Умови ведення бізнесу в Україні

Три статті, пов’язані спільною темою та спільними авторами, зі свіжої «Інвестгазети». 

Захист інвесторів. Як змінився інвестклімат за останній рік

Так і хочеться продекламувати радянське гасло. Хіба що з невеликою поправкою: «Іноземному інвестору — повсюди в нас дорога і всюди в нас пошана». Адже як інакше трактувати заяву прем’єра Азарова щодо створення режиму максимального сприяння іноземним інвесторам? Глава кабміну доручив своїм міністрам розпочати широкомасштабну програму з інформування інвесторів про умови ведення бізнесу в нашій країні. Як заявив прем’єр, навіть великі інвестори, які ведуть справи в Україні вже десятиліттями, слабко інформовані про абсолютно нові реалії інвестиційного клімату, що складається в нашій країні з поточного року. За словами Азарова, під час його останніх іноземних візитів йому «доводилося докладно зупинятися на тих стимулах, які забезпечує Податковий кодекс на умовах автоматичної компенсації ПДВ, звільненні від податку на прибуток для певних галузей, на дерегуляції, зокрема, будівельної галузі, на тому, які антикорупційні заходи застосовуються в нашій країні на практиці. Втім, на цьому місці варто вимовити традиційну для рекламних роликів фразу «Рекламна пауза» і зупинитися окремо на деяких елементах інвестпривабливості, у тому числі захисті прав інвесторів у нашій країні.

Незважаючи на те, що за показником захищеності інвестора Україна перебуває десь між Нікарагуа та Зімбабве, іноземні гравці досить оптимістично оцінюють зміни, що відбулися торік в інвесткліматі. «За останній рік цілі влади стали набагато чіткішими. У країні з’явився один голос, що дуже важливо для бізнесу. Чиновники займають конструктивнішу позицію, ніж раніше, і чітко знають цілі», — вважає Геннадій Радченко, директор з корпоративних зв’язків компанії «Нестле Україна». Говорячи про захищеність інвесторів з боку місцевої влади, у «Нестле Україна» зазначають, що «зараз на інвесторів «наїжджають» дедалі менше». Як приклад у компанії навели інцидент, що стався торік. «23 лютого 2010-го один автоінспектор заборонив експлуатацію дороги, що веде на фабрику, яку ми щороку ремонтували власними силами. Після торішньої зими вона, звісно, була розбита, але це був цілком кумедний привід, оскільки зима 2010-го була дуже суворою, і на той момент ми просто не встигли відремонтувати дорогу. Тоді ця людина нібито вимагала хабар, який вона, звісно, не отримала. Ми повідомили органам місцевої влади, що просто закриємо фабрику. Нас попросили п’ять хвилин зачекати — і вирішили це питання. Щойно погодні умови нормалізувалися, компанія привела дорогу до ладу, як ми завжди це робимо», — розповів Геннадій Радченко.

Політична стабілізація в країні знижує ризики ведення бізнесу, вважають інвестори. Наприклад, наслідком політичної стабілізації для ТНК-ВР в Україні стало зниження ризику втрати ліцензій на родовища, констатує Фелікс Лунєв, виконавчий директор компанії. «Політична стабільність — одна з важливих основ для інвестицій. Підтримка з боку МВФ, зростання виручки експортерів призвели до стабільності валюти та повернення довіри споживачів, що також впливає на інвестиційний клімат», — каже Ольга Троян, керівник департаменту з розвитку «Макдоналдз Юкрейн».
На відміну від радянських часів, відтепер український уряд класифікуватиме як «завдання шкоди державі» неналежну увагу до іноземного інвестора

Більш ніж оптимістичні відгуки гравців будівельної сфери. «2010 рік не був легким у плані залучення нових інвестицій у сферу девелопменту. Проте з 2011-го набрали чинності ряд законів, які мають сприяти залученню капіталу в країну», — зазначає Леонід Богданов, генеральний директор UDC Holding. Дуже важливою подією, на його думку, є спрощення процедури отримання дозвільної документації в розрізі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». «Коли цей механізм запрацює на повну силу, це дасть змогу значно заощадити не лише кошти, а й час на отримання відповідних дозволів», — каже він.

Однією з істотних позитивних змін для іноземного інвестора можна назвати й спрощення самого порядку інвестування, у тому числі завдяки ухваленню та набранню чинності з 22 березня цього року Постанови НБУ №572. «Скасовано спеціальний порядок зарахування іноземних інвестицій шляхом відкриття інвестиційного рахунку. Більше того, якщо раніше іноземна валюта підлягала обов’язковій конвертації в українські гривні, то тепер може зараховуватися на рахунок резидента України в іноземній валюті», — розповідає Аліна Плющ, партнер міжнародної юридичної фірми Integrites.
Корпоративний аспект

Аналізуючи ступінь захищеності інвесторів, не можна оминути й суто корпоративні аспекти. Наприклад, не можна випускати з уваги ступінь захищеності коштів, інвестованих в акції публічного акціонерного товариства; процедури погодження угоди зі пов’язаними особами; відкритість інформації про компанію, процедуру притягнення до відповідальності посадових осіб тощо. «Необхідно юридично правильно скласти договір і розробити схеми фінансового контролю та звітності відповідно до українського законодавства, а також законодавства країни інвестора, щоб інвестор (акціонер) був захищений у правовому полі. Якщо така робота проведена грамотно, то проблем не виникає. У разі з дрібними акціонерами їхні права повністю захищені», — розповідає Леонід Богданов.

Компанії, що мають іноземний капітал, відзначають і відсутність проблем у розрізі роботи пов’язаних осіб. «Бізнес «Нестле» майже на 100% будується на пов’язаних особах. У нас це повністю прозоро, оскільки ми працюємо в системі, яка сама по собі абсолютно прозора. Податкові органи навчилися досліджувати це питання, і для них теж немає секретів при перевірці роботи між пов’язаними особами в Україні», — коментує Геннадій Радченко. Водночас, наголошують у цій компанії, серйозно підривають інвестклімат норми законодавства щодо відповідальності посадових осіб. «Це питання досить несправедливо прописано в українському законодавстві. Загроза кримінального переслідування директора або головного бухгалтера сильно підриває інвестклімат в Україні», — вважає директор з корпоративних зв’язків «Нестле Україна».

Як і раніше актуальною для корпоративного сектору залишається проблема рейдерства. «Цьому сприяють прогалини в законодавстві та корумпованість органів державної влади. Дуже часто напад на підприємство здійснюється через акціонерний капітал, кредиторську заборгованість, органи правління, оскарження приватизації, паралізацію господарської діяльності підприємства за допомогою судів», — зазначає керуючий партнер LCF Law Group Ганна Огренчук. Хоча деякі плюси у справі боротьби з рейдерством усе ж є. Зокрема, проведення в 2010 році судової реформи й ухвалення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», норми якого спрямовані на запобігання зловживанню сторонами процесуальними правами, а також спрощення механізму притягнення суддів до відповідальності. Крім того, закон передбачає систему автоматичного розподілу судових справ, що виключає вплив людського фактора та можливість розгляду позову суддею на вибір рейдера.

Червоною ниткою у питаннях захисту інвесторів проходить тема корумпованості інституцій влади. І тут інвесторам є про що турбуватися, незважаючи на заяви прем’єра Азарова про кроки щодо її усунення. Річ у тім, що до кінця 2010-го в Україні діяв Закон «Про боротьбу з корупцією». Але з 1 січня 2011 року він втратив чинність, і замість нього набрав чинності Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», який, щоправда, пропрацював лише п’ять днів. На сьогодні в Україні не діє жоден антикорупційний закон.

Щоб поліпшити свої позиції в рейтингу інвестпривабливості та, зокрема, за критерієм захисту інвесторів, Україні недостатньо проводити промоакції, які оголосив уряд буквально минулого тижня. Безумовно, підвищувати інформованість інвесторів — ідея непогана, проте цього недостатньо. «Не потрібно винаходити велосипед, достатньо подивитися на досвід інших країн», — вважає Сергій Осаволюк, керівник проєкту IFC «Інвестиційний клімат в Україні». Наприклад, у компоненті «захист прав інвесторів» можна чітко врегулювати угоди з афілійованими особами та дозволи на анулювання угод, які шкодять компанії; посилити вимоги щодо розкриття інформації.

Втім, упевнені юристи, вже в наступному дослідженні Doing Business в України є шанси піднятися в рейтингах. Зокрема, цьому має сприяти набрання чинності змін до закону про АТ, ухвалених 3 лютого 2011 року, які зачіпають права міноритарних акціонерів. «Позитивно може вплинути розширення переліку осіб, заінтересованих в угоді, і спрощення процедури визнання недійсною угоди із заінтересованою особою, яка була укладена без належного погодження», — коментує юрист DLA Piper Марина Бичкова. Водночас зниження кваліфікаційної більшості, необхідної для затвердження угоди вартістю 50% активів АТ, із 75% до 50% голосів може мати негативний вплив на позицію України за критерієм захищеності інвестора.

Динаміка припливу прямих іноземних інвестицій в Україну*, $ млрд.

*Наростаючим підсумком із початку інвестування, на 31 грудня року
Джерело: Держкомстат

Прем’єр-міністр Микола Азаров: «Я доручаю Міністерству закордонних справ негайно розробити й протягом півроку здійснити широкомасштабну програму інформування ділових кіл країн-партнерів про інвестиційний клімат і можливості України. Головним елементом цієї програми має бути просування іміджу України як надійної інвестиційної гавані європейського культурно-туристичного центру…»

Інна Полякова і Валерія Мірошниченко

http://investgazeta.ua/politika-i-ekonomika/uslovija-vedenija-biznesa-v-ukraine-investorov-161055/

Виконання контрактів. Що заважає компаніям ефективно відстоювати права в судах
  
Для вирішення спору в суді в Україні необхідно пройти 30 процедур взаємодії

Майже рік може знадобитися в Україні для вирішення комерційного спору в суді. Судова реформа, проведена в 2010 році та покликана скоротити терміни розгляду справ і підвищити ефективність процесу, не змогла розв’язати всіх проблем.
Ресурсні витрати

Вирішення комерційного спору в нашій країні залишається дорогою справою — 41,5% від вартості позову. Для порівняння: у Польщі ця сума становить 12%, у Німеччині — 14,4%, Молдові — 20,9%. Величина судових витрат залежить від вартості послуг юриста, від типу та суми позовних вимог. «Гонорари українських юрфірм або адвокатів значно нижчі за ті, які заробляють зарубіжні юристи (як у країнах ЄС, так і в США), і приблизно однакові в країнах СНД», — розповідає керуючий партнер ЮФ «АС Консалтинг» Андрій Цвєтков. Плюс до цього потрібно додати обов’язкові збори та мито, сплата яких необхідна для судового розгляду з виконання договорів. Сума держмита може варіюватися від мінімальних 102 грн. до максимальних 25,5 тис. грн. у господарському процесі та в цивільному процесі — від мінімальних 51 грн. до максимальних 1700 грн. 

Тривалість вирішення спору в суді (за даними рейтингу, в середньому знадобиться 345 днів) включає судовий розгляд і безпосередньо виконання рішення суду. Втім, за оцінками юристів, навіть цей термін не є максимальним. «У господарському процесі в середньому розгляд справи у трьох інстанціях займає від 9 до 12 місяців. При цьому господарські суди переважно дотримуються процесуальних термінів. У цивільному процесі, незважаючи на встановлені терміни, справа може розглядатися судом від кількох місяців до кількох років», — коментує Тарас Розпутенко, адвокат АТ «Волков і Партнери». На тривалість процесу впливають неявки представників сторін, необхідність ознайомлення з матеріалами справи нових учасників процесу або представників, необхідність проведення судової експертизи, витребування доказів, хвороба судді тощо. Слід зазначити, що йдеться лише про суд, не включаючи виконання рішення, з яким в Україні також виникає ряд проблем. 

9 березня цього року набув чинності в новій редакції Закон «Про виконавче провадження», яким було зроблено спробу реформувати систему виконавчого провадження. Було скорочено термін пред’явлення виконавчого документа до виконання, змінено порядок оскарження рішень і дій державного виконавця, посилено відповідальність за невиконання рішення тощо. Втім, юристи не надто оптимістично оцінюють наслідки цих змін. Зокрема, таку точку зору висловили в АК «Правочин». Інша річ — революційне рішення, спрямоване на захист інтересів бізнесу, яке стосується визнання рішень іноземних судів. Відповідний закон набув чинності в лютому 2010 року. «До його ухвалення домогтися виконання рішень судів іноземних юрисдикцій було практично неможливо. Тепер така можливість з’явилася», — розповідає Сергій Гришко, юрист CMS Cameron McKenna. 

Міжнародний комерційний арбітраж, як один із найефективніших способів вирішення спорів у всьому світі, на думку юристів, дасть змогу сторонам у коротші терміни (порівняно із судами) отримувати остаточне й обов’язкове для сторін рішення. Для передачі спору комерційного характеру на розгляд до комерційного арбітражного суду необхідно укласти між сторонами арбітражну угоду. Сторони також мають право визначати кількість арбітрів, місце та порядок розгляду. В Україні такими судами є Міжнародний комерційний арбітражний суд (МКАС) і Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України. Проте це задоволення не з дешевих. Наприклад, щоб подати позов до МКАС, необхідно сплатити $600 реєстраційного збору при поданні позовної заяви, а також арбітражний збір, вартість якого варіюється від $1800 до $40,2 тис. залежно від вартості позову, а також — оплатити гонорар юриста. 

Ще одна однозначно позитивна зміна стосується усунення однієї зі схем процесуальних диверсій, коли сторона позову навмисно затягує процес шляхом подання необґрунтованих апеляцій. Законодавство чітко визначає, на які ухвали судів першої інстанції можна подати апеляцію. Наприклад, якщо йдеться про забезпечення позову в господарському судочинстві, як, наприклад, арешт коштів на банківських рахунках відповідача, — апелювати можна. Проте ухвала суду, наприклад, про відмову зупинити провадження у справі в апеляційному порядку оскаржуватися не може. 

З того, що може зіграти бізнесу як на руку, так і навпаки — скорочення терміну розгляду справ. У вищезгаданому законі про судоустрій і статус суддів було зафіксовано, що справа в господарському суді першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців із моменту подання позову, і лише у виняткових випадках цей термін може бути продовжений за клопотанням сторони процесу не більше ніж на 15 днів. «Це може прискорити процес і певним чином розвантажити суди, але такі стислі терміни зумовлять ухвалення швидких, але формалістських рішень», — вважають у CMS Cameron McKenna. Якість рішень, і без того небездоганна, також може знизитися. Особливо це стосується складних справ, які, наприклад, потребують залучення експертів і вивчення великої кількості документів. У зв’язку з цим, зазначають юристи, можна очікувати збільшення завантаження апеляційних судів. «Такі умови дають перевагу позивачу — у нього є час зібрати доказову базу до подання позову. Відповідач же не матиме навіть згаданих двох місяців», — зазначає Сергій Гришко. Позитивних зрушень в ефективності рішень може не принести й прописаний у законі про судоустрій і статус суддів новий механізм притягнення суддів до відповідальності. «Не виключено, що це було зроблено не з метою навести лад у судовій системі, а для того, щоб отримати механізм впливу на суддів з боку влади через такі важелі, як Вища кваліфікаційна комісія суддів і Вища рада юстиції», — вважають у CMS Cameron McKenna.

Що стосується останніх змін до Закону «Про виконавче провадження», які набули чинності з 9 березня 2011 року (наділення виконавців більш істотними повноваженнями), то вони будуть на руку стягувачам. Тепер у боржника не вийде затягнути виконавче провадження шляхом подання скарги на дії виконавця — така скарга не дає йому права зупиняти виконавче провадження. Крім того, виконавець отримав ряд нових прав: накладати арешт на грошові кошти, які перебувають у касі боржника або надходять до неї; звертатися до суду з метою обмеження права боржника на виїзд за кордон тощо.
Найрезонансніші судові розгляди з виконання зобов’язань за контрактами

Позивач 
Відповідач 
Предмет спору 
Сума спору 
Стадія розгляду

«Інтерпайп» 
Нікопольський завод феросплавів 
Повернення передоплати за продукцію, яка не була поставлена 
Понад 40 млн. грн.
Господарський суд виніс рішення про стягнення на користь «Інтерпайпа» суми передоплати

РосУкрЕнерго
«Емфес» 
Сума плати за газ, поставлений у 2008-2009 роках до Угорщини 
$421 млн. 
Арбітражний суд Торгової палати в Стокгольмі виніс заключне рішення, задовольнивши всі вимоги РосУкрЕнерго

ЗАТ «Управляюча компанія «Брянський машинобудівний завод» 
ФДМУ 
Оскарження визнання недійсними підсумків конкурсу з продажу держакцій підприємства та розірвання договору купівлі-продажу 76% акцій «Лугансктепловоза» 
76% акцій «Лугансктепловоза» 
Господарський суд м. Києва затвердив мирову угоду, в межах якої російська компанія отримає 76% акцій ВАТ «Лугансктепловоз»

 Джерело: «Юрпрактика»

Інна Полякова, «Інвестгазета» №12, 1 квітня 2011 

http://investgazeta.ua/praktika/uslovija-vedenija-biznesa-v-ukraine-kontraktov-161053/

Реєстрація власності. Україна залишається аутсайдером не лише щодо західних, а й пострадянських країн

Скасування мораторію на торгівлю землею в Україні — головний виклик майбутній системі реєстрації нерухомого майна

Непрозорість системи держреєстрації та наявність безлічі інституцій, задіяних у цьому процесі — головні перепони для полегшення вкрай складної процедури реєстрації власності в Україні. Наприклад, у нашій країні реєстрацією нерухомого майна займаються багато органів. Акт про право власності на землю видає Центр державного земельного кадастру, який підпорядковується Держкомзему. Реєстрацією прав на нерухомість займається комунальне підприємство БТІ. Частиною цієї системи є Мін’юст, який веде реєстр права власності на нерухомість і реєстр іпотеки. При цьому доступ до інформації про власників нерухомості обмежений і нерідко має ряд неточностей. 

«Безумовно, існування кількох окремих реєстрів прав на об’єкти нерухомості, землю, їхніх обтяжень є недоліком українського законодавства, що має негативні наслідки. При цьому практичні труднощі виникають ще на стадії ухвалення рішення про купівлю землі та нерухомості», — коментує старший юрист DLA Piper Наталія Болховітінова. 

Для того щоб підтвердити, що продавець має належним чином оформлене право власності та відсутні обтяження нерухомого майна й землі, потрібно отримати й проаналізувати ряд довідок. Йдеться про виписки та витяги з таких реєстрів: реєстру прав власності на нерухомість; земельного кадастру; реєстру іпотек; реєстру заборон на відчуження нерухомого майна; реєстру обтяжень рухомого майна (на предмет наявності податкових застав). При цьому якщо інформацію з реєстрів заборон на відчуження нерухомого майна, іпотек і обтяжень рухомого майна може отримати будь-яка заінтересована особа (звернувшись до нотаріуса), то інформація з реєстру прав власності на нерухоме майно та земельного кадастру не є публічною. Відповідно, за відсутності співпраці з боку продавця потенційний покупець не може отримати підтвердження права власності продавця на землю та нерухомість. 

З червня 2009-го по червень 2010 року українське законодавство зазнало ряду трансформацій у галузі майнових прав на нерухоме майно. Але всупереч кількості проведених реформ головною ахіллесовою п’ятою залишається їхня якість. Починаючи від отримання витягу з реєстру права власності БТІ і закінчуючи реєстрацією права власності на землю, законодавство містить ряд «прогалин», «перешкод» і просто туманних формулювань.

Внести ясність у сферу правових відносин із нерухомістю мав реформаторський Закон «Про держреєстрацію майнових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Документ було ухвалено 11 лютого 2010 року, і він містить революційні норми, які набудуть чинності з 1 січня 2012 року. З одного боку, нова редакція мала на меті спростити процедури реєстрації шляхом відмови від роботи БТІ та реєстрації нерухомості органами юстиції в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Державному реєстрі прав). З іншого боку, вже сьогодні юристи пророкують плутанину, починаючи з наступного року, у сфері реєстрації прав у зв’язку з набранням чинності цим законом. «Запровадження з 1 січня 2012 року єдиного реєстру прав на нерухомість і їх обтяжень покликане зняти ряд існуючих проблем. Водночас закон, що передбачає запровадження такого реєстру, не містить норм, які дозволяють потенційним покупцям нерухомості та землі отримати інформацію з цього реєстру», — зазначають у DLA Piper. 

Відсутність публічності — головне лихо у сфері оформлення права на власність у галузі нерухомого майна. Як уже прокоментували експерти, орієнтація при підготовці закону на досвід країн-реформаторів (таких як, наприклад, Грузія) — це, безумовно, добре. Проте в тій самій Грузії система ґрунтується не на реєстрації титулу права власності, а самого документа про право власності (акта). При цьому вся система реформувалася одночасно з трансформацією антикорупційного законодавства (що в Україні — чергова «чорна діра»). Також головною перевагою грузинського досвіду реєстрації власності є повна відкритість інформації на всіх етапах процесу. Якщо говорити про ліквідацію інституту БТІ — шлях, яким пішла сусідня Росія, то, як вважають експерти ринку, варто було б урахувати негативний досвід. Адже спроби обійтися в процесі реєстрації права власності без БТІ в РФ у ряді випадків призвели до втрати реєстраційних даних і розривів в інформації. Як запевняють фахівці, при реєстрації нерухомості ніяк не можна обійтися без постійного звернення до даних багаторічних архівів, так само як без звернення до цих архівів не обходяться судові розгляди спорів про нерухомість і робота держвиконавців. Таким чином, різкий перехід на нові принципи роботи може ускладнити як саму процедуру реєстрації власності, так і розгляд спорів щодо нерухомого майна.

Скасовуючи один інститут, закон передбачає створення інших, що зрештою веде до загального збільшення кількості органів, так чи інакше задіяних в оформленні права власності на нерухомість. Їх кількість збільшується до чотирьох, а в ланцюжок оформлювачів потрапляють приватні структури, чия ліцензована державою діяльність полягатиме у складанні «індексних кадастрових карт», а також нотаріуси. Відповідно, збільшаться часові та матеріальні витрати власників на оформлення, кількість їхніх обов’язків з оформлення, вважають юристи. При цьому порушується принцип «єдиного вікна», коли БТІ проводили і реєстрацію, і інвентаризацію, і оцінку нерухомого майна одночасно. Це полегшувало роботу з власниками, надання їм консультацій. Експерти звертають увагу й на можливе збільшення витрат для власників у процесі створення майбутнього Державного реєстру прав і занесення туди інформації. 

Також згідно з положеннями реформаторського закону теоретично існує ризик того, що відсутність реєстрації у зв’язку з перехідним періодом (до формування Державного реєстру речових прав на нерухомість) може стати, наприклад, підставою для невизнання податковими органами відображених орендарем валових витрат на оплату орендних платежів. «Адже незареєстроване право не виникло», — зазначає старший юрист ЮФ «Василь Кисіль і Партнери» Наталія Доценко-Білоус. Ряд формулювань нового закону грішать неточним тлумаченням навіть у частині основоположних процедур і процесів. Наприклад, що вважати моментом реєстрації права власності. 

Ряд ще більш проблемних «але» містить процедура реєстрації земельних ділянок. На сьогодні існує прогалина у питанні державної реєстрації договорів про встановлення земельних сервітутів — права користування чужою земельною ділянкою. «Жодне з положень закону не вказує на порядок реєстрації договору про сервітут, таким чином, неможливо укласти юридично дійсний договір про встановлення земельного сервітуту», — коментує юрист МЮФ CMS Cameron McKenna Ukraine Наталя Кушнірук. 

Реєстрація — не єдина проблема для іноземних інвесторів. Нарікають вони на глобальну непрозорість усіх «земельних процедур», а також неможливість купувати землі (це право обмежене Земельним кодексом України) або передавати права оренди на землю між юрособами. За землями сільськогосподарського призначення взагалі повна плутанина. З огляду на те, що до 2012 року діє мораторій на відчуження земель сільгосппризначення, значна частина земель здавалася в довгострокову оренду на 40-50 років. Згодом орендарі могли передавати такі землі в суборенду, проте інформація про реальних користувачів землі не реєструється, що робить вкрай складним процес визначення реального орендаря. 

«Усе, що пов’язане із земельними відносинами в Україні, непрозоре та є гальмом у розвитку. Наприклад, відсутність законодавства, яке дозволило б юридичним особам, заснованим із залученням іноземного капіталу, навіть у межах міст набувати землю у власність, — розповідає Ольга Троян, керівник департаменту з розвитку «Макдоналдз Юкрейн». — Також, на відміну від ближнього зарубіжжя, право оренди на землю не може бути передане між юридичними особами. Забезпечення права власності на нерухоме майно або довгострокову оренду є одним з основних очікувань багатьох інвесторів, і ми очікуємо ухвалення законів для фактичного вирішення цих питань».

Ключові зміни в законодавство щодо реєстрації власності
Дата ухвалення нормативного документа Найменування Суть ключових змін

Інна Полякова і Валерія Мірошниченко 
«Інвестгазета» №12, 1 квітня 2011 

http://investgazeta.ua/kompanii-i-rynki/uslovija-vedenija-biznesa-v-ukraine-sobstvennosti-161045/