Жити можна і без черги

Останні двадцять років українці стали віддавати перевагу курці перед яловичиною, частіше вживати овочі й фрукти та більше часу приділяти навчанню. Попри відносне благополуччя, майже половина громадян країни тужить за молодістю та запевняє, що раніше жити було краще

У той час як на Хрещатику організовували пікет на захист лідера опозиції Юлії Тимошенко, у Кривому Розі червоні намети поставили активісти Комуністичної партії. Біля них зупиняються літні люди, що йдуть із ринку додому, і вступають у дискусію з активістами про те, чи стало краще жити в Україні після здобуття незалежності. Мабуть, напередодні 20-річчя незалежності це найспірніша тема: думки в усіх різні, і кожен на свій захист наводить безліч емоційних аргументів. Сьогодні 42% респондентів, опитаних компанією Research&Branding Group, упевнені: домігшись незалежності, країна більше втратила, ніж придбала. «Експерт» вирішив проаналізувати, як змінилася якість життя українців за ці 20 років, спираючись на цифри, а не на емоції.

Менше калорій

За 20 років незалежності Індекс розвитку людського потенціалу в Україні поліпшився на три відсотки. На продукти харчування українці продовжують витрачати половину своїх доходів

Основним пріоритетом для співвітчизників залишається їхній особистий матеріальний добробут. Такі категорії, як цікава робота, відсутність різкого розподілу на бідних і багатих, державна незалежність — у другому десятку їхніх інтересів. «На відміну від країн Західної Європи та США, де на першому місці питання зайнятості та безробіття, для українців важливіша динаміка цін. Люди вважають, що збільшення їхніх доходів постійно відстає від зростання цін. Особливо цін на продовольство та житлово-комунальні послуги», — каже заступник директора компанії GfK Ukraine Гліб Вишлінський. Сьогодні близько половини доходів іде на продукти харчування. Наприклад, 2010 року на їжу та безалкогольні напої кожен українець на місяць витрачав у середньому 51,6% своїх доходів. Наприкінці 1990-х — 65,2%.

Хоча на полицях магазинів достаток товарів, споживання основних продуктів — м’яса, фруктів і овочів, молока та яєць — скоротилося в півтора раза. Кількість енергії, що споживається з їжею, знизилася з 3597 до 2696 кілокалорій на одну людину на день. За роки незалежності за більшістю основних товарів Україна так і не змогла досягти показників споживання останніх років існування СРСР.

Наприклад, 1990 року в середньому українець за рік з’їдав 68 кг м’яса, 2010-го — 52 кг. Змінилася й структура споживання. За радянських часів м’ясний раціон здебільшого складали свинина та яловичина. Сьогодні українець їсть свинину та курятину, насамперед через привабливі ціни на куряче м’ясо. «Те саме стосується й молочної продукції. За часів СРСР споживання залежало від того, що пропонувала радянська харчова промисловість. Наприклад, більшість громадян пили молоко й кефір. Зараз багато хто замінив їх йогуртами, які з’явилися лише в незалежній Україні», — каже Вишлінський.

Пропаганда правильного харчування та поширення вегетаріанства в усьому світі мали відгомін і в Україні. З 2000-го споживання овочів і фруктів постійно зростало, незначний спад їхнього споживання помітний лише в неврожайний 2007 рік. А ось зрівнятися з 1990 роком за кількістю з’їденої риби українцям вдалося лише 2008-го, але криза, що вдарила, змусила їх на якийсь час відмовитися від частого споживання цього продукту. У перші п’ять років після розпаду СРСР українці майже виключили його з раціону: 1990-го людина за рік з’їдала 17,5 кг риби, а 1995-го — лише 3,6 кг. Опитані «Експертом» аналітики стверджують, що такий різкий спад пов’язаний із припиненням існування централізованої системи постачання рибної продукції, яка була в Радянському Союзі. Крім того, у багатьох радянських їдальнях четвер традиційно був рибним днем, що справляло немалий вплив на споживання. Хліб, крупи й цукор на столах українців також з’являються рідше, ніж за часів СРСР. Втім, цілковито довіряти як радянській, так і нинішній статистиці не варто — у минулу пору значна частина хліба йшла на корм домашнім тваринам, зокрема свиням, а з цукру гнали самогон. Офіційна статистика споживання багатьох продуктів занижена через неврахованих обсягів продовольства, вирощеного в присадибних господарствах.

Кути стали більшими

Схуднілим українцям жити стало просторіше. Принаймні про це торочить офіційна статистика. Якщо на початку 1990-х на одного жителя України припадало 17,8 квадратного метра житла, то сьогодні вже 23,3 «квадрата». Щоправда, це пов’язано з тим, що будується багато доступного житла. Чисельність населення країни скоротилася за 20 років на шість мільйонів осіб. Регулярно поліпшувати житлові умови можуть лише заможні люди. Усього за роки незалежності в Україні з’явилося 157,4 млн кв. метрів нової житлоплощі, але проблему квартирних черг це не розв’язало. Якщо до розпаду Радянського Союзу в середньому стояли в черзі по 12 років, то 2010-го квартири отримав лише один відсоток сімей, що перебувають на квартирному обліку — тобто на те, щоб отримати пільгову квартиру, одного людського життя вже не вистачає.

Під час оцінювання добробуту населення варто враховувати й різноманіття техніки, що з’явилася в домівках. Узяти хоча б ту кількість телевізорів, холодильників, програвачів, автомобілів, мобільних телефонів, якими нині користуються українці. Як свідчить статистика, 2010 року 80% жителів країни мали мобільний телефон, у 66% були мікрохвильові печі. «Раніше в населення також були гроші на купівлю побутових товарів. Але за радянських часів люди записувалися в черги, щоб купити холодильники чи меблі. А потім щомісяця потрібно було ходити й відмічатися. Ті, хто жив у Житомирі, майже за трьох годин їзди від Києва, їздили до столиці по м’ясо, сир, решту продуктів, не кажучи вже про меблі чи побутову техніку. Дістати їх можна було лише в Києві, Москві чи інших великих містах», — згадує директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.

Прибіднюємося?

Міжнародні організації, оцінюючи якість життя у світі, використовують у своєму аналізі не лише рівень матеріального споживання. Наприклад, ООН щороку розраховує Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), у якому дослідники враховують три показники: тривалість життя в країні, середню кількість років навчання населення та середньорічний дохід на людину. Порівняно з 1990 роком ІРЛП в Україні 2010-го навіть поліпшився на три відсотки. Сьогодні за показником людського розвитку наша країна посідає 69-е місце серед 169 держав. Щоправда, позитивну динаміку здебільшого нам забезпечує лише один показник — доступність здобуття освіти в країні. А це очевидна спадщина радянського часу, яку вдалося зберегти. За доступністю освіти ми переважаємо інші країни Східної Європи. Так, українець загалом приділяє навчанню понад 11 років, поляк (у якого ІРЛП на 10% вищий) — трохи менш як десять.

Тривалість життя українців, за даними ООН, поки що на рік коротша, ніж двадцять років тому, і складає в середньому 68 років. Щоправда, у Державній службі статистики України стверджують, що навпаки, українці стали жити довше. Згідно з даними Держстату, під час розпаду СРСР чоловіки й жінки в середньому доживали до 69 років, а сьогодні цей показник виріс до 70.

В ООН зниження фіксують і в графі «валовий національний дохід (ВНД) на душу населення», який з 1990 року впав на 27%, а за перші п’ять років незалежності України він зменшився вдвічі. У схожій ситуації опинилася й Росія: 1990-го на кожного росіянина припадало 13,6 тис. доларів, а 1995-го — 8,4 тис. доларів. Але другу п’ятирічку незалежності Російська Федерація вже закінчила зі зростанням. На відміну від України. Ми, поряд з Молдовою, Таджикистаном і Вірменією, належимо до тих країн СНД, у яких громадяни досі живуть бідніше, ніж до розпаду СРСР. Втім, після спаду в середині 1990-х наші реальні доходи утроїлися.

Проте попри зростання доходів, жителі країни налаштовані песимістично. Експерти впевнені, що в цьому випадку варто враховувати зовнішній новинний фон і особливості менталітету — українці чітко розділяють стан своїх справ і загальне становище в країні. «Проводячи дослідження, ми часто стикалися з проблемою, коли респонденти загалом оцінюють ситуацію негативно, але на запитання, чи планують вони робити якісь великі покупки, відповідають ствердно й висловлюють готовність їх здійснити», — розповідає старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Олександр Жолудь.

У середньому для Європи

Дані ООН говорять про те, що громадяни України живуть на рівні «нижче середнього для країн Європи та Центральної Азії». Хоча стартові позиції, наприклад, нашої країни, Угорщини та Польщі після розпаду СРСР були однакові. У Польщі 1990 року індекс був навіть нижчий, ніж в України. Мабуть, головна причина наших соціальних бід у тому, що нам знадобилося майже десять років, щоб зупинити лавиноподібний обвал української економіки після розпаду СРСР. Уперше економічне зростання в незалежній Україні було зафіксовано лише 2000 року.

Опитані R&B Group респонденти запевняють, що погіршення відбулося в усіх сферах життя, окрім однієї. Стало лише легше обирати місце проживання, як усередині країни, так і за кордоном.

В Інституті демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України впевнені: постійне невдоволення українців своїм становищем викликане особливостями менталітету та історичними подіями, через які пройшла країна. «Ось, наприклад, 2002–2007 роки вважають золотим періодом незалежності, коли фінансові можливості населення зросли. Здавалося, поліпшується основний показник якості життя в Україні — матеріальний стан. Але на подив, більшість людей у соціальних опитуваннях відповідали, що жити стало гірше, насамперед через брак коштів до існування», — каже завідувачка відділу дослідження рівня життя цього інституту Людмила Черенько.

Ірина Бекешкіна вважає, що в загальній масі життя українців погіршилося, насамперед пенсіонерів. Вони й за радянських часів мали маленьку пенсію, але раніше її вистачало на першочергові потреби: харчування, медикаменти. Напевно, тому 47% українців шкодують про розпад СРСР. «Звісно, коли зараз людині не вистачає на їжу та елементарні потреби, вона думає, що тоді їй жилося краще. Людям властиво пам’ятати лише хороше, тому сьогодні багато хто міг забути про дефіцит, жахливі черги й досить низьку якість багатьох товарів», — зазначає Бекешкіна.

Орієнтир — Митний союз

Переважна більшість жителів України вважають, що нашій країні варто об’єднатися з країнами Митного союзу — Росією (41%), Білоруссю (26%) і Казахстаном (13,2%). До об’єднання з Європейським союзом прагне лише кожен п’ятий українець. Ще близько третини опитаних висловили бажання об’єднатися з Молдовою, Грузією, Азербайджаном, Таджикистаном та іншими країнами СНД.

А кожен десятий упевнений, що нам узагалі це не потрібно.

Близько 30% опитаних заявили, що якби в них був вибір, вони вважали б за краще жити в об’єднаному союзі Росії, України, Білорусі та Казахстану, а кожен четвертий — в об’єднаній Європі (Європейському союзі). Кожен десятий опитаний не проти вирушити за маршрутом «Back in the USSR». Майже 28% респондентів повідомили, що хочуть жити у власній країні та не бажають об’єднуватися з іншими державами чи входити до будь-яких союзів країн.

Сором і гордість

Сорок відсотків українців упевнені, що нашій країні, яка відзначила 20 років своєї незалежності, сьогодні нічим пишатися. На думку 7,7% співвітчизників, предметом нашої гордості може бути сам факт здобуття незалежності українською державою. (На заході країни так вважають 13% населення, у центрі — 10,8%, а на південному сході — лише 3,2%.)

Майже чотири відсотки жителів нашої держави пишаються тим, що в нас тепер є свобода слова. Найбільше це цінують у центральному регіоні України (7,8%), у сім разів менше — на південному сході.

Сім відсотків українців відчувають гордість за спортивні досягнення країни, насамперед за перемоги братів Кличків. Захід України пишається помаранчевою революцією (4,6%). Водночас 4,1% жителів південного сходу вважає, що Майдан 2004 року — це привід для сорому за країну. З ними солідарні 2,5% населення західних і центральних областей.

Майже 15% співвітчизників упевнені, що найбільша ганьба нашої держави — це низький рівень життя, маленькі зарплати й пенсії. Близько 11% респондентів сказали, що їм соромно за роботу парламенту й уряду. Високий рівень корупції та крадіжок — привід для сорому за країну для 7,4% українців, а непрофесіоналізм, бездіяльність, безкарність і продажність політиків викликають сором за Україну у 6,2% опитаних.

Нація добровільно невиїзних

Три чверті українських громадян жодного разу в житті не були за кордоном. Виїжджати до інших країн в українців виходить нечасто: менше ніж раз на два роки за кордоном бувають 14,4% опитаних, раз на рік — 3,2%. По кілька разів на рік з країни виїжджають лише 1,8% наших співвітчизників.

Що цікаво, із чверті українців, які вказали, що вони бували за кордоном, за останній рік нікуди не виїжджали з країни 64,7% співвітчизників. Тобто за минулий рік за межами України побували менш як дев’ять відсотків наших співгромадян.

Найчастіше жителі України їздять за кордон в гості до родичів (38,5%), а також у туристичні подорожі та на відпочинок (30,6%). Кожен п’ятий «виїзний» українець був «заробітчанином», а кожен десятий — відрядженим, тобто вирушав за кордон у ділову чи службову поїздку. Менш як два відсотки заявили, що вони виїжджали з метою зміни постійного місця проживання (ПМП).

Найбільше наші співвітчизники хочуть їздити в закордонні туристичні поїздки, а також на відпочинок — подібний тур для себе обрала половина опитаних. Вирушити попрацювати за кордон мріють 13,2% респондентів, приблизно стільки ж хочуть частіше відвідувати родичів за кордоном. На ПМП в іншу країну мріють вирушити 10,2% опитаних.

Усе навколо — радянське

Дві третини (67,6%) жителів країни вважають, що всі 20 років незалежності Україна існувала за рахунок ресурсів, закладених ще за радянського часу. Кожен п’ятий респондент не згоден із цією думкою, а кожен десятий не зміг відповісти. Найбільше українців, які погодилися із запропонованим твердженням, — на південному сході країни (76,1%), найменше — на заході (48,3%).

Там добре, де нас немає?

Сполучені Штати та Німеччина є найпопулярнішими країнами, які розглядаються українцями для виїзду на ПМП. У США з цією метою хотіли б поїхати 6,2% респондентів, у Німеччину — 5,5%. Далі в списку слідують Італія (3,8%) і Канада (3,5%). Ще 2,4% наших співвітчизників бачать новою батьківщиною Російську Федерацію. Більш ніж у половини населення України (60%) немає бажання виїжджати на ПМП до інших держав, а ще близько 14% не змогли обрати відповідь на запитання, куди саме вони хотіли б переїхати.

Водночас у рейтингу країн, куди українці погодилися б поїхати на роботу, Сполучені Штати (6,1%) і Німеччина (6%) пропустили вперед Італію (7,4%). До найближчих сусідів — до Польщі та Росії — на заробітки вирушило б приблизно однакове число (3 і 3,4% відповідно) наших співгромадян. Половина українців не бажає їхати на роботу за кордон.

Три чверті опитаних не готові до того, щоб їхати на навчання до інших країн. Серед тих, хто хотів би повчитися за кордоном, найбільшою популярністю користуються англійські навчальні заклади (5,4%). Після Великої Британії слідують ті самі США (4,2%) і Німеччина (2,8%).

А ось з погляду туризму найпопулярнішими для закордонних вояжів вважаються європейські держави — Франція (21,2%) та Італія (20,1%). У другій групі пріоритетів — Єгипет (16,6%) і Туреччина (12,3%).

З’їздити в гості до родичів до Росії хотіли б 16,6% українців.

Результати отримано в ході соціологічного опитування, проведеного компанією Research & Branding Group на замовлення журналу «Експерт». Загальнонаціональне дослідження здійснювалося 15–25 липня 2011 року. Вибірка — 2076 респондентів в усіх регіонах України. Похибка вибірки становить +/–2,2%