Підйом закінчено — тверда посадка, або Якою буде температура в економіці восени?

Раптове круте подорожчання гречки та поки що лише прогнозоване збільшення цін на хліб, цукор, а також паливо — усе це, звісно, можна було списати на чергове коливання сезонної кон'юнктури й навіть збиральні кампанії. Якби не чергова офіційно визнана криза у світі — цього разу продовольча. Їжа почала дорожчати в різних країнах, що, очевидно, означає: врожаї цього року і справді будуть неважливими.

По той бік океану, в США, схоже, кепські процеси розвиваються так само повним ходом — після півтора року щедрого грошового розігріву американський ринок нерухомості, що став колись головним детонатором кризи, нині знову впадає в ступор. І це, як і стан справ у Старому Світі, також можна було б списати в розряд чергових судом під час одужання, якби явне уповільнення не повернулося тепер усередину самої української промисловості.

Приблизно два тижні тому відомий російський економіст Михайло Хазін (який став відомий передусім тим, що за кілька років до світової кризи передбачив її неминучість) в інтерв'ю російській радіостанції «Ехо Москви» напророкував Україні... швидкий дефолт. Ця заява одразу викликала величезний резонанс як у Росії, так і в нас.

За оцінками економіста, для України впродовж найближчого часу подальше падіння рівня життя неминуче. Це відбудеться або внаслідок радикальних, але вимушених реформ, що проводяться владою, або внаслідок дефолту.

«Одне з двох: або буде дефолт в тому чи іншому вигляді, тому що накопичені за попередні роки зобов'язання нікуди не поділися, або треба ще щось робити радикальне, — вважає економіст. — За якимись своїми зобов'язаннями можна оголосити дефолт, сказати: ми не можемо платити — усе, крапка».

За словами Хазіна, усі країни сьогодні поділилися на дві умовні категорії — ті, в яких влада та громадяни загалом усвідомили, що настала пора жити за коштами й рівень життя населення неможливо підтримувати в тому вигляді, до якого населення звикло. І ті, де таке усвідомлення поки що не відбулося. У Росії це усвідомлення, на думку Хазіна, прийшло під час дефолту 1998 р. Тоді як Україні зіткнутися з жорстокими реаліями доведеться лише зараз. Український уряд, як вважає економіст, «повинен сказати населенню: хлопці, жити буде значно гірше, пенсії будуть нижчі тощо».

«Якщо не зробити роботу з розроблення стратегії впродовж буквально кількох місяців, то з великою ймовірністю Україна стане однією з перших жертв світової кризи, якій уже ніхто не допомагатиме, — пророкує далі Хазін. — Тому я вважаю, що якщо реформаторський блок якнайшвидше не пред'явить чіткої стратегії виходу країни з кризи, плану з модернізації пріоритетних галузей економіки, з пошуку місця країни у світовому розподілі праці, — дефолту вам не уникнути. Разом з усім комплексом супутніх проблем, у тому числі падінням рівня життя населення. І хто тоді буде винен? Про Тимошенко ж уже ніхто й не згадає».

Як бачимо, висловлювання Хазіна не є таким уже однозначним прогнозом, якому неминуче судилося збутися. Проте дослухатися до застережень учених варто. Тим більше що не далі як 27 серпня з вуст уже міністра економіки України Василя Цушка, який досі чомусь рідко виходить із публічними заявами, пролунав ще один явно тривожний сигнал.

Новому главі держави, на думку міністра, потрібно було набратися мужності й ще пів року тому визнати, що Україна впадає в дефолт. «У березні, попрацювавши 2 — 3 тижні, подивившись, яку спадщину ми прийняли, президент Янукович і прем'єр Азаров повинні були оголосити і внутрішній, і зовнішній дефолт. І тоді народ би зрозумів, у якій ямі ми», — заявив Цушко («Росбалт»).

Отже, окрім того, що влітку стало очевидним відчутне уповільнення темпів у промисловості, серед явних ризиків на сьогодні очевидні такі. По-перше, різко зросле навантаження зовнішнього боргу на держбюджет (пік виплат, щоправда, почнеться лише десь із 2012-го). По-друге, недовиконання планових зборів податків до центральної казни.

Так, запланований дефіцит бюджету країни в травні — червні перевищено багаторазово, реальний його обсяг в окремі місяці близько 10 млрд грн щомісяця. Тобто наприкінці року діра в держфінансах з урахуванням прихованого дефіциту може опинитися поблизу позначки в 100 млрд грн. Саме звідси й зростаюча заборгованість з невідшкодованого експортерам ПДВ (близько 40 млрд грн), і нарощування внутрішніх держпозик майже на 40% з початку року (до 72 млрд грн), які все-таки теж державі доведеться якось повертати.
У Нацбанку поки що все спокійно

Утім, офіційно в уряді поки що ніхто не очікує якихось серйозних катаклізмів. Голова Кабміну Микола Азаров, звітуючи про зростання економіки в першому півріччі на 6,3%, припустив, що якщо нинішні темпи збережуться, багатьох докризових показників економіка досягне вже за підсумками наступного року.

Керівник групи радників голови Нацбанку Валерій Літвіцький 27 серпня заявив, що можливе погіршення економічної ситуації у світі, якщо воно все-таки станеться, торкнеться України набагато меншою мірою, оскільки країна нині куди краще підготовлена до будь-яких коливань ззовні. «Не треба будувати ілюзій, як 2008 року, що нас врятує декаплінг (теорія про малу залежність країн, що розвиваються, від розвинених). Уникнути негативного впливу ми не зможемо, але сьогодні ми озброєні додатковими п'ятьма валами захисту», — попереджає посадовець Нацбанку.

По-перше, як випливає зі слів п. Літвіцького, влада почала потрібні, хоча й непопулярні бюджетні заходи стабілізації: скорочується його дефіцит, оптимізуються витрати. По-друге, Україна отримала додаткову фінансову підтримку у вигляді кредиту МВФ. «Сьогодні в нас є фінансування з боку МВФ, тоді як 2008 року однією з причин різкої реакції валютного ринку була невизначеність щодо роботи з фондом», — пояснив радник голови НБУ. А наявність грошей МВФ уже сьогодні дає змогу регулятору вирівнювати платіжний баланс, який погіршувався з середини літа і в принципі міг вдарити й по валютному курсу.

Третім «валом оборони» від рецидивів кризи Літвіцький називає нормалізацію торговельно-економічних відносин із Росією. Величезне значення для стійкості фінансової системи, на його думку, мало також ухвалення закону про розширення незалежності самого НБУ та й узагалі нормалізація ситуації навколо фінансового регулятора. Напади попереднього уряду на Нацбанк 2008 р., нагадує Літвіцький, «породили дуже небезпечні очікування гравців ринку» і стали однією з головних причин банківської паніки. Тоді як зараз НБУ зумів спокійно включити власні механізми пожвавлення економічної активності та споживання, ухваливши рішення щодо зниження базових відсоткових ставок, які впливають на ставки кредитів і в комбанках.

Нарешті, п'ятим «валом оборони» посадовець НБУ називає чомусь рішення уряду відмовитися від запровадження повної заборони на експорт зернових. Щоправда, поки що неясно, яким буде врожай цього року в Україні й чи не виникне у зв'язку з цим рішенням в країні дефіцит продовольства, передусім зерна. Літвіцький аргументує свій довід тим, що «такі економічно правильні рішення заспокоюють ринки».

Загалом підсумки червня — липня, за оцінками НБУ, дають підстави говорити, що економіці вдалося уникнути серйозного уповільнення. «Зниження в сільському господарстві та на транспорті було перекрито поліпшенням торгівлі та різким уповільненням спаду в будівництві, тоді як у промисловості уповільнення виявилося невеликим. Це означає, що бюджетна мета — зростання економіки на 3,7% 2010 року — залишається в зоні досяжності», — підсумовує Літвіцький.

Безумовно, вкрай цікаві й оцінки НБУ щодо перспектив інфляції по країні. Так, після унікальної чотиримісячної дефляції, попри зростання тарифів ЖКГ і проблеми з урожаєм, країна, швидше за все, вийде на темпи зростання цін нижчі, ніж 2009 р., внаслідок чого за рік показник, цілком можливо, буде менш ніж 10%.

І в тому числі з цієї причини курс гривні (принаймні в перспективі найближчих місяців) має всі підстави не слабшати, а навпаки — трохи зміцніти, вважає Літвіцький. З початку року офіційний курс гривні вже підвищився на 1,19% (див. таблицю). І хоча це не так помітно для позичальників і всієї економіки, що перебуває глибоко в доларових боргах, це відновлення позицій нацвалюти — одне з найкращих серед країн СНД і Східної Європи.

Однією з головних передумов для цього є нині профіцитний платіжний баланс (співвідношення всіх грошових операцій країни із зовнішнім світом, включно із зовнішньою торгівлею, валютними трансакціями, у т. ч. кредитами). І хоча вже в липні показник перевищення притоку валюти над відтоком став різко падати, варто не забувати, що стабільності гривні в минулі роки загрожував насамперед дефіцитний платіжний баланс (Україна довго значно більше споживала імпортних товарів, ніж експортувала, простіше кажучи, жила не за коштами).

Загалом щодо поточної курсової та економічної ситуації висновок головного аналітика Нацбанку звівся до такого: «Висновок досить сприятливий — платіжний баланс став рівномірнішим, що формує сприятливу ситуацію для стабільності курсу, досягнення поставлених цілей щодо інфляції, а також відображає зростання внутрішнього споживання за деякого послаблення зовнішнього попиту».
Погляд збоку

Багато оптимістичних оцінок уряду та НБУ справді мають під собою підставу. Проте незалежні аналітики та фінансисти ситуацію все ж не схильні змальовувати в таких уже райдужних тонах.

Наприклад, з одного боку, судячи з даних офіційної статистики, у країні потроху відновлюється будівництво. Обсяг будівельних робіт у липні становив 3,8 млрд грн, що на 15,6% більше, ніж у червні. Проте, з другого боку, порівняно з січнем—липнем минулого року обсяг виробництва в будівництві зараз продовжує падати — на 16,7%.

Ознакою того, що стан справ у цій базовій галузі все ще кепський, є й те, що ціни на готову нерухомість повільно, але вірно продовжують «спускатися». Скажімо, середні ціни на вторинне житло в тому ж Києві зараз нижчі, ніж навіть рік тому, приблизно на 15 — 17%. Є прогнози низки аналітиків, що аналогічне за розмахом «просідання» ринку квартир може відбутися вже до літа 2011-го. Тоді як стабілізація ринку нерухомості можлива лише після повернення дешевих довгострокових кредитів: під 10 — 12% річних у гривнях строком хоча б років на 10. Зараз у банків немає (та й поки що не передбачається) ні того, ні другого.

Промвиробництво в липні порівняно з червнем справді зросло майже на 3%. І водночас у річному вираженні темпи зростання вже вельми відчутно буксують (до +11,1%). У тому числі за ключовими галузями — у хімічній та нафтохімічній промисловості (темпи знизилися з 21,4% до 20,8%), а також металургії (19,1% до 14,8%). Останнє відбувається не лише на тлі зростаючої бази порівняння з другим півріччям минулого року, а й поступового уповільнення зростання світової економіки, а також попиту на наші основні експортні товари.

Невипадково приплив валюти в Україну від місяця до місяця зараз також жваво падає, і, отже, є достатньо підстав очікувати, що на тлі економічного охолодження у світі потоки грошей до країни скорочуватимуться й далі. Сальдо платіжного балансу — критично важливий індикатор вартості гривні, про який ішлося вище, — до кінця року хоч і залишиться в позитивній зоні, але прагнутиме до негативної. Останнє, на думку Миколи Івченка, керівника інформаційно-аналітичного центру Forex Club в Україні, знижує ймовірність і величину подальшого зміцнення вартості нацвалюти щодо долара. Хоча в перспективі найближчих кількох місяців курс гривня/долар може закріпитися на рівні 7,85 грн. У євро, на думку аналітиків центру, є шанси відновити позиції на світовому валютному ринку й зафіксуватися на рівні 1,3300. В Україні в такому разі курс гривня/євро до кінця року складе близько 10,80 грн.*

_________________________________
* Однією з найтвердіших валют на тлі регулярних останнім часом коливань між доларом і євро виявилася японська єна. В останні тижні було побито 15-річний рекорд дорожнечі єни щодо долара, а значить, поки що саме Японію сприймають у світі як основну «тиху гавань».

Нарешті, варто зауважити, що нинішня стабільність гривні вельми умовна. Уже зараз Україна має хоч і невеликий, але все ж дефіцит (у липні — близько $255 млн) поточного рахунку платіжного балансу (тобто співвідношення експорту/імпорту товарів і послуг уже на користь імпорту). Така ситуація, на думку фінансистів Forex Club, спричинена якраз початком скорочення обсягів експорту металургії та машинобудування в середині літа на 12,5% і 10,85% відповідно, а також зростанням обсягу імпорту товарів — на 11% (до $5,2 млрд). Простіше кажучи, зростання потоків імпорту — один із ключових чинників тиску на гривню — знову має місце. Якщо вірити статистиці, це відбувається як за рахунок нарощування поставок машинобудування, так і за рахунок цін на мінеральні продукти (передусім цін на імпортний бензин і дизпаливо).
Невеселі настрої

І сторонні фінансисти, і чиновники єдині сьогодні, мабуть, в одному: говорити про впевнений вихід країни з рецесії передчасно, поки не відновлені базові показники внутрішнього споживання.

Влітку, попри сезон відпусток і ділового затишшя, внутрішній попит потроху продовжував приростати. Так, обсяг організованої роздрібної торгівлі по Україні, згідно з даними Держкомстату, у липні зріс порівняно з червнем на 8,1% (до 23,79 млрд грн). У річному вираженні за січень — липень показник збільшився на 3,9%. Цьому сприяє зростання реальної зарплати, яке за цей час порівняно з аналогічним періодом минулого року склало близько 9%. Утім, і в цій сфері очевидний аналогічний ефект «охолодження»: сповільнюється зростання доходів, що розпочалося навесні, услід за виробництвом у реальному секторі.

Якщо вірити даним регулярного дослідження споживчих настроїв громадян, проведеного компанією GFK Ukraine та Міжнародним центром перспективних досліджень, із липня спостерігається різке зниження зведеного індексу економічних очікувань. Негативні очікування щодо своїх майбутніх доходів, а також зростання цін, тарифів і ризиків безробіття громадяни стали висловлювати дедалі більше, оскільки, за оцінками експертів, не чекають нічого доброго від майбутнього врожаю, побоюються можливої другої хвилі кризи та намірів влади провести непопулярні реформи.

Серед опитуваних у цьому дослідженні громадян порівняно з кінцем весни поменшало бажаючих купувати товари тривалого користування — меблі, побутову техніку, автомобілі тощо.

Цікаво, що песимістичні настрої громадян різко зросли після того, як стало ясно — підвищення тарифів ЖКГ країні не минути.

Утім, опубліковані нещодавно розрахунки профспілки працівників газових господарств України дають підстави для оптимізму: зростання цін на газ для населення не так уже й помітно позначиться на добробуті громадян, попри весь ажіотаж, піднятий у ЗМІ. Для переважної більшості родин (понад 86%) блакитне паливо подорожчало лише на суму близько 20 грн на місяць. А для 40% жителів країни збільшення відпускної ціни газу навряд чи буде помітним — у розрахунку на одну людину оплата по Україні в середньому зросте лише на 5,2 грн на місяць.
Хибна модель

Вважається, що одним із головних джерел ґрунтовнішого та впевненішого відновлення української економіки є відновлення кредитування.

Формально банки почали відновлювати кредитування бізнесу десь із другого кварталу цього року, оскільки вже мали явний надлишок ліквідності. Почалося й зниження ставок за кредитами, які сьогодні перебувають на рівні 17 — 18% річних у гривнях (13 — 14% річних — у валюті). Водночас банкіри кажуть: на ринку є реальний дефіцит позичальників із хорошою кредитною історією. Банки, що пережили потрясіння 2008 — 2009 рр., стали просто уважнішими під час оцінювання платоспроможності клієнтів.

Простіше кажучи, кредитувати нині нікого навіть у гривнях, оскільки економіка все ще не відновила свою працездатність — кожне друге підприємство, як і раніше, в офіційних збитках.

Громадяни, які працюють, зокрема, на цих підприємствах, але зберегли заощадження, як і раніше, не хочуть переводити їх у гривні. І, пам'ятаючи події півторарічної давності, слушно бояться за їхню збереженість. Банкам своєю чергою нікого кредитувати у валюті, оскільки є обмеження на такі кредити, і відповідно їм нині не так уже й потрібні валютні депозити населення. Тобто накопичені заощадження відлежуються в сейфах і сховках, майже не працюючи на економіку.

Водночас найзаможніші громадяни тримають свої накопичення там-таки, де й завжди, — далеко за межами країни. Вважається, до речі, що суми останніх на порядок більші за суми нещодавно погодженого траншу МВФ для України — під відомі драконівські зобов'язання.

Виходить, усередині економіки є вільні ресурси, які значно перевищують усе те, що випрошує уряд на підмостках Брюсселя та Вашингтона? Чому б не залучити власні внутрішні ресурси, розпочавши реальну детінізацію економіки? Адже тоді виплачені відсотки будуть для країни не витратами, а доходами — будуть витрачені всередині країни, тобто по суті спрямовані на відновлення нашої економіки. На відміну від відсотків, сплачених за зовнішніми позиками якомусь фонду!

Тіньовий оборот підприємств колосальний. Адже всі підприємці знають: якщо сьогодні сплатити всі податки, уже завтра немає сенсу займатися бізнесом — він буде не те що з нульовою рентабельністю, а навіть із від'ємною. Але оскільки половина економіки в тіні, виходить, і для рентабельності бізнесу, і легалізації його оборотів базу оподаткування потрібно знизити вдвічі. На жаль, схоже, що нинішні проєкти Податкового кодексу нічого подібного не передбачають, поєднуючи лише незначне зниження податкової бази з вельми жорсткими каральними заходами.

Що ж, чи очікують нас нові катаклізми та спади чи ми просто перебуваємо в якійсь проміжній фазі, в корекції, як і перед кризою 2008-го, Україна практично не має в наявності жодних надійних важелів і парашутів, щоб ці катаклізми для себе пом'якшувати. Як і не виробила способи зміни хибної економічної моделі.

На жаль, але, схоже, вітчизняна економіка, як і багато громадян і політикум, давно й цілком адаптувалася до нового статусу — сировинної периферії розвиненого світу. Її динаміка, як і раніше, найпримітивнішим способом прив'язана лише до руху світових цін на сталь, хімікати, зерно й, можливо, ще трохи на соняшник.

Але що цікаво. Навіть буйна зовнішня кон'юнктура на наші слябі, чушки й труби всіх діаметрів за п'ять років до кризи не змогла повернути металургію до рівня 1990 р., до старту так званих реформ. Обсяги виробництва прокату з чорних металів до кінця 2008-го, як і раніше, перебували на рівні близько 60% від 1990 р. А частка промисловості у ВВП України склала трохи більше третини (1990 р. — майже 60%). Частка ж машинобудування в промисловості (важливий показник «технологічності» економіки) зараз менш як 13% (1990-го — більше третини). Одна з причин — до початку кризи вже було безповоротно втрачено близько третини виробничих потужностей, що були на момент старту незалежності та роздержавлення загальнонародного надбання. Виходить, усе просто. До свого нинішнього стану реальної перспективи розпродажу самої себе за борги Україна повільно, але вірно під фанфари «євроінтеграції», «розбудови» та приватизації почала рухатися саме тоді.