- Інституційний розвиток
- Динаміка лісопромислового та лісогосподарського виробництва
- Розвиток ринку лісопродукції
Між тим, в останні роки ухвалено низку законопроєктів природоохоронного змісту, які визначають цілі та завдання лісового господарства на тривалу перспективу, а також шляхи їх реалізації. Це закони про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України, про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах у пихтово-буко-вих лісах Карпатського регіону, про першочергові заходи зі створення захисних лісових насаджень на неугіддях і в басейнах річок. Менше місяця тому до Парламенту подано законопроєкт "Про внесення змін і доповнень до деяких законів України у сфері охорони навколишнього середовища та забезпечення раціонального використання лісових ресурсів", зокрема такий, що передбачає заборону експорту з країни пиловника й пиломатеріалів хвойних порід, дуба, бука та інших цінних твердолистяних, а також дров. У разі ухвалення він, безумовно, справить величезний вплив на весь лісовий сектор України. Не вдаючись до критичного аналізу перелічених законів, зазначимо, що їх поява свідчить про виокремлення в суспільстві добре структурованих і впливових груп, які мають власні інтереси в лісовому секторі. Цей висновок підтверджує й той факт, що лісові проблеми перебувають у полі зору багатьох політичних партій України й дедалі частіше обговорюються у виступах їхніх лідерів та ЗМІ.
Найважливішою подією останнього часу є старт нового витка законодавчої реформи, під час якої вносяться зміни до найважливіших законів країни. У листопаді Парламентом ухвалено Земельний кодекс, що прямо впливає на лісове законодавство. На черзі Податковий кодекс та інші найважливіші закони. Очевидно, що найближчим часом Держкомлісгосп буде залучений до законодавчого процесу, причому не на других ролях, а як орган управління, відповідальний за формування лісової політики країни та розроблення відповідних правових документів.
Головна подія цих років - ліквідація державних органів, раніше відповідальних за ведення лісового господарства в Карпатах, і передача основного масиву лісів цього регіону в підпорядкування Держкомлісгоспу. Лісове господарство трьох найбагатших на ліс карпатських областей завжди мало свою специфіку, зокрема, за радянських часів воно було тісно інтегроване з великим деревообробним виробництвом і управлялося Міністерством лісової та деревообробної промисловості. Після приватизації деревообробних потужностей їх відокремлення від державного лісового господарства стало правовою необхідністю. Під час поділу в Карпатському регіоні склалася особлива система управління лісами, ефективність якої з плином часу стає дедалі сумнівнішою, причому як з правового, так і з економічного погляду. Другим важливим процесом стала зміна статусу лісів, що перебували в користуванні сільськогосподарських підприємств. Під час ліквідації колективних господарств і поділу сільськогосподарських угідь ці ліси фактично опинилися нічиїми. Держава не спромоглася вчасно виробити єдину позицію щодо їхньої подальшої долі. Тому, користуючись своїм правом розпоряджатися лісами, місцеві органи влади почали самі вирішувати це питання, причому в різних областях зовсім по-різному: в одних ухвалено постанови про передачу лісів сільськогосподарських підприємств до складу державних лісгоспів; в інших створено лісові підприємства комунального підпорядкування; у третіх орієнтуються на приватизацію колишніх колгоспних лісів. Загалом проблему не можна вважати вирішеною, і вже в найближчому майбутньому вона може стати джерелом численних конфліктів.
Принципових змін у структурі та системі управління лісами, що перебувають у користуванні державних лісогосподарських підприємств, не відбулося. Зниження статусу центрального органу управління з Міністерства до Держкомітету не змінило його реальних повноважень. Внутрішні, структурні зміни спричинені, головним чином, прийманням лісів Карпатських областей. Крім того, слід відзначити практично повну ліквідацію підрозділів, що займалися матеріально-технічним постачанням і капітальним будівництвом, появу в системі Держкомлісгоспу самостійних підрозділів, які спеціалізуються на реалізації лісопродукції, а також досить великого лісопромислового підприємства - Рівненської сірникової фабрики. Певні зміни були пов'язані з прийманням, укрупненням і передачею об'єктів природно-заповідного фонду. Необхідно усвідомлювати, що стабільність нинішнього існування галузі вельми відносна. Під час проведення адміністративної реформи вже робилися спроби її реформування, крім того, вона постійно зазнає критики в наукових виданнях і ЗМІ. Найсерйозніші претензії, що висуваються до чинної системи державного лісового господарства, зводяться до такого:
- державні підприємства лісового господарства поєднують функції лісової охорони (державний контроль); лісовідновлення, лісовирощування та лісозахисту (витратна господарська діяльність); лісокористування та переробки (бізнес). Вважається, що це спотворює їхню мотивацію, знижує ефективність роботи, в т. ч. й економічну, слугує базою для різного роду порушень і зловживань;
- багато функцій різних органів центральної виконавчої та регіональної влади щодо управління лісами дублюються, що породжує конфлікти, призводить до перевитрати бюджетних коштів, суперечить основному напряму адміністративної реформи, яка як одну з головних цілей переслідує скорочення структур, що виконують однакові функції; * ліси, які є державною власністю, з погляду власника управляються економічно недостатньо ефективно. У деяких лісових областях плата за лісові ресурси не покриває витрат бюджету на ведення лісового господарства, тоді як надприбуток, одержуваний при торгівлі лісопродукцією, здебільшого осідає на рахунках комерційних структур і фізичних осіб, які не несуть жодних витрат на ведення лісового господарства та розвиток лісової інфраструктури.
Необхідно зазначити, що обсяг інвестицій у лісову промисловість України, особливо в целюлозно-паперове та меблеве виробництво, залишається вкрай недостатнім. Він стримувався і стримується насамперед несприятливим інвестиційним кліматом. У якнайскорішому підйомі потужностей із глибокої переробки низькоякісного й дрібномірного лісу кровно зацікавлене лісове господарство, бо обсяги сировини такого типу значні, а попит на неї практично відсутній.
30 жовтня 2001 року уряд України затвердив заходи з підтримки вітчизняного виробництва целюлозно-паперової продукції. Проте проблеми інвестицій вони не вирішують (здебільшого вони стосуються митного регулювання експорту-імпорту).
4. Лісове господарство України - одна з небагатьох галузей, що зберегли керованість і стабільність у кризовий період. Загалом, правильно оцінивши політичну та економічну обстановку в країні, керівництво галузі: по-перше, не пішло на передчасні реформи й не допустило приватизації та розбазарювання майна лісових підприємств; по-друге, ухвалило рішення насамперед інвестувати розвиток тих складових комплексного лісового господарства, які можуть дати віддачу в максимально короткі терміни, а саме - деревообробки, а також усіляко розширювати експорт лісопродукції; по-третє, здійснило жорсткі заходи щодо зміцнення виконавчої дисципліни по всій ієрархії управління.
Було б грубою помилкою вважати, що державне лісове господарство не помітило кризи й не постраждало від неї. Найбільшою мірою вона позначилася на фінансовому стані підприємств. На початок 2001 року сукупна заборгованість галузі перед бюджетом перевищувала 35, за зарплатою 15 млн грн, крім того, близько 10 млн грн становила заборгованість перед пенсійним фондом. І хоча в 2001 році основні борги було списано (прощено) державою, фінансовий стан багатьох лісових підприємств залишає бажати кращого. Основна причина утворення боргів - бартерна торгівля, що досягла свого максимального розвитку в 1998 році. У міру зниження частки бартеру в реалізації фінансовий стан підприємств стабілізувався й почав поліпшуватися. Якщо в 1998 році 50% загальної реалізації підприємств системи Держкомлісгоспу припадало на бартерні угоди, то за прогнозом на 2001 рік його частка знизиться до 15% і менше.
Позначилася криза й на лісогосподарській діяльності. У цій сфері її фінансово-економічний вплив посилився великою кількістю катастрофічних ситуацій, частота й несприятливі наслідки яких у 90-ті роки були особливо значними. Досить нагадати, що запас згорілого лісу в останнє десятиріччя зріс порівняно з попереднім більш ніж у п'ять разів. (Крім того, повені, вітровали, сніго- та льодоломи.) Порівняння сумарних обсягів лісогосподарських робіт у 80-ті та 90-ті роки показує їх закономірне скорочення за всіма видами, крім суцільних санітарних, лісовідновних та інших рубок, що входять до категорії "інші". При зменшенні сукупної площі лісосік на 65 тис. га площі лісовідновлення скоротилися на 102 тис. га, площі догляду за молодняками зменшилися на 900 тис. га, прорідження - на 500 тис. га тощо. Поряд із цим помітно погіршилися якість і результативність проведених робіт, особливо це стосується лісовідновлення та лісорозведення в посушливих регіонах країни. Площі культур, що регулярно гинуть, тут настільки великі, що мимоволі виникає думка про мораторій на лісорозведення та лісовідновлення в степовому регіоні, аж до з'ясування причин такої низької результативності цих робіт.
До числа спадщини кризи слід віднести й украй зношений машинний парк, задіяний у лісогосподарському виробництві, в т.ч. й на проведенні рубок головного користування.
5. Ринок лісопродукції, особливо зовнішній, і його динаміка є дзеркалом, що добре відображає стан лісового сектору загалом та його окремих складових. Обсяг експорту лісової, деревообробної та целюлозно-паперової продукції в останні роки зростає випереджальними темпами (мал. 8). У зв'язку з цим збільшується й частка лісового комплексу в загальному експорті країни: у 1998 році вона становила 1,6%, а в 2000 - уже 3,8%. Майже в три рази за ці роки зросла частка експорту паперу й картону, що виробляються з макулатури та привізної целюлози (здебільшого це технічна), спеціального (електроізоляційного, жиро- та вологостійкого) паперу, а також гофрокартону й гофротари.
Нині ситуація змінюється. У міру пожвавлення виробництва у сфері деревообробки зростає конкуренція за сировину на внутрішньому ринку, а разом із нею зростає й негативне ставлення до експорту.