«Дзеркало» до 25-річчя аварії на ЧАЕС

Сьогодні в «Дзеркалі» кілька статей, пов’язаних з аварією на ЧАЕС. Тим, для кого Зона і взагалі аварія - частина життя, буде цікаво. У другій статті вчені Тімірязєвської академії згадують Миколу Павловича Архипова. Для мене це теж - дорога людина.  Якби його плани організації сучасного науково-виробничого  центру в Зоні справдилися, ми б сьогодні спостерігали зовсім іншу картину. Москвичів - генетиків-тваринників не знаю, але постійно згадую команду ґрунтознавців МДУ, - Олексія Щеглова, Ольгу Цветкову... Вони приносили в роботу системність, фундаментальність і найвищу відповідальність, чого зараз так бракує всій українській науці... М.П.Полковник Наумов знає зону як свої п’ять пальців

Ніна Сотник «Дзеркало тижня. Україна» №15, 22-28.04.2011

Тих ліквідаторів аварії, що залишилися живими, можна поділити на дві групи: тих, хто самовіддано рятував Україну й людство від мирного атома і тепер бореться з недугами, і тих, хто пару разів відзначився в зоні й довгі роки пожинає плоди псевдоучасті. Полковник Наумов тут стоїть окремо. «Я зараз у Чорнобилі, — озвався він на мій телефонний дзвінок. — Показую зону журналістам «Шпігеля». Цього року така поїздка вже четверта. Чи п’ята? Лік їм Олександр Вікторович давно втратив.
Як розстрілювати панікерів і саботажників

Уночі 26 квітня капітана лінійного відділення міліції залізничної станції Київ-Пасажирський Олександра Наумова викликали на службу. У кабінеті комсорг по трофейному приймачу слухав «ворожі голоси». Вони повідомляли про вибух і пожежу на Чорнобильській АЕС. До ранку почали прибувати автобуси з Прип’яті з жінками та дітьми. Невдовзі з’явилися представники серйозного НДІ з дозиметрами.

— Людей треба мити й переодягати! — розпорядилися вони. — Та й у вас мундири фонять.

Міліціонери здивувалися. Звідки радіація? Вони ж лише допомагали переносити речі й дітей.

Наступного дня отримали наказ: відправити заступника начальника відділення та шістьох добровольців на станцію Янів. Заступник начальника терміново ліг у госпіталь. Їхати довелося 36-річному Наумову. З ним вирушили здебільшого двадцятирічні — Валентин Троян, В’ячеслав Сморчков, Микола Бондаренко, Валерій Карпенко та Валерій Журба. Хтось із них тягнув жереб (і долю) на сірниках…

Отримали костюми хімзахисту й протигази. А з аптечкою у капітана вийшла накладка — не оформив довіреність. У МВС повздихали, але аптечку видали під розписку. Вона врятувала Наумову щитоподібну залозу — там були йодовмісні препарати.

На станції Янів — найближчій до Прип’яті — людей не було. Вилили на підлогу відро води, виміряли дозиметром кушетку. Сідати не можна, вона фонить. Вирішили нести вахту по три години, решті залишатися в Чорнобилі.

Другого травня в усіх з’явилася нудота. Наумов повідомив в управління. Через пару годин відповіли: виїхала заміна. Поверталися радісні — додому! Але в Києві на КПП їх направили в поліклініку МВС.

— Негайно в душ! — заявила жінка-лікар. Заперечення припинила міцним слівцем. Змінного одягу не було. Загорнулися в простирадла, а слідча Інна Соколова назбирала по кабінетах якісь одежини. Олександрові Вікторовичу дісталися туфлі великі, а кітель — малий. Усох після санобробки, пояснив дружині. Дружина не повірила.

У Києві обстановка теж була напруженою. А коли хтось побачив, що чорні «Волги» доставляють чиїхось дітей до Борисполя, всі кинулися на вокзал (там для сімей номенклатури надавали літерний вагон). Каси були забиті депутатами, генералами й адміралами при параді, які йшли в рукопашний бій, щоб здобути квиточок онукам. Наумов у касі ветеранів призначав старшого стежити за порядком. Якось побачив у черзі жінку з нагородами й на милицях.

— Чоловіки, вона така ж, як і ви, тільки без ноги. І ще один момент — вона жінка. І що, вона стоятиме в черзі?

У задусі щогодини п’ять-шість людей падали непритомніючи. «Відчинити вікна!» — скомандував капітан і почув істеричний вереск:

— Нас хочуть отруїти радіаційним пилом!

Щоб запобігти паніці, Наумов кивнув підлеглим. Коли підвели істеричного громадянина, запитав:

— Скільки патронів у вас залишилося? Чотири? Вивести
в яр!

Громадянин гумору не зрозумів, рухнув непритомний.

Невдовзі евакуацію дітей зробили організованою. Хотів відправити й 10-річну доньку. Але була умова — відрізати довгу густу косу. Косу пошкодували. Донька з родичами поїхала до Москви.

З усіх доріг СРСР до Києва гнали склади. До Бородянки прибув потяг з Узбекистану. Санстанція перевірила вагони. Брудно, треба мити. Провідники відмовилися. Представники уряду намагалися їх умовити. А час ішов.

Наумов попросив бригадира зібрати провідників.

— Куди приїхали, знаєте? До Київської області. Що тут сталося? Правильно, вибух на АЕС. Діють закони воєнного часу. Знаєте, що буває з тими, хто їх не виконує? Бригадире, виділи двох людей, я їм покажу за станцією, що сталося з саботажниками!

Узбеки вжалися у вагон.

— Підеш ти і ти!

— Та ми пожартували, начальнику. Де воду брати?

Про «розстріли» дізналося начальство.

— Бери пару днів відпустки — і до дітей, до Москви. Щоб духу твого тут не було!
Пізно ти прийшов, капітане!

Восени Олександр Вікторович захворів. Професійний спортсмен (закінчив Інститут фізкультури, займався академічним веслуванням, баскетболом, бігав марафони), він звик із хворобами розправлятися перевіреним способом. Потрібно 20 разів віджатися, 100 разів присісти — і всі недуги зникають. Але не так сталося. Пішов розім’ятися до залу. Напарник кинув його через плече… Коли отямився, побачив кахель і людей у білому.

— Ви що, ангели?

— Ні, ми швидка допомога.

Знайомі допомогли потрапити на консультацію до четвертого управління Міністерства охорони здоров’я. У номенклатурній клініці в картках писали: променевий ларингіт, променевий кон’юнктивіт. Здали аналізи. А наступного дня сказали: аналізи направили у вашу поліклініку. І в картці ручкою іншого кольору діагнози були виправлені.

У жовтні пішов у відділення променевої патології. Зайшов перевіритися на лічильнику випромінювання людини. Лаборант закричав:

— Хто приніс сюди бруд?

«Дзвеніли» значки, годинник і обручка. Ось чому під кільцем з’явився опік! Загримів у реанімацію на пів року. На обходах заходив інтерн. Розповідав: «З білими кров’яними тільцями добре, з червоними — добре».

— Чого ж так погано, докторе? І купа ліків не допомагають.

А лікар, що лікував, констатував:

— Ти, капітане, запізнився.

— На потяг, теплохід, літак — куди запізнився?

— Ми перестали ставити діагнози. Ти ж розумієш, режим.

Жити не було сил. Лежав і дивився в стелю. Доктор змінив тактику. Ходить повз і підколює: ну що, капітане, кранти? Дістав! Хотів його схопити, але рука до крапельниці прив’язана. А той зрадів: розлютився — це добре. Чого тобі хочеться? Сигарету? Зробив затяжку — і відключився. Потім попросив чарку. І теж відключився. Але щось змінилося. Зайшов однокласник, який після Афганістану став священиком:

— Одягни хрест, стане легше. Я за тебе молюся.

— Ну, слава Богу! А я думав, ти мене відспівувати прийшов.

Цей хрест досі носить, разом із Георгієм Побідоносцем.

Поки валявся в лікарні, на його посаду призначили іншого. А замполіт на нараді якось сказав: потрібно заслухати тих, хто часто буває на лікарняному. У списку — самі добровольці. Не спрацюємося, вирішив Наумов і вирушив служити в зону.

Командир роти спеціального батальйону охоронювану територію вивчив досконально. У перші місяці після аварії Україна зону відчуження по периметру огородила надійно. А Білорусь — ні. У цей коридор проникали мародери. Розбирали на запчастини автомобілі, обчищали будинки, не забуваючи прихопити соління-варення, знімали кришки люків, мідні таблички з назвами організацій.

— Ну навіщо розтрощили вітражні вікна в басейні? — запитав у Прип’яті у флібустьєра.

— Там же алюмінієві рамки! — здивувався той.

За наживою в зону приїжджали й мисливці. Убивали незляканих тварин і так само легко могли розправитися з людьми.

Якось у сільській школі міліціонери знайшли… автомати Калашникова. Подивилися уважніше — несправжні. Візьмемо парочку, командире? Гаразд, виберіть почистіші! А потім у лісі побачили озброєних до зубів мисливців на УАЗах.

— Пред’явіть перепустки та документи! — Наумов рішуче попрямував до порушників.

— Капітане, стій, де стоїш! — браконьєр націлив у його бік п’ятизарядну рушницю.

Так, ситуація не з найкращих, подумав Наумов і раптом почув:

— Командире, відійди з лінії вогню!

Його підлеглі цілилися в порушників із дерев’яних калашів. Але ті ж про це не здогадувалися! Браконьєрів роззброїли й відвезли у відділення. Уже там вони дізналися, що міліціонери були озброєні автоматами для гри «Зарниця».
Хочу дві копійки з автомата… погладити кішку… або свинку

Олександр Вікторович захистив диплом в академії. Служив у відділі атомних станцій МВС. Об’їздив усі АЕС України, розроблялися плани на випадок подібних катастроф. Потім знову потрапив у зону — у 1991 році на ЧАЕС виникла пожежа. І знову хлопці з того ж підрозділу гасили покрівлю з бітумним покриттям, яке спалахувало й липло до ніг. І знову отримували дози. І знову були одягнені не в захисні костюми, а в брезентові робочі костюми.

Хотілося бити на сполох, писати, привертати увагу громадськості. Пішов до начальства:

— Хочу працювати в прес-службі.

— Ти що, журналіст?

— Ні. Але я талановитий офіцер. У мене і фотовиставки є, і два фільми.

— Тут поліцаї з Баварії приїхали, привезли 44 вантажівки з гуманітарною допомогою. Як їхній візит висвітлиш, так і буде, — сказали. Не питання, висвітлив.

А в прес-службі пішло-поїхало. Щойно журналісти в зону, так їх супроводжує Наумов. Знає, що японці дивляться на лічильники й у небезпечні місця — ні ногою, англійці й німці можуть несподівано натягти захисні балахони. Що з цих капіталістів візьмеш — перед відрядженням їх страхують на пів мільйона євро.

З російськомовними журналістами Наумов не церемониться. І забаганкам не потурає.

…— Хочу 2 копійки з телефону-автомата!

— При своєму розумі, вони ж 20 років пролежали!

…. — А кішечку можна погладити?

— Яку кішку?! Подивися на вуха з китичками! Це рись. І вона на своїй території. Повільно, спиною відходимо подалі.

….— Ой, яка смугаста свинка!

— Не підходь! Он її мама, а там — тато. Один зайвий крок — і я сидітиму на дереві на 10-метровій висоті. А ти? Тебе цей кабан розірве на частини.

Кілька років тому московська газета назвала Наумова сталкером. У комп’ютерній грі, що з’явилася, в одного зі сталкерів — його обличчя. Тепер молоде покоління журналістів дістає Олександра Вікторовича фантазіями на тему монстрів. Мовляв, шановний сталкере, давайте поїдемо в зону знімати мутантів.

— Ви хоча б інструкцію до гри читали? Там написано, що мутації з’явилися після повторної аварії в 2012 році. І до чого тут гра? Ви не розумієте, що Чорнобиль — це місце планетарної катастрофи?

Не розуміють. І не лише молодь. Багато разів переробляли закон про чорнобильців, і все зі знаком мінус. Його колеги лежать у різних онкологічних клініках, куди треба приходити зі своєю постільною білизною, платити за ліки. І запитують, кому зателефонувати в міністерстві, щоб допомогли дружині з похороном…

Олександр Вікторович показує пляшечку:

— Я включений у програму й купую ліки за собівартістю, по 140 грн. А в аптеці воно коштує 650. Як вистачає сумління наживатися на чужому здоров’ї?

І що він має сказати діду Савці, коли той нагадує: «Ти ж президентові передай!» Самосел дід Савка познайомився з президентом Ющенком п’ять років тому. Той подарував годинник і телефон з одним номером: телефонуйте, і допоможуть. Раніше допомагали. Тепер хіба що полковник Наумов заїде з журналістами. Зберуть самоселів за одним столом, пригостять небаченими наїдками — ковбасою та цукерками.
А чому — полковник, він же у відставці? Не кажіть! Рік тому на зупинці побачив, як б’ють водія маршрутки. Урятував людині життя, але потім довго пояснював застосування травматичної зброї. Ну не міг Наумов повз пройти!

http://www.zn.ua/articles/80053

Не такі страшні мутанти... 

Т. Глазко, В. Глазко «Дзеркало тижня. Україна» №15, вчора, 19:10 

Зазвичай, коли заходить мова про генетичні наслідки радіаційної аварії на ЧАЕС, найбільше привертають публічну увагу чудовиська-мутанти. На щастя, дволикі жаби й інші чорнобильські монстри, якими люблять лякати громадськість, трапляються нечасто й, як правило, не залишають потомства. Інша річ — перетворення генетичної структури популяції в цілому.

Зону відчуження Чорнобильської АЕС можна використовувати як полігон для досліджень таких перетворень. На цій обмеженій території різко змінилися багато чинників довкілля, і живі організми, в тому числі вищі ссавці, мали пристосуватися до змін. Ось тільки питання — якою ціною?

Свого часу ми вже розповідали читачам про унікальний досвід із вивчення впливу опромінення на різні види тварин, у тому числі на великих ссавців. Наші дослідження базувалися на трьох основних моделях. Перша — покоління великої рогатої худоби, що відтворюються в умовах зони відчуження в експериментальному господарстві «Новошепеличі» (експериментальний віварій Чорнобильського науково-технічного центру міжнародних досліджень). Тут важливо зауважити, що за фізичним порядком генів у хромосомах і малоплідністю корови близькі до людини. Друга модель — традиційні біоіндикаторні види для оцінки екологічного забруднення — миші-полівки (різні види), відловлені в зоні відчуження ЧАЕС. І третя — кілька лабораторних ліній мишей, які розмножувалися в чорнобильській зоні в спеціальному віварії Інституту молекулярної біології та генетики НАНУ.

Чорнобильські корови стали для нас справжньою знахідкою в буквальному значенні цих слів. Саме ці тварини, які зазнали після руйнування 4-го енергоблока ЧАЕС інтенсивного опромінення від радіоактивних випадінь, слугували експериментальними об’єктами, вивчення яких дало змогу отримати унікальний матеріал для дослідників. Нагадаємо, що після катастрофи та відселення людей більшість тварин забили. Три корови й один бик були знайдені в лісі через кілька місяців після радіаційної катастрофи неподалік від реактора, що вибухнув. Мабуть, у паніці евакуації про тварин забули. Вони й стали основою експериментального стада, яке відтворювалося в Новошепеличах, за десять кілометрів від «саркофага», в умовах радіонуклідного забруднення 200 Кі/км2. Корів назвали Альфа, Бета й Гамма, а бика — Уран. Згодом стадо було збільшено за рахунок завезених із відносно чистих зон корів голштинської породи. Спостереження за кількома поколіннями тварин дали змогу зробити висновки про наслідки тривалого впливу опромінення і на організми, і на популяцію загалом.

Займаючись вивченням генетичних наслідків Чорнобильської катастрофи, ми спочатку поставили завдання з’ясувати, яка кількість мутацій і в яких генах виникає під впливом іонізуючого випромінювання. І були дуже здивовані, коли мутантів виявити не вдалося. Це здавалося парадоксальним — інтенсивність іонізуючого опромінення різко збільшена, кількість клітин із хромосомними «поломками» в організмах зросла, а мутантів немає. Ми досліджували різні види тварин у 30-кілометровій зоні, але й серед них мутантів не виявили. Як виявилося, природа чинить мудро — вони просто не народжуються, тому що в живому організмі є складні механізми контролю стану геному, і дефектні клітини «вибраковуються» ще на стадії формування гамет. Так, у опромінених мишей збільшується ембріональна смертність, причому доімплантаційна, тобто ще на стадії, що передує імплантації ембріона в матку. У дослідженнях наших колег з Інституту молекулярної біології та генетики НАН України С. Малюти й А. Соломко було показано, що навіть в умовах культивування ранніх ембріонів, отриманих від опромінених мишей, частина з них запізнюється з дробленням. Вони виявляються просто не готовими до приживлення й гинуть. Тому поява на світ мутантних особин, що спричинена збоями в системі контролю генетичної сталості, трапляється досить рідко.

Які ж зміни в поколіннях тварин, зокрема великої рогатої худоби, що мешкають в умовах підвищеної радіації, можна вважати найістотнішими?

Перше. Зниження плодючості, виразніше в корів, народжених в умовах хронічного іонізуючого опромінення, ніж у корів, які потрапили під його вплив у статевозрілому віці. Так, народжені ще до аварії на ЧАЕС і померлі у похилому, як для коров’ячого віку, віці Альфа, Бета й Гамма народили загалом 28 телят. На кожну з них у середньому припадало по 0,9 теляти на рік. Сім із 15 їхніх дочок взагалі не дали потомства, а вісім народили сумарно 26 телят (на кожну дочку припало по 0,4 теляти на рік). Тобто плодючість корів у другому поколінні знизилася вдвічі. Ще гірше стояли справи з репродуктивними можливостями в другого покоління корів, завезених в експериментальне господарство з Поліського. Лише 7 (з 27) дали потомство, решта або взагалі його не мали, або воно було нежиттєздатним (телята гинули невдовзі після народження, причому переважно самці).

Спостереження за кількома поколіннями різних видів тварин привели до такого висновку: вплив хронічного низькодозового іонізуючого опромінення негативно позначається на репродуктивній функції. Важливо підкреслити, що наступні покоління повільно адаптуються до змінених умов довкілля. За нашими спостереженнями, потрібно щонайменше 30 — 35 поколінь, щоб вид міг пристосуватися до підвищеного радіаційного фону.

Друге. У зв’язку з наслідками Чорнобильської катастрофи виникли популяційно-генетичні проблеми, які викликають набагато більше занепокоєння, ніж поява поодиноких мутантів. Суть їх — у зміні генетичної структури популяцій.

Як показують дослідження, головна відповідь на хронічний вплив низькодозового іонізуючого опромінення полягає не в індукції появи нових генів, як передбачалося, а в переважному доборі в поколіннях поєднань «старих» генів, комбінація яких найсприятливіша у змінених умовах. Тобто, як це й відповідає положенням еволюційної теорії, розвиненим свого часу
І. Шмальгаузеном, зміна умов добору призводить до переважного відтворення найменш спеціалізованих форм. Зміни в генетичній структурі — від типової для високоспеціалізованої молочної породи в бік менш спеціалізованих форм, характерних для м’ясної худоби, — виразно спостерігалися в поколіннях ВРХ, що відтворюється в зоні відчуження.

Добре відомий зв’язок між стійкістю до іонізуючого опромінення та складністю організації біологічних об’єктів. Як правило, стійкіші найпримітивніші форми; це справедливо і при порівнянні видів, і при порівнянні тканин та систем багатоклітинних організмів. У ссавців найчутливішою до іонізуючого опромінення є нервова тканина.

У такому разі можна очікувати, що результатом дії екологічних катастроф має бути не стільки збіднення видами видових угруповань, скільки збіднення самих окремих видів спеціалізованими формами. Тобто дія добору в бік переважного відтворення менш спеціалізованих форм усередині кожного виду призводитиме до формування якісно нових екогеобіоценозів, що, відповідно, позначатиметься на їхньому подальшому розвитку.

Чи є це підставою для припущення про те, що збільшення антропогенного тиску в глобальному масштабі відповідає еволюційному етапу вчення про неокатастрофізм, — предмет подальших досліджень. У чому важко сумніватися — добір, спрямований у бік переважного розмноження всередині виду найменш спеціалізованих форм, що вирізняються підвищеною неспецифічною стійкістю, стосується не лише домашніх і диких видів тварин, а й людини. За умов глобалізації екологічної кризи неминуче втрачається частина генофонду всього живого, у тому числі й людини.

У світі вже накопичено досить багато даних, що підтверджують цей висновок. Свого часу в Данії було проведено комплекс досліджень, які показали, що в дітей, народжених після перших вибухів атомних бомб у повітряному середовищі, спостерігалося порушення здатності до абстрактного мислення. Аналогічні порушення були виявлені й у дітей, що з’явилися на світ після катастрофи на ЧАЕС. Багато зарубіжних дослідників вказують також на збільшення дитячої смертності, мертвонароджуваності, спонтанних абортів. Є чіткі дані про зростання смертності дітей до року в європейських країнах у 1987 році. Зокрема, на забруднених територіях Білорусі помітно збільшився показник безпліддя.

Реальна проблема для здоров’я населення пов’язана не стільки із самою дозою іонізуючого опромінення, скільки з її «новизною» для цієї популяції. Річ у тім, що до Чорнобильської катастрофи людська популяція, яка мешкає на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, ніколи не стикалася з такими дозами. У світі відомо чимало місць, де природний радіаційний фон у десятки, а то й у сотні разів вищий за середньосвітовий, як, наприклад, у провінції Рамсар в Ірані. Дослідження популяцій людей, що живуть у таких місцевостях, свідчать, що в них із покоління в покоління відбувається селекція на підвищення радіорезистентності. Ті, хто чутливий до високих доз, там поступово вимерли. Очевидно, що зміна умов середовища існування може призвести до зникнення з генофонду радіочутливих особин і, відповідно, до зміни генетичної структури популяцій. У зв’язку з низькою швидкістю розмноження людей реальні генетичні наслідки Чорнобильської катастрофи стануть відомі ще не скоро, адже діти, народжені після 1986 року, лише вступають у репродуктивний період. Проте спрямованість таких змін ми вже знаємо за дослідами з полівками та коровами: позбавлення не лише менш стійких, а й більш спеціалізованих та еволюційно просунутих варіантів.

До речі, у статті, опублікованій у Scandinavian Journal of Psychology від 24 березня 2010 року, наведено дані, згідно з якими в юних жителів Норвегії, які отримували малі дози іонізуючого опромінення «в утробі» (народжених протягом 18 місяців після катастрофи), показник інтелекту — IQ істотно нижчий, ніж у контрольній групі того ж віку. Ці відмінності обмежуються вербальним IQ, але не виражені за невербальним IQ. Так і має виглядати ефект примітивізації для людини: здатність до мовлення — еволюційно пізніше набуття, ніж невербальна комунікація, заснована на давніших структурах. Рівень забруднення в деяких районах Норвегії після аварії становив 2 — 4 Кі/км2, а ефективна доза опромінення людини в перші 18 місяців після аварії досягла 0,93 мЗв, що в сто разів більше за тамтешній природний рівень. А оскільки радіонукліди потрапили в корм сільськогосподарських тварин, вони опинилися і в м’ясі, й інших продуктах харчування, і харчовим ланцюжком ще кілька років потрапляли в організм людини. Загалом, норвезька влада вважає, що прямому впливу чорнобильської радіації в утробі зазнали всі діти, народжені між 1986 і 1989 роком. А оскільки існують ще й довгоживучі радіонукліди, у постчорнобильському світі рівень випромінювання багато десятиліть залишатиметься підвищеним порівняно з дочорнобильським часом, і всі ці ефекти, зокрема добір у напрямку менш спеціалізованих форм, виявлятимуться ще довго.

Після цієї найбільшої екологічної катастрофи виникла потреба в новій стратегії, яка вимагає поглибленого розуміння наслідків довгострокового впливу довгоживучих радіонуклідів на живий організм. Для людства Чорнобиль — це не лише біль минулого, а й проблема сьогодення, і виклик майбутнього.

Отже, результати спільних досліджень дають змогу сформулювати чотири основні закони Чорнобиля.

1. Після аварії на ЧАЕС народжуються не всі, хто мав народитися.

2. У післячорнобильський період спостерігається добір проти спеціалізованих форм: переважно відтворюються менш спеціалізовані, що мають вищу стійкість до дії несприятливих чинників середовища.

3. Відповідь на однакові дози іонізуючого опромінення чи токсичного агента залежить від його новизни для популяції.

4. Реальні наслідки аварії на ЧАЕС для популяцій людини будуть доступні для аналізу до 2025 — 2026 рр., оскільки покоління, що потрапило під безпосередній вплив радіації, лише почало обзаводитися сім’ями та народжувати дітей.

Ці закони не є специфічними для радіоактивного забруднення, навпаки, вони можуть стати універсальними для будь-яких глибоких екологічних змін, пов’язаних із великими природними й техногенними катастрофами.

Про авторів. Валерій Іванович Глазко — доктор сільськогосподарських наук, професор, академік РАСГН, академік РАПН, завідувач Центру нанобіотехнологій Російського державного аграрного університету — МСГА ім.К. Тімірязєва.

Тетяна Теодорівна Глазко — доктор сільськогосподарських наук, академік РАПН, професор кафедри розведення та племінної справи МСГА ім. К. Тімірязєва.
У 1990 — 2006 рр. жили й працювали в Україні, спільно з науковцями Міжнародного науково-дослідного центру, яким керував відомий радіоеколог М. Архипов (на жаль, нині вже покійний), вивчали наслідки впливу Чорнобильської катастрофи на живі організми. Результати цих досліджень викладено в монографії «Популяційно-генетичні наслідки екологічних катастроф на прикладі Чорнобильської аварії» (М.: МСГА ім. К. Тімірязєва, 2008).

http://www.zn.ua/articles/80055

«Чорнобиль. Велика брехня»

«Дзеркало тижня. Україна» №15, вчора, 19:05 
 
Ці дні в московському видавництві «Час», а трохи пізніше в США побачить світ книга-розслідування Алли Ярошинської —

Алла Ярошинська — філософ, політик, белетрист. Її документальна повість «Чорнобиль. Цілком таємно» удостоєна Альтернативної Нобелівської премії (1992, Швеція). Перша у світі «Ядерна енциклопедія», що вийшла за її редакцією (1996), визнана національним надбанням. Автор понад два десятки книг, що вийшли багатьма мовами. Народний депутат горбачовського скликання. Після розпаду СРСР — радник Бориса Єльцина. Працювала в ООН у сфері проблем ядерного нерозповсюдження. Член міжнародного письменницького ПЕН-клубу.

У романі «Чорнобиль. Велика брехня» автор оприлюднює секретні документи про злочинне приховування правди владою СРСР щодо глобальних наслідків ядерної катастрофи, що «накрила» не лише 75 мільйонів людей у колишньому СРСР, а й в Європі, і на інших континентах, публікує результати досліджень незалежних медиків, стає на захист забутих владою чорнобильських жертв. Пропонуємо читачам уривок із книги.

Нещодавно мені до рук потрапив унікальний документ із позначкою «Цілком таємно. (Робочий запис.) Прим. єдиний». Засідання політбюро ЦК КПРС від 29 квітня 1986 р. Схоже, це перше засідання, на якому розглядалося питання про Чорнобиль. На третій день після вибуху.

Вів його сам Горбачов. Були присутні всі члени політбюро. Тут уперше вирішувалося, яку інформацію дати світові та країні. Після повідомлення В.І.Долгих про «світіння кратера» реактора, про «закидання мішків із вертольотів» («Для цих цілей мобілізовано 360 осіб плюс 160 добровольців, але є відмови від роботи»), про «три язики» хмари — західний, північний і південний», вони почали обговорювати й проблему, «як давати інформацію».

«Горбачов М.С. (…) Чим чесніше ми поводитимемося, тим краще». (Браво, Михайле Сергійовичу!) Але вже через абзац: «Коли будемо давати інформацію, треба сказати, що станцію було поставлено на плановий ремонт, щоб не падала тінь на наше обладнання». А як же перебудова й нове мислення? На чорнобильську аварію вони не поширювалися. Чи не тому Чорнобиль і став каталізатором розпаду комуністичної імперії?

З протоколу добре видно метання членів «благородних зборів». Вони вигадують, як краще обманути світ і власний народ. Плани виникають по ходу.

«Громико А.А. Необхідно (…) дати братнім країнам більше інформації, а певну інформацію дати Вашингтону та Лондону. Відповідні роз’яснення потрібно було б дати і радянським послам.

Алієв Г.А. Може бути, дати інформацію нашому народові?

Лігачов Є.К. Можливо, не слід робити прес-конференцію.

Горбачов М. С. Напевно, доцільно зробити одну інформацію про хід робіт із ліквідації аварії.

Яковлєв О.М. Іноземні кореспонденти шукатимуть чутки. (…)

Рижков М.І. Доцільно дати три повідомлення: для наших людей, для соцкраїн, а також для Європи, США та Канади. До Польщі можна було б послати людину.

Зим’янін М.В. Важливо, щоб в інформації зазначити, що ядерного вибуху не було, а був лише витік радіації внаслідок аварії.

Воротніков В.І. Можна сказати, що було порушення герметичності під час аварії.

Добринін А.Ф. Правильно. Адже в Рейгана напевно вже на столі лежать фотознімки. (…)

Горбачов М.С. Постанова ухвалюється».

Під протоколом від руки підписано: «А.Лук’янов». Той самий Анатолій Лук’янов, який через кілька років очолив за пропозицією Горбачова Верховну Раду СРСР, а потім у серпні 1991 р. став співучасником путчу комуністичного реваншу.

Настрої та рішення цього засідання політбюро неухильно дотримувалися в роботі його оперативної групи з Чорнобиля. Журналістів на її засідання не допускали. Лише один раз, 26 травня 1986 р. (протокол № 18 оперативної групи), запросили редакторів центральних газет. Їм дали партійний наказ: «Головну увагу приділити заходам, що вживаються ЦК КПРС та Урядом із забезпечення нормальних трудових і соціально-побутових умов життя евакуйованого населення, ліквідації наслідків аварії, широко відображати активну участь трудящих у реалізації цих заходів».

Мало не на кожному засіданні обговорювали повідомлення для ЗМІ. Усі тексти затверджувалися голосуванням, з конкретною датою публікації.

«Секретно. Протокол № I. 29 квітня 1986 р. (...) 10. Затвердити текст Урядового повідомлення для опублікування в друку. Затвердити текст інформації керівникам ряду капіталістичних країн про аварію на Чорнобильській АЕС і заходи, що вживаються щодо усунення її наслідків. Затвердити текст керівникам ряду соціалістичних країн про стан справ із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС».

Того самого дня це питання розглядало і політбюро. У постанові зазначено: «4. (…) підготувати інформацію про хід робіт із ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС для населення нашої країни, керівництва братніх партій соціалістичних країн, а також глав держав і урядів інших європейських держав, США та Канади (тексти додаються)».

Усе, як пропонував голова уряду Микола Рижков на першому засіданні політбюро з Чорнобиля. Для внутрішнього вжитку — одна інформація, вірніше, дезінформація, для братів по соціалістичному розуму — інша, для «проклятих» капіталістів — третя.

В одному з додатків уже даються конкретні вказівки: «Софія, Будапешт, Берлін, Варшава, Бухарест, Прага, Гавана. Белград — Радпослам. Терміново відвідайте т. Живкова (Кадара, Хонеккера, Ярузельського, Чаушеску, Гусака, Кастро, Жарковича або особу, що його заміщає, і, пославшись на доручення, передайте таке (…) Поясніть, що аналогічна інформація буде передана керівництву США та ряду західноєвропейських країн. Додайте, що в разі потреби з нашого боку передаватиметься друзям додаткова інформація».

Цікавий нюанс — «додаткова інформація» буде «передаватися друзям». А не друзям?

«Секретно. Протокол №3. I травня 1986 р. (...) Направити в райони, прилеглі до зони розміщення Чорнобильської АЕС, групу радянських кореспондентів з метою підготовки матеріалів для друку й телебачення, що свідчать про нормальну життєдіяльність цих районів». Твір на задану, так би мовити, тему.

Привернути увагу керівництва країни до скрутного становища людей, які проживають у радіоактивних зонах, спробував журналіст «Известий» із Білорусі. Його записка додана до протоколів.

«Секретно. Телетайпісткам. Цю телеграму не показувати нікому, крім головного редактора. Копію знищити. (...) Повідомляю для Вашого відома, що радіаційна обстановка в Білорусі значно ускладнилася. У багатьох районах Могильовської області виявлено радіоактивне забруднення, рівень якого значно вищий за рівень тих районів, про які ми писали. За всіма медичними канонами, проживання людей у цих районах пов’язане з величезним ризиком для життя. У мене склалося таке враження, що наші товариші розгубилися й не знають, що вдіяти, тим більше що відповідні московські інстанції не хочуть вірити в те, що трапилося (...) Повідомляю Вам це по телексу, тому що всі телефонні розмови на цю тему в нас категорично заборонені. 8 липня 1986 р. М. Матуковський».

А ось як ретельно готувалися до пресконференцій для радянських та іноземних журналістів.

«Секретно. 4 червня 1986 р. (...) Додаток до протоколу № 21. Директиви для висвітлення на пресконференції основних питань, пов’язаних із причинами та ходом ліквідації наслідків аварії на четвертому блоці Чорнобильської АЕС (...) 2. При висвітленні ходу ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: показати успішне виконання широкомасштабних технічних і організаційних заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків аварії (...) 4. Вказати на неспроможність претензій та оцінок як окремих офіційних осіб, так і преси з ряду західних країн, які заявляють про нібито істотну екологічну й матеріальну шкоду, завдану внаслідок поширення невеликих кількостей радіоактивних речовин із повітряними масами із зони Чорнобильської АЕС».

Ну і як же при цьому не «посилити пропагандистські заходи, спрямовані на викриття брехливих вигадок буржуазних органів інформації та спецслужб, про події на Чорнобильській АЕС»? Цей припис із секретного циркуляра ЦК КПРС від 22 травня 1986 р. кочує в різному викладі з документа в документ. Ну треба ж хоч якось боротися з радіацією! І ось уже головний комуніст України Володимир Щербицький доповідає в таємному посланні до Кремля: «Уважно вивчається громадська думка, організовано регулярне інформування партійного активу та населення (партійний актив уже ніби й не належить до населення, якась вища каста. — А.Я.), викриваються вигадки буржуазної пропаганди, різного роду чутки».

І як їм самим не було бридко все це писати й говорити?

Секретні брехливі вказівки офіційним особам, послам і кишеньковій пресі, що, кому та як подавати про ядерну катастрофу в СРСР, стали на багато років такою собі доброю традицією. За радянських часів напередодні кожної чорнобильської річниці політбюро ЦК КПРС розробляло й затверджувало «План основних випереджальних контрпропагандистських заходів». Особливо завзято пропонував свої послуги товариш Фалін, який очолював у 1987 р. гебістське агентство друку «Новини», побоюючись «можливих спроб підривних центрів імперіалізму використати річницю аварії на Чорнобильській АЕС для розгортання чергової широкомасштабної антирадянської кампанії» (додаток до цілком таємного протоколу Секретаріату ЦК КПРС №42 від 26.02.87.).

Мабуть, йому це зарахувалося, тому що невдовзі Фаліна возвели в ранг секретаря ЦК КПРС. Сьогодні він сам окопався в одному з таких «підривних центрів» у Німеччині, скромно відрекомендовуючись тепер «істориком». Правку «плану» контрпропагандистських акцій здійснював особисто Єгор Кузьмич Лігачов, найодіозніша постать у політбюро. За заплановану брехню напередодні першої річниці катастрофи, 10 квітня 1987 р., на засіданні Секретаріату ЦК КПРС проголосували, як завжди, одностайно (цілком таємний протокол №46): «… Голосували: тт. Горбачов — за, Алієв — за, Воротніков — за, Громико — за, Лігачов — за, Рижков — за, Соломенцев — за, Чебріков — за, Шеварднадзе — за, Щербицький — за».
«За» було завжди стовідсотковим. Незважаючи на те, що на своїх цілком таємних сходках вони відверто називали наслідки вибуху в Чорнобилі «наслідками малої війни» (А. Громико), порівнянними із «застосуванням зброї масового знищення» (М. Горбачов, С. Соколов). Але це належало знати лише «жерцям». Чернь же запевняли, що «здоров’ю людей нічого не загрожує», і реевакуювали вагітних жінок і дітей у «чорні» радіоактивні зони» (В. Щербицький), відправляючи своїх подалі від біди.