На заздрість аргонавтам

Діяльність зі створення лісових культур на пасовищах і сіножатях, найімовірніше, буде згорнута в ході відновлення тваринництва в Україні.  М.П. 

Чим довше живеш, тим більше аналогій знаходиш із давніми віками. І не тому, що сам уже такий замшілий, аж труха сиплеться. Просто з віком починаєш розуміти, що ніщо не вічне під місяцем. І яскравим тому підтвердженням є поведінка наших чиновників. Як же вона схожа на величні подвиги героїв Стародавньої Еллади.

Ви думаєте, я перебільшую? Аж ніяк. Усім відомий давній міф про аргонавтів, які вирушили за тридев'ять земель на пошуки золотого руна. Наївним еллінам здавалося, що там, у тридесятому царстві, і вівці крутіші, і руно багатше. І це за того, що на рідних пасовищах цього добра і свого вистачало. Адже овеча шерсть була єдиною сировиною для виробництва тканин. Ну, власне, Ясон із товаришами й вирушили до Колхіди по племінну худобу, а не по якусь шкуру золотого кольору. Це все були казочки для малолітніх еллінів, щоб росли кмітливими.

Наші чиновники, напевно, виросли недостатньо кмітливими. У школі міфи Стародавньої Греції читали побіжно і глибинної їхньої суті не зрозуміли. Інвестиціями по руно Затіяли наші обласні керівники інвесторів заманювати. То їх зеленим туризмом "лякають", то оптові ринки й морські порти обіцяють. З'явилося й нове "диво" – інвестиційний проєкт "Золоте руно Таврії". Як розповів Михайло Мельник, заступник голови Херсонської облдержадміністрації, головна мета проєкту – "відродження галузі, вирішення економічних і соціальних проблем, забезпечення населення екологічно чистими видами тваринницької продукції".

Війнуло Гомером.

Який епічний склад, який політ думки. У нас нарешті зволили замислитися про відродження вівчарства. Не втримаюся й процитую ще пару пасажів із листа пана Мельника (про адресата поговоримо пізніше). "Проєкт передбачає розвиток вівчарства на основі ресурсозберігаючих технологій виробництва та переробки продукції за кластерним принципом". "На даному етапі для реалізації проєкту "Золоте руно Таврії" проводиться обговорення проблем і ризиків, які перешкоджають відродженню вівчарства". Ну, як не розчулюватися далекоглядністю наших керівників. Вони ж ризики обговорюють. І за кластерним принципом збираються продукцію переробляти. І для цього їм не потрібні ні самі вівці (це ж теж ризик), ні землі (ще ого-го який виклик), а тільки інвестори.

Ось "добрі дядьки" прийдуть, послухають розумні промови, вкотре погодяться з усіма ризиками та проблемами, проєкту нададуть статус національного, як про те просять його автори і… заживемо ми щасливо з вітчизняним кластерним вівчарством за гроші закордонних інвесторів. Одного лише мені зовсім не втямки – чому ми, прагнучи відродити нашу споконвічну галузь, очікуємо допомоги "звідти" і зовсім не бачимо того, що вже робиться в області самими громадянами України.

Золото під ногами

Ще 1992 року неподалік села Підстепне Цюрупинського району організувалося фермерське господарство "Зелений ранок". Подружжя вирішило розводити овець на неорних землях. Благо цього добра в околицях удосталь – суцільні піски. Хороша справа? Та хто б сумнівався. Не тут-то було – знайшлися поважні громадяни, яким чомусь здалося, що з вівцями в нашому краї краще впораються приїжджі інвестори, а не місцеві фермери.

У "Зеленому ранку" вирощують овець на орендованій землі. Вирішили фермери приватизувати свою земельну ділянку, щоб мати можливість планувати збільшення поголів'я, будувати кошари й загони. Звернулися до районної адміністрації із заявою на отримання дозволу на виготовлення технічної документації. Райадміністрація 2008 року дозволила виготовити технічну документацію, необхідну для складання держактів на право власності на землю.

У відділі Держкомзему Цюрупинського району фермерам відмовилися погоджувати технічну документацію, мотивуючи тим, що виділювані площі не є сільськогосподарськими угіддями. Ну, так фермерам і не потрібні ні орні, ні поливні землі. Їм потрібні якраз піски з трав'янистою рослинністю, щоб випасати овець. Виявляється, отримати землю у приватну власність звичайному громадянину України практично нереально. Хіба що цей громадянин не олігарх. У фермерському господарстві ні мільйонерів, ні тим паче мільярдерів "наживо" в очі не бачили – знають про них лише з чуток. Тому їхній "досвід" отримання угідь у приватну власність і не можуть перейняти. Ось і доводиться їм діяти виключно в правовому полі й намагатися домогтися правди в судах.

У березні 2011 року фермери звернулися до Цюрупинського районного суду з позовом до Держкомзему з вимогою зобов'язати погодити технічну документацію й, зрештою, отримати акт права власності на землю. Районний суд задовольнив вимогу позивачів. Земельні чиновники опротестували це рішення в Одеському апеляційному адміністративному суді. Що примітно, апеляційний суд погодився з рішенням районного суду по суті, тобто відділ Держкомзему зобов'язаний погодити технічну документацію, але скасував рішення через те, що справу розглядали в суді невідповідної юрисдикції. Загалом, як не крути, а акт на землю мали дати. Але не дають. Районна прокуратура в грудні 2011 року, вже після набрання чинності рішенням апеляційного суду, опротестовує розпорядження райадміністрації, ухвалене 2008 року. Оперативно відреагували.

Взагалі з цим земельним паєм більше питань, ніж відповідей. Землю за законом дати мають. А згідно з останніми змінами в законодавстві України, погоджувати технічну документацію Держкомзем тепер не повинен (норму скасовано ще 2010 року). Тоді через що весь цей сир-бор? Чому людей ганяють по кабінетах і по судах і не дають те, що їм належить за Законом? Вони ж не просять нічого надприродного. Просто хочуть розводити овець. Ось і виходить, що наші чиновники – викапані аргонавти. І ті через своє руно переступали, у гонитві за примарними колхідськими багатствами. І наші золото в себе під ногами не бачать. Усе вдалину дивляться: а чи не йдуть інвестори до них дружними лавами? На фото: Увесь світ упевнений, що вівчарство – єдина галузь тваринництва з максимально можливим ККД. М'ясо, шерсть і шкура далеко не на першому місці. Вівці дають непогане біологічне паливо (наші предки вміло це використовували) і не потребують особливих витрат на харчування.