Ріпак — проти радіації. На Житомирщині відпрацьовують новітні технології відродження чорнобильських земель

ФОТО ЄВГЕНІЇ ДОНЧЕВОЇ.ОДИН З АВТОРІВ ПРОЄКТУ ТОМІО ХАРА ПЕРЕВІРЯЄ ТЕМПЕРАТУРУ В УСТАНОВЦІ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ГАЗУ

Попри закони та заборони, на забруднених радіацією землях Житомирської області живуть люди, зокрема там, звідки давно мали бути відселені (про це «День» писав у статті «На «чорнобильській» землі — бебі-бум»). Утім, тут є й не зовсім оптимістична сторона — у розмові з «Днем» заступниця головного лікаря районної лікарні Наталя Климчук зауважила, що в районі як серед дорослих, так і дітей зростає захворюваність, пов'язана з впливом радіонуклідів. Зокрема, хвороби крові, кровотворних органів та ендокринної системи, також у багатьох місцевих жителів є порушення в імунній системі, розлади травлення, порушення обміну речовин тощо. А загалом, сказала вона, здоровими можна вважати лише 1—2% дітей.

І це попри низку заходів, зокрема профілактику та санітарну освіту, що систематично проводяться медиками, а ще — значну допомогу, яку отримували жителі Народиччини від Асоціації «Чорнобиль-Цубу» (Японія), японських урядових організацій, з якими співпрацює благодійний фонд «Заручники Чорнобиля» (Житомир). Одним із головних чинників, що зумовлює такий стан, Н. Климчук називає споживання вирощених на цих землях продуктів харчування, забруднених радіоактивними елементами. Ми повернемося до цієї теми в окремому матеріалі, а зараз зазначимо, що актуальною залишається проблема зниження ризику проживання в цих районах.

ЯПОНСЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ НА ДЕВ'ЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ЄН

З одного боку, жителі «чорнобильських» країв мають підстави сподіватися на певні кроки в межах оголошеної 2007 року Організацією Об'єднаних Націй декади відновлення та розвитку постраждалих від аварії на ЧАЕС територій, яка включає план дій ООН на 2006—2016 роки. Як бачимо, міжнародна спільнота робить наголос на необхідності переходу до стабільної життєдіяльності на цих територіях, де радіоактивне забруднення за 24 роки суттєво зменшилося. З другого — невтішний стан здоров'я народичан призвів до зміни стратегії допомоги з боку Асоціації «Чорнобиль-Цубу», яка раніше займалася здебільшого медичним аспектом, — безкоштовно постачала ліки, медичні апарати та деяку техніку. Отже, японці запропонували проєкт «Ріпак для відродження Народицького району», головним автором якого став член ради асоціації біолог Масахару Кавата, до речі, почесний громадянин Народицького району. Їхнім партнером — так традиційно склалося впродовж майже двох десятиліть — спочатку став фонд «Заручники Чорнобиля».

Як розповіла заступниця директора фонду Євгенія Дончева, через них ідуть усі операції з надання допомоги, оскільки японці довіряють неурядовим організаціям. За її словами, те, що передано японською стороною в межах згаданого проєкту, оцінюється сумою понад 9 млн 300 тис. єн. (Це майже 103 тис. доларів США, тому цифра суттєва). За даними представників Асоціації «Чорнобиль-Цубу», ці суми складаються як із приватних пожертв, так і грантів, а більшу частину вже використаних коштів становить грант від Японського фонду поштових заощаджень. Для забезпечення наукового супроводу керівники фонду «Заручники Чорнобиля» звернулися до фахівців Житомирського національного агроекологічного університету.

За словами одного зі співавторів проєкту, члена згаданої асоціації, інженера Томіо Хара, задум такий — використати вирощування ріпаку для зменшення вмісту радіонуклідів на чорнобильських землях (де значно перевищені граничні норми), оскільки ця рослина абсорбує їх більше за інші, а після неї сіяти інші культури. Очікується, що таким чином меншим стане забрудненість вирощуваної там сільгосппродукції. Це необхідно для зменшення внутрішнього опромінення людей, яке виникає через її споживання, що є однією з головних причин збільшення захворюваності. У всьому світі застосування цієї ідеї у великому масштабі, зазначає Хара-сан, ще не було. Водночас ріпакову олію можна використовувати як сировину для виробництва біодизельного палива. А щоб зменшити обсяг біомаси (стебел, листя), в якій осіли вилучені із землі радіонукліди, її можна застосувати для отримання біогазу, в якому не має бути радіоактивних елементів, того ж стронцію чи цезію. І в біодизелі теж, принаймні в наднормативних кількостях.

БІОПАЛИВО З РАДІАЦІЙНИХ КУЛЬТУР

Укладено п'ятисторонній договір про співпрацю за участі Асоціації «Чорнобиль-Цубу», Фонду «Заручники Чорнобиля», Народицької районної ради, Народицької райдержадміністрації та Житомирського національного агроекологічного університету щодо втілення проєкту «Ріпак для відродження Народицького району». Як розповів директор Науково-дослідного інституту регіональних екологічних проблем згаданого університету доцент Микола Дидух (з ним ми проїхали по всіх місцях здійснення робіт), на цей заклад покладено виконання його експериментальної частини. Проблемами відновлення чорнобильських земель в інституті займаються давно, а 2007 року вийшла монографія його ректора Антона Малиновського «Системне відродження сільських територій у регіоні радіаційного забруднення». Отже, до участі в експерименті з посівами ріпаку та його переробкою вони підійшли з певними напрацюваннями. За інформацією М. Дидуха, проєкт розрахований на п'ять років, і після його закінчення місцевій держадміністрації та громадам району будуть надані рекомендації щодо способу реабілітації забруднених земель методом вирощування ріпаку з подальшою переробкою на біодизель і біогаз.

За підрахунками вчених, у Народицькому районі є близько 10 тис. гектарів забруднених радіацією земельних угідь (більшими чи меншими масивами), які можна повернути в сільськогосподарський обіг. Утім, зазначає М. Дидух, немає впевненості, що місцеві селяни з ентузіазмом сприймуть ці розробки. Основна причина — необхідність високої культури агротехніки, зокрема застосування чітких систем сівозмін, захисту, а також спеціально районованих, пристосованих до місцевих умов сортів ріпаку.

...Під виселеним селом Старе Шарно на дослідному полі на ділянці приблизно в чотири гектари (його забрудненість понад 14 Кюрі на 1 кв. км.) висіяно ярий ріпак (озимий вимерз). Експеримент триває третій рік. Усе поле (усього 18 гектарів) поділено згідно з технологією сівозмін, яка передбачає, що ця культура на тому самому місці може бути знову висіяна не раніше ніж через чотири роки. Насіння переробляється в Народичах, де за кошти японської сторони встановлено прес для віджиму олії та апарат для її очищення (вітчизняного виробництва), а також установку для отримання біодизеля — нову, виготовлену в Японії, обладнану сучасною автоматикою, яка англійською підказує, що робити. Її проєктна потужність — 400 л за зміну. Перші партії вже було виготовлено, тепер ідуть дослідження технологічних параметрів процесу виготовлення з місцевої сировини (того ж насіння вирощеного ріпаку) цього виду біопалива.

У селі Ласки, у фермерському господарстві Ігоря Кавецького наполегливо намагаються з коров'ячого гною (беруть його на фермі, що розташована неподалік) отримати біогаз. Т. Хара власноруч збудував резервуари для бродіння гною та збирання метану, що виділяється, а також рідкої складової — у разі відповідності радіологічним показникам вона може використовуватися як добриво. Перші порції біогазу вже отримували, але в невеликих кількостях — поки що триває відпрацювання технології. Ним на цьому етапі збираються опалювати вагончик, що стоїть поруч. Серед причин, що гальмують справу, Т. Хара називає брак часу на інструктаж людей, які безпосередньо займаються цим у нас, а в районі немає людей із досвідом виробництва біодизеля чи біогазу, та й в Україні в цій сфері взагалі мало фахівців. Крім того, зазначає він, у японців та їхніх українських партнерів було різне розуміння здійснення цього проєкту. А для розширення цієї спроби з метою відродження району потрібне сприяння ще більшої кількості людей.

Наскільки відомо авторові, це мало не перший випадок в області, коли експерименти з отримання біогазу (про біодизель взагалі не було чутно) вже дали певний результат. Тобто для тих, хто працює в цій сфері — як управлінців, так і підприємців — з'явився унікальний шанс побачити й оцінити новітні технології в дії, а також вивчити проблеми, пов'язані з їх упровадженням. І не десь у виставкових варіантах, а в справжніх польових і виробничих умовах. Статус науково-дослідного експерименту, у межах якого отримано відповідне обладнання, не дозволяє використовувати його в комерційних цілях. Тим більшим мав би бути інтерес до нього з боку структур, які покликані займатися (або декларують такі наміри) енергозбереженням. Оскільки практично безкоштовно могли б отримати те, за що в приватному секторі, наприклад, мали б платити шалені гроші, де тренінги, методики навчання, консультації з ноу-хау коштують дуже дорого. Дивись, і проєкту, і району чимось допомогли б. Поки що, скажемо прямо, ажіотажу не спостерігається, і займаються цим лічені люди (по кілька осіб у Народичах і Ласках), яких курує той самий М. Дидух, часто буває там хтось із керівництва фонду «Заручники Чорнобиля», а ще з Японії навідується Т. Хара.

Таким чином, якщо згадати відому притчу, японці у співпраці з житомирськими науковцями пропонують вудку, щоб ми в перспективі успішно могли ловити рибу, тобто робити кращими чорнобильські землі та, як наслідок, поліпшувати здоров'я людей, які там живуть, та ще й упроваджувати енергозберігальні технології. Чи скористаємося ми цим шансом, залежить від нас самих.

P.S. Голова фонду «Заручники Чорнобиля» Володимир Киричанський хворіє, тому автор зміг поговорити з ним уже після того, як цей матеріал було передано до газети. Упровадження в Народицькому районі технологій отримання з ріпаку біопалива, зазначив він у розмові, можливе лише за умови зацікавленості в цьому владних структур, оскільки на виробництво палива потрібен офіційний дозвіл урядових інстанцій — Кабміну, Міністерства палива та енергетики. Місцева влада мала звернутися до них і вирішити питання, наприклад, що це необхідно не з метою промислового виробництва, а для потреб району, однак не зробила цього. Є й проблеми з відповідним законодавством. Була ситуація, коли експериментами з отримання біопалива зацікавилися Служба безпеки України та податкові органи. Один із народних депутатів, до якого звернулися по допомогу, сказав прямо, що потрібен «відкат» для столичних чиновників. А звідки фонд може взяти ці кошти? Проєкт є спільним, тому певні витрати з проведення експерименту мала б узяти на себе й українська сторона. За кожен крок у нас потрібно платити, але в районі, зазвичай, коштів у бюджеті не вистачає. Коли укладався п'ятисторонній договір про співпрацю, розраховували на допомогу з боку влади. Якби ми мали дозвіл на продукування біопалива, було б простіше. Може виникнути, наприклад, питання, що робити з насінням вирощеного ріпаку, якщо його не переробляти на біодизель? Продавати за кордон?