Лісівник, який став мером

Остання кампанія з виборів до місцевих рад принесла кримським лісівникам непоганий «врожай». Працівники лісового господарства пройшли до органів місцевого самоврядування й стали депутатами районних та міських рад. Але в масштабі всього півострова, мабуть, найбільше «відзначилися» старокримські лісівники. Троє співробітників державного підприємства «Старокримське лісомисливське господарство» стали депутатами міськради, один членом селищного виконкому, а директор Петро Котюк був обраний територіальною громадою мером міста Старий Крим. Він — заслужений працівник лісового та мисливського господарства Криму й єдиний в Україні лісовий кандидат на посаду міського голови, який досяг перемоги. На правах давньої дружби Петро Максимович дав перше на новій посаді ексклюзивне інтерв'ю нашому виданню.

— Петре Максимовичу, мимоволі напрошується перше питання про причини такого успіху?

—Я живу в Старому Криму вже 20 років і стільки ж пропрацював директором лісомисливського господарства. Місто в нас невелике, тут проживає 9,5 тисяч осіб. За всі ці роки люди бачили нашу роботу. Ми єдина в районі бюджетна організація, яка ще працює, і працює успішно. Ключову роль у волевиявленні громадян відіграла наша щоденна праця на благо суспільства. Почнемо з себе: ми багато будуємо. Уявіть собі, нам вдалося в період економічної кризи відремонтувати три контори лісництва за європейськими стандартами, а будівлю Грушевського лісництва так взагалі збудувати з нуля. І це все за рахунок власних коштів. Зарплату працівники лісгоспу отримують стабільно, вчасно й у повному обсязі. Людям виділяється спецодяг, забезпечено добрий соцкультпобут. Люди дивляться, як ми ведемо господарство, і роблять висновки.

Крім того, ми створюємо багато нових лісів: в районі озера Сиваш нам віддано під заліснення 415 гектарів. На половині цієї території вже ростуть лісові насадження, висаджуємо щороку в середньому 100 га. Характерно, що лісопосадки провадяться на солончаках, тобто важких занедбаних землях. Експерти Кримської гірсько-лісової науково-дослідної станції провели дослідження й сказали своє «так» на посадку лісів на цих площах. Дивовижний показник приживлюваності лісових культур, він вищий за плановий і становить цілих 87%.

— Як проходив сам процес виборів?

— Дві третини населення міста, що прийшли на вибори, проголосували за мене, і я цим пишаюся. Я набрав 1974 голоси (65,7%), а мій найближчий суперник лише 28%. Усе минуло чесно, без судів-пересудів і всякого бруду. Люди повірили, що я наведу лад у місті, як зробив це в лісгоспі. Я за натурою такий — роботи не боюся. Тепер нам треба підібрати добрі кадри, створити згуртовану команду однодумців, здатну й охочу працювати сумлінно, чесно, тоді прийде й успіх.

— Нам відомо, що в рідному лісгоспі на такий поворот подій співробітники відреагували двояко. За місто порадувалися, а ось самі шкодують, що від них пішов такий керівник…

— Звісно, було дуже важко прощатися зі справою всього свого життя… Загальний стаж роботи в лісовому господарстві в мене 39 років, з яких 25 років на посаді директора лісового господарства. До Старого Криму я 6 років керував Роздольненським держлісгоспом. Після мене цим лісгоспом керували нинішній директор Куйбишевського лісгоспу Юрій Францевич Трач і ще один відомий директор Володимир Іванович Охріменко, нині очільник потужного Білоцерківського лісгоспу Київського облуправління. Їх я вважаю своїми добрими вихованцями.

Мені здається, вже тоді я почав виховувати чудових знавців лісової справи. Фахівці Старокримського підприємства вищого рівня, і головний бухгалтер, і головний лісничий, і головний економіст і просто лісничі, упевнений, зможуть працювати, не втрачаючи планки. Поганий той керівник, який зав'язує все на себе. Якщо фахівці не братимуть на себе ту відповідальність, яку брав я, тоді, напевно, я погано працював. Підприємство має працювати завжди добре, навіть якщо керівник іде або змінюється. Добрий директор повинен після себе залишати таких заступників, які потягнуть роботу без нього. До речі, деякі працівники підходили й казали: «Максимовичу, ми голосуватимемо проти вас, щоб ви залишилися з нами» (сміється). Але потрібно враховувати й інший чинник: адже є ще й партія, яка помітила мене і, як і виборці, повірила мені. Вищі партійні керівники з кримського штабу Партії регіонів зробили ставку на мене, призначили програму розвитку міста. Нам потрібно збудувати вертикаль влади, починаючи від Президента України, закінчуючи місцевим керівником. Тоді буде і лад, тоді гроші платників податків не розпихатимуться по кишенях, а доходитимуть до виконавців. Тож назад дороги немає.

— Поговорімо про проблеми міста. Як ви маєте намір наповнювати бюджет і розвивати Старий Крим?

— Старий Крим — місто дотаційне. Загальний бюджет міста, ви сміятиметеся, всього 2,2 млн. гривень, 2/3 з яких становлять держдотації. Для порівняння: один наш лісгосп надає послуги й реалізує випуск товарів лісопродукції на таку суму. Пріоритет слід віддавати туристичній та рекреаційній сферам. Як приклад: усі милуються нашими рекреаційними ділянками. У місцях масового відпочинку людей завжди панує лад, чистота, створюються умови для комфортного дозвілля. За підсумками нещодавньої робочої наради, що відбулася в місті Саки під патронатом голови Держкомлісгоспу України Миколи Харитоновича Шершуна, ми пішли шляхом дружби з підприємцями. 99% рекреаційних місць ми передали за договором про співпрацю приватним підприємцям без права оренди й викупу землі. І хочу сказати, робота йде чудово. Рекреаційні зони перебувають під наглядом, а бюджет отримує належні податки.

Крім того, в нашому регіоні користується популярністю іноземний мисливський туризм, що забезпечує робочі місця десяткам людей і знову ж таки приносить дохід. Чудовий клімат дає великі перспективи в організації санаторно-курортного лікування. Лікувальний санаторій у Старому Криму поки що тільки один, а ось цікавих пропозицій надходить багато, і ми їх розглядатимемо.

— Якими будуть найперші кроки нового градоначальника у вирішенні проблем, що накопичилися?

— Насамперед візьмуся за санітарний стан міста. Налагодити систему прибирання сміття, зробити нормальні дороги, привести до ладу сквери й парки, навести лад у культурі обслуговування цим потрібно займатися першочергово. Так, лежить на вулиці перед будинком купа будівельних відходів, а чому вона не лежить з того боку паркану? Електрики обрізають дерева нещадно, а робити це треба професійно. І якщо зрізав старе дерево — посади три нових. Непокоїть також питання з освітленням вулиць: уночі не можна нормально ходити.

А потім уже можна підходити до глобальних проблем, вирішення яких має бути підтверджене грошима. Поки що будинки опалюються дровами й вугіллям. Моє головне завдання — провести в місто газ. Це для жителів болюча тема. Я газифікую місто, я відповідаю за свої слова. У мене є програма газифікації Старого Криму на найближчі два-три роки. Газорозподільна станція перебуває за трьох кілометрів від міста, потрібно протягнути труби й насамперед підключити наші три школи, єдиний дитячий садок і лікарню. А потім кожен мешканець підключатиметься за свої гроші. Безумовно, це вимагає чималих коштів, тому нужденним видаватимуться позики.

Знаєте, під час передвиборної кампанії мої «доброзичливці» запустили в народ чутку: мовляв, директор лісгоспу не захоче пускати газ, бо впаде прибуток від продажу дров для опалення. Довелося на всіх виступах доводити протилежне: від газифікації у лісівників буде менше проблем з незаконними рубками лісу й знову ж таки більше чистого повітря, яке нам дарує ліс. Пояснював, що з газом чи без нього рубки догляду за насадженнями були, є й будуть — це ж не наша примха, а форма ведення лісового господарства.

— Петре Максимовичу, лісівникам давно вказують на роботу з місцевими бюджетами щодо залучення фінансів на лісогосподарські цілі. Думаю, нашим читачам буде цікаво дізнатися про ваш досвід такої співпраці.

— Старокримський лісгосп став першим підприємством у Криму, і, можливо, в Україні, якому вдалося знайти гроші з місцевої ради на таке складне для галузі питання, як оформлення держактів на землі, видані під заліснення. Минулого року ми справді випросили в Кіровській райраді 11 тисяч гривень на ці завдання. Велику допомогу й розуміння у вирішенні питання виявив тоді голова райради, тепер очільник Кіровської райдержадміністрації Олег Костянтинович Гордєєв, депутат Верховної Ради Криму. Через ці гроші він навіть судився з попереднім головою адміністрації, який не хотів їх давати. Суд ухвалив рішення на нашу користь. Скажу більше: коли навесні цього року в нас на базі сталася надзвичайна подія, згоріла бойова пожежна машина ГАЗ-66 і безліч протипожежного інвентарю, Кіровська райрада виділила нам 10 000 гривень на купівлю матеріалів для відновлення обладнання та інвентарю. Дуже допомогли й Феодосійський міськвиконком та особисто мер Олександр Бартенєв: у нас поблизу міста є Феодосійське лісництво, найскладніше з погляду пожежонебезпеки, і вони пішли нам назустріч, виділивши 10 000 грн на зміцнення бази. Такого ніколи не було! Ці люди розумні, вони знають: не буде лісу — не буде нічого.

— Петре Максимовичу, чимало лісників скаржиться на те, що з розпадом СРСР суспільство втратило повагу до шляхетної професії лісівника. А ваш приклад дивовижним чином показує певну зворотну точку відліку. Як гадаєте, невже це повернення колишньої поваги й довіри до вашої праці в очах людей?

— Люди бачать, ми не стільки рубаємо ліс, скільки садимо новий. Нас не буде, а ліси залишаться. Наша професія дуже відповідальна, справа лісівника важка, але шляхетна, і мої люди ставляться до цього скрупульозно. Втрачений на пострадянському просторі імідж працівника лісу потроху підвищується, але, на жаль, поки що не у всіх регіонах країни. Пам'ятаю, проводився в місті щорічний фестиваль «Мінарети Солхата» (Солхат — давня назва міста — авт.), на якому був присутній мер турецького міста Доломан. Він дізнався, хто я, і виголосив привселюдно слова подяки на нашу адресу. Він сказав: «У нас є все: море, гори і ліс. Але якщо не буде лісу, то ні море, ні гори нікому не будуть потрібні. Коли горіла вся Європа, ви зберегли цю природу від вогню. У Туреччині жителі носять лісників на руках. Бажаю, щоб ви теж дійшли до цього».

— Раніше вважалося, що ліс має бути поза політикою. Ваша особиста думка, навіщо лісівникам потрібно йти в політику?

— Справді, донедавна лісники були якось поза політикою. Але через загальну політизацію країни, вважаю, ми не повинні залишатися осторонь. Працівники лісового господарства повинні бути присутніми в органах влади різних рівнів, хоча б для того, щоб сказати своє вагоме слово в питаннях захисту й охорони нашої страждальної природи. Нормально вирішувати проблеми збереження природних комплексів без лісників не можна.

— І останнє запитання: скажіть, адже колишніх лісівників не буває?

— Не буває. Моя душа назавжди пов'язана з лісом і галуззю. Але слід пам'ятати: країна в нас одна, і завдання в усіх спільні: зробити життя людей кращим.

Статтю надруковано в газеті «Природа і суспільство», № 10, 24 листопада 2010 р.