Суб'єктивні нотатки з приводу звернення О.Бобка до Голови Держкомлісгоспу України
Не буду приховувати, - звернення Бобка мене засмутило. Передусім тому, що старший науковий співробітник провідного НДІ Мінекономіки, який пропрацював десятки років у лісовому господарстві, нічого не зрозумів, прочитавши написану мною статтю.
Це дуже погано… і в цьому є моя провина. Стаття вийшла розтягнутою, перевантаженою фактами, її осмислення потребує зусиль. Прикрі помилки допущено під час верстки, - пропущено назву однієї з діаграм і посилання на джерело даних, таблиця 3 отримала номер і заголовок таблиці 4, невдало скомпоновано карти тощо. Втім, авторський варіант статті, позбавлений редакторських помилок, давно перебуває у вільному доступі на нашому сайті. Його прочитали сотні фахівців, з деякими з яких я спілкувався. Усі вони зрозуміли таке:
1. Порівняльний аналіз об'єктивних показників лісозабезпеченості та лісокористування показує, що Україна має значні резерви збільшення інтенсивності лісоексплуатації;
2. Їх використання, на жаль, неможливе через реалізовувану державою, законодавчо закріплену стратегію охорони лісових екосистем, яка, на думку авторів, ґрунтується на помилкових теоретичних засновках, веде до вагомих економічних втрат і потребує перегляду. Суть цієї стратегії зводиться до створення дедалі нових і нових об'єктів ПЗФ, при одночасному виключенні з розрахунку головного користування половини українських лісів.
3. Автори статті вважають, що для докорінного виправлення ситуації необхідно переглянути чинну стратегію охорони лісів, що потребує ухвалення політичних рішень, які перебувають поза компетенцією Держкомлісгоспу. Ці рішення треба терміново готувати, насамперед шляхом відкритого діалогу між екологами, лісопромисловцями та лісівниками, аргументи яких мають бути представлені на суд громадськості й уряду. У статті робиться спроба довести, що фахівці, які аргументують необхідність значного збільшення об'єктів ПЗФ, характеризуючи наявність особливо охоронюваних територій в Україні та стверджуючи, що їх значно менше, ніж в інших країнах Європи, використовують не вірні цифри, тим самим вводячи в оману суспільство й уряд.
4. Принагідно в статті вказується, що тимчасово пом'якшити ситуацію Держкомлісгосп міг і може, не виходячи за межі своїх повноважень. Для цього треба вжити низку, по суті, технічних заходів, спрямованих на виправлення допущених раніше помилок, які давно відомі фахівцям…
Бобко «марно шукав» у статті помилки, виправлення яких під силу Держкомлісгоспу, хоча основні з них прямо перелічено в останньому абзаці. До них віднесено:
1. Помилки, допущені під час встановлення віків стиглості та залежних від них віків рубок.
Чинні віки стиглості успадковано з часів УРСР. Вони містять численні помилки, які відомі фахівцям і які давно пора виправити. Наприклад, з орієнтовно 116 тис. га порослевих дубняків Харківської області 85 тис. га виключено з розрахунку головного користування. Для половини цих лісів (44,3 тис. га) встановлено вік стиглості 161 рік. З решти 40 тис. га порослевих дубняків для 27 тис. га встановлено віки стиглості від 91 до 131 року. Для половини (понад 14 тис. га) порослевих дубняків, включених у розрахунок головного користування, встановлено вік стиглості 131 рік. Незалежно від «призначених» ученими віків стиглості порослеві дубняки 3-5 генерації починають всихати у віці 70-80 років. Цей процес розтягується на десятиліття й супроводжується накопиченням сухостою та швидкою втратою якості (комлеві гнилі, підпар) деревини ще живих дерев. Звідси зростання обсягів санітарних і лісовідновних рубок, а також збільшення виходу дров.
Ще показовіша ситуація зі смерековими культурами, створеними на буковинах у Карпатському регіоні. Для 90% виключених з експлуатації похідних смеречників встановлено віки стиглості, що перевищують 80 років, причому у 50% випадків вони перевищують і 120-річний рубіж. Для більшості експлуатаційних похідних смеречників Львівської та Івано-Франківської областей віки стиглості також перевищують 80 років. Масово всихати ці насадження починають уже у 60-річному віці…
Принципове рішення про перегляд віків стиглості керівництво Держкомлісгоспу ухвалило ще 1997 року, але його науково-технічне обґрунтування досі не завершено.
2. Помилки, допущені під час встановлення нормативів повноти, що використовуються під час призначення рубок догляду.
На початку 90-х років лісове господарство України перейшло на нові нормативи нормальної (еталонної) повноти, розроблені кафедрою таксації НАУ. У більшості випадків вони значно вищі, як нормативи, що використовувалися в Україні раніше, так і аналоги, що застосовуються в сусідніх країнах. Наслідком переходу на нові еталони стало одномоментне, штучне зниження повноти українських лісів і значне зменшення площі лісів, що потребують, згідно з правилами, рубок догляду, насамперед проріджувань і прохідних рубок. Ця проблема докладно розглядається в статті «Вирощування соснових лісів…: догляд», яка вийде найближчими номерами Лісового та мисливського журналу, але вже зараз доступна на сайті НДЦЛ.
3. Застарілі правила призначення господарських заходів.
Свою точку зору з цього питання ми висловлювали неодноразово, у тому числі й у відкритому друці. Статті «Про лісівничі аспекти підзаконних актів, які регламентують проведення рубок в лісах України” (Львів, 2003), «Проблеми дубових насаджень» (ЛіМ журнал, 2000) та інші роботи доступні на сайті НДЦЛ.
4. Короткозоре планування.
Ідеться про необхідність зміни методики розрахунку обсягу головного користування, яка має враховувати віковий розподіл усіх лісів об'єкта планування. Нормалізація вікової структури лісів має розглядатися як одна з головних цілей стратегічного планування. В Україні ця проблема порушена й теоретично розв'язана понад 20 років тому Сергієм Кашпором, нині доцентом кафедри таксації НАУ. Пізніше до неї звертались багато дослідників, у тому числі й співробітники НДЦЛ.
Особливо підкреслю те, що виправлення зазначених помилок поліпшить ситуацію, але не розв'яже проблеми загалом, тому я назвав їх другорядними. Доти, доки 50% українських лісів будуть виключені з планового господарського обороту, доти, доки створення дедалі нових об'єктів ПЗФ розглядатиметься Урядом як самоціль і йтиме нинішніми темпами, докорінно поліпшити ситуацію неможливо.
З перших рядків свого „звернення” Бобко оцінює нашу статтю як риторичну, безадресну, безвідповідальну та неетичну. Я і мої колеги („бригада”) звинувачуються в усіх недоліках лісового господарства України, а також у „засмічуванні Інтернету своїми пасквілями ...за кошти державного бюджету”. Більше того, Голові Держкомлісгоспу робиться прозорий натяк на доцільність ліквідації НДЦЛ. При цьому, як з'ясовується з кінцівки „звернення”, Бобко поняття не має про те, праві чи ні автори статті, у зв'язку з чим пропонує створити комісію з тим, щоб вивчити порушені ними „важливі питання” на рівні лісгоспів ”з метою їх подолання, якщо вони є, або заперечення – якщо їх нема”.
Загалом-то, порядні люди обирають прямо протилежний порядок дій..…Втім, відвідувачі нашого сайту самі можуть оцінити логіку й аргументи Бобка, - згідно з його проханням, ми розміщуємо його звернення в Інтернеті.
На жаль, так склалося, що я (був і, ймовірно, буду) змушений публічно реагувати на статті О.Бобка, передусім тому, що він де тільки може протягує реформаторські ідеї, згубні для лісового господарства України, і постійно помиляється, обґрунтовуючи їх, вводячи в оману багатьох. Досить «помилок» і в його «зверненні».
Зокрема, всупереч його твердженням:
* НДЦЛ не входить і ніколи не входив до складу центральних органів управління лісовим господарством;
* Серед авторів статті немає співробітників УкрНДІЛГА;
* При створенні й підтримці сайту НДЦЛ не витрачено жодної копійки бюджетних грошей;
* На сайті розміщуються всі публікації, що стосуються лісового сектору, у тому числі й тих авторів, думку яких співробітники НДЦЛ не поділяють. Зокрема, на нашому сайті можна знайти понад десяток статей О.Бобка;
* Я не є автором програми „Ліси України”, нової редакції Лісового кодексу, Концепції тощо. Якщо я й брав участь у підготовці названих документів, то лише опосередковано та виключно в ролі критика.
Безумовно, як і будь-який автор, я вітаю перевірку й обговорення порушених мною проблем у будь-якій формі. Однак я так і не зрозумів, у чому сумнівається О.Бобко? Ми оперували даними офіційної міжнародної, національної та галузевої статистики, які доступні будь-кому і вже тим паче співробітнику НДІ Мінекономіки. Якщо ми використали помилкові цифри або виявили неіснуючі тенденції,- треба прямо вказати на помилки. Не зрозуміло, що збирається перевіряти Бобко на рівні окремо взятих лісгоспів, адже не вони ухвалюють рішення про створення на своїй території об'єктів ПЗФ, не вони виключають ліси з розрахунку головного користування, не вони встановлюють віки стиглості, розробляють правила й нормативи...Те, що результати господарської діяльності лісових підприємств прямо залежать від кількості та якості наявних у їхньому розпорядженні доступних ресурсів, а також те, що ліси, виключені з розрахунку головного користування, рано чи пізно втрачають якість і всихають, відомо будь-якому фахівцю. Навряд чи варто створювати комісію, щоб переконати в цьому Бобка.
Маю визнати, що у своїх статтях (у тому числі й обговорюваній), службових записках, виступах на колегіях і семінарах я часто, гостро й адресно критикую багато аспектів організації та ведення лісового господарства України. І не лише тому, що аналізувати ситуацію, виявляти проблеми й пропонувати шляхи їх розв'язання - моя робота, а й тому, що я всією душею поділяю позицію М.Некрасова, який 150 років тому писав, -
„Хто живе без смутку і гніву,
Той не любить вітчизни своєї”.
Моя критика відкрита, у ній немає нічого особистого. Нормальні люди це відчувають, тому в мене добрі, робочі стосунки з усіма колегами, у тому числі й з лісівниками Харківщини... Більше того, мій особистий досвід свідчить про те, що зазвичай, з часом погляди опонентів, щиро зацікавлених у прогресі галузі, зближуються, проблеми розв'язуються, а робочі стосунки стають дружніми.
На відміну від Бобка, я бачу не лише недоліки існуючої системи лісоуправління, а й її переваги, у тому числі такі, що є результатом роботи, проробленої за роки незалежності. Я проти того, щоб будувати нове життя на руїнах уже створеного, і ніколи не погоджуся з основними реформаторськими ідеями Бобка, які вважаю зразком псевдонаукового авантюризму.
Загалом, „звернення” Бобка я сприймаю як спробу „нацькувати” на свого давнього опонента його безпосереднє начальство. Я понад 25 років працюю в лісовому господарстві України, але не пам'ятаю випадку, щоб дії подібного роду приносили успіх. У „лісників”, незалежно від посади, яку вони обіймають, подібний жанр не в пошані...
На завершення хочу повідомити колег про те, що співробітники НДЦЛ зацікавлені в обговоренні всіх порушуваних ними проблем. Зокрема, публікуючи статтю „Рубати не можна заповідувати”, ми розраховували на реакцію екологів і лісової галузевої науки. Для початку хотілося б спільно з ними з'ясувати, - скільки ж в Україні особливо охоронюваних лісів?