Чим відрізняється борть від колоди?

Борть - це вулик у дуплі дерева. Дерево зі штучно видовбаним дуплом для бджіл - бортове дерево. Колодні вулики, що перебувають на пасіках у любителів нашої області, та борті на деревах мають однаковий пристрій.

Бортництво – найдавніший промисел і первісна форма культурного бджільництва – ґрунтується на утриманні та розведенні бджіл у бортях, пристосованих для цієї мети в природних і спеціально видовбаних штучних дуплах у дерев, що ростуть, таких як сосна, липа, дуб, осика. Цей промисел розвинувся з так званого дикого бджільництва, за якого мед добували з гнізда, випадково знайденого в дуплі дерева. Пізніше пошук борових (лісових бджіл) став більш цілеспрямованим і усвідомленим актом діяльності – справжнім полюванням із принадою та вистежуванням.

Оформлення бортництва в самостійний вид господарської діяльності завершилося ще до переходу до землеробства або безпосередньо передувало йому. Як самостійний вид бджолярського промислу бортництво пройшло у своєму розвитку три етапи:
Охорона та догляд за дикими бджолами, які самі селилися в природних дуплах.
Утримання осаджених людиною роїв у заздалегідь приготовлених природних дуплах.
Розведення та утримання бджіл у спеціально видовбаних дуплах, тобто бортях.

Тобто, за своєю суттю, борть – це штучно створене дупло в живому дереві, спеціальної форми, влаштоване людиною спеціально для утримання бджіл. Лише живе дерево могло забезпечити відносну прохолоду в борті влітку, а взимку в них не так холодно, як у дуплах, влаштованих у мертвому дереві. Тому бджоли охочіше заселяли штучні дупла – борті.

Це дало змогу людині розміщувати борті на власний розсуд. Обираючи зручні та продуктивні для бджільництва місця й оптимальні для бортництва дерева. Так, борті стали влаштовувати на узліссях, де в умовах гарної освітленості бджоли здобували значно більше меду.

Як правило, борті влаштовувалися в деревах, що мали півтора – два метри в діаметрі, а в місці влаштування борті не менше шістдесяти сантиметрів (тонше дерево могло переломитися). Висота розміщення борті на дереві теж мала значення. У давнину казали – «Чим вище борть, тим солодший мед». Як правило, борть влаштовували на висоті 6-8 метрів. Це пояснюється відповідним для бджіл характером мікроклімату на такій висоті, а також більшим захистом від диких тварин, здатних зруйнувати борть. Давні ліси рясно були заселені тваринами, небайдужими до меду (ведмідь, куниця тощо).

Значна висота розміщення бортей вимагала неабиякої вправності та спеціальних навичок у дереволазінні. Тому бортництво завжди вважалося дуже важкою й ризикованою справою. Остаточний же перехід до класичного бортництва, яким воно стало в період розквіту (10-12 ст.), здійснився в ранньому залізному віці (7 ст. до н.е. – 4 ст. н.е). Без залізних інструментів навряд чи можливо видовбати борть у стовбурі сосни, а тим більше дуба. З часом виробилася досконаліша техніка виготовлення бортей. Відомі в 10 ст. бортні інструменти дійшли до наших днів без істотних конструктивних змін.
Умови існування бортового бджільництва

Ліс із природною зміною поколінь дерев складається з безлічі несинхронно розвинених елементів рослинного покриву – полян і узлісь різного розміру, вітровалів тощо. Це важливо, тому що рясність медоносів, в лісових умовах, має обернену залежність від площі лісових угідь і зімкнутості лісу. Склад медоносів лісу має такий вигляд: верба, пушиця, багно болотне, ягідники (чорниця, брусниця, журавлина), гречка, яблуня, груша, крушина, липа, іван-чай, верес.

Професія передавалася у спадок, навчання починалося з дитинства, так передавалося технічне знання, професійні секрети та… чаклунські прийоми (замовляння, заклинання). Усе це робило професію складною, небезпечною, закритою, а для непосвячених ще й загадковою. Мабуть, тому бортників називали білками. Не те щоб перевертень, але до природи явно ближче, ніж до людей.

З розвитком бортництва вдосконалювався й інструментарій. Під час роботи з бджолами бортники використовували спеціальні маски, зроблені з кінського волосу, а для влаштування борті й цілий арсенал хитрих інструментів – долото, тесло, одноручний скобель і кільцеподібний ніж. Основним інструментом бортника був, звісно, невеликий сокирець з довгим кривим сокиром’ям.

Таким інструментом бортнику необхідно було видовбати й вишкребти просторе й гладкостінне приміщення для бджіл. Іноді влаштовували по кілька бортей на одному дереві. Новій борті давали просохнути й «вистоятися» протягом кількох років. Бджоли не люблять запаху свіжої деревини, а підвищена вологість призводить до псування меду.
Варто додати, що добре влаштована борть могла служити кілька сотень років.

Борті були цінним майном і потребували захисту від можливих посягань ведмедя, який міг порівняно легко її зруйнувати. Бортники використовували кілька способів захисту бортей.
Пастки на борть

Наприклад – прив’язували біля льотка (льоток називався – должей) важку колоду на міцній мотузці. Намагаючись залізти в борть, ведмідь відштовхував колоду, яка, своєю чергою, повертаючись у вихідне положення, штовхала ведмедя. Ведмідь сильніше штовхав колоду – колода сильніше штовхала ведмедя. Нарешті ведмідь відступав або падав з дерева. Часто така колода була утикана металевими шипами, які ранили ведмедя.

Цікавий засіб боротьби з ведмедем використовували в Башкирії, який було описано І.І. Лепьохіним у «Денних записках подорожі…». Дослідник повідомляє «На сучку дерева, вершину якого можна довести до отвору вулика, прив’язують на мотузках чотирикутну колиску й, привівши з нею сучок до засувки вулика, прикріплюють його тоненькою мотузкою. Ведмідь, дряпаючись на дерево, неодмінно змушений бути сісти в колиску, щоб дістатися до вулика, але оскільки і в цьому випадку мотузочка, якою сучок прикріплений до колиски, здійсненню його наміру перешкоджає, то він перериває її. Сучок, звільнений від притягальної сили, з притаманною йому пружністю розпростується й колиску з ведмедем від дерева відносить. І так ведмідь змушений бути на ній гойдатися доти, поки господар вулика не прийде й не вб’є його, бо піднятися на дерево – відстань, а на землю зіскочити – почасти висота, а почасти – гострі вбиті навколо дерева кілки забороняють.»
Збирання меду з борті

Варто відзначити й існуюче різноманіття способів підйому на дерево. Одні бортники використовували спеціальні мотузки, що називалися лезиво, інші використовували шкіряні ремені. Рідко використовувалися й драбини. Часто використовували дво- або триблокові системи (дивіться малюнок).

Пізніше бортники придумали спеціальні шипи та кігті, які дозволяли досить швидко видиратися на дерево. Такі шипи знаходять нині археологи під час розкопок давніх поселень в’ятичів. Звичайна продуктивність однієї борті становила близько двох відер меду. У добрий рік, із рясним цвітінням медоносів, борть могла дати 30-50 кілограмів меду.

Протягом тривалого історичного часу продукти лісового бджільництва мали велике господарське значення. Мед був єдиним продуктом для виробництва солодощів і спиртних напоїв. Віск використовувався як паливо для освітлення та як технічне мастило. Обидва продукти не були такими, що швидко псуються, а тому мали велику ринкову та експортну цінність.
Занепад бортництва

До 18 ст. трапляються перші ознаки занепаду бортництва як лісового промислу, а в першій половині 19 ст. воно втрачає своє колишнє господарське значення. До цього призвело дві групи чинників, що мають у своїй основі діяльність людини – екологічні та економічні. Екологічні чинники – скорочення місць проживання та кормової бази внаслідок зведення лісів. Ліси зводилися з такими цілями:

1. Отримання деревини.
2. Отримання продукції лісохімії – живиця, деревне вугілля, скипидар, виробництво поташу.
3. Очищення території для прокладання залізниці.
4. Очищення території для розорювання та поселень.

Економічні чинники – програш меду в конкуренції з колоніальними товарами (цукор, вино, горілка) і зниження значення воску з появою гасу.

Перші відомості про переселення з борті в колоду бджіл, ближче до свого житла, належать до початку 1700 р. Рятуючи борті від знищення, їх випилювали з поваленого деревного стовбура й у вигляді обрубків (уже колод) доставляли в потрібне місце та прив’язували до дерев для стихійного заселення бджолиними роями. Таким чином, поступово створилися передумови для переходу від бортового бджільництва до колодного.

Шляхом створення колодних пасік ішов розвиток бджільництва на всій території Росії з тією різницею, що в гірсько-лісовій зоні перехід до пасічного бджільництва запізнювався на 60-70 років. У середині XIX століття в надрах бортового бджільництва склалася нова, прогресивніша система ведення бджолярського промислу – пасічна, яка стала основою сучасного бджільництва. Читай статтю: борть, колода чи рамковий вулик

Характерною особливістю бджільництва було те, що з переходом від бортового бджільництва до пасічного воно, як і раніше, зберігало значення промислово-товарного виробництва. На зміну промисловим бортовим угіддям прийшли великі промислові колодні та вуликові пасіки.
Список літератури та джерел

1. Гурков В. С., Терехін С. Ф., Заняття здавна благородне, Мінськ, 1987
2. Жила С.М. Свята Земля Дерев: історія, звичаї, бортництво, природа. – Київ: Фітосоціоцентр, 2006
3. Кагарлицький Б. Ю. Периферійна імперія: цикли російської історії. — М.: Ексмо, 2009
4. chornobyl.in.ua
5. bash-med.ru