Непрофільна галузь +

Житомирська область дуже багато дала й дає лісовому господарству, тому будьмо уважні до змін, що в ній відбуваються...М.П.

Досьє БІЗНЕСу

Свої коней крадуть

Серед політиків Житомирської області мало “варягів”, але єдності немає

Попри географічну близькість Житомирської області до столиці, місцева політична еліта зберігає свою самобутність. Як правило, перші керівники Житомирської області — уродженці цього краю.

Більше того, у житомирян чимало представників у провідних політичних силах країни. Серед вихідців із цього краю насамперед на слуху ім’я спікера Верховної Ради Володимира Литвина. Свого часу впливовими лобістами інтересів області були ексголова Фонду державного майна Валентина Семенюк-Самсоненко, народний депутат Сергій Пашинський (фракція БЮТ-Б).

Зі зміною влади на центральному рівні зберіг за собою крісло спікера пан Литвин. Своєю чергою, Микола Присяжнюк, який під час останніх президентських виборів очолював обласну організацію “Партії регіонів”, отримав посаду міністра аграрної політики та продовольства; на чолі Міністерства юстиції знову опинився Олександр Лавринович.

Конституційне губернаторство

Як і більшість інших центральних областей України, Житомирщина чутливо реагує на зміну влади на національному рівні. На місцевих виборах-2010 більшість голосів в обласній раді, а також у низці міських рад в області здобула “Партія регіонів”.

Завдяки цьому голова Житомирської обласної державної адміністрації Сергій Рижук отримав можливість вибудувати в регіоні “вертикаль влади” під себе.

Проте на відміну від інших регіонів, де на місцевих виборах також перемогли “регіонали”, у Житомирській області нинішній губернатор аж ніяк не найвпливовіша постать. Причина цього — наявність кількох груп “за інтересами” всередині обласної організації “Партії регіонів”.

Спочатку Сергієві Миколайовичу вдавалося замкнути на себе вирішення всіх ключових питань в області. Через три місяці після призначення на посаду губернатора він зміг обійняти й крісло голови обласної організації “Партії регіонів”. Півсправи тут, щоправда, зробив Микола Присяжнюк, який добровільно залишив цю посаду, посилаючись на те, що не готовий із Києва керувати обласною партійною організацією напередодні виборчої кампанії до місцевих органів влади.

Панові Рижуку, який очолює область і партійний осередок, було не так уже й складно переконати однопартійців підтримати як кандидатуру на посаду мера Житомира свого заступника Володимира Дебоя, а не Михайла Заславського. За останнього обстоював пан Присяжнюк.

Зрештою Володимир Дебой переміг на виборах міського голови обласного центру. Проте завдяки важливій для аграрної Житомирщини посаді, а також непоганим стосункам із главою держави пан Присяжнюк зберігає істотний вплив у середовищі житомирських “регіоналів”.

Ускладнив губернаторові життя й той факт, що попри перемогу на виборах до обласної ради “регіонали” не отримали більшості депутатських мандатів. Щоб контролювати облраду, фракції “Партії регіонів” довелося домовлятися про створення коаліції з колегами з Народної партії та комуністами.

У підсумку представника “народників” Володимира Арешонкова було обрано першим заступником голови облради, а посаду заступника голови посів комуніст Михайло Чигир. Панові Рижуку вдалося домогтися, щоб головою облради було обрано “регіонала” Йосипа Запаловського, який до цього був заступником губернатора й паралельно керував апаратом обласної державної адміністрації (ОДА), тобто фактично був “правою рукою” губернатора.

Пакет домовленостей про спільну діяльність в облраді трьох фракцій пов’язаний зі створенням коаліції цих самих політичних сил у Верховній Раді, внаслідок чого пан Литвин домігся призначення двох членів своєї партії на посади заступників голови Житомирської ОДА.

Через це пристрасті серед житомирських “регіоналів” розпалилися, вибухнуло навіть кілька скандалів. Конфліктна ситуація всередині партійної організації призвела до того, що в серпні минулого року з’явилися чутки про прийдешню відставку пана Рижука з посади, яку він обіймає.

Але губернатор усе ж зміг утриматися в кріслі, хоча після цього його вплив на ситуацію в області значно зменшився. Хоча пан Рижук має досвід роботи під безпосереднім керівництвом Віктора Януковича в Кабміні, подейкують, що зараз він не вхожий до Президента, і це не найкращим чином позначається на міцності його позицій у регіоні.

Як уже згадувалося, лише деякі із заступників голови ОДА зобов’язані посадами панові Рижуку — точніше, троє з п’яти. Насамперед ідеться про свата губернатора Олександра Нікітюка, який керує апаратом облдержадміністрації. З паном Рижуком він знайомий ще з початку 1990-х років.

Тоді нинішній губернатор працював у структурах Міністерства сільського господарства України, а пан Нікітюк відповідав за закупівлю продовольства для Київського військового округу, після чого 10 років очолював управління сільського господарства Міністерства оборони. Пізніше вони неодноразово працювали пліч-о-пліч.

Зокрема, у 2002–2004 рр., коли пан Рижук очолив аграрне відомство, пан Нікітюк керував держпідприємством “Хрещатик”, яке підпорядковувалося цьому міністерству. А після переведення Сергія Миколайовича з міністерської посади до регіону його нинішній перший заступник посів посаду голови Радомишльської райдержадміністрації Житомирської області.

Багато хто вважає, що Віктор Куницький, який відповідає в облдержадміністрації за промислове виробництво й транспорт, також є протеже губернатора. Крім того, він заступник пана Рижука в обласній організації “Партії регіонів”. До слова, попередником пана Куницького на посаді заступника голови ОДА був Володимир Дебой.

Давно знайомий із губернатором і Віктор Балюрко, який як його заступник курує соціальну сферу. На відміну від своїх колег, за часів першого пришестя пана Рижука на посаду губернатора він працював безпосередньо в облдержадміністрації, очолюючи управління культури.

Як зазначалося, двоє інших заступників губернатора своїми посадами зобов’язані спікерові Верховної Ради Володимиру Литвину. Микола Олещенко, перший заступник голови ОДА, курує фінансовий напрям, а також очолює фракцію Народної партії в обласній раді. Ще один член цієї партії Микола Дейсан як заступник пана Рижука відповідає за агропромисловий комплекс.

При цьому він єдиний із нинішніх заступників губернатора зберіг свою посаду після президентських виборів — її він обіймає з 2008 р. Втім, він також має досвід співпраці з паном Рижуком, адже в 2003–2005 рр. очолював Романівську райдержадміністрацію.

Окрім вищезгаданих заступників в облдержадміністрації до команди губернатора зараховують Михайла Жайворона, який є помічником із питань інформаційної політики й вважається давнім знайомим пана Рижука.

Крім того, панові Рижуку вдалося провести солідну групу “своїх людей” як депутатів від ПР до обласної ради. Насамперед ідеться про вже згаданого Йосипа Запаловського. Також депутатами стали кілька чиновників облдержадміністрації середньої ланки. Так, Василеві Сухорабі доводиться не лише відвідувати засідання облради, а й очолювати Головне управління промисловості та розвитку інфраструктури Житомирської ОДА.

Ще один депутат — Володимир Збаржський — керує Головним управлінням житлово-комунального господарства та енергозбереження облдержадміністрації. Водночас істотний вплив на фракцію “регіоналів” в обласній раді, як і раніше, має Микола Присяжнюк.

Почнемо з того, що за списками “Партії регіонів” до облради пройшов його син Роман Присяжнюк. Ще один протеже пана Присяжнюка, Микола Вашешніков, керує департаментом правової та законодавчої роботи Мінагрополітики, а з недавнього часу ще й входить до складу наглядової ради Української аграрної біржі.

Окрім них, статус депутата облради здобули ще голова Державної служби геології та надр Едуард Ставицький (недарма; про корисні копалини регіону), а також Олексій Лисенко, яких зараховують до основних спонсорів обласної організації “Партії регіонів”. Цікаво, що за списками “регіоналів” до облради пройшли одразу два колишні губернатори області — Володимир Лушкін і Юрій Андрійчук.

Мерські муки

Останнім часом істотно ускладнилося становище ставлеників пана Рижука в обласному центрі. Поки що, крім житомирського мера Володимира Дебоя, на губернатора орієнтується секретар міської ради Житомира Наталія Леонченко. Мер наголошує, що в них із губернатором “партнерські стосунки”.

Проте одразу двоє заступників пана Дебоя своїм призначенням на посаду зобов’язані голові ОДА — Микола Боровець, який курує в місті проблемний сектор житлово-комунального господарства, а також Петро Закусило, відповідальний за транспорт та інфраструктуру.

Ще двоє заступників міського голови становлять уже його команду — це перший заступник Галина Семенець, яка курує фінансові потоки бюджету міста, і Олександр Бочковський, відповідальний за міську сферу охорони здоров’я.

Головна проблема нинішнього мера Житомира — відсутність “своєї” більшості в міськраді. На місцевих виборах переважної більшості в міськраді не здобула жодна політична сила (див. на www.business.ua БІЗНЕС №46 від 15.11.10 р., стор. 23, 24).

Але наприкінці минулого року мер утратив порозуміння з міськрадою. Так, 27 грудня з ініціативи нині позафракційного депутата, а раніше голови фракції “Батьківщина” Миколи Савенка міськрада більшістю голосів відправила у відставку виконавчий комітет міськради, до якого, окрім інших посадовців, входять мер, його заступники й секретар міськради. Дивом не дійшло до висловлення недовіри меру.

Уже через два дні, 29 грудня, депутати затвердили новий склад міськвиконкому, який відрізнявся від старого лише тим, що до його складу ввійшли голови двох опозиційних фракцій обласної ради (!) — Сергій Сухомлин (“Фронт Змін”) і Віталій Француз (“Батьківщина”).

Цілком імовірно, що вже найближчим часом міськрада порушить питання про переобрання секретаря цього органу. Як можливих кандидатів самі депутати називають голову фракції “Рідне місто” та ексмера Житомира Віру Шелудченко і Миколу Савенка. Крім того, депутати не виключають, що цього року порушать питання про висловлення недовіри панові Дебою.

Таким чином, після президентських виборів губернатору Житомирської області Сергієві Рижуку не вдалося сформувати в регіоні жорстку модель влади, подібну до тієї, що діє, наприклад, у Сумській області (див. на www.business.ua БІЗНЕС №48 від 28.11.11 р., стор. 19–32).

Ґрунтові вводи
БІЗНЕС №5(992) від 30.01.2012
Розташування Житомирської області в межах двох ґрунтово-кліматичних зон — полісся й лісостепу — створює унікальні можливості для розвитку в цьому регіоні різних напрямів бізнесу, зокрема й аграрного.

За даними Володимира Макаренка, заступника начальника головного управління економіки Житомирської облдержадміністрації (ОДА), область займає 3,7 % загальнодержавних сільськогосподарських угідь, на яких виробляє 3,8 % валової аграрної продукції України.

Значну роль тут відіграють зернові культури (озима пшениця, ярий ячмінь, овес). Їхня питома вага в обороті сільгосппідприємств області становить 38 %. Другою за значущістю галуззю рослинництва є картоплярство.

Динамічно збільшуються обсяги вирощування олійних культур, цукрових буряків, значні можливості в області у виробництві хмелю, льону, цикорію.

За поголів’ям ВРХ в Україні Житомирщина посідає шосте місце, за кількістю корів — четверте. Основу агровиробництва області становлять 1469 сільськогосподарських підприємств, з них 553 — фермерські господарства, які у 2011 р., за попередніми оцінками, реалізували сільгосппродукції на 1,5 млрд грн.

Житомирська область унікальна й своїми природними ресурсами; вона посідає друге місце в Україні за запасами лісових ресурсів. Загальний запас деревини в області становить близько 200 млн куб. м, при цьому середній приріст — 2,7 млн куб. м щороку. Лісистість області — 34 % (для порівняння: середня лісистість по Україні — 15,7 %) — хороша база для розвитку деревообробної індустрії.

Інвестиційні агроніші

Аграрний потенціал регіону реалізований аж ніяк не повністю. Про вражаючі внутрішні резерви свідчить, наприклад, те, що в регіоні залишаються незадіяними близько 130 тис. га територій, які можна використовувати для агровиробництва. І це при тому, що у 2011 р. до сільськогосподарського обороту області додатково введено 45 тис. га ріллі, яка не оброблялася протягом останніх років, а за два останні роки — понад 120 тис. га.

Слід також зазначити, що інвестиції в агросектор області останнім часом значно зросли. За даними головного управління економіки Житомирської ОДА, у 2011 р. в АПК регіону інвестували 155 підприємств.

Загальний обсяг інвестицій становив 800 млн грн, з них 13 млн грн — гроші іноземних інвесторів (для порівняння: у 2010 р. у сільське господарство області інвестовано 217 млн грн, з них 5,8 млн грн вклали іноземці).

Пріоритетними напрямами інвестування є будівництво інфраструктурних об’єктів зі зберігання сільськогосподарської продукції, реконструкція та будівництво тваринницьких комплексів і закупівля високопродуктивного поголів’я, оновлення машинно-тракторного парку.

За словами голови Житомирської ОДА Сергія Рижука, зараз основними об’єктами вкладення коштів у регіоні мають стати освоєння незадіяних поліських земель і перерозподіл земельних угідь лісостепу для вирощування основних сільськогосподарських культур — пшениці, картоплі, овочів, цукрових буряків.

Що стосується останніх, можна сказати, що адміністрація області найближчими роками розраховує відновити сировинну зону цукрових заводів області. У 2012 р. заплановано розширення площ під цукровими буряками до 22 тис. га та відновлення виробничої діяльності Коровинецького цукрового заводу.

Уже відновлено роботу ВАТ “Корнинський цукровий завод”. У перспективі планується повернути до життя всі п’ять цукрових заводів і збільшити обсяги вирощування цукрової сировини до 1 млн т. У тому числі й за рахунок широкого залучення приватних сільських господарств, забезпечивши їх насінням, мінеральними добривами та засобами захисту.

У тваринництві основну увагу інвесторів влада акцентує на винятковій привабливості поліських територій для розвитку м’ясного скотарства. За даними головного управління економіки Житомирської ОДА, інвесторам пропонуються бізнес-проєкти з розвитку м’ясного тваринництва в 16 районах області, вартість кожного з яких — $6 млн.

Є серйозні резерви для збільшення обсягів виробництва картоплі й овочів. За словами Ігоря Козуня, директора Поліської дослідної станції ім. О. М. Засухіна Інституту картоплярства НААН України (с. Федорівка, Житомирська обл.; вирощування зернових і технічних культур, картоплі, дослідження в галузі природничих і технічних наук; 886 га орних земель; з 1914 р.; 30 осіб), для півночі Житомирської області картопля — одна з найрентабельніших сільгоспкультур, тому в регіоні перспективні і промислове вирощування картоплі, і картопляне насінництво.

Як розповів пан Козунь, в області всього вісім насінницьких господарств. За словами селекціонера, попит виробників на високоврожайні сорти картоплі у 2011 р. зріс на 20–30 % порівняно з 2010 р.

“Близько 500 т різних високоврожайних сортів насіння картоплі, які ми щороку виробляємо, не можуть повністю забезпечити навіть Житомирську область, хоча купують таку продукцію в нас господарства з усієї України”, — каже Ігор Козунь. До речі, за даними Житомирської ОДА, у 2011 р. з обласного бюджету насінницьким господарствам відшкодовувалася вартість вирощування сортової картоплі для садіння, призначеної для безкоштовного надання (по 20 кг) господарствам населення.

Втім, не картоплею єдиною… “Найбільший дохід нам приносить виробництво насіння овочевих культур і товарне виробництво олійних”, — каже Наталія Рудик, директор ТОВ “ВО “Агро-Пром-Сервіс” (с. Вереси, Житомирська обл.; виробництво зернових, насіння овочевих культур, лікарських рослин, хмелю; з 2006 р.; 800 га орної землі та 64 га хмільників; 30 осіб).

За її словами, ніша овочівництва в регіоні досить вільна й перспективна, так само як і вирощування багаторічних кормових трав для тваринництва, олійних культур, лікарської рослинної сировини, хмелю. Що стосується вирощування й заготівлі лікарських трав, БІЗНЕС докладно писав про організацію цього бізнесу, зокрема й у Житомирській області (див. на www.business.ua №38 від 20.09.10 р., стор. 60–63).

Зараз, наприклад, за словами Олександра Бугайчука, заступника директора ВАТ “Лектрави” (з 2010 р. входить до складу міжнародної компанії Martin Bauer Group (Німеччина); м. Житомир; виробництво лікарських і профілактичних засобів із лікарської рослинної сировини; з 1928 р.; 260 осіб), найперспективнішим є вирощування аптечної ромашки.

“Принаймні потреби нашого підприємства в цій сировині не задоволені повною мірою. Причому обсяги закуповуваної сировини для переробки збільшуватимуться, оскільки після придбання заводу міжнародною компанією Martin Bauer Group для нас відкрилася можливість експортувати сировину на європейський ринок”, — пояснює пан Бугайчук.

Що стосується хмелю, то, за словами пані Рудик, виробників цієї культури підводять споживачі, насамперед — пивоварні компанії, що працюють в Україні.

Вони віддають перевагу імпортній сировині перед вітчизняною (див. також на www.business.ua БІЗНЕС №45 від 10.11.08 р., стор. 122–125). “Попит на вітчизняну сировину вкрай низький”, — нарікає пані Рудик.

Майже не зайнятою й дуже перспективною опитані БІЗНЕСом респонденти вважають нішу садівництва (плодові культури й ягідники: смородина, ожина, чорниця).

http://www.business.ua/articles/regionu_ukrainu_investichiyi/Gruntovye_v...