Подвійні стандарти в умовах монополії на продаж деревини

Цукор, молоко, гречка, борошно… Зростання цін на продукти харчування вже нікого не дивує. Звикли. До того ж чомусь упевнені, що цим переліком справа аж ніяк не обійдеться. Де проб'є завтра? Що відбувається на інших товарних ринках, що входять до компетенції Мінагропрому? Намагаючись відповісти на поставлені запитання, ми опинилися на сайті Державного агентства лісових ресурсів. (Так з 15 лютого називається колишній Держкомлісгосп. Принципова різниця полягає в тому, що Держкомлісгосп підпорядковувався Мінекології, а його наступник, Держлісагентство, перебуває у сфері підпорядкування Мінагрополітики.) На сайті розміщено новину від 23 лютого, підготовлену пресслужбою держагентства «Аукціон з продажу деревини — прибуток державі чи смерть меблевої галузі?» За фразами-гаслами неважко розгледіти майже гарантоване зростання цін на сировину (необроблений ліс) — на 30—40%. Причому, схоже, самими цінами неприємності для споживачів лісу не обмежаться. Судячи з усього, для них повертається вся проблематика 2006—2007 рр. (детально див. «ДТ» від 22.12.2007 р. «А «бос» і нині там!» Н. Гордєєвої та «Чужими руками? Створено монополіста-посередника, який диктує свої умови ринку необробленої деревини» В. Власова), яку тоді вдалося подолати зокрема й після втручання прем'єр-міністра, тобто нинішнього президента Віктора Януковича…

Максимальний прибуток за будь-яку ціну?

Ось витяги зі згаданого тексту.

«З приходом нового керівництва до Державного агентства лісових ресурсів загострилося протистояння деревообробників і меблярів України з тими, хто вирощує та реалізує деревину. Деревообробники невдоволені тим, що вся деревина тепер продаватиметься через аукціони, і вважають, що аукціони матимуть руйнівні наслідки для меблевої промисловості країни. Своєю чергою Держлісагентство має свою позицію: «Наше завдання — отримувати максимальний прибуток від продажу лісу, щоб галузь мала гроші на будівництво лісових доріг і створення нових лісів. Ми не можемо дотувати меблярів, — сказав глава Держлісагентства Віктор Сівець. — Тож запровадження аукціонів дасть змогу формувати ринкову ціну на сировину та створити рівні умови для всіх учасників ринку».

«Добре організовані об'єднання українських лісопереробників монополізували право на переробку українського лісу, утримуючи ціни на вітчизняному ринку деревини на 30—40% нижче, ніж на європейському та азійському».

«Деревообробники звикли мати надприбуток, використовувати сировину нераціонально й виробляти неякісну продукцію. Але якщо ціни на деревину для них піднімуться, це змусить їх використовувати її ефективніше, модернізувати своє виробництво, впроваджувати нові технології та виробляти конкурентну продукцію».

«Якщо взяти європейський досвід, то вся деревина цих країн виставляється на аукціоні й продається за ринковими цінами, і держава від цього лише виграє. Продаж державного стратегічного ресурсу — лісу — мають відбуватися прозоро й лише через аукціони, і від цього виграють усі».
Уперед у минуле

Скажімо прямо, деревообробники та меблярі шоковані подібними твердженнями. Їм здавалося, що повернення до минулого неможливе. Адже, за іронією долі, у 2006 році саме Віктор Сівець, який обіймав тоді посаду голови Держкомлісгоспу, зробив першу спробу організувати монопольні торги лісом на одній столичній біржі. Результат: Кабмін Віктора Януковича «рішення Держкомлісгоспу скасував як «корупційно вмотивоване» (Газета «2000» від 10.12.2010 р., Тетяна Марінова, «Подвійний капкан для президента»).

До речі, торгівля за примусом, зокрема лише через одну біржу, об'єктивно не може подобатися не лише покупцям — деревообробникам, а й продавцям — лісгоспам, які, будучи по суті незалежними суб'єктами підприємницької діяльності, у цій ситуації де-факто потрапляють під повний контроль регулятора. Унаслідок цього ліс, що перебуває в різних точках країни, пропонують за однією й тією самою ціною, яку чомусь називають «прозорою» та «ринковою», хоча це фактично монопольно встановлена мінімальна ціна продажу.

Тож фраза про те, що «з приходом нового керівництва загострилося протистояння деревообробників і меблярів», справедлива лише в частині зміни керівництва, яке знову намагається проводити свою ідею реалізації лісу виключно через «прозорі аукціони», виключивши прямі бізнес-контакти лісгоспів з великими споживачами лісу.

Щоправда, така принципова позиція чомусь допускає прямі домовленості лісгоспів з переробниками, що входять до сфери підпорядкування Держлісагентства, які споживають ні багато ні мало відсотків 30 усього заготовленого лісу. Тобто аукціони своїм відвідувати не обов'язково, так само як і платити «прозорі» ціни. Наявні подвійні стандарти й щодо компаній—експортерів лісу — вони теж працюють за прямими договорами.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що загнані на аукціон великі деревопереробні підприємства не знаходять там сировини в потрібній їм кількості й асортименті. Так, асоціація «Меблідеревпром» подавала попередню заявку на закупівлю 759 тис. м3 технологічної сировини на лютневому аукціоні із закупівлі лісу на II квартал 2011 року, на торгах же було виставлено на продаж лише близько
450 тис. м3. Де цим підприємствам, питається, тепер узяти решту необхідної сировини, якщо заборонені прямі контакти з лісгоспами, монопольними заготівельниками лісу? Адже йдеться про серйозні безперервні виробництва з іноземними інвестиціями, що споживають за рік 100—800 тис. м3 лісу.

Чи варто дивуватися або вважати чиєюсь заслугою, що практично все із запропонованого на лютневому аукціоні було продано, а ціни одномоментно підскочили на обіцяні 23% (при тому, що в
I кварталі вони вже зросли на 20—30%)?

Це за кордоном, де функціонує реальний ринок, а не його імітація, купувати можна щодня, у нас же торги проводяться раз на квартал. Тобто українське підприємство, відмовившись від закупівлі сировини на квартальному аукціоні, ризикує залишитися без сировини й зупинити свою діяльність.

За таких порядків, яку ціну не поставиш, усі купять. А якщо відмовляться, «то в нас є експортери, які з задоволенням куплять цей ліс і вивезуть його на свої підприємства за кордон», — каже Віктор Сівець («Бізнес» від 31.01.11 р.,
«Прямих договорів не буде»).
Проігнорована Держпрограма

Чи потрібно додатково пояснювати, чому бізнес вважає, що такі аукціони будуть руйнівними для меблевої промисловості? Або чим обернеться бажання отримати максимальний прибуток від продажу лісу? Особливо, якщо врахувати, що при продажу меблів заробляють у 12 разів більше, ніж при продажу необробленого лісу. Тому експорт необробленої деревини з малолісної України — це нонсенс. Багато країн із запасами сировини, на відміну від нашої, уже запровадили заборонні експортні мита на вивезення лісу. Наприклад, найближчі сусіди: Білорусь — 100 євро/м3, Росія — 50 євро/м3. У цивілізованому світі загальноприйнятою є практика, коли експортують лише надлишки, тобто те, що не може використати місцева деревообробна та меблева промисловість.

Проте в умовах, коли вітчизняні підприємства вже не можуть розвиватися в умовах дефіциту лісової сировини, її експорт з України продовжують уперто нарощувати. Лише торік вивезли за кордон близько 3 млн м3 лісу, що майже в 1,5 раза більше, ніж роком раніше. Вдумайтеся, експорт склав 30% усієї заготовленої сировини.

На жаль, б'ють на сполох із цього приводу не державні органи, а бізнес. Хоча чиновників це зобов'язувала робити Державна програма економічного та соціального розвитку України на 2010 р.,
яка прямо передбачала: 1) поліпшення лісосировинного забезпечення підприємств деревообробної промисловості; 2) обмеження експорту необробленої деревини.

Насправді все навпаки — обмежили своїх за рахунок збільшення експорту.

Хто заплатить більше

Експортери платять більше? Не факт, особливо якщо розглядати державні доходи. Адже місцеві містоутворювальні переробні та меблеві підприємства не просто купують ліс, вони сплачують податки, створюють робочі місця і у своїй, і в суміжних галузях, тягнуть на собі інфраструктуру населених пунктів… Дають непорівнянну з продажем необробленої сировини додану вартість. Крім того, неважко перевірити, що ціна лісу з «дотаціями» (так її чомусь називають у Держлісагентстві), насправді з урахуванням диверсифікованої доставки залізничним транспортом призводить до того, що витрати на деревину досягають 280—
300 грн/м3 усередині країни. Саме ці цифри вказують у своїх аналітичних записках лісопереробники.

А ті горезвісні експортні 400 грн/м3, якими лякають деревообробників, справді можуть дозволити собі іноземці, наприклад, розбавляючи невеликими партіями дешевші та об'ємніші внутрішні поставки, не втрачаючи при цьому свою конкурентоспроможність. Варто мати на увазі також, що частину своїх витрат іноземці-переробники перекладають на виробників субсидованої біоенергії, які можуть добре платити за відходи після переробки лісу. А іноземці-меблярі нерідко можуть розраховувати, наприклад, на закупівлю комплектувальних на внутрішньому ринку. Наші ж виробники змушені все це імпортувати. Тому навряд чи це державний підхід — відбирати в них конкурентоспроможність на зовнішньому та на внутрішньому ринках, підтягуючи ціни до рівня експортних.

Адже за кожну гривню, отриману від експорту необробленої деревини, вітчизняний покупець завтра заплатить 12 гривень (якщо, звісно, вони в нього будуть) при купівлі імпортних меблів. При цьому місцеві деревообробники залишаться і без зарплати, і без роботи, а держбюджет — без відповідних відрахувань. Усе — коло замкнулося.

Якщо від цього хтось виграв, то аж ніяк не держава та її рядові громадяни. Адже ліс донині де-юре є надбанням народу України.

Антиринкова конструкція

Сперечатися нічого, у цивілізованих країнах існує велике розмаїття бірж. Одні торгують реальним товаром, інші віддають перевагу форвардним і ф'ючерсним контрактам, які аж ніяк не завжди передбачають постачання товару покупцям. Тільки функціонують вони не тому, що так хочуть державні чиновники, а тому, що це зручно бізнесу. Він же їх і створює. Біржі тому й користуються популярністю у підприємців, що позиціонують себе як незалежні та неприбуткові структури. Це, зрозуміло, позитивно позначається на розмірах їхніх комісійних.

До речі, не варто плутати біржі з примітивними аукціонами. Це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. І, між іншим, робота бірж зовсім не передбачає заборони на існування аукціонів чи інших форм і майданчиків з продажу товару. Реальність цін на партії товару визначає конкуренція, а вона передбачає якомога більшу кількість незалежних продавців і покупців товару. Ось це й є класичний ринок.

Аукціони ж, на які волею чиновників заганяють підконтрольних їм продавців і лише окрему категорію позбавлених альтернативи покупців, із завідомо дефіцитною кількістю товару та диктатом цін — це конструкція радше антиринкова. Тут потрібно говорити про подвійні стандарти в умовах монополії на продаж сировини.