Богдан Колісник: «За деревами лісу не видно»

Вберегти ліс від несанкціонованих вирубок, ефективно використовувати лісовий ресурс, підвищити зацікавленість тих, хто працює в лісовому господарстві, і залучати до роботи в ньому малий і середній бізнес — такі невідкладні завдання стоять перед працівниками лісової галузі.

«У нас немає єдиної концепції лісового доходу»

Певну законодавчу допомогу лісовому господарству ініціював і народний депутат С. Кошин. У своєму проєкті закону «Про внесення змін до підпункту б) пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (щодо зміни цільового призначення земельних ділянок для ведення лісового господарства)» він зазначає, що землі, які не можна ефективно використовувати для сільського господарства, потрібно використовувати для лісорозведення.

Точка зору законодавця зрозуміла. Але як, наприклад, дивляться на ці проблеми лісівники волинського лісу. На запитання нашого спеціального кореспондента відповідає начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (ВОУЛМГ), кандидат економічних наук, заслужений працівник лісового господарства України Богдан Іванович Колісник.

— Богдане Івановичу, здавна в нас склалася думка про безмежність і невичерпність наших лісових багатств. Але в результаті цей міф знецінив багатство. Це переконання настільки заволоділо розумами багатьох керівників і населення, що лісів із року в рік вирубувалося дедалі більше. Ми стали жити за принципом «На наш вік вистачить». Але чи вистачить?

— Не все так сумно. Загалом у лісовій галузі відзначається зростання виробництва, проблеми лісового комплексу дедалі частіше стають предметом уваги громадськості. Вирубка лісу в області давно стала синонімом слова «лісовідновлення». Інтерес до галузі виявляє приватний капітал і бізнес. Основу українського лісового сектору становлять сотні підприємств, що належать сотням власників. Багато хто, від «генералів» до «сержантів» лісового бізнесу, починає розуміти, що період дикого капіталізму минув і набагато вигідніше й перспективніше вкладати кошти в розвиток переробки та випуск готової продукції. Україна має найсучасніші технології деревообробки, що дають змогу конкурувати із західними та східними фірмами. Є якість, а отже, і попит на таку продукцію.

Проблема більше в справжній ціні лісу. І знати її потрібно для того, щоб визначити коло економічно ефективних заходів лісового господарства. Адже лісове господарство — це переважно довгострокові капіталовкладення (інвестиції), що приносять дохід часто через багато років. Питання в тому, ефективне чи неефективне лісове господарство і в якій точці технологічного ланцюга держава вилучає додану лісовим господарством вартість? Відповідь перебуває поза зоною компетенції інженера лісового господарства. В умовах чинної податкової системи лісове господарство може бути тільки дотаційним, оскільки дохід, що виникає в результаті діяльності лісового господарства, реалізується державою в інших галузях, які використовують ліс, у формі податків з праці та капіталу.

У нас немає єдиної концепції лісового доходу. У світовій практиці більш поширені лісові платежі рентного типу, що стягуються з урахуванням якості лісів і того, як саме використовується заготовлений ліс. Дохід з лісу не можна фіксувати лише на етапі заготівлі деревини — як первинної технологічної операції. Ліс приносить основний дохід на другому й третьому переділі, коли меблі, папір та інша продукція продаються з реалізованою націнкою 200—300 відсотків, тобто коли з нього виробляють складніші продукти. Скрізь у світі державою стягуються рентні платежі на всіх ділянках технологічного ланцюга з переробки деревини, і ці кошти спрямовуються в лісове господарство. Ми ж беремо доходи за «пень». Тож проблема українського лісу не в лісникові, якого не критикує хіба що лінивий, а набагато глибша.

— Світовий досвід показує, що такі цінності, як наука й охорона природи, не завжди вписуються в систему ринкових відносин. У зв'язку з цим тут потрібен особливий підхід. І ліси України, очевидно, теж давно потребують його?

— Ви самі практично відповіли на своє запитання: потребують, і дуже сильно. В останні десятиліття радянської влади Україна вважалася лісодефіцитною республікою. У 1980-х роках ми споживали 40—45 мільйонів кубометрів (у перерахунку на круглий ліс) деревини, 60 відсотків якої завозилося з Росії. Сьогодні, як це не дивно, ми стали помітним експортером цієї продукції за загальної річної вирубки близько 15 мільйонів кубометрів. Половина українського лісу експортується. Виникає просте запитання: за рахунок чого держава задовольняє свої потреби в деревині? Невже вони скоротилися майже в 10 разів?! Якщо в розвинених європейських державах дрібний бізнес у сфері заготівлі деревини був витіснений з ринку великими компаніями, то в Україні значну частину лісу продовжують експортувати фізичні особи та дрібні фірми. Законодавство ж передбачає настільки ліберальні покарання за «лісовий розбій», що навіть говорити ніяково. Фізичні особи та фірми-замовники займаються скуповуванням і реалізацією краденого лісу, набуваючи полиску респектабельності та впливу на владні структури.

Виникає банальне запитання: хто дає дозвіл на створення приватної пилорами, яка розпилює крадений державний ліс? У цих «операціях» держава страждає двічі — крадеться ліс і не стягуються податки. Тому необхідно запровадити ліцензування приватних пилорам, що потребує певних витрат, а ліс, який вони переробляють, має надходити до них через аукціони й тендери.

Національні парки: наздоженемо Європу?

— Екс-президент Віктор Ющенко обстоював перетворення держави на «зону національних парків і заповідних територій». Цьому влітку минулого року було присвячено всеукраїнську нараду на території Шацького національного парку. Як ви ставитеся до цієї ідеї?

— «Потьомкінські села» за нинішнього фінансового стану держави не врятують українську природу. Може статися так, що термінові «пологи» такої кількості національних парків і переділ українського лісу залишаться в історії лісового господарства черговою чиновницькою імітацією активної діяльності з обов'язковим поверненням до вихідної точки. Важливий напрям лісівництва — охорона лісів від інвазій, комах, захворювань, пожеж і посух. Сьогодні, наприклад, у ялинових лісах сусідньої з нами держави — Білорусі — лютує короїд. З американського континенту насувається різновид фітофторозу, що знищує навіть віковічні діброви. Ці напрями можна перелічувати, але цікаво, хто й за які кошти цим займатиметься? Тому я б на деякий час відставив метання високопосадовців від однієї «суперідеї» до іншої.

— А до яких лісових робіт і на якій підставі в галузь залучатиметься бізнес?

— У межах лісового господарства під час виконання робіт з догляду за лісом ми розвиватимемо систему конкурсів і договорів. Адже в нас є багато господарських робіт, виконання яких не має бути прерогативою лише одного лісгоспу. Вони цілком можуть виконуватися на конкурсній основі незалежними підрядниками. Це дасть нам змогу сформувати менш затратну систему й залучити в лісове господарство більшу кількість підприємств приватного підприємництва.

Зараз у нашій області ми почали залучати до лісових робіт малий і середній бізнес. Починаємо з невеликих інвестицій у вигляді техніки й обладнання для заготівлі та вивезення деревини, підготовки землі до її садіння та догляду за лісовими культурами. За даними Держкомлісгоспу України, на виконання програми «Ліси України на 2002—2015 роки» зі збільшення лісових площ нам необхідно висадити 2,3 мільйона гектарів лісів на деградованих і малопридатних для сільського господарства землях. Фахівці лісового відомства оцінюють, що на виконання цих робіт знадобиться понад 20 мільярдів гривень. Для українського бюджету така цифра непідйомна, тому до збільшення лісових угідь треба залучати приватний капітал.

— Не секрет, що за період незалежності у Волинській області сотні гектарів сільськогосподарських угідь вкрилися лісом-самосівом. І це на тлі того, що вашому обласному відомству вже ніде садити ліс. Хто вирішуватиме проблеми із землею під майбутній ліс?

— У окремих районах області вже десятки років не обробляється 50—80 відсотків землі, а наступного року й справді нам ніде буде садити ліс — для цих цілей земля не передбачена. Водночас ВОУЛМГ має один із найкращих в Україні розсадників і очікує на майбутню весну до 25 мільйонів штук сіянців і саджанців лісових культур.

Нерідко доводиться висаджувати новий ліс на ділянках, що не мають державного акта. Інвентаризацію земель в Україні досі не проведено, хоча 90 відсотків її розпайовано. Це з одного боку. З іншого ж, зміна цільового призначення ділянки пов'язана з великими витратами та паперовою тяганиною, що розтягується на роки. На шляху переоформлення призначення землі стоїть пункт податкового законодавства про сплату мита під час зміни її категорії. Оформлення повного пакета документів на інвентаризацію земель під висадку лісу забирає в середньому три роки. І замість того, щоб зарезервувати землі, які доцільно засадити лісом, Україна, виконуючи укази колишнього президента, поспішає наздогнати Європу зі створення національних парків... Необхідно вносити поправки до Земельного та Податкового кодексів України. Деякі послаблення в цих документах дадуть змогу лісовому відомству України перевести частину сільгоспугідь у статус земель лісового фонду.

Ми, говорячи про село, звикли бачити там лише одне сільське господарство й міряти тамтешнє життя лише показниками надоїв, площами орної землі та кількістю вивезеного на поле гною. Чи не час поглянути на сільське життя під іншим кутом, наприклад екологічним, і посадити на порожніх землях або на місці знищених колишніх колгоспних лісів новий ліс?! Але поки що представницька влада області захоплена ідеєю створення національних парків...

Розмовляв Петро Чечелюк